<<
>>

Фіксація та застосування принципів права

Принципи права виникають як ідеї і поступово отримують визнання серед юридичної спільноти, віддзеркалюються у правових актах (нормативно-правових, правозастосовних, інтерпретаційно-правових, індивідуальних тощо).

Розуміння цих ідей як принципів права зумовлено насамперед почуттям правомірності, яке формується у суб'єктів права, визнанням їхньої значущості та доцільності для забезпечення правового порядку. Підтримання їхньої сили залежить від збереження цього почуття.

Важливе значення для формування та визнання принципів має юридична діяльність, особливо - судочинство. Найвища загальність і абстрактність суспільних цінностей часто-густо залишає судам достатню свободу розсуду й оцінок у процесі вирішення конкретних справ, в яких відбувається безпосереднє зіткнення різноманітних правових інтересів, вимагає розвитку і конкретизації правових ідей, створення критеріїв, необхідних для їхнього практичного застосування, формування відповідних правових позицій. Завдяки визнанню і формулюванню змісту принципів суди сприяють інтеграції в правопорядок соціальних реалій і сучасних цінностей, адаптують юридичні правила до умов суспільного життя, що постійно змінюються.

При цьому слід виходити з того, що формулювання принципів права має відбуватися у процесі постійної комунікації між людьми - суб'єктами права, суддями, спільнотою юристів та громадськістю. Відповідні судові рішення повинні бути схвалені юристами-практиками, юридичною наукою та мають отримати загальне суспільне визнання. Обставиною, що легітимує таку діяльність, є її спрямованість на забезпечення і захист суспільних цінностей, утвердження верховенства права.

Як і правові норми, принципи зазвичай закріплюються у джерелах права - нормативно-правових актах, судових прецедентах, судовій практиці та ін. Залежно від форми викладення можна виділити принципи, що безпосередньо сформульовані в джерелах права, і принци- пи, що не мають прямого вираження в джерелах права, існують в непрямій (латентній) формі.

Водночас при застосуванні вимог деяких принципів права (основоположних та загальних) не завжди існує необхідність посилатися на інше джерело права (закон, правовий звичай тощо). Встановлення факту їхнього існування є процесом, за якого індукція з юридичних актів і правових інститутів має комбінуватися з обов'язковим урахуванням переваг щодо цінностей, що знаходять чітке вираження у житті відповідного суспільства. Саме тому ці принципи часто розглядають як самостійне джерело права у міжнародному та європейському праві, а також у правових системах романо-германського права. Це дає можливість судам застосовувати право в умовах існування прогалин і суперечностей. Крім того, це дозволяє уникнути ототожнення права із законами, запобігає створенню та застосуванню несправедливих, свавільних законів. У певній ситуації суд може діяти поза законом або всупереч законові, тобто приймати рішення extra legem (за межами закону), але завдяки його узгодженню з принципами - intra jus (в межах права).

Застосування принципів права відбувається в процесі як нормотвор- чості, так і реалізації норм права.

Так, у процесі нормотворчості принципи:

1) висувають вимоги до нормотворчої діяльності, що має відповідати певним базовим засадам (зокрема, принципам справедливості, гуманізму, правової визначеності, добросовісності, розумності);

2) визначають зміст норм права, що створюються на розвиток того чи іншого принципу або групи принципів. Наприклад, при встановленні санкцій кримінально-правових норм законодавець, керуючись принципом справедливості як дороговказом, повинен забезпечити відповідний вибір покарань, що можуть застосовуватися за вчинення злочинів, додержання системної послідовності встановлення покарань у санкціях Особливої частини Кримінального кодексу України, відповідність видів і розмірів (строків) покарань тяжкості злочинів, можливості сукупності злочинів, додержання можливості справедливого застосування санкції до всіх категорій осіб, які підлягають кримінальній відповідальності, установлення в альтернативних санкціях проміжних за суворістю видів покарань, пропорційність підвищення і зниження розмірів (строків) покарань та ін.;

3) використовуються при перевірці правового характеру норм під час їх створення. Наприклад, при встановленні обмежень прав людини законодавець повинен перевірити норми на відповідність принципам заборони дискримінації, пропорційності та правової визначеності.

У процесі реалізації норм права вони:

1) є орієнтиром при тлумаченні норм права. Особа, яка здійснює тлумачення, має прагнути того варіанта тлумачення, який найкраще вписується в чинну правову систему. Тому найбільш обґрунтованим є той варіант, який узгоджується з принципами права, що мають глибоке системоутворювальне значення. При встановленні змісту закону (mens, sententia, vis acpotestas legis) інтерпретатор має виходити з припущення, що він спрямований на забезпечення дії принципів права, а не на їх заперечення;

2) є підставами для перегляду правових актів. Посилання на принципи може допомогти усунути порушення прав, що їх припустилися під час прийняття та застосування норм права. Наприклад, згідно з частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні суди мають повноваження перевіряти нормативно-правові та індивідуально-правові акти (рішення) суб'єктів владних повноважень на їх відповідність таким принципам права, як рівність, пропорційність, добросовісність, неупередженість тощо;

3) допомагають при подоланні юридичних недоліків (дефектів) - прогалин і колізій в законодавстві, застарілого характеру норм. Традиційно використання принципів права пов'язується із подоланням прогалин у законодавстві. Одним із засобів вирішення цієї проблеми є застосування аналогії права, тобто вирішення справи (за наявності прогалини і відсутності «аналогічної» правової норми) на основі загальних або галузевих принципів права. Важливо зазначити, що в цьому випадку суб'єкт правозастосування не може прийняти рішення, посилаючись лише на принцип: на основі принципу як стандарту він має спочатку запропонувати правило з чітко сформульованими умовами його дії і наслідками, діючи при цьому замість законодавця, і вже на підставі цього правила вирішити конкретну справу.

Принципи права сприяють також подоланню колізій у законодавстві. Основні колізійні правила (більш пізній закон скасовує дію більш раннього, акт вищої юридичної сили скасовує дію акта меншої юридичної сили, спеціальний закон скасовує дію загального та ін.) існують протягом багатьох століть у різних правових системах світу та завдяки своїй імперативності розглядаються як загальні принципи права. Крім того, принципи права можуть використовуватися при подоланні колізії у разі збігу колізій (наприклад, при збігу темпоральної та змістовної або ієрархічної і змістовної колізій), а також у разі, якщо вибір між конфліктуючими нормами неможливо зробити на підставі традиційних правил (наприклад, у випадку колізії спеціальних норм).

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Фіксація та застосування принципів права:

  1. Природа принципів права
  2. Поняття принципів права •• -а • • та їх класифікація
  3. § 3. Основні стадії застосування норм права
  4. § 6. Види актів застосування норм права
  5. Акти застосування норм права, їх види
  6. § 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права
  7. § 2. Реалізація і застосування права
  8. § 4. Основні вимоги до правильного застосування норм права
  9. Ста,дії застосування норм права
  10. § 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
  11. § 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
  12. Застосування норм права та його особливості. Ознаки правозастосовної діяльності