<<
>>

Гарантії державного ладу: поняття, ознаки, функції та класифікація

В юридичній літературі останнім часом все більше уваги приділя­ється державному ладу, характеристиці його складових, однак пробле­ма його гарантування залишається майже не дослідженою.

На сьогод­нішній день не існує комплексного обгрунтованого підходу до визна­чення поняття, ознак, функцій, критеріїв класифікації та видів гарантій державного ладу.

Становлення сучасного державного ладу обумовлює необхідність наукового пошуку у сфері гарантування з метою забезпечення його адекватності реаліям та перспективам суспільно-політичного розвитку. Такий пошук об'єктивно має бути зорієнтованим на аналіз досягнень зарубіжної і вітчизняної теорії та практики.

Однією з важливих характеристик державного ладу є діалектичне поєднання в ньому елементів розвитку та стабільності. Динаміка дер­жавного ладу стосується лише конкретного змісту тих відносин, які охоплюються цим поняттям. Що ж до форми, то вона, як зазначив В. Погорілко, повинна зберігати свою непорушність, яка підсилюється і підкріплюється спеціальною системою гарантій [48, с. 103].

Тематична актуалізація пов’язана з тим, що формування в Україні правової держави та громадянського суспільства безпосередньо пов'язане з проблемою створення системи ефективних гарантій дер­жавного ладу, вирішення якої базується на розробці та застосуванні дієвих умов, прийомів та механізмів їх реалізації в суспільних відно­синах. Адже який би високий авторитет не мали норми, що закріплюють державний лад, посідаючи пріоритетне положення не тільки в Консти­туції, але й в усій системі законодавства України, вони мають ефектив­но реалізовуватися у фактичних суспільних відносинах. Створення незалежної, правової, соціальної держави із демократичним державним ладом є першочерговим завданням на шляху до стабільності, а наявність ефективних гарантій є обов'язковою умовою його існування.

Гарантування державного ладу актуалізується необхідністю вдо­сконалення діяльності держави як у цілому, так і окремих органів державної влади, що покликані забезпечувати стабільність її базових принципів та інститутів.

Безперечно, при цьому йдеться, як зазначає Ю. Шимін. не лише про ефективний розвиток механізмів взаємодії держави та суспільства, але й про реформування (організаційне і функціональне) самих органів дер­жавної влади з тією метою, щоб держава відповідала принципам, які закладено конституцією і які визначають її державний лад [401, с. 95].

Як відомо, державний лад кожної країни зберігає свою непорушність, належним чином функціонує і розвивається лише тоді, коли він має необ­хідну систему інститутів, норм та правових механізмів їх реалізації.

Отже, гарантування державного ладу не є простою випадковістю, а постає як складний політико-правовий інститут, існування якого обумовлюється логікою державного і суспільного розвитку. Наявність системи гарантій державного ладу є обов'язковим наслідком існування та формування певного типу державного ладу. У разі відсутності гарантій державного ладу втрачається можливість розглядати його як функціональ­но і структурно стабільне політико-правове явище. Вищезазначене свідчить про актуальність дослідження теми гарантування державного ладу.

Варто зазначити, що в юриспруденції навряд чи існує інша катего­рія, яка настільки б часто застосовувалась і мала б разом із тим на­стільки широку семантичну форму, до якої входить найрізноманітніший зміст. Ця категорія - гарантії. В одних випадках мова йде про гарантії законності, в інших - про законність як гарантію, про гарантії консти­туційного ладу, про гарантії народовладдя, про гарантії правопорядку і про правопорядок як гарантію, про гарантії прав і свобод громадян та про права особи як гарантію її свободи тощо.

Узагалі гарантія являє собою ідеальну модель, відповідно до якої повинен формуватись юридичний та фактичний статус конкретної держави в цілому.

Питання про гарантії виникає кожного разу, коли відбувається пере­хід від належного до існуючого. Гарантії в усіх випадках є проблемою реальності правового явища. Гарантії - одне з головних питань про­блеми правильного застосування правових норм, забезпечення закон­ності та багатьох інших процесів правової дійсності.

Поняття «гарантія» досить широко застосовується в різних сферах людської діяльності, у політиці, філософії, дипломатії, а також у побутовому, непрофесійному слововживанні [402, с. 153-159].

Проблема гарантування державного ладу ще не була об’єктом ґрун­товного наукового дослідження, хоча необхідність в цьому є.

Ця теза дає підстави стверджувати, що в Україні проблемі гаранту­вання державного ладу в науковій літературі приділяється недостатньо уваги. Останніми роками науковці звертались здебільшого до загальної проблеми українського державотворення, не поділяючи її на складові, розглядали більше атрибутику держави, а не її організацію. Досліджен­ня окремих теоретичних аспектів державного ладу та елементів систе­ми його гарантій здійснювали вітчизняні та зарубіжні вчені: М. Абду­лаев, Н. Боброва, М. Вітрук, В. Журавський, Т. Заворотченко, О. Зинов'єв,

A. Колодій, С. Комаров, В. Копєйчиков, В. Корельський, В. Котюк,

B. Кравченко, С. Лисенков, О. Лукашева, І. Магновський, М. Марченко, В. Медведчук, О. Міцкевич, О. Негодченко, П. Недбайло, М. Орзіх, В. Перевалов, В. Погорілко, А. Полянський, Ж. Пустовіт, Ю. Соколен­ко, М. Ставнійчук, Є. Супрунюк, В. Тацій, Ю. Тодика, О. Фрицький, В. Шаповал, Ю. Шемшученко, Ю. Шимін та ін. Але не можна ствер­джувати, що всі питання, які стосуються гарантій державного ладу, повністю висвітлені. Як правило, предметом дослідження є окремі сторони цієї тематики, тому існує необхідність її більш ґрунтовного дослідження.

Виходячи з того, що проблеми гарантування державного ладу є новим напрямом наукових досліджень вітчизняних вчених, окремі їх аспекти у тому чи іншому контексті проаналізовано в роботах, при­свячених механізмам забезпечення конституційного ладу, зокрема, таких українських вчених, як Ю. Грошевой, А. Заєць, М. Козюбра, А. Колодій, М. Корнієнко, В. Кравченко, В. Мелащенко, Г. Мурашин, В. Опришко, О. Петришин, В. Погорілко, П. Рабінович, В. Тацій, Ю. Тодика, О. Фриць­кий, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін.; і в дослідженнях таких російських вчених, як Т.

Архипова, В. Боботов, Н. Боброва, М. Вітрук, Б. Ебзєєв, Ю. Єрьоменко, Т. Зражевська, В. Кабишев, Ж. Овсепян, В. Чир­кін, Ю. Юдін та ін. Але у працях зазначених авторів не сформульовані загальні теоретичні положення про гарантії державного ладу, їх систе­му, види та практичні проблеми реалізації.

Багатозначність терміна «гарантія» безумовно позначається на різ­номанітності його трактування в юридичній науці, яка далеко не завжди оперує цим поняттям у суто юридичному його значенні. Юридична наука безумовно потребує висновків багатьох наук, тому необхідно перш за все визначити етимологію терміна «гарантія».

Етимологічно термін «гарантія» походить від французького слова «garantie», яке утворене від «garantir» - забезпечувати, охороняти. Укладачі «Нового тлумачного словника української мови» В. Яременко, О. Сліпу шко визначають гарантію як забезпеку, убезпеку, запоруку [403, с. 413]. Узагалі, у тлумачних словниках спостерігається одностайність щодо визначення поняття «гарантія» [403-406]. Вважається, що етимо­логічна конструкція терміна «гарантія» у сучасному розумінні була використана в юридичній літературі у XVII ст. Уперше він був знайде­ний у листах та документах Петра І (1688-1701 рр.) [407. с. 101].

З метою осмислення багатоаспектності цієї проблеми зазначимо, що в літературі не існує єдиного підходу до розуміння терміна «га­рантія». Гарантія передбачає собою ідеальну модель, відповідно до якої має формуватись юридичний та фактичний статус конкретної особи, орган}7 державної влади, посадової особи, держави в цілому.

Людство завжди прагнуло створити державний лад, який справді був би демократичним і захищав би його права та свободи, а без ство­рення надійного механізму гарантування це уявляється неможливим. Тривалий час науковці прагнули на теоретичному рівні показати необ­хідність створення легітимних соціальних інститутів, які мали б гаран­тувати існування демократичного державного ладу.

Варто зазначити, що на сьогоднішній день термін «гарантії» вико­ристовується в багатьох галузях юридичної, політичної та інших наук. Так, у політології в основному використовують термін «соціальні га­рантії», які визначають як матеріальні, так і юридичні засоби, що за­безпечують реалізацію соціально-економічних прав членів суспільства - право на працю, відпочинок, освіту тощо [408, с. 57], або «гарантії прав особи» - законодавче закріплення системи рішень, що забезпечу­ють умови реального здійснення прав людини, які визначають її право­ве становище в суспільстві [409, с. 84].

Під правовими гарантіями в юридичній літературі розуміють вста­новлені законом засоби забезпечення, використання, дотримання, ви­конання і застосування норм права [410, с. 555]. Дія правових гарантій спрямована на забезпечення конституційного ладу, верховенства права, конституції і закону, утвердження правопорядку, охорон}’ прав та свобод людини і громадянина, здійснення прямого народовладдя, державної влади і місцевого самоврядування.

З юридико-технічної сторони гарантії можна охарактеризувати як належну діяльність суб’єктів права з метою реалізації, втілення в жит­тя певного соціального інтересу, що забезпечується юридичним захис­том. У такому контексті стан гарантованості визначається певною по­зитивною діяльністю суб’єктів права, а у випадку порушення балансу їх інтересів - необхідністю застосування інструментів юридичного за­хисту та юридичної відповідальності.

У Конституції України термін «гарант» зустрічається всього лише один раз. Він характеризує конституційну правосуб’єктність Президен­та України (ч. 2 ст. 102 Конституції України). Смислова конструкція цього положення констатує ряд важливих функцій глави держави, які конкретизуються в інших положеннях Конституції.

У теорії держави і права деякі вчені під «гарантіями» розуміють систему умов, засобів і способів, які забезпечують всім і кожному рів­ні можливості [411, с. 504]. Інші визначають «гарантії демократії», під якими розуміються об’єктивні умови й засоби, що забезпечують не тільки проголошення та юридичне закріплення демократичних прин­ципів. ідей, прав і свобод громадян, але і їхню всебічну охорону та втілення в життя [412, с. 77]. П. Рабінович вважає, що «гарантії закон­ності» - це система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється і у разі порушення встановлюється за­конність. У свою чергу, «юридичні гарантії законності» науковець ви­значає як передбачені законом спеціальні засоби впровадження, охоро­ни і у разі порушення відновлення законності [141, с. 116-117]. Н. Ма­леїн визначив юридичні гарантії як норми права, які у своїй сукупнос­ті передбачають правовий механізм, покликаний сприяти реалізації законів [413]. П. Недбайло приділяв увагу «гарантіям застосування правових норм». Зокрема, він виділяв матеріальні, політичні, ідеоло­гічні, організаційні та юридичні гарантії застосування правових норм, які різною мірою, методами та в різній формі забезпечують реальне досягнення цілей права, визначених законодавцем відповідно до об'єктивних потреб суспільного розвитку. «Юридичні гарантії» П. Не­дбайло визначав як передбачені законом засоби, які безпосередньо за­безпечують правомірність поведінки суб'єктів суспільних відносин [414, с. 44].

