<<

Чисте Правознавство протиставляють позитивістській правовій теорії

55.

56. : мовляв, воно саме є просто однією з доктрин природного права, оскільки основу чинності позитивного права воно знаходить у так званій засадничій нормі, себто в такій нормі, яка сама перебуває поза межами позитивного права[259].

Саме так: засаднича норма не є нормою позитивного права, себто запровадженого шляхом законодавства чи узвичаєння й загалом дієвого примусового порядку. Але тільки цей момент і наводить на думку про певну подібність доктрини засадничої норми й вчення про природне право. У всіх інших аспектах обидві ці теорії є діаметрально протилежними. Вчення про природне право ставить під сумнів основу чинності позитивного права, себто дошукується, чи, і чому, певний правовий порядок є чинним, даючи на це запитання категоричну відповідь: себто, якщо воно й чинне, то неодмінно тому, що своїм змістом відповідає змістові природного права, а отже, воно є і справедливим, а якщо нечинне, то тільки тому, що своїм змістом суперечить змістові природного права. Основа чинності позитивного права суттєвим чином пов’язана з його змістом.

Позитивне право має чинність, бо воно має певний зміст і тому є справедливим, а не має чинності тоді, коли має протилежний зміст і тому є несправедливим. У цьому визначенні змісту позитивного права через природне право, що перебуває потойбіч позитивного права, й полягає його суттєва функція. I Чисте Правознавство дошукується основи чинності будь- якого позитивного правового порядку — чи то загалом дієвого примусового порядку, виробленого шляхом законодавства чи узвичаєння. Але на це питання воно не дає категоричної, себто беззастережної відповіді. Його відповідь — гіпотетична, себто обумовлена відповідь. Воно заявляє: коли розглядають позитивне право як чинне, то припускають ту норму, що люди повинні так поводитись, як велить історично перша конституція, відповідно до котрої і вироблено ось цей позитивний правовий порядок.
Цю норму Чисте Правознавство означує як засадничу норму. Її не запроваджено вольовим актом правової влади, себто це не позитивна, а припущена юридичним мисленням норма. Її припущеність є умовою, за якої певний загалом дієвий примусовий порядок, вироблений шляхом законодавства чи узвичаєння, розглядається як чинний, а саме — як об’єктивно чинний. Засаднича норма визначає тільки основу чинності, а не зміст чинності позитивного права. Ця ж основа чинності є цілковито незалежною від змісту чинності. Аби визначити зміст позитивного права, засаднича норма полишає цей визначений конституцією процес на позитивну право- творчість. Визначення змісту позитивного права є споконвічною її функцією. Для його чинності немає значення, чи визначений у процесі позитивного права зміст права є справедливим або несправедливим. Засаднича норма позитивного правового порядку не є нормою справедливості. Ось чому позитивне право, себто вироблений шляхом законодавства чи узвичаєння загалом дієвий примусовий порядок, ніколи не може суперечити своїй засадничій нормі, тимчасом як подібний порядок може ще й як суперечити природному праву, що подає себе як справедливе право. Ось чому засаднича норма Чистого Правознавства не може — як може природне право — бути мірилом цінності позитивного права й ось чому вона не може мати такої функції, яку природне право мусить виконувати стосовно позитивного права й заради якої доктрина природного права протиставляється позитивістському правознавству: етико-політичної функції виправдання. Адже виправданим може стати позитивне право чи, точніше, його запровадження, і то тільки через таку норму чи такий нормативний порядок, яким це запровадження може не лише відповідати, але й не відповідати, себто суперечити. Вчення про природне право — це дуалістичне правознавство, адже воно стверджує, поруч із позитивним правом, іще й існування природного права. Але Чисте Правознавство є моністичним правознавством. Згідно з ним, існує лиш одне право — позитивне. Установлена Чистим Правознавством засаднича норма не є відмінним від позитивного права правом; вона є тільки його основою чинності, трансцендентально-логічною умовою його чинності[260] й, як така, має не етико-політичний, а пізнавально-теоретичний характер.

<< |
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Чисте Правознавство протиставляють позитивістській правовій теорії:

  1. ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004, 2004
  2. Правові норми як предмет правознавства
  3. 1. Предмет економічної теорії. Фундаментальні поняття економічної теорії. Методи досліджень і функції економічної теорії.
  4. § 1. Предмет і об'єкти аналізу науки загального порівняльного правознавства.
  5. e) Юридична особа як допоміжне поняття правознавства
  6. Так зване вчення про природне право є ідеалістично-дуалістичним правознавством
  7. Глава 28. ПРЕДМЕТ ЗАГАЛЬНОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА. ПОНЯТТЯ ТИПУ І ТИПОЛОГІЇ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ
  8. 3. Предмет і метод економічної теорії
  9. Статична й динамічна теорії права
  10. Розділ 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА
  11. § 3. Функції теорії держави і права
  12. Розділ 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА