<<
>>

Чи є «праворозуміння» виключно науковою категорією?

Незважаючи на підвищену увагу до проблеми праворозуміння у вітчизняному (та й пострадянському загалом) правознавстві, що має під собою об'єктивні підстави, чимало питань, пов'язаних з цією проблемою, залишаються належним чином не з'ясованими.

Серед них передусім питання щодо самого терміна «розуміння». Що означає цей термін взагалі і стосовно права, зокрема? Попри широке використання вказаного терміна в науковій і навчальній літературі, його зміст здебільшого не розкривається. Поодинокі спроби розкрити його є або ж однобічними, або не зовсім коректними, що не дозволяє з'ясувати його специфіку.

У переважній більшості випадків праворозуміння розглядається як категорія доктринальної правосвідомості, тобто наукова категорія, яка пов'язується з науковим пізнанням. Воно відображає процес і результат цілеспрямованої розумової діяльності людини, що включає в себе пізнання права, його оцінку та ставлення до нього як до цілісного соціального явища[16].

Віддаючи належне зусиллям переважної більшості науковців розкрити поняття праворозуміння як процес і результат цілеспрямованої розумової наукової діяльності, спрямованої на пізнання, сприйняття і оцінку права, разом з тим не варто перебільшувати значення науки у розумінні права.

Не тільки тому, що формування категорії «праворозуміння» пройшло складний шлях від індивідуально забарвленого, заснованого на особистому досвіді розуміння права до сучасного раціоналізованого і систематизованого його вигляду, якому ми справді зобов'язані науці. І навіть не тому, що наука не всесильна, вона не може дати відповіді на всі питання, які породжує життя. А передусім з огляду на те, що право як феномен не може бути зрозумілим виключно на основі наукової парадигми з її орієнтацією на такі критерії, як об'єктивність, достовірність, верифікованість, можливість практичного відтворення результатів тощо.

Ставлення людей до права, його осмислення і оцінка визначаються не тільки, і навіть не стільки науковими міркуваннями, скільки ціннісними установками і уявленнями.

Ще з часів античності відомий вислів jus est ars boni et auqui, який належить давньоримським юристам (за одними джерелами - Цельсу, а за іншими - Ульпіану). З цього вислову починаються Дигести римського імператора Юстиніана.

Латинське слово ars у цьому вислові має щонайменше два значення - «наука» і «мистецтво», що дало підстави одним авторам на пострадянському просторі перекладати наведений вислів як «право є наукою про добро і справедливість», а іншим - як «право є мистецтвом добра і справедливості». Ні перше, ні друге тлумачення згаданого вислову не отримало при цьому більш-менш визначеного змістовного наповнення щодо зв'язків права з наукою і мистецтвом. Основна увага як в першому, так і в другому випадку зосереджується на його зв'язках з категоріями добра і справедливості.

Проте названі категорії, як і категорії свободи і рівності, якими також часто оперують при характеристиці природи права, це не результати наукового пізнання, а цінності.

Цінності ж - це передусім сфера світогляду, який є способом не вивчення і пояснення відповідних феноменів, зокрема права, а його духовного освоєння, інтерпретації. На відміну від наукового знання, яке не має залежати від ідеалів і поглядів суб'єкта, який його пізнає, світоглядне світосприйняття є тією своєрідною духовною призмою, через яку пропускається і переживається навколишній світ, а тому не може претендувати на достовірність, верифікованість тощо, тобто відповідати критеріям науковості.

Саме з цих позицій у філософській літературі досить часто тлумачиться термін «розуміння», яке хоч і знаходиться в одному ряду з пізнанням, проте не тотожне йому. На відміну від пізнання, що зосереджується на питанні про природу об'єкта, тобто має на меті досягнення індиферентного до світоглядних установок суб'єкта істинного, достовірного знання, поняття «розуміння» вирішує проблему суб'єкта, тобто спрямоване на осмислення ролі світоглядно-суб'єктивного у практичному перетворенні об'єктивного. Хоч абсолютної «стерильності» у цьому плані в науці домогтися неможливо, все ж вона, безперечно, незрівнянно «позасуб'єктивніша» від мистецтва.

Право - це феномен, що тісно поєднує в собі елементи як науки, так і мистецтва, до чого здавна привернута увага загальнотеоретичного правознавства на Заході. Причому таке поєднання характерне для всіх рівнів правового буття - від формування загальних принципів права, більшості з яких ми маємо завдячувати судовій практиці, конструювання відповідних теорій, формулювання юридичних норм до класифікації юридичних фактів, розв'язання спірних ситуацій і ухвалення право- застосовних рішень, до чого ми ще повертатимемося при розгляді інших тем.

1.3.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Чи є «праворозуміння» виключно науковою категорією?:

  1. Типологія праворозуміння та її критерії
  2. Синтез основних типів праворозуміння чи їх надбань
  3. Чинники, що впливають на плюралізм праворозуміння
  4. § 5. Сучасні концепції праворозуміння
  5. § 1. Головні підходи до праворозуміння
  6. § 1. Головні підходи до праворозуміння
  7. Еволюціонізм: філософська ідея й наукова теорія
  8. Плюралізм типів праворозуміння та світова юридична практика
  9. Науковий статус теорії держави і права
  10. Характер науково-технічного прогресу в ХХ столітті і на початку ХХІ століття
  11. Розділ 1 ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО ПРАВОРОЗУМІННЯ
  12. §3. Науково-технічні методи, що використовуються у дослідженні речових доказів
  13. § 5. Договори у сфері матеріально-технічного, науково-технічного та інформаційного забезпечення кооперативів та їх об'єднань (спілок)