У радянській юридичній літературі було ґрунтовно досліджено також проблеми гарантій правового статусу в роботах: М. Вітрука,

A. Денисова, А. Іванова, В. Лазарева, О. Міцкевича, Ф. Рудинського, І. Самощенка, В. Скобєлкіна, П. Семенова, Ц. Ямпольської та ін. [415, с. 192-225; 416, с. 116-118; 417; 418]. Узагальнення наукових позицій дозволяє виділити наступний підхід до визначення цього терміна в радянській літературі: гарантії прав, обов'язків і законних інтересів осо­бистості - це ті умови й засоби, які забезпечують їх фактичну реалізацію та надійну охорону, захист для кожної людини.

У сучасній науці з позицій відображення в політичній і правовій думці гарантій прав і свобод людини та громадянина І. Магновський розглядає ідеї українських вчених кінця XIX - першої половини XX ст. (М. Драгоманова, М. Ковалевського) про гарантування прав людини [419].

B. Котюк дослідите «гарантії прав і свобод людини та громадянина» як умови, засоби і способи, які забезпечують здійснення в повному обсязі та всебічну охорону прав і свобод особи [284, с. 382]. Ю. Оборотов вва­жає, що визначальним принципом формування системи юридичних га­рантій прав і свобод є загальність їх забезпечення всіма способами, що не суперечать закону. При цьому серед юридичних гарантій прав і свобод Ю. Оборотов виділяє гарантії реалізації та гарантії охорони [367, с. 86- 87]. В. Нерсесянц визначає юридичні гарантії як систему взаємопов'язаних форм і засобів (нормативних, інституційних і процесуальних), що забез­печує належне визнання, захист і реалізацію певних прав і відповідних їм обов'язків [420, с. 60]. Гуманістична концепція права стала основою дослідження гарантій прав і свобод людини та громадянина в роботах М. Гуренко. Зокрема, здійснена спроба проаналізувати ліберальний і колективістський підхід до розуміння гарантій прав і свобод [421; 422].

C. Лисенков, А. Таранов в «Юридичній енциклопедії» визначають гаран­тії прав і свобод людини та громадянина як умови, засоби, способи, які забезпечують здійснення в повному обсязі і всебічну охорону прав та свобод особи [423, с. 555]. У такому контексті поняття «гарантії» охоплює всю сукупність об'єктивних і суб’єктивних чинників, спрямованих на практичну реалізацію прав та свобод, на усунення можливих перешкод їх повного або належного здійснення.

Отже, у теорії держави і права в основному акцентовано увагу на гарантіях реалізації та захисту прав і свобод людини й громадянина, оскільки саме захищеність прав особи і є запорукою розвитку демокра­тичної держави.

У цивільному ж праві під гарантією розуміють поруку, забезпечен­ня, заставу, умову, що охороняє та забезпечує [424, с. 344]. «Гарантія» у цивільному праві - це спосіб забезпечення цивільно-правових зобов'язань, відносин між сторонами та спеціальним суб'єктом. Гаран­том тут виступає особа, яка зобов'язується вчинити всі необхідні дії на виконання конкретної цивільно-правової угоди у випадку, якщо з про­вини однієї із сторін не дотримано її умов.

Проблеми гарантій у трудовому праві досліджено в роботах таких науковців, як: Н. Болотіна, В. Рудик, С. Сивак, В. Скобєлкін, Б. Сташків та ін. [425, с. 48; 426, с. 37]. Зокрема, найбільш ґрунтовно проаналізо­вано проблеми нормативного гарантування як специфічного правового засобу забезпечення, реалізації, охорони та захисту трудових прав.

Досліджуючи зміст адміністративно-правового забезпечення прав і свобод людини та громадянина, І. Ієрусалімова, І. Ієрусалімов, П. Павлик, Ж. Удовенко називають його складовою гарантії - встановлені законом засоби, що охороняють і захищають права громадян, припиня­ють та усувають порушення, надають можливості щодо їх поновлення [427, с. 194].

Крім того, слід зазначити, що в юридичній науці зміст гарантій до­сить часто обмежується охороною правових норм, зокрема зведенням гарантій до санкцій, встановленням відповідальності за їх порушення. Проте, якщо застосовувати цей принцип до інших галузей права, осо­бливо до тих, для яких характерним є регулювання суспільних відносин за допомогою заборон, такий підхід є правильним, тоді як для консти­туційного права, наприклад, він уявляється досить обмеженим. Специ­фіка методу правового регулювання конституційного права обумовлю­ється соціальною функцією цієї галузі права, яка характеризується здатністю гарантувати існування в дійсності певних суспільних явищ. Якщо, наприклад, кримінальне право покликане не допустити, обме­жити можливість виникнення «шкідливих» суспільних відносин (злочинів), то конституційне право, навпаки, має на меті гарантувати існування в суспільному житті демократичних соціальних цінностей. Тому основою методу конституційно-правового регулювання є метод правового гаранту­вання. Закріплення на конституційному рівні засад державного і суспіль­ного ладу, засад правового статусу людини і громадянина, політико- територіального устрою, системи органів державної влади і місцевого самоврядування гарантує їх реальне втілення в суспільне життя.

Проблема гарантій державного ладу тісно пов'язана з багатьма загальнотеоретичними питаннями. Вони і створюють фон, на якому чітко відбивається специфіка цієї теми.

Можливості і межі використання соціально-філософського знання у правовій науці, правильне співвідношення соціологічного і логіко- юридіиного методів при вирішенні проблеми гарантій державного ладу - це головне методологічне питання. Одні вчені акцентують увагу на соціологічних аспектах правової науки, звертаються до вивчення «соціально-політичних ємностей» конституції, її взаємозв’язків із по­літикою, мораллю, психологією тощо. Інші — на розвитку нормативних засад у правовій науці, звертаючись до вивчення власне юридичного механізму реалізації правових норм, специфіки нормативності та ін.

Обидва підходи однаково необхідні сучасній юридичній науці. Про­блема полягає в тому, щоб соціально-політичний механізм не відривав­ся від логіко-юридичного аналізу державно-правових явищ і орієнту­вався перш за все на систему правової науки, адже без цієї орієнтації існування такого підходу не має сенсу. З іншого боку, «власне юридич­ний». нормативний, логіко-юридичний підхід повинен базуватись на соціально-філософському знанні з урахуванням усіх суспільствознавчих наук, адже відрив логіко-юридичного методу від соціологічного пере­творює його у формально-догматичний [428, с. 12]. Лише поєднані логіко-юридичний і соціологічний методи здатні вирішити завдання гаранту вання державного ладу України на сучасному етапі.

Провідна роль одного з цих методів залежить від характеру самого об'єкта гаранту вання, від специфіки проблеми. Також роль кожного із за­значених методів залежить від стану теорії і практики конституціоналізму, рівня «закріплення» гарантій чинним законодавством. Недостатній рівень гарантування того чи іншого правового інституту виводить на перший план власне юридичну7 методологію, яка визначається потребами вироблення науково обґрунтованих рекомендацій законодавцю. Якщо ж юридична гарантованість є досить високою (наявність належної законодавчої бази повинна свідчити про високий рівень нормативного гарантування), то юридична наука концентрує свої зусилля на виробленні їх правильного розуміння, шукає юридичні шляхи і засоби боротьби із негативними фак­торами, які заважають ефективному функціонуванню гарантій державно­го ладу. При цьому юридичній науці не можна обійтись без соціологічно­го методу, без використання суспільствознавчих наук. А отже, провідна роль одного із вказаних методів залежить від рівня розробленості тієї чи іншої проблеми державно-правового гарантування, на окремих етапах вивчення якої превалює або соціологічна, або юридична її сторона.

Розглядаючи стан розробки гарантій державного ладу як відносно самостійну проблему, варто зазначити, що вона знаходиться на почат­ковій стадії дослідження і комплексне вивчення її ще не проводилось. До цього часу об’єктами гаранту вання виступали лише окремі частини державно-правової сфери. У науковій літературі взагалі відсутні до­слідження, присвячені гарантіям державного ладу. Зокрема, можна на­вести приклади того, що досить успішно в науці досліджувались і до­сліджуються такі види гарантій: «гарантії безпосередньої демократії» [429, с. 328-352; 430], «гарантії свободи виборів представницьких орга­нів влади» [431] та «гарантії виборів», під якими розуміється система засобів, за допомогою яких Конституцією та іншими законами держави встановлюється порядок організації та проведення виборів і забезпе­чується його охорона, а в разі порушення встановленого порядку виборів відновлюється їх конституційність та законність [432, с. 124]. Досліджу­ючи реальність безпосередньої демократії, Г. Мурашин визначив гаран­тії як встановлення відповідальності, так і застосування примусових санкцій до порушників конституційних норм і принципів, відповідних положень інших законодавчих актів, які спрямовані на захист демокра­тичних підвалин життя суспільства та держави [430, с. 328].

Найбільша увага приділялась «гарантіям прав і свобод людини та громадянина», які, наприклад, А. Колодій та А. Олійник характеризують як систему норм-принципів, умов і засобів, що забезпечують у своїй сукупності здійснення конституційних прав, свобод і законних інтере­сів людини та громадянина [433, с. 223; 434, с. 261-271]. Ефективність цієї системи залежить від різних чинників, основним серед яких є на­явність конкретних елементів у системі функціонування державної влади [435, с. 157]. Гарантії дають змогу зробити необхідний перехід від передбаченої законодавством можливості до реального здійснення прав і свобод. З огляду на це у літературі під загальними гарантіями розуміють такі, що охоплюють всю сукупність об’єктивних і суб'єктивних факторів, спрямованих на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неналежного здійснення. А спеціальні (юридичні) гарантії трактуються як правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи людини, усуваються або поновлюються порушені права [291, с. 179]. У літера­турі зазначається, що в цілому і українські, і російські вчені одностай­ні в думці, що система гарантій прав і свобод людини та громадянина включає передумови економічного, політичного, соціального, мораль­ного, міжнародного, організаційного та правового характеру, необхідні для забезпечення і фактичної реалізації та всебічної охорони прав і свобод особи, а також власне механізм їхнього захисту [436, с. 110]. У монографічних та інших доктринальних дослідженнях проведено комплексний аналіз інституту конституційних прав і свобод людини й громадянина та проблем їх гаранту вання [437, с. 49; 438, с. 168; 439, с. 98; 440, с. 171]. Єдність підходів полягає в тому, що гарантії в загальному вигляді характеризуються як норми, умови, засоби та способи, що за­безпечують ефективну реалізацію регламентованих законодавством можливостей людини і громадянина.

Дослідженню гарантій «місцевого самоврядування» присвячені роботи вітчизняних та зарубіжних науковців [441, с. 47; 442, с. 110-114; 443. с. 313-317; 444, с. 325-329; 445, с. 116-130; 446, с. 22-33; 447, с. 511-528; 448, с. 116-128]. В. Кравченко та М. Пітцик визначають «систему гарантій місцевого самоврядування» як економічні, політичні, правові та інші умови і засоби, що забезпечують повну й ефективну реалізацію прав місцевого самоврядування та їх надійний захист [443, с. 313-317].

«Гарантії всеукраїнського референдуму» розглядають як комплекс умов і засобів, що забезпечують громадянам України, наділеним вибор­чим правом, реально усвідомлену свободу волевиявлення на всеукраїн­ському референдумі [449, с. 140; 450, с. 270-279; 451, с. 292-303].

«Гарантії депутатської діяльності» - це законодавчо закріплені умо­ви виконання депутатами своїх завдань і функцій та способи здійснення ними депутатських повноважень тощо [359, с. 342-344]. Отже, гарантію в загальнотеоретичному аспекті можна визначити як певне явище, яке забезпечує досягнення конкретного позитивного результату.

Термінологічна невизначеність у сфері гарантування державного ладу в умовах його демократичної модифікації негативно впливає як на розвиток правової доктрини, так і на практику державотворення.

Усі соціальні умови, фактори, явища, що входять до процесу фор­мування державного ладу України, які впливають на нього, створюють соціальний фон (середовище), розглядаються на предмет їх гарантуючої сили через юридичну призму та юридичний «еквівалент», через ті критерії, вироблені юридичною наукою, які дозволяють відмежувати загальні передумови реальності, гарантованості державного ладу від власне гарантій його реалізації в аспекті забезпечення демократичнос­ті і стабільності.

Сьогодні суспільство очікує від юридичної науки не повторення загальносоціальних істин про гарантованість державного ладу, а ви­роблення таких юридичних засобів, які б цілеспрямовано впливали на умови і передумови реалізації норм права, фокусували переваги демо­кратичного розвитку в період трансформації державного ладу, сприяли б удосконаленню всієї різноманітної діяльності держави.

У теорії держави і права досить широко застосовується також термін «гарантування», який є більш широким поняттям порівняно із терміном «гарантії», а отже, перш ніж переходити до розгляду поняття «гарантії державного ладу», необхідно визначити зміст правової категорії «га­рантування».

Деякі вчені, застосовуючи термін «державно-правове гарантуван­ня», зазначають, що він має декілька смислових значень, виступаючи відносно окремих гарантій як мета, як процес, як результат. У першому і в останньому випадку, на думку Н. Бобрової [428, с. 15], уявляється вдалим термін «гарантованість» як вихідний і кінцевий пункт процесу гарантування, усієї діяльності з гарантування, яка відштовхується від певного об'єктивно заданого (у тому числі об'єктивним правом) рівня гарантованості, від існуючих результатів гарантування, з метою досяг­нення реалізації кожної норми в конкретному випадку, тобто мети фактично високого рівня гарантованості (у тому числі створенням нових гарантій). Таким чином, досягнута мета стає результатом, «суб'єктивна» діяльність з гарантування входить до «об'єктивного» рівня гарантова­ності, яка визначена самим цим рівнем, з іншого ж боку, безпосередньо впливаючи на нього.

Також слід зазначити, що для більш ґрунтовного визначення гаран­тування державного ладу важливого значення набуває застосування системно-інтегруючого та системно-диференціюючого методів дослі­дження. У зв'язку із цим гарантії державного ладу необхідно аналізу­вати через принципи гарантування (загальні вимоги, що висуваються до гарантій і дозволяють уявити гарантування державного ладу взагалі). А також через функції гарантування (однопорядкові гарантуючі якості, які дозволяють розподілити гарантії за функціональними «каналами» і конкретно гарантуючими властивостями). Результати такого аналізу дозволяють виявити досить віддалені соціальні взаємозв'язки між про­блемою гарантування державного ладу та іншими загальнотеоретич­ними проблемами.

Гарантії державного ладу виконують певні функції, під якими мож­на розуміти загальні напрями, за якими забезпечується здійснення та захист правових норм, ефективний механізм їх реалізації та соціальної дії. Саме функціональне призначення гарантій - ключ до розуміння їх ролі в механізмі гарантування державного ладу.

Кожна функція гарантування синтезує однопорядкові якості про­цесу гарантування правових норм, що встановлюють засади державно­го ладу. Це дозволяє уявити механізм гарантування як єдину систему, де будь-який з елементів виконує свою роль тільки в загальному ЗВ'ЯЗКУ. Кожна функція окремо є лише одним із елементів системи гарантій державного ладу. Отже, у системному розумінні функція гарантій дер­жавного ладу - це певне відношення залежності однієї складової меха­нізму гаранту вання від іншої.

Щодо процесу реалізації правових норм можна виділити три функ­ції гарантії^ державного ладу.

1) стимулююча (стимулювання реалізації правових норм, активнос­ті суб'єктів, які здійснюють гарантування). Стимулювання будь-яких процесів, ефективне використання правових норм. Виконання повно­важень та конституційних обов'язків у поведінковому аспекті є актив­ністю, у психологічному - свідомістю. Стимулююча функція гарантій державного ладу полягає у формуванні активної, соціально корисної, свідомої і відповідальної діяльності (поведінки) суб'єктів гарантування, що обумовлена їх державно-правовою правосуб’єктністю;

2) правозабезпечувальна (безпосереднє забезпечення процесу реалі­зації конституційно-правових норм, що закріплюють гарантії держав­ного ладу). Це центральна функція в механізмі гарантування, де значна роль належить державі. Держава створює юридичні умови для реалі­зації гарантій державного ладу шляхом: конкретизації процесу реалі­зації правових норм і створення його процесуальних моделей; фор­мування оптимальних правових умов, щоб стати фактом практики і підтримуватись організаційно, оскільки механізм гаранту вання є на­дійним лише за умов наявності організаційного режиму гарантування. Організаційними зусиллями відповідних суб'єктів мобілізуються по­зитивні гарантуючі фактори соціального середовища, нейтралізуються негативні фактори, що заважають правореалізації, ефективній дії право­вих засобів;

3) правоохоронна (охорона, захист конститу ційно-правових норм, що регламентують організацію та функціонування інститутів дер­жавного ладу). Це функція найважливіших конституційних принци­пів державного ладу, яка реалізується в тому числі через встанов­лення конституційно-правової відповідальності державних органів, їх посадових осіб, депутатів, громадян тощо. Інструментом охорони Конституції України виступає перш за все конституційно-правова відповідальність [452; 453], а також інші види юридичної відпові­дальності.

Наукове опрацювання цієї проблематики дозволяє визначити гаран­тії державного ладу України як систему загальних умов і спеціальних (нормативно-правових та організаційно-правових) засобів, що забез­печують існування та дієвість інститутів державного ладу.

Гарантії державного ладу слугують базою для формування певних суспільних відносин, які мають загальну специфіку. Це дозволяє по­єднати їх в одну групу і охарактеризувати шляхом виокремлення спіль­них ознак, які притаманні гарантіям державного ладу взагалі.

Хотілося б акцентувати увагу на тому, що в суспільно-політичній науці термін «гарантії» досить часто застосовується, коли мова йде про засади. Н. Боброва це пояснює багатозначністю терміна «гарантії», авторитетністю та апробованістю його сприйняття громадянами [428, с. 28]. В юридичній науці застосування терміна «гарантії» у значенні передумов є невиправданим. Для позначення загальносоціальних га­рантій юриспруденцією вироблено особливий термін «засади».

Звернення до засад (устоїв, передумов) при дослідженні гарантій пояснюється, окрім того, тенденцією узагальненого висвітлення гаран­тій складних державно-правових явищ. «Загальні гарантії» повинні розглядатись крізь призму їх дійсного та можливого закріплення у праві, а також диференційовано щодо об'єкта, який гарантується.

Отже, розглянемо основні ознаки, притаманні гарантіям держав­ного ладу України.

1. Нормативність. Гарантії державного ладу перш за все закріплені в Конституції та законодавстві України. Роль Конститу ції і законів України в гарантуванні державного ладу визнається багатьма дослідниками [168, с. 18, 24-26; 58, с. 104-105; 401, с. 86]. Більше того, у цілій низці праць вказується на те, що Конституція (як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили) є не лише гарантією стабільності державного ладу, а й взагалі умовою його існування [11, с. 95]. Згідно зі ст. 8 Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативні акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Закріплення в Консти­туції цієї ієрархії нормативних актів є, зрештою, закріпленням ієрархії інститутів як конституційного ладу взагалі, так і державного зокрема, а саме його системності і тим самим стабільності [454, с. 33].

2. Системність. Безумовно, саме вживання поняття «система» означає взаємопов'язаність всіх складових елементів, які її утворюють. Не є винятком і гарантії державного ладу, які складають певну систему, що має свою внутрішню ієрархію та диференціацію. Системність га­рантій державного ладу обумовлюється насамперед принципом сис­темності права. Системність права, у свою чергу, є проявом суспільних процесів. Системність права в дії є взаємогарантованістю його окремих елементів, коли від окремої ланки залежить ефективність всього лан­цюга гарантування, адже взаємозв'язок явищ допомагає більш глибоко зрозуміти їх сутність.

Система гарантій державного ладу здатна варіюватись (наприклад, коло суб’єктів - гарантів державного ладу може звужуватись або роз­ширюватись). Однак наявність цих гарантій є обов'язковим наслідком існування та формування державного ладу певного типу.

Система гарантій державного ладу - як загальних, так і спеціальних (юридичних) - не є вичерпною. Вона може та повинна бути розширена, набуваючи більшої дієвості, чіткості та цілеспрямованості, надійно захищаючи демократичні підвалини держави і суспільства.

Як було зазначено раніше, у разі відсутності або недосконалості системи гарантій державного ладу втрачається можливість розглядати його як структурно і функціонально єдине політико-правове явище.

3. Цілеспрямованість. Перш за все, забезпечення будь-яких відно­син, процесу є основою поняття «гарантії». Ця ознака дозволяє відокремити це правове явище від інших, таких як суб'єктивне право, юридичний обов’язок, виділити його до самостійної категорії, якщо правове явище не забезпечує досягнення мети, яку закладено в певно­му явищі, воно не може вважатись гарантією [425, с. 10]. До того ж слід зазначити, що як самостійне явище, безвідносно до певного об'єкта, гарантія існувати не може, оскільки процес забезпечення завжди перед­бачає наявність об'єкта.

Мета гарантій державного ладу - безперешкодне й ефективне здій­снення діяльності держави та її органів, відповідна трансформація і розвиток її устрою та будівництва. У природі цих гарантій немає такої якості, яка, наприклад, самостійно могла б реалізовувати діяльність органів державної влади як суб’єктів державного ладу або містила б можливість такої реалізації. Суб’єктивне право або юридичний обов'язок реалізуються поведінкою певних осіб. Гарантії ж визначають спосіб реалізації, який полягає в суб’єктивному праві, можливості і порядку реалізації правових норм, які б забезпечували стабільність державного ладу як соціального інституту. Ось чому гарантії необхідні для безпере­шкодної та ефективної діяльності органів державної влади, тому що від них залежить кінцевий результат - успішний розвиток та стабільне функціонування Української держави.

4. Процесуальність. Реалізація закладеної в гарантіях мети перед­бачає наявність процедурно-процесуальних дій, без яких неможливе досягнення позитивного результату. Гарантії державного ладу здебіль­шого визначаються поведінкою, діяльністю відповідних суб'єктів. Тому при визначенні гарантій державного ладу насамперед необхідно ви­ходити з того, що вони в будь-якому разі своїм предметом мають ді­яльність відповідних суб’єктів. До суб’єктів, які забезпечують стале функціонування та розвиток державного ладу, слід віднести: Верховну Раду України. Президента України, Кабінет Міністрів України, громадян України, державні підприємства, установи, організації тощо. їх діяль­ність спрямована на гарантування державного ладу.

5. Матеріальність. Ця ознака характеризується тим, що гарантії державного ладу містяться і закріплені в нормах права, втілюються в актах правозастосування. Обов'язковою передумовою можливої і на­лежної поведінки осіб, які здійснюють владні повноваження, слугують правові акти, що визначають умови, за наявності яких певні особи на­бувають конкретного суб’єктивного права і несуть відповідний юри­дичний обов'язок.

Державний лад України відображає нові якісні характеристики роз­будови Української держави і функціонує на принципово нових (ніж раніше) ідейно-теоретичних основах. Норми, що регламентують інсти­тут державного ладу, повинні ефективно реалізовуватися у соціальній дійсності, у фактичних суспільних відносинах. У цьому аспекті важли­вим є розуміння змісту категорій дійсності і можливості у праві, які досліджувались Д. Керимовим [455]. Необхідно розмежувати існуван­ня правових норм від їхньої дії. У зв'язку з цим уявляється, що під дійсністю норм, які регламентують засади державного ладу, слід розу­міти лише ту сукупність (систему) норм, які, виражаючи потреби сус­пільного життя, фактично діють, реалізуються, певним чином регла­ментують відповідні суспільні відносини. Адже не всі існуючі правові норми реалізуються. Характеризуючи державний лад, слід акцентувати увагу на тому, що правова можливість є лише потенційною частиною соціальної дійсності. Однак правова можливість нерозривно й орга­нічно пов’язана із соціальною дійсністю, є її якістю, стороною, момен­том розвитку. Вона характеризує стан цієї дійсності з урахуванням її руху і змін, є «певною ланкою» між існуючою дійсністю та її майбутнім станом. Хоча варто зауважити, що з точки зору вищезазначених кате­горій право може розглядатись як дійсність, оскільки воно є вже існу­ючим, об'єктивним і виступає можливістю до того часу, поки воно не реалізується у практичній регламентації певних суспільних відносин.

Подібна конкретизація дозволяє розуміти процес перетворення правової можливості в дійсність, керувати ним з метою розбудови оптимального та найбільш ефективного державного ладу. Ігнорування цих положень негативно впливає не тільки на соціальну ефективність Конституції, але й на процес нормореалізації в цілому. Для цього необ­хідним є механізм гарантування державного ладу.

При аналізі категорії правової можливості слід відрізняти два взаємопов’язаних аспекти: можливість створення того чи іншого право­вого акта (чи правової норми) і можливість того чи іншого варіанта, шляху, методу його практичної реалізації. У цьому виявляється процес перетворення правової можливості у правову дійсність. Тому діяльність осіб, які беруть безпосередню участь у створенні правових норм, що повинні здійснювати гарантування державного ладу в Україні, має першочергове значення.

6. Постійний характер дії гарантій та детермінованість повноважень суб'єктів - гарантів державного ладу. Тобто наявність дій чи подій, з якими норми права пов’язують настання юридичних наслідків, вказує на період дії гарантій, а згідно з конституційним принципом організації і діяльності суб'єктів державної влади маємо чітку детермінованість їх повноважень. Наприклад, у діяльності такого суб’єкта державного ладу, як Верховна Рада України, функціонування механізму гарантій почина­ється після настання юридичних фактів, які визначають умови набуття депутатських повноважень, і закінчується припиненням повноважень депутата, тобто закінченням тих чи інших подій та дій (сесії, засідання комітету та ін.) або досягненням мети, яка закладена в нормі права про можливу чи належну поведінку’ депутата тощо.

Гуманітарна детермінованість державного ладу виявляється в на­ціональній, економічній, соціальній, культурній і екологічній політиці держави, яка закріплена у Конституції. Зв'язаність держави основними правами в контексті ст. З Основного Закону визначає правові форми діяльності публічно-владних структур. На цій методологічній основі необхідно розглядати систему організаційно-процедурних засад дер­жавного ладу в контексті його основних принципів: правової держави (ст. 1), пов'язаності держави основними правами і свободами (ст. 3).

7. Ефективність. Слід підкреслити, що ефективність правового явища традиційно визначається як співвідношення між фактичним результатом дії правових норм і тими соціальними цілями, для досяг­нення яких ці норми були прийняті [71, с. 124-126].

Сфера, яка є предметом дослідження, є сферою найбільш складних критеріїв виміру ефективності, їх дифузії, системної дії та протидії. Вона практично не піддається будь-яким одномірним вимірам, напри- клад кількісним показникам економічної чи організаційно-юридичної ефективності. Тут складно застосувати методи конкретної соціології разом із усіма критеріями її вимірів.

Як наслідок, можна говорити про складність критеріїв і умов ви­міру ефективності такого суб'єкта, наприклад, як держава. Тому в літе­ратурі звертається увага на те, що юридичною наукою досягнуті більш значні результати у встановленні чинників і умов, що визначають під­вищення ролі права, ніж у дослідженні самого цього процесу (його інтенсивності, темпів, обсягу тощо).

Наступна особливість ефективності гарантій державного ладу по­лягає в тому, що вона завжди має політичну сторону, пов'язану із роз­витком демократії, розбудовою правової держави, у зв'язку з чим вона підлягає оцінці не менше, ніж досягнення результатів в економічній сфері. Але саме в політичній сфері, яка вимагає оцінки з точки зору ефективності, не існує безпосередніх кількісних критеріїв (у складних процесах безпосереднього народовладдя підлягають кількісним вимірам лише окремі їх складові). Тому сьогодні важливим є вироблення за­гальних підходів у вирішенні цієї проблеми, особливо в сучасних кри­зових умовах, коли державно-правова практика, правосвідомість, пра­вова культура, конкретно-соціологічні дослідження свідчать про значне зниження ефективності функціонування держави та її інститутів.

Вважаємо, що за умов відсутності чітких критеріїв оцінки ефектив­ності гарантій державного ладу будь-які кількісні дані про державно- політичні процеси є одночасно їх якісною і причинно-наслідковою характеристикою. У свою чергу, методика одержання, обробки й ви­користання цієї інформації повинна постійно вдосконалюватись.

Показниками ефективності гарантій державного ладу є як якісний стан норм Конституції, так і механізм забезпечення їх реалізації в со­ціальній дійсності.

До якісних характеристик правових норм, що виступають показ­никами ефективності, у літературі відносять ступінь їх досконалості і спроможність впливати на розвиток суспільних відносин у необхід­ному напрямі [456, с. 34; 457]. Важливим показником ефективності є обумовленість цього інституту соціальними потребами суспільного розвитку. Показниками ефективності механізму забезпечення є ступінь досягнення ефекту при реалізації «достатньо ефективної» правової норми.

Вимоги норм мають бути науково обгрунтованими та реальними для виконання, оскільки саме науковість правових норм дозволяє більш повно передбачити можливі результати їх дії, створити оптимальну систему їх гарантій.

У свою чергу, реальність, відповідність нормативно закріпленого державного ладу стану розвитку держави і суспільства є однією з основ­них гарантій ефективності самого державного ладу.

Можна стверджувати, що аналіз причин позитивних і негативних тенденцій державно-політичних процесів є необхідним, тому що прий­няття правильного рішення у сфері подальшої розбудови державного ладу передбачає знання закономірностей його формування і розвитку. Отже, критерії ефективності досліджуваних нами процесів неоднознач­ні, складні, мають комплексний і багаторівневий характер.

8. Адекватність гарантій (зорієнтованість на реальний рівень роз­витку суспільних відносин). Гарантованими можуть бути норми, які відповідають рівню розвитку суспільних відносин, узгоджуються із системою права.

На реалізацію норм, що гарантують державний лад, впливає специ­фіка їх юридичної природи. Вони є важливою складовою Конституції, мають високий рівень нормативних узагальнень, особливий зміст і в концентрованому вигляді закріплюють основні положення щодо орга­нізації і функціонування держави та її інститутів. Інститут державного ладу складається значною мірою з правових принципів, норм-цілей, норм-завдань, які мають перспективний характер. Але ефективність дії Конституції пов’язана з тим, що її норми повинні виражати закономір­ності розвитку суспільних відносин у цій сфері, бо жодні гарантії не забезпечать її ефективність та стабільність, тому що держава і суспіль­ство не можуть гарантувати норми, що не відповідають їх природі. З іншого боку, самі гарантії повинні бути адекватними, тобто зорієнто­ваними не на ідеальну модель, а на реальність. Саме такий баланс у механізмі гарантування призведе до стабільності та ефективності дер­жавного ладу. У зв’язку з цим певну наукову цінність має теорія со­ціального гомеостазису, що передбачає підтримку такої внутрішньої рівноваги правової системи, яка б забезпечувала відповідність приписів норм права рівню розвитку суспільних відносин [458].

Проведений аналіз дозволяє виділити такі ознаки гарантій держав­ного ладу: нормативність, системність, цілеспрямованість, процесуаль- ність, матеріальність, постійний характер дії гарантій та детермінова­ність повноважень суб'єктів державного ладу, ефективність, адекват­ність гарантій (зорієнтованість на реальний рівень розвитку суспільних відносин).

Єдність виділених ознак характеризує механізм гарантування дер­жавного ладу, який забезпечує безперешкодне та ефективне функціо­нування як всього державного механізму, так і держави в цілому.

Питання про класифікацію видів гарантій багато в чому визначає вирішення завдань їх подальшого вивчення, аналізу механізму їх дії, також це важливо для успішного розгляду шляхів їх подальшого роз­витку і вдосконалення.

У вітчизняній юридичній науці сьогодні не існує єдиної думки щодо класифікації гарантій державного ладу та виділення певних критеріїв такої класифікації. На нашу думку, адекватна систематизація гарантій державного ладу сприятиме як розвитку нашої держави, особливо у процесі трансформації державного ладу, так і розвитку теоретико- методологічних засад цієї проблематики.

Гарантування державного ладу не можна уявляти як однорідну масу гарантій, кожна з яких за своїм змістом і формою відповідає будь-якій іншій. Наукова класифікація гарантій має велике значення для з'ясування специфіки гарантування державного ладу України.

Класифікація гарантій певною мірою походить від класифікації об’єкта, який гарантується. Подібно до того як вибір засобів досягнен­ня будь-якої мети залежить від самої мети, так і гарантії державного ладу обумовлені певними об'єктами, які потребують гарантування. Перехід від одного критерію класифікації до іншого потребує зміни кута зору, під яким розглядаються гарантії.

Виведення класифікаційних критеріїв та відносно самостійних ви­дів гарантій державного ладу базується на аналізі ідей, теорій, доктрин і обумовлено історичними, законодавчими, національними, політични­ми й іншими особливостями розвитку цього інституту.

Отже, перейдемо безпосередньо до розгляд}' критеріїв класифікації гарантій державного ладу України.

Оскільки й досі в юридичній літературі немає чітко розробленої системи гарантій державного ладу, спробуємо знайти найбільш оптимальну модель їх класифікації за допомогою аналізу різних видів окремих частин державно-правової сфери, таких як: гарантії прав і свобод людини та громадянина, гарантії конституційного ладу, гарантії законності, гарантії місцевого самоврядування, гарантії безпосередньої демократії тощо.

Як свідчить аналіз, застосування різних класифікаційних моделей дозволяє отримати всебічну та цілісну характеристику системи гарантій державного ладу, зрозуміти специфіку їх практичної реалізації.

В основу класифікації гарантій державного ладу можуть бути по­кладені різні класифікаційні критерії: форма закріплення гарантій; сфера дії гарантій; ступінь їх державної забезпеченості; характер правових норм, якими регламентовано державний лад; взаємовідносини держави і громадянина та інші критерії. Залежно від цього можна виробити різні підходи до розподілу на групи гарантій державного ладу.

Традиційно, яку теорії держави і права [412, с. 77-81; 459, с. 155; 99, с. 425-4281. так і в конституційному праві [460, с. 516; 461, с. 185— 193] залежно від змісту та виду суспільної діяльності прийнято виді­ляти загальні та спеціальні (юридичні) гарантії.

Загальні (загальносоціальні) гарантії - це сукупність об'єктивних і суб'єктивних чинників, які спрямовані на практичну реалізацію та всебічну охорону, усунення можливих причин і перешкод на шляху формування демократичного державного ладу в Україні.

Загальні гарантії державного ладу доцільно поділити за сферами державного ладу на економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні (духовні).

Варто зазначити, що економічні гарантії державного ладу - це регла­ментовані Конституцією та законами України економічні умови і мож­ливості реалізації конституційно-правових настанов, спроможність сус­пільства й держави забезпечити необхідні матеріально-фінансові ресур­си для встановлення демократичного державного ладу в Україні.

