<<
>>

22.1. Верховенство права і правова держава

На відміну від концепції верховенства права, місцем виникнення якої, як зазначалося, була Велика Британія, становлення теорії правової держави як цілісної політико-правової доктрини безпосередньо пов'язане з Німеччиною, хоч розробка окремих фрагментарних положень теорії, як і концепції верховенства права, сягає ще часів античності - Стародавньої Греції і Стародавнього Риму.

Розуміння «правової держави» (нім. Rechtsstaat) як особливого стану державного устрою, спрямованого на обмеження держави, сформувалося в німецькій літературі в кінці XVIII - першій половині XIX століття зусиллями таких видатних філософів і правознавців як К.Т. Велькер, І. Кант, Р. фон Моль, Ф.Ю. Шталь, Р. фон Гнейст та ін.[151]

Як у західній, так і у вітчизняній літературі думки щодо співвідношення понять верховенства права і правової держави розходяться. Одні автори вважають Rechtsstaat - правову державу сучасним німецьким варіантом Rule ofLaw - верховенства права[152]; інші намагаються провести відмінності між ними[153], розглядаючи ці поняття як прояви «двох правових традицій - романо-германської та англосаксонської, які не є ні тотожністю, ні частинами одна одної»[154].

З'ясування відносин між названими поняттями можливе лише на основі звернення до історії виникнення відповідних концепцій, їх соціальної спрямованості, еволюції та розкриття сучасного змісту.

Як вже зазначалося, концепція верховенства права виникла як реакція на сваволю, деспотію і тиранію з боку монархічних режимів і виступала як противага зловживанням владою, у тому числі за допомогою закону.

Історичний досвід переконливо довів, що писаний закон далеко не завжди ставав гарантією від державного свавілля. Тому мета верховенства права - це не просто формальне забезпечення порядку, передбаченого законами та іншими нормативними актами, встановленими державою, а утвердження такого правопорядку, який обмежує абсолютизм державної, передусім виконавчої, влади, ставить її під контроль суспільства, створюючи для цього відповідні правові механізми.

Інакше кажучи, навіть бездоганний з точки зору юридичної техніки закон не завжди є панацеєю верховенства права. Звідси випливає перший і загалом нині майже беззаперечний висновок: самостійного значення, відмінного від принципу верховенства закону, принцип верховенства права набуває тоді, коли право розглядається як явище, яке не міститься виключно в законах та інших нормативних актах, тобто коли має місце теоретичне і практичне розрізнення права і закону.

Слід однак зазначити, що на відміну від англо-американської традиції верховенства права, яка фактично ніколи не ототожнювала право і закон, що знаходило своє відображення як у правовій теорії, так і в багатьох судових рішеннях[155], в континентальній Європі, зокрема в Німеччині, принцип правової держави пройшов складніший шлях.

Доктрина німецької Rechtsstaat, як і англійська концепція Rule of Law, зароджувалась в загальному руслі становлення і розвитку нового юридичного світогляду, критики феодального свавілля, утвердження ідей гуманізму, принципів свободи і рівності всіх людей, невідчужува- них прав людини, пошуків різних правових засобів і форм, спрямованих проти узурпації публічної політичної влади. Сама назва доктрини Rechtsstaat свідчить про те, що вона, на відміну від концепції Rule of Law, зосереджує свою увагу на природі не стільки права, скільки держави, хоч акцент при цьому зміщується з інститутів державної влади на її гуманістичну, людську сутність, яка можлива лише в умовах свободи громадян. В той час як верховенство права «виростає» із звичаєвого, твореного суддями протягом тривалого часу, права, «правова держава походить з писаних конституцій»[156]. Звідси захист від владного свавілля покладався не тільки і навіть не стільки на суди, як це має місце у Великій Британії та інших країнах сім'ї загального права, скільки на законодавця з його правовими за своїм змістом законами.

Проте попри ці відмінності, теоретичне обґрунтування правової держави, як і верховенства права, тісно пов'язане з представниками і послідовниками ідеології лібералізму, природно-правових вчень, зокрема з ім'ям німецького філософа І.

Канта, який заклав філософську основу сучасної концепції правової держави. Хоч варто зазначити, що в своїх творах І. Кант користувався не поняттям Rechtsstaat, а поняттям Rechtsgeselschaft - правове суспільство, або поняттям Rechtsstaats organisierung - правовий державний устрій. Кантівський категоричний імператив розуму у сфері права, що виступає у вигляді вимоги всезагального правового закону, якому має підпорядковуватися держава, став визначальним для тлумачення правової держави кінця XVIII - початку XIX століття.

Проте період природно-правового, чи близького до нього, підходу до розуміння концепції правової держави виявився порівняно нетривалим. Вже в другій половині XIX століття ця концепція набуває в Німеччині позитивістського спрямування, а наприкінці того ж століття формально-юридичні аспекти в підходах до її тлумачення стають панівними.

Концепція правової держави, згідно з якою норми закону мають відповідати певним природно-правовим критеріям, була витіснена винятково номінальним її поняттям, за яким право зводилося до закону, а верховенство права[157] до формального законного управління[158] або правління за допомогою закону, яке, як засвідчив досвід тієї ж Німеччини, не забезпечує достатніх обмежень влади, що є необхідною умовою верховенства права. В результаті концепція правової держави та ідеал верховенства права в Німеччині були позбавлені свого реального змісту. Це дозволило навіть нацистам іменувати свою державу «істинно правовою», «націонал-соціалістичною правовою державою» тощо. Що собою становила ця «істинно правова держава», можна судити з поширеного при фашизмі афоризму, що належав одному з його ідеологів. «Не право в державі, а держава вправі», - проголошував він. До чого призвела ця «всеправна» держава добре відомо: за законним її фасадом приховувались кричущі беззаконня і сваволя.

Лише після Другої світової війни під впливом боротьби проти позитивізму, який, за висловом видатного німецького філософа права Ґ Радбру- ха, «позбавляв сил і здатності протистояти зловживанням нацистського законодавства»[159], та піднесення «відродженого природного права», поняттю правової держави в Німеччині повертається його справжній зміст: він не обмежується формальним дотриманням законності, а передбачає ряд вимог, які у своїй сукупності створюють умови для забезпечення принципу Rechtsstaatlichkeit - правової державності у Німеччині.

Оновлене його тлумачення знайшло відображення в Основному Законі ФРН 1949 року. Зокрема, із його статті 1 прямо випливає, що державна влада має підпорядковуватись певним загальноцивілізаційним цінностям, вищими з яких є недоторканна людська гідність, непорушні і невідчужувані права людини, які, як підкреслював екс-президент ФРН і екс-голова Федерального конституційного суду Німеччини Роман Герцог, на відміну від попередніх німецьких конституцій, спрямовані не лише проти зловживань адміністрації і судів, а й проти волюнтаризму парламенту, виступають як противага законодавчій владі[160]. А у статті 20 Основного Закону чітко зафіксована позиція про нетотожність закону і права, якими відповідно до частини 3 цієї статті зв'язані виконавча влада і правосуддя.

Вказані положення Основного Закону ФРН отримали свій розвиток у рішеннях Федерального конституційного суду Німеччини, у яких наголошувалося на тому, що хоча в цілому закон і право співіснують, проте вони не завжди співпадають, відтак право не є тотожним сукупності писаних законів. За певних обставин воно може існувати поза позитивними нормами, прийнятими державою[161].

Ренесанс концепції правової держави в її первісному природно-правовому розумінні, який відбувся у ФРН після Другої світової війни, не означає, що дискусії щодо розуміння правової держави в німецькій літературі припинилися. Чимало німецьких авторів і сьогодні вважають, що поняття «принцип правової державності» як юридичної норми залишається сумнівним, а окремі з них ще порівняно недавно пропонували взагалі «викреслити його із юридичної лексики»[162].

Не наважився давати якесь однозначно-універсальне визначення принципу правової державності також Федеральний конституційний суд Німеччини (на відміну від Конституційного Суду України щодо принципу верховенства права, про що йшлося раніше). Він акцентував увагу на тому, що принцип правової державності потребує конкретизації залежно від умов конкретного випадку[163], тобто сформулював позицію, аналогічну згадуваній позиції Європейського суду з прав людини щодо принципу верховенства права. І як свідчить практика діяльності самого ФКС Німеччини, таку конкретизацію принципу правової державності він здійснює досить успішно. Причому для з'ясування змісту принципу правової державності ФКС використовує практично ті ж самі підходи , що і в концепції верховенства права, розкриваючи його (цей зміст) через ряд пов'язаних між собою гетерогенних складових - підпринципів, деякі з яких ним же сформульовані (як наприклад, принцип пропорційності).

До складових принципу правової державності сучасні німецькі правознавці відносять: вищість конституції; наявність конституційної юстиції; забезпечення свободи та рівності у правах, розподіл влади, законність; зв'язаність державної влади правом; пріоритет закону в системі нормативних актів; обмеження дискреційних повноважень; принцип юридичної визначеності; заборону зворотної дії закону; публічність дій держави; наявність доброчесної адміністративної процедури; загальний обов'язок щодо забезпечення судового захисту права; судовий захист від актів та дій публічної влади, що порушують права людини; відповідальність держави за збитки, що виникли внаслідок дій органів державної влади; принцип пропорційності, заборону бути суддею у власній справі; незалежність, безсторонність (неупередженість) і об'єктивність правосуддя тощо[164].

Не важко помітити, що одні з названих складових принципу правової державності навіть словесно співпадають зі складовими верховенства права, інші - хоч відрізняються в своїх словесних виразах, є досить близькими до вимог верховенства права за своїм змістом. Звідси можна дійти висновку про зближення концепцій верховенства права і правової держави, більше того - про спільність сутнісних основ англійського Rule of law і німецького Rechtsstaat в сучасних умовах.

На думку переважної більшості зарубіжних правознавців, відмінності між ними є швидше термінологічними, ніж змістовними, що дає підстави стверджувати про те, що в сучасному світі вони стали майже прототипами один одного, «узагальненими назвами споріднених концепцій»[165], що відкидає можливість пошуку суттєвої різниці між ними[166].

22.2.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме 22.1. Верховенство права і правова держава:

  1. Тема 3. Верховенство права і правова держава - гуманістичні ідеали розвитку суспільства
  2. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА, ПРАВОВА I СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА: СПІВВІДНОШЕННЯ
  3. Верховенство права і соціальна держава
  4. ОСНОВОПОЛОЖНІ ПРАВА. ІДЕАЛИ ВЕРХОВЕНСТВА ПРАВА І ПРАВОВОЇ ДЕРЖАВИ
  5. Взаємодія держави і права та її аспекти. Сфери і способи впливу держави на право 6.3.1. Держава і правове регулювання
  6. Тотожність держави та права а) Держава як правовий порядок
  7. 21.1. Поняття верховенства права
  8. ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ'ЄДНАННЯ. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА СІМ'Ї НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. МІСЦЕ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ • • УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ
  9. Характеристика основних складових верховенства права
  10. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА