<<
>>

Державна правотворчість та формальна визначеність і загальнообов'язковість права

Найбільш виразно можливість держави впливати на право відображається у процесі правотворчості, як частині глобального процесу правотворення. При цьому слід зауважити, що роль держави в у процесі правотворення не є визначальною.

В процесі правотворчості держава лише завершує, можна сказати, інституціоналізує цей процес, надаючи йому певних юридичних форм. Вона в особі відповідних державних органів є творцем не права, а відповідних нормативно- правових актів.

Такі акти набувають відмінних від притаманних соціальним регуляторам, рис. Перш за все це стосується формальної визначеності і загальнообов'язковості правових норм, які формулюються у процесі державної правотворчості. Формальна визначеність полягає у тому, що правова норма фіксується у письмовому тексті, який має раціональну структуру, що дозволяє суб'єктам права більш чітко визначати свої права та обов'язки, тобто бути впевненими щодо правових можливостей, як власних, так й інших учасників правовідносин. Письмовий текст надає правовій нормі відносної стабільності, перешкоджає її довільному тлумаченню, робить її передбачуваною та статичною.

Але в той же час письмовий текст «заморожує» словесний вираз правової норми, робить її нединамічною. Тобто такою, яка рано чи пізно, без коригування тексту, перестане відповідати змінам, які відбуваються у суспільних відносинах.

Формальна визначеність не є виключно властивістю норм права, які формулюються у процесі державної правотворчості. Так, наприклад, релігійні правові норми також здебільшого мають текстуальне закріплення. Що дійсно є прерогативою виключно правових норм, сформульованих у процесі державної правотворчості, так це те, що вони мають загальнообов'язковий характер для всіх суб'єктів правовідносин на всій території держави. Це зумовлюється перш за все природою суверенної державної влади і, відповідно, тим фактом, що легітимна державна влада поширює свої владні веління на всю територію та на все населення держави, яке сприймає такі веління як правові. Відповідно, одним із способів здійснення таких велінь і є державна правотворчість. Крім того, загальнообов'язковість вказаних вище норм досягається наявністю у держави легітимованих, таких, які діють у правовий спосіб, засобів контролю за виконанням правових норм та засобів примусу у разі їхнього невиконання.

6.3.3.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Державна правотворчість та формальна визначеність і загальнообов'язковість права:

  1. Державне право як галузь права. Система галузі державного права.
  2. Розділ 13. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА. ПРАВОТВОРЧІСТЬ
  3. Розділ 13. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА. ПРАВОТВОРЧІСТЬ
  4. Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права
  5. Тема 13. Юридична правотворчість. Зовнішні форми (джерела) об'єктивного юридичного права
  6. § 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
  7. § 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
  8. ФОРМАЛЬНО-ЮРИДИЧЕСКИЙ И СИСТЕМНЫЙ СПОСОБЫ ТОЛКОВАНИЯ ПРАВА
  9. § 4. Державний апарат Поняття, ознаки і класифікація державних органів.
  10. Древнейшим источником права в формальном смысле в государствах Двуречья был, несомненно, обычай
  11. 4. Державний лад, суд, збройні сили. Основні риси афінського права