Економічні гарантії є важливими в системі гарантій державного ладу, оскільки вони передбачають наявність відповідного середовища і матеріальної основи для стабільного функціонування держави. Наявність цих ресурсів, їх обсяг залежать від існуючого в державі спо­собу виробництва, економічного ладу суспільства, від того, який стан його продуктивних сил і, яким чином забезпечується їх зростання, на­скільки соціально зорієнтованою є економіка, чи існує «дефакто» справ­жня економічна свобода громадян та їхніх об'єднань у виборі форм підприємницької діяльності тощо. Слабкість економічних гарантій, кризові явища в суспільстві негативно впливають на матеріальне забезпе­чення здійснення будь-яких демократичних заходів у країні, її регіонах, знижують їх ефективність.

Економічними гарантіями державного ладу у правовій соціальній державі, якою проголошено Україну, є гарантоване державою право на легальну підприємницьку діяльність (ст. 42). Зазначена стаття Консти­туції України системно пов'язана зі ст. 15 щодо засад економічної ба­гатоманітності; ст. 16 щодо найважливішої функції держави - забез­печення економічної безпеки України; а також ст. 13 та ст. 14 щодо закріплення права власності на природні ресурси, які є одним із най­важливіших засобів виробництва тощо [274, с. 221].

Політичні гарантії державного ладу - це передбачена Конституцією і законами України система народовладдя, відповідним чином зорієн­тована політика держави, спрямована на демократизацію політичної системи України як сукупності державних і недержавних інститутів, які здійснюють владу, управління суспільством, етнічними та іншими групами, забезпечують стабільність суспільства, відповідний порядок у ньому. Політичними гарантіями державного ладу є сукупність полі­тичних чинників, які забезпечують сприяння існуванню демократич­ного правового режиму в країні.

Суб'єктами політичного гарантування виступають насамперед Українська держава, народ України, політичні партії, органи державної влади тощо.

Важливим суб'єктом політичної системи є держава, і саме з її діяль­ністю, з участю у вирішенні державних і суспільних справ через інститути безпосередньої демократії пов’язані реальні й найширші гарантії для всіх громадян - брати участь у політичному житті суспільства. Ідея участі кожної людини у вирішенні загальних справ, відповідальності кожної осо­би за долю держави в цілому знайшла широке звучання, закріплена в Конституції України і має розвиватись у чинному українському законодав­стві, у тому числі через посилення гарантій здійснення як гарантій безпо­середньої демократії, так і гарантій державного ладу [430, с. 332-333].

Соціальні гарантії державного ладу - це комплекс створених і за­безпечених державою соціальних умов, система суспільних взаємовід­носин, безперешкодного, вільного функціонування інститутів розвине­ного громадянського суспільства, держави і особи, упередження кри­зових явищ у суспільстві й поглиблення змісту правового статусу онов­леної держави з демократичним державним ладом, побудованим на основі принципів гуманізму, справедливості, рівності, розширення реальних умов у реалізації можливостей кожної особистості.

До соціальних гарантій варто віднести якісно нову форму грома­дянського життя, що демонструє зовсім інше співвідношення суспіль­ства, держави й особистості, її ставлення до інших особистостей і до самої себе [436, с. 112].

В юридичній літературі зазначається, що в умовах формування демократичної правової держави, переходу до ринкової економіки досить гостро постає питання про соціальну захищеність широких верств населення. Перехід до ринку об'єктивно потребує внесення якісних змін до вітчизняної «неринкової» системи соціальної захище­ності, яка є обов'язковим елементом цивілізованого державного устрою [155, с. 243].

Економічні, політичні та соціальні гарантії створюють комплекс умов, який забезпечує розвиток державного ладу України в якісно ново­му векторі демократизації та наближенні до світових стандартів.

Ідеологічні гарантії державного ладу - це забезпечені державою ідеологічна багатоманітність, неприпустимість визнання державою жодної ідеології обов'язковою, заборона цензури, система морально- правових уявлень особистості.

Ідеологічними гарантіями державного ладу є система світоглядних поглядів особистості, яка не відокремлює себе від держави.

До таких гарантій слід віднести загальну та правову культуру сус­пільства, ідеологічний плюралізм, заборону’ монополізації ідеології, демократичну суспільну думку тощо. Також до цих гарантій належить діяльність держави, її органів, посадових осіб, органів місцевого само­врядування та суспільства в цілому з правової освіти населення, що дозволяє людині більш компетентно брати участь у прийнятті важливих суспільно вагомих рішень.

Основою ж системи ідеологічних гарантій державного ладу виступають положення ст. 15 Конституції України, якою встановлено, що суспільне життя в Україні грунтується на засадах політичної та ідеологічної багатоманітності. Жодна ідеологія в державі не може визнаватись обов'язковою. Заборонена також будь-яка цензура. Носіями різноманітних ідеологій при функціонуванні суспільних та державних інститутів виступають об'єднання громадян, і передусім політичні партії.

Культурні (духовні) гарантії державного ладу - це система культур­них і духовних цінностей особистості, загальна культура суспільства, належний культурно-освітній рівень держави, консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури.

Вони визначаються культурною (іноді її називають культурно- виховною) функцією держави та існуючими системами освіти, науки, виховання, культури, мистецтва, інформації в державі та стійкими іс­торичними традиціями у сфері культурного розвитку держави. До культурних гарантій належать також свобода думки і слова, вільне ви­раження своїх поглядів і переконань, свобода світогляду і віросповіда­ння, які гарантовані ст. 34 і ст. 35 Конституції України.

У комплексі все це сприяє формуванню високого рівня суспільної правосвідомості та правової культури, необхідних для створення в Україні державного ладу, який відповідав би світовим стандартам де­мократії.

Проблема формування і реалізації культу рних (духовних) гарантій державного ладу актуалізується в українському суспільстві, особливо в контексті набуття незалежності, оскільки за радянські часи в силу7 ослабленості, заформалізованості та насильницької ідеологізації сус­пільства цей вид гарантій не мав належного розвитку.

Отже, при розгляді загальних гарантій характеризується насамперед державний лад, його економічна, політична, соціальна, ідеологічна та культурна основи. Але загальні гарантії не діють автоматично, вони створюють передумови становлення, реальності та трансформаційного розвитку демократичних засад державного ладу, діяльності держави, а безпосередній порядок здійснення інтересів держави в цілому і кожної окремої особи визначаються у спеціальних юридичних нормах.

Слід зазначити, що всі, як загальні, так і спеціальні (юридичні), гарантії діють у комплексі. Загальні гарантії в цілому впливають, створюють підґрунтя для існування демократичного державного ладу. Але навіть за умов існування системи таких гарантій практична їх реалізація забезпечується перш за все ефективною організаційною діяльністю.

Зазначимо, що у процесі формування правової держави значно зростає роль спеціальних (юридичних) гарантій державного ладу, які складаються з правових норм та інститутів, що забезпечують можли­вість нормального функціонування демократичних настанов, їхню охорону від порушень та деформації.

Спеціальні (юридичні) гарантії державного ладу - це правові форми, засоби, способи і методи, за допомогою яких реалізується, охороняєть­ся й захищається діяльність держави взагалі та діяльність органів державної влади, зокрема усуваються недоліки та встановлюється відповідальність за порушення чинного законодавства, чим і забезпе­чується існування демократичного державного ладу.

Особливість спеціальних (юридичних) гарантій полягає в тому, що вони безпосередньо забезпечують правомірність поведінки суб’єктів суспільних відносин, тому спеціальними (юридичними) гарантіями є система взаємопов'язаних форм, засобів (нормативних, інституційних і процесуальних), способів і методів, що забезпечують існування, діє­вість та захищеність інститутів державного ладу.

Спеціальні (юридичні) гарантії можна поділити на дві групи: нормативно-правові та організаційно-правові.

Питання про зміст спеціальних (юридичних) гарантій у науці вирі­шується неоднозначно. Термін «юридичні гарантії», як вже зазначалось раніше, вказує на їх нормативно-правову основу, і підвищення гаранто- ваності полягає насамперед у використанні тих можливостей, які за­кладені в чинних правових нормах. Якщо деякі автори зводять гаранту­вання до нормативної основи, інші переносять центр ваги на організаційно- правові моменти, підкреслюючи, що без організаційної діяльності із здійснення норм-гарантій неможливе і власне гарантування. Окремі до­слідники відводять організаційно-правовим гарантіям «проміжне» місце між фактичними і юридичними гарантіями, інші вважають, що співвід­ношення між нормативними й організаційними гарантіями полягає в переведенні їх із статичного стану в динамічний, деякі - розглядають організаційні гарантії як різновид спеціальних.

Жодна з позицій не суперечить іншій: це різні підходи до одного й того ж явища, і усі вони однаково заслуговують на увагу. Немає необ­хідності заперечувати важливість нормативно-правових гарантій, ви­ходячи з того, що юридичне гарантування інакше ніжу своїй нормативно- правовій формі не існує. Не можна відкидати і важливе значення організаційно-правових гарантій, адже поява нормативно-правових гарантій, спрямованих на зміну усталеної практики, не тягне за собою бажаних результатів автоматично. Для того щоб нормативно заданий рівень гарантування став «загальним явищем, повсякденною системою роботи, яка стала непорушною традицією», необхідні великі організа­ційні зусилля. Нормативно закріплені гарантії досягають своєї мети лише у випадку створення стабільного організаційного режиму гаран­тування.

Нормативні й організаційні гарантії утворюють єдність, що і є спе­ціальним організаційно-правовим гарантуванням. Акцентування ж уваги лише на одній зі сторін єдиного механізму гарантування пов’язане, з одного боку, з деяким нормативістським трактуванням спеціальних гарантій, з іншого - із розглядом організаційних гарантій поза їх нор­мативним опосередкуванням, перебільшенням їх самостійності.

Серед гарантій державного ладу України чільне місце посідають нормативно-правові гарантії.

Нормативно-правові гарантії державного ладу - це система право­вих норм, за допомогою яких забезпечується функціонування, охорона і захист державного ладу України. До них належать гарантії, закріплені в Конституції України та інших законах і міжнародно-правових актах. З точки зору широкого підходу нормативно-правові гарантії державно­го ладу - це комплекс правових норм і засобів, за допомогою яких забезпечується демократичний характер державного ладу, його охоро­на й захист.

Нормативно-правові гарантії державного ладу постійно вдоскона­люються, що виявляється як у змінах до Конституції України (зокрема, Закон України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 груд­ня 2004 р.), так і у вдосконаленні чинного законодавства, що розвиває та деталізує нормативні положення Основного Закону. Відповідно оновлена Конституція повинна отримати розвиток своїх положень у чинному законодавстві України.

Залежно від форми об'єктивації нормативно-правові гарантії дер­жавного ладу поділяються на: 1) конституційні; 2) галузеві (криміналь­ні, адміністративні, цивільні, кримінально-процесуальні, адміністра­тивно-процесуальні тощо).

Конституційні гарантії - це сукупність встановлених Основним Законом норм і правових механізмів, які є базою гарантування стабіль­ності та демократичності функціонування державного ладу. Важливо підкреслити, що конституційні гарантії мають велике значення, оскіль­ки саме Конститу ція визначає державний лад, порядок утворення дер­жавних органів та їх систему, а також у загальних рисах їх компетенцію. Саме система конституційних гарантій свідчить про реальність держав­ного ладу, що є особливо важливим для забезпечення його дієвості.

Галузеві гарантії - це правові норми відповідних галузей права (адміністративного, цивільного, сімейного, кримінального тощо), які встановлюють юридичні засоби, форми і методи державного ладу. Ці гарантії теж мають досить важливе значення, оскільки гарантують регулювання на законодавчому рівні будь-яких суспільних відносин у сфері забезпечення формування державного ладу.

Розглянемо детальніше вищезазначені види гарантій.

Конституційні гарантії В. Погорілко визначив як вид правових га­рантій, механізм забезпечення, дотримання, виконання, застосування і використання конституційних та інших норм права органами державної влади, місцевого самоврядування, їхніми посадовими особами, іншими фізичними і юридичними особами [462, с. 554-555]. Конституційні гарантії мають найвищу юридичну силу і є основою правових гарантій. Конституційними гарантіями у вузькому розумінні є гарантії щодо самої Конститу ції України як нормативно-правового акта. У широкому розумінні конституційні гарантії спрямовані на охорону державного й суспільного ладу, прав, свобод та обов'язків людини і громадянина, форм прямого народовлад дя, Президента України, органів законодавчої, виконавчої і судової влади, інститутів місцевого самоврядування, тери­торіального устрою України та ін. Ю. Тодика, В. Журавський звертають увагу, що конституційні гарантії - це передбачені Основним Законом України засоби, методи і механізми, які забезпечують реалізацію пев­ного інституту [460, с. 167]. Конституційні гарантії державного устрою України ґрунтовно досліджені в роботах С. Телешуна [13, с. 259-279].

Виходячи із зазначеного, можна стверджу вати, що серед нормативно- правових гарантій державного ладу Конституція України є найважли­вішою. Її роль у гарантуванні державного ладу визнається практично всіма без винятку дослідниками. У низці праць Конституцію називають не лише гарантією стабільності державного ладу, а й взагалі умовою його існу вання.

Гаранту вання державного ладу України полягає у встановленні власного статусу Конституції і відповідно статусу тих інститутів, які вона закріплює: у обмеженні можливостей внесення змін і доповнень до неї. тобто забезпеченні самою Конституцією власної стабільності, а також у регу люванні нею порядку7 визначення, охорони, функціонуван­ня та зміни державного ладу України.

Конститу ція України має найвищу юридичну силу, визначає статус державних і недержавних інститутів, які виступають гарантами реалі­зації конститу ційних норм про державний лад України, внаслідок чого здійснюється функціонування відповідного конституційного ладу. Тому важливою гарантією державного ладу є стабільність Конституції. Ста­більність обумовлена стійкістю тих суспільних відносин, які регулю­ються Конституцією, і передбачає дію її основних положень протягом тривалого історичного періоду розвитку держави та суспільства [63, с. 22]. Така стабільність забезпечується передбаченими в Конституції складними умовами щодо порядку внесення змін до тих її частин, що встановлюють основи державного ладу. Так, положення ст. 156 Консти­туції України закріплюють особливості порядку ініціювання, проход­ження, розгляду та ухвалення законопроекту про внесення змін до розділів І «Загальні засади». III «Вибори. Референдум» і XIII «Внесен­ня змін до Конституції України», якими по суті визначаються основи конституційного ладу в Україні. До цього часу законопроекти про внесення змін до цих розділів не вносились, хоча під час розгляду інших законопроектів, наприклад першого варіанта законопроекту про внесення змін до Конституції (реєстраційний № 4180), пропонувалось обрання Президента Верховною Радою, а не громадянами України [230, с. 68-69]. Тоді виникло питання, а чи не порушуються в такому разі положення розділу І Основного Закону. Цілком очевидно, що в разі ухвалення зміни щодо обрання Президента парламентом, було б явне обмеження народного волевиявлення та скасування права громадян безпосередньо обирати главу держави.

Законопроект подається до парламенту Президентом або не менш як трьомастами народних депутатів із чотирьохсот п’ятдесяти, які ста­новлять конституційний склад Верховної Ради (ч. 1 ст. 76 Конституції України).

На відміну від законопроектів про внесення змін до всіх інших роз­ділів, ст. 156 встановлює більш жорсткі умови до законопроекту, його прийняття як закону не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради та затвердження всеукраїнським референдумом. Відповідно до зазначеної процедури Президент підписує та офіційно оприлюднює прийнятий Верховною Радою закон про внесення змін до розділів I, III, XIII Конституції і водночас призначає всеукраїнський референдум із визначенням дати його проведення.

Гарантованість державного ладу забезпечується тим, що відповідно до ст. 156 повторне подання законопроекту про внесення змін до розділів I. Ill, XIII Конституції України з одного і того ж питання можливе лише до Верховної Ради наступного скликання. Крім того, деякі положення Конституції взагалі не можуть бути змінені. Так, ст. 157 забороняє вне­сення змін, які передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини та громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію неза­лежності чи на порушення територіальної цілісності України [49].

Важливою конституційною гарантією державного ладу є те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх по­садові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Це по­ложення виходить зі ст. 19 Конституції: «Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути приму­шений робити те, що не передбачено законодавством» [49].

У Конституції України містяться також гарантії стримування і про­тиваг діяльності органів державної влади, відповідно до яких повно­важення й діяльність органів державної влади є в цілому збалансованою системою, що також є гарантією існування та дієвості державної влади. До конститу ційних гарантій належать: право вето Президента щодо законів, прийнятих Верховною Радою України (крім законів про вне­сення змін до Конституції України), з наступним поверненням їх на повторний розгляд Верховної Ради України (ст. 106); право Президента відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 106 утворювати суди у визначеному законом порядку; повноваження Верховної Ради України щодо усунення Пре­зидента України з поста в порядку особливої процедури (імпічменту) (статті 85, 111); розгляд і прийняття рішення Верховною Радою України щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України (ст. 85); прийняття парламентом резолюції недовіри уряду, що має на­слідком відставку всього складу Кабінету Міністрів України.

Як зазначалось вище, поряд із Конституцією нормативно-правовою гарантією державного ладу виступає також система чинного законодав­ства (закони України та інші нормативно-правові акти). Зокрема, це закони України «Про всеукраїнський та місцевий референдуми» [185], «Про вибори народних депутатів України» [463], «Про вибори Прези­дента України» [464], «Про політичні партії» [465], «Про Кабінет Мі­ністрів України» [466], «Про Конституційний Суд України» [467], «Про прокуратуру» [468], «Про Верховну Раду Автономної Республіки Крим» [469] тощо.

Таким чином, нормативно-правове гарантування державного ладу забезпечується: по-перше. Конституцією України; по-друге, всією сис­темою чинного законодавства України: конституційним, адміністратив­ним, інформаційним, кримінальним, митним тощо.

Запропонований перелік гарантій не є вичерпним. Так, екстраорди­нарним способом захисту конституційного ладу є правовий режим надзвичайного стану, який може бути введений з метою нормалізації обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб, нормального функціонування конститу­ційних органів влади, органів місцевого самоврядування та інших ін­ститутів суспільства [470, с. 72].

Деякі вчені виділяють як гарантію пряму дію норм Конституції, що поширюється не тільки на конкретні, а й на загальні положення. На жаль, правозастосовчі органи у своїх рішеннях не часто посилаються на норми Основного Закону України, що пов’язано або ще з недостатньо високим авторитетом Конституції в середовищі юридичної спільноти, або ж відсутністю звички посилатись на конституційні приписи. Це феномен не лише юридичний, а й психологічний [32, с. 26].

Нормативно-правові гарантії державного ладу за змістом регулю­ючого впливу можна поділити на:

- матеріальні гарантії - норми, які встановлюють як основні, так і додаткові засади державного ладу (наприклад, норми-принципи, які закріплені в Конституції України і визначають принципи всеукраїнсько­го референдуму, принципи виборчого права при виборах до органів державної влади та місцевого самоврядування тощо);

- процесуальні гарантії - норми, які встановлюють юридичні обов’язки суб'єктів державного ладу (наприклад, регламентують порядок підготовки, організації та проведення всенародного голосування й про­цедуру реалізації його рішень тощо); норми права, що встановлюють порядок притягнення до юридичної відповідальності за порушення засад державного ладу.

Серед нормативно-правових гарантій державного ладу розглянемо більш детальніше норми, що закріплюють відповідальність за пору­шення засад державного ладу. Юридична відповідальність за порушен­ня законодавства про державний лад передбачає негативну реакцію держави на правопорушення проти державного ладу, виражену у відпо­відній правовій формі засудження як самого правопорушення, так і його суб’єкта. Запропоноване визначення дає можливість виділити наступні характерні ознаки такої юридичної відповідальності: 1) наявність визначених правових санкцій як міри відповідальності за порушення законодавства, що закріплює державний лад; 2) доведена винність суб'єкта правопорушення; 3) обов’язковість стану примусу до виконан­ня встановлених законодавством санкцій.

Законодавством встановлена процесу альна форма реалізації такої юридичної відповідальності.

Відповідальність має як позитивний аспект, так і ретроспективний. На основі зазначеного Н. Боброва та Т. Зражевська визначили юридич­ну відповідальність як засновану на законі, об'єктивно зафіксовану в юридичних критеріях і таку, що висту пає як специфічний юридичний обов'язок, необхідність відповідати за свою юридично значущу пове­дінку (діяльність), що концентрує в собі імперативну силу права, таку, що реалізується через регулятивні правовідносини, у яких зобов'язаний суб'єкт знаходиться у стані відповідальності (підзвітнос­ті, підконтрольності тощо). Відповідальність завжди спирається на можливість заміни регулятивного стану на охоронні правовідносини в разі вчинення правопорушення, тобто на можливість застосування санкції та її дійсне застосування за наявності підстав [71. с. 17]. Таке визначення юридичної відповідальності найбільш повно розкриває позитивний і ретроспективний аспекти відповідальності.

Таким чином, відповідальність є гарантією державного ладу, по- перше, у своєму позитивному аспекті, який безпосередньо входить до стимулюючої та правозабезпечу вальної функцій гарантій. По-друге, розуміння відповідальності як засобу правового впливу через санкції направляє на вивчення гарантуючої ролі відповідальності, її превентив­ної, дисциплінуючої та охоронної функцій санкцій.

Специфіка юридичної відповідальності як гарантії полягає в тому, що захист основних засад державного ладу юридична відповідальність забезпечує шляхом гарантування виконання органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами своїх обов'язків, що кореспондують правам і обов'язкам інших суб'єктів.

Юридичну відповідальність за порушення законодавства, що за­кріплює основи державного ладу, можна поділити на такі види: конституційно-правова; адміністративно-правова; кримінально-правова; дисциплінарна; цивільно-правова.

Конституційно-правова відповідальність діє у вигляді узагальнених фундаментальних принципів. Конституція України майже не містить переліку правових санкцій щодо порушення конституційних положень, які закріплюють державний лад. Такі санкції визначає адміністративне та кримінальне законодавство [471; 472; 473; 474].

Кодекс України про адміністративні правопорушення, наприклад ст. 2129, встановлює адміністративну відповідальність у вигляді накла­дання штрафу за порушення порядку ведення передвиборної агітації; порушення заборони протягом визначеного законом часу у будь-якій формі коментувати чи оцінювати зміст передвиборної агітаційної теле-, радіопрограми відповідного кандидата, політичної партії (блоку), да­вати будь-яку інформацію щодо цього кандидата, цієї політичної партії (блоку) власниками, посадовими чи службовими особами, творчими працівниками ЗМІ; супроводження офіційних повідомлень у період виборчого процесу коментарями, що мають агітаційний характер, про дії посадових осіб органів державної влади та органів місцевого самовря­дування як кандидатів у депутати та на посади сільських, селищних, міських голів [475].

Як приклад також можна навести ч. 1 ст. 109 Кримінального кодексу України, що передбачає кримінальну відповідальність у вигляді позбав­лення волі на строк від п'яти до десяти років за дії, вчинені з метою на­сильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змову про вчинення таких дій. Крім того, ч. 1 ст. 160 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відпо­відальність у вигляді штрафу в розмірі до п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправних робіт на строк до двох років, або позбавлення волі на строк до трьох років за дії, що перешкоджають у формі насильства, обману, погроз, підкупу або іншим чином вільному здійсненню громадянином права брати участь у референдумі, а також за агітацію до дня проведення референдуму [476].

Дисциплінарна відповідальність полягає у накладенні на винну особу дисциплінарного стягнення владою, наданою керівникові (на­чальнику) [477, с. 273-275; 478, с. 207-208].

Цивільно-процесуальна відповідальність за порушення законодав­ства. що гарантує основи державного ладу, міститься у Цивільно- процесуальному кодексі України, наприклад у гл. ЗО «Скарги на не­правильності в списках виборців та в списках громадян, які мають право брати участь у референдумі» [479].

Таким чином, дослідження нормативно-правових гарантій держав­ного ладу дозволяє зробити висновок, що основоположною проблемою сучасного конституціоналізму в Україні є співвідношення між конститу­ційними приписами й реаліями, тобто між юридичною і фактичною конституцією. Важливо мати не лише регламентовані гарантії державно­го ладу, а й такі, що мають можливість бути реалізованими й активно реалізуються. На сучасному перехідному етапі розвитку держави й сус­пільства чітко проявляються як реальний, так і формальний характер конституції, інших конституційних актів, збіг або, навпаки, неспівпадан­ня формальної, писаної конституції з реальною, адекватність відбиття в конституції існуючих економічних і соціально-політичних процесів, що мають місце в суспільстві. З цього співвідношення можна зробити ви­сновок, наскільки наша Конституція є реальною. Це насамперед стосу­ється характеристики України як демократичної, правової і соціальної держави, ефективності реалізації прав людини і громадянина.

Необхідно ще багато зробити державним інституціям і громадян­ському суспільству, щоб Україна відповідала високим стандартам пра­вової держави. Адже сутність конституції полягає у встановленні ефек­тивної системи гарантій, які змушують державу діяти задля реального захисту потреб суспільства, встановлюють перешкоди до будь-яких трансформацій влади, спрямованих на відмову від цінностей свободи, права і справедливості [480, с. 22].

Наступною групою спеціальних (юридичних) гарантій є організаційно- правові гарантії.

Організаційно-правові (інституційні) гарантії державного ладу - це система інституцій (суб'єктів), уповноважених забезпечувати реаліза­цію. охорону і захист основних елементів державного ладу.

Аналіз чинної Конституції України дає достатні підстави стверджу­вати. що вона закріпила відносно цілісну систему організаційно- правових гарантій державного ладу. До цієї системи входять такі суб’єкти: Український народ, держава в цілому, в особі її відповідних органів: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України та інші органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, суди загальної юрисдикції, прокуратура та інші контрольно-наглядові органи, а також інші суб’єкти (політичні партії, громадські організації, засоби масової інформації, міжнародні органи та організації тощо) [481].

Організаційно-правові гарантії державного ладу можна класифіку­вати за такими критеріями: 1) за способом створення гарантів: держав­ні та недержавні; 2) залежно від сфери дії: національні (внутрішньо­державні) і міжнародні; 3) за характером діяльності: органи-гаранти загальної компетенції та органи-гаранти спеціальної компетенції; 4) за територією поширення компетенції органів-гарантів: центральні та місцеві; 5) за функціональним призначенням органів-гарантів: організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно- соціальні, організаційно-культурні та організаційно-ідеологічні.

Гаранти державного ладу можуть бути державними та недержав­ними. Держава в цілому, її відповідні органи та інститути є головними (основними) гарантами державного ладу, його стабільності та непо­рушності.

У правовій доктрині державні гаранти називають «основними» [482, с. 100-101]. Однак, навіть зважаючи на таку виняткову роль державних інститутів у гарантуванні державного ладу (для деяких з них виконан­ня цієї функції є першочерговим завданням), у літературі зазначається, що визначення їх як «основних» гарантів потребує певних уточнень [401, с. 93 ]. Досліджуючи державу та органи державної влади як основ­них гарантів державного ладу, необхідно чітко усвідомлювати, що виконання ними цієї функції має на меті не забезпечення домінування й відтворення певного політичного режиму чи реалізацію інтересів правлячої політичної еліти, а лише збереження й подальшу розбудову демократичної форми державного ладу.

До речі, у такому розумінні гарантування державного ладу, підтри­мання його стабільності й непорушності виступають загальною метою як держави, так і громадянського суспільства. Саме цим підкреслюєть­ся загальний вектор розвитку держави, яка має докладати всіх зусиль, аби сприяти реалізації закладених конституцією принципів державно­го ладу.

Недержавними суб'єктами, що є гарантами державного ладу, є, напри­клад, засоби масової інформації, які виконують важливу функцію провід­ника змін суспільної свідомості. Демократичний процес неможливий без обміну інформацією. Такий обмін знаннями та відомостями об’єднує різ­ні рівні політичної системи й дає інститутам влади змогу виконувати функції управління державою і суспільством. У цьому контексті слід за­значити, що важливе значення має політична інформація, тобто відомості, необхідні для прийняття рішень у сфері державної влади.

Важливим аспектом гарантування державного ладу ЗМІ є те, що найважливішою засадою функціонування демократичної держави є свобода поширення інформації. У свою чергу, ЗМІ повинні безпере­шкодно виконувати свої соціальні функції, насамперед інформаційну, освітню, виховну, ідеологічну та формування цінностей демократії [483, с. 387-388]. ЗМІ виконують свою роль у гарантуванні державного ладу опосередковано. Але інші недержавні суб'єкти, наприклад політичні партії, безпосередньо беруть участь у виборах і отримують прямий доступ до органів державної влади.

Таким чином, визначення державної і недержавної складової в системі гарантів державного ладу не має нічого спільного з проголо­шенням пріоритету держави щодо суспільства. Підкреслюється лише важливість взаємодії у процесі гарантування державного ладу всіх без винятку елементів системи задля забезпечення його стабільності.

Наступною проблемою, що потребує аналізу, є проблема правосуб'єктності гарантів державного ладу у вітчизняній науці, яка сьогодні є майже недослідженою. Тому в сучасних умовах державотво­рення ця проблема потребує наукового забезпечення і подальшого тео­ретичного обґрунтування. У свою чергу, аналізу механізмів забезпечення конституційного ладу присвячено грунтовні роботи: М. Козюбри, А. Ко- лодія, М. Корнієнка, В. Кравченка, Г. Мурашина. В. Погорілка, Ю. Тоди- ки, О. Фрицького, М. Черкеса, В. Шаповала. Ю. Шемшученка та ін. Ідеї, а також їх методологічний потенціал, що містяться в дослідженнях ви­щезазначених вчених, використані як вихідні у процесі осмислення ба- гатоаспектності і багатомірності цієї проблематики.

Отже, наукову новизну має визначення правосуб'єктності органів, що забезпечують гарантування державного ладу України. У вітчизняній літературі взагалі відсутні дослідження в цій сфері. Була лише зробле­на перша спроба розкрити зміст правосуб'єктності органів, які гаран­тують конституційний лад України [484, с. 4-5].

Діяльність гарантів державного ладу втілюється в певних організаційно- правових та процедурних формах [485].

Правосуб'єктність гарантів державного ладу полягає в системі прав і обов’язків захищати основоположні конституційні цінності та прин­ципи державного ладу з метою забезпечення взаємодії людини, суспіль­ства і держави. Основою такої взаємодії є конституційно-правові, ор­ганізаційні та процедурні засади, які визначають систему відносин між ними.

Гаранти державного ладу мають розглядатись як носії комплексу основних прав і свобод, владних повноважень та відповідальності, які покликані діяти в межах та спосіб, визначених законом. Гаранти дер­жавного ладу забезпечують взаємодію та інтеграцію публічної влади і громадянських інститутів на основі права з метою утвердження, реалізації й захисту відповідних конституційно-правових норм і прин­ципів.

Організаційна форма правосуб'єктності гарантів державного ладу проявлялася через визнання за ними, відповідно до Конституції і за­конів України, прав і повноважень, які реалізуються через правові форми й засоби діяльності (юридичні процедури).

Найбільш важливим елементом організаційної структури гарантів державного ладу є форма організації публічної влади. Організаційна самостійність органів публічної влади полягає в їх виключному верхо­венстві, незалежності на всій території України. Органи публічної влади набувають свого статусу через створення їх у порядку, визначе­ному Конституцією і законами України. Функції управління публічни­ми справами в державі не підлягають присвоєнню іншими організаці­ями та спільнотами, окрім органів влади, визначених у Конституції і законах України. В основі організації публічної влади є забезпечення когерентності в суспільстві (рівномірного розвитку соціальних груп).

Виходячи з положень ст. 19 Конституції України публічна влада виражає юридичний режим, заснований на єдності повноважень та відповідальності її органів і посадових осіб. «Органи держави, - зазначає Б. Курашвілі, - наділяються правомочностями не інакше як у сукупнос­ті з обов'язками перед членами суспільства» [486, с. 75]. Відповідно обов'язки держави обумовлені наявністю складної організаційної струк­тури державних органів та відповідних зв'язків усередині держави.

Підсумовуючи вищезазначене, вважаємо роль гарантів державного ладу багатоплановою, яка проявляється через основні напрями їх ді­яльності. Гаранти державного ладу є елементами організаційної струк­тури публічної влади та демократичного суспільства. Вони здійснюють свою діяльність із встановлення, реалізації й охорони принципів орга­нізації державної влади та здійснення владних повноважень у проце­суальних формах, визначених Конституцією і законами України.

Роль гарантів державного ладу у стабілізації правовідносин безпо­середньо пов'язана з організаційною основою відповідних суб'єктів, яка ґрунтується на їх правовому статусі.

Провідне місце в гарантуванні державного ладу належить Україн­ському народу. Відповідно до положень ст. 5 Конституції він є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні. Виходячи з аналізу преамбули Конституції України, народ - це спільнота, що складається з пов'язаних спільним громадянством індивідів, які мають первинні щодо держави права.

Народ здійснює владу безпосередньо, через державні органи і шля­хом самоврядування. Волевиявлення народу здійснюється через ви­бори, референдуми та інші форми безпосередньої демократії (ст. 69 Конституції). Вибори є первісною легітимацією державної влади. Шля­хом виборів народ України передає державі владу, що йому належить, а остання здійснює її від імені і за участі народу. Стаття 38 Конституції України закріплює право громадян України на участь в управлінні державними справами, гарантує їм рівний доступ до державної служби та служби в органах управління.

Конституція виходить із того, що народ є найважливішим суб'єктом у визначенні і зміні конституційного ладу, а відповідно і державного ладу України.

Державна влада є похідною від влади народу, а народ може бути суб'єктом влади лише в умовах демократичного державного ладу.

Таким чином, народ є важливим первинним гарантом державного ладу, від якого походять інші. Але ефективність гарантування держав­ного ладу полягає у спільних зусиллях всіх гарантів щодо забезпечення існування державного ладу і реалізації норм Конституції, що його охо­роняє.

Важливим гарантом державного ладу на сьогодні є держава. Адже відповідно до ст. 17 Конституції захист суверенітету України та її те­риторіальної цілісності, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки покладається насамперед на державу. їх забезпечення є най­важливішими функціями держави. Відповідно оборона України, захист її суверенітету, недоторканності та територіальної цілісності безпосе­редньо покладається на Збройні Сили України, а забезпечення держав­ної безпеки й захист державного кордону України - на відповідні вій­ськові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Ці найважливіші функ­ції держави реалізуються системою суб'єктів-гарантів державного ладу, коло яких можна визначити шляхом тлумачення частин 2-4 ст. 17, статей 85, 102, 107, 117 Конституції України, а також ст. 4 Закону України «Про основи національної безпеки України» від 19 червня 2003 р. [487].

Відповідно до ч. 2 ст. З Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність, яка обумовлена правами і свобода­ми людини та громадянина. Важливим чинником реалізації цього кон­ституційного положення є позитивна відповідальність держави, яка полягає перш за все у форму ванні умов, необхідних для здійснення прав і свобод. Позитивна відповідальність держави регламентована в таких конституційних приписах:

1) держава «гарантує» (ч. 2 ст. 25, ч. 1 ст. ЗО, ст. 31, ч. 4 ст. 32, ч. 1 ст. 33, ч. 2 ст. 46, ч. 2 ст. 50 та ін.);

2) держава «забезпечує» (ч. З ст. 24, ч. З ст. 42, ч. 2 ст. 45, ч. З ст. 53 та ін.);

3) держава «створює умови» (ч. 2 ст. 43, ч. 1 ст. 47, ч. 2 ст. 49 та ін.);

4) держава «дбає» про здійснення (ч. 4 ст. 49 та ін.).

Негативна відповідальність держави закріплена в ч. 5 ст. 41, ст. 56,

ч. З ст. 152 Конституції України і полягає в її зобов'язаннях відшкоду­вати збитки (матеріальні, моральні), завдані порушенням прав і свобод внаслідок дій (бездіяльності) державних органів, службових чи посадових осіб.

Крім того, однією з головних функцій держави є утвердження й забезпечення прав і свобод людини (ч. 2 ст. 3). Узагалі, ст. З Конститу­ції України конкретизує одну з визначальних сутнісних характеристик «соціальності» державного ладу України, яка задекларована у ст. 1 Конституції.

Серед гарантів державного ладу значна роль належить органам державної влади. Важливою є роль парламенту - Верховної Ради Укра­їни - єдиного органу законодавчої влади. Коло повноважень Верховної Ради є досить широким і стосується найважливіших питань державно­го життя [181, с. 229-261]. Серед головних функцій парламенту слід назвати репрезентацію інтересів громадян, законотворення, здійснення державної політики (внутрішньої і зовнішньої), формування державних органів, контрольна функція, інформаційна [287. с. 242-245]. Пріори­тетна роль Верховної Ради України в гарантуванні державного ладу пов'язана з її законодавчою функцією - це прийняття законів про вне­сення змін до Конституції, прийняття звичайних законів із широкого кола питань, віднесених до виключного регулювання законом (ст. 92 Конституції України), а також з інших питань компетенції парламенту. Крім того, за чинною Конституцією, Верховна Рада України як гарант державного ладу призначає всеукраїнський референдум з питання про зміну території України; визначає засади внутрішньої і зовнішньої по­літики; затверджує загальнодержавні програми економічного, науково- технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; призначає вибори Президента України та заслуховує його щорічні і позачергові послання про внутрішнє і зовнішнє становище України; розглядає і приймає рішення щодо схвалення Програми ді­яльності Кабінету Міністрів України; здійснює призначення на посади та звільнення з посад; здійснює контроль за діяльністю Кабінету Міні­стрів України, а також парламентський контроль у межах, визначених Конституцією та законом (ст. 85), тощо. Як свідчить світова практика, саме парламенту належить особлива роль у здійсненні попереднього контролю за конституційністю законів. У процесі обговорення і прий­няття законопроектів парламент України перевіряє кожен законопроект на відповідність його Конституції. Крім того, у повноваження Верховної Ради України входить дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституцій­ного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України (п. 28 ст. 85). Положення цієї статті, зазначав Ю. Тодика, чітко вказує на те, що парламент України входить до системи органів верхов­ного конституційного контролю, йдеться також про контроль за консти- туційністю дій інших владних структур [27, с. 298].

У гарантуванні державного ладу значна роль належить Президенту України. Це твердження випливає з положення про те, що він є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержан­ня Конституції, прав і свобод людини та громадянина (ст. 101). Як гарант державного ладу Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонастл пництво держави; представляє дер­жаву в міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополі­тичною діяльністю держави; призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України, проголошує всеукраїнський референ­дум за народною ініціативою тощо (ст. 106 Конституції України). З метою реалізації цих конституційних положень Президент виконує різні за своєю спрямованістю функції. Це, зокрема, нормативна діяль­ність, яка має самостійний чи змішаний характер.

Зміст діяльності Президента України є найпомітнішим, як зауважує Ю. Фрицький, при здійсненні установчої, нормотворчої функцій та функції забезпечення єдності державної влади [181, с. 326]. На думку С. Серьогіної, установча форма реалізації компетенції глави держави відрізняється за кількістю та змістом етапів, колом суб'єктів, процесу­альними строками [488]. Установча діяльність має дворівневий харак­тер, який полягає в тому, що поряд із повноваженнями щодо формуван­ня органів державної влади, їх структурних підрозділів і посадових осіб передбачається здійснення повноважень з підбору, підготовки та роз­становки кадрів, наділених владними повноваженнями.

Функцію забезпечення єдності державної влади не виконує жоден інший орган державної влади в механізмі держави. Її складовими є координація і врівноваження діяльності всіх гілок влади, створення балансу сил; припинення дій органів, які порушують єдність влади.

Гарантами державного ладу є Кабінет Міністрів України, міністер­ства. інші центральні та місцеві органи виконавчої влади. Виконавча влада посідає особливе місце серед гілок державної влади, оскільки у процесі її здійснення відбувається реальне втілення в життя законів, інших нормативно-правових актів, практичне застосування всіх важелів державного організуючого впливу на процеси суспільного розвитку.

Так, Кабінет Міністрів України забезпечує державний суверенітет й економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовніш­ньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України, розробляє та здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України, здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і націо­нальної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочин­ністю, організовує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної ді­яльності України, митної справи (ст. 116 Конституції України).

Виконавча влада виявляється у функціях, покладених на її суб'єктів. Можна визначити такі основні функції органів виконавчої влади: право- застосовчу, соціально-політичну. правоохоронну, координації, держав­ного регулювання, контролю і нагляду [489, с. 284-287].

У літературі зазначається, що в сучасний період особливого зна­чення набуває функція координації виконавчої влади [181, с. 270-271]. Це пояснюється багатоукладністю сфери управління. При цьому у ви­конавчій діяльності центр ваги зміщується в бік співробітництва і по­годженості дій учасників координації та зменшується сфера адміністра­тивного розпорядництва.

Наступним суб'єктом гаранту вання державного ладу є Конститу­ційний Суд України. Процесуальним засобом забезпечення державного ладу в ході здійснення конституційного судочинства є інтерпретаційно- правова діяльність Конституційного Суду України. Така діяльність Суду спрямована на вирішення питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції й офіційне тлумачення Конституції, законів та інших правових актів Верховної Ради України у частині, що стосу­ється принципів організації державної влади та здійснення владних повноважень [274. с. 384-393; 490, с. 160]. Досліджуючи роль Консти­туційного Суду України в гарантуванні конституційного ладу України, М. Савчин зазначає, що діалектична методика інтерпретації може здій­снюватись за такими критеріями: принцип позитивізму, зв'язаність ієрархією правових норм, забезпечення ефективної системи засобів правового захисту, зв'язаність позитивно закріпленими основними правами і свободами, рівність і справедливість, зв'язаність процесуаль­ними нормами, процесуальна форма інтерпретаційного акту [491]. В. Тихий у цьому аспекті зазначає, що рішення та висновки Конституцій­ного Суду України є інтерпретаційними актами щодо норм Конституції України, у яких міститься публічно-владне веління, тобто вони мають вторинний характер і є похідними щодо норм Конституції [492, с. 144- 146; 254]. Але вони мають юридичну силу закону і не потребують до­даткового схвалення органами публічної влади.

Гарантування державного ладу здійснюється органами правосуддя, діяльність яких спрямована на розв'язання конфліктів у суспільстві, що мають правовий зміст.

Концепція правосуддя, покладена в основу Конституції України, визначає судову владу не просто інструментом у розв'язанні вищеза­значених суперечностей, хоча й дуже важливим, але й рівноправним партнером законодавчої і виконавчої влади у врегулюванні суспільних процесів [493, с. 15-16]. Здійснення правосуддя є виключною і невід- чужуваною прерогативою судів і не може бути делеговане або привлас­нене іншими органами чи посадовими особами. Гарантування полягає в тому, що не допускається створення позасудових органів, наділених судовою владою. Цей принцип правосуддя є найважливішою гарантією громадянського миру і відповідно стабільності державного ладу [274, с. 609]. Лише за умови чинності цього організаційно-правового прин­ципу суд здатний виконувати свої повноваження щодо захисту прав і свобод людини та громадянина, а також демократичної форми держав­ного ладу України. Крім того, у процесі відправлення правосуддя суди розв'язують конфлікти, що виникають у суспільстві, тому їх діяльність відіграє інтегруючу і стабілізаційну функції.

Важливу роль у гарантуванні державного ладу відіграє прокурату­ра. Діяльністю прокуратури є нагляд за додержанням та правильним застосуванням законів, які регулюють різні блоки соціально- економічного життя, що повинно забезпечити їх точне та однакове за­стосування [494; 495, с. 115]. Поєднання функцій нагляду за додержан­ням законів, елементів конституційного нагляду в участі у вдоскона­ленні законодавства, підкреслювали Ю. Грошевой та В. Тацій, надає діяльності прокуратури особливого, самостійного характеру державної влади, що діє на основі властивих цьому органу принципів та повно­важень [496]. Як зазначає М. Косюта, прокуратура здійснює не просто державний, а саме конституційний контроль, спрямований на збере­ження і зміцнення фундаментальних цінностей конституційного ладу, закріплених в Основному Законі держави [497, с. 24].

Адвокатура як добровільне професійне громадське об'єднання, покликане, згідно з Конституцією України, сприяти захисту прав і свобод та представляти законні інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм іншу юридичну до­помогу, є одним із гарантів державного ладу України. Право на юридич­ну допомогу знайшло своє закріплення в нормах міжнародного законо­давства: ст. 11 Загальної декларації прав людини і громадянина [498], ч. З ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права [499], підп. «З» п. З ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод [500] та ін. У національному ж законодавстві ст. 59 Конститу ції України [49], Закон України «Про адвокатуру» [501] та інші нормативні акти. В аспекті гарантування державного ладу слід зазначити, що правова допомога необхідна особі для формування правосвідомості і правової культури при забезпеченні реалізації та захисту прав і свобод. А у свою чергу, розбудова демократичного державного ладу, реалізація його принципу правової держави не можливі без реалізації цього виду юридичної допомоги, оскільки правова держава передбачає наявність високого рівня правосвідомості громадян.

Гарантами державного ладу можуть бути не лише державні інсти­тути. Такі суб’єкти опосередковано визнаються гарантами державного ладу. Такими суб’єктами є, наприклад, політичні партії, ЗМІ та між­народні організації. Функції, які виконують політичні партії в демокра­тичному суспільстві, сприяють стабільності, легітимності та ефектив­ному розвитку державного ладу.

За ст. 36 Конституції України політичні партії в Україні сприяють формуванню і вираженню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Але це конституційне положення не повністю розкриває зна­чення політичних партій у державному будівництві. Вони в політично структурованому суспільстві є основним політичним механізмом, за допомогою якого народ формує органи влади і здійснює народовладдя. Політичні партії беруть участь у боротьбі за владу в державі і форму­ванні програми їх діяльності, у тому числі й положення про державне будівництво, здійснюють політичне виховання суспільства або його частини, готують кадри для апарату держави тощо.

Ефективність функціонування політичних партій значною мірою залежить від інституційного середовища та внутрішніх організаційних чинників, які обумовлюють їх діяльність. У сучасних умовах вітчизня­ного державотворення політичні партії ще не набули тих ознак і того ступеня впливу, які мають партії в розвинутих та стабільних демокра­тичних країнах. Однак, що є дуже важливим, їх здатність організації змагального процесу в боротьбі за владу, до представництва, прагнення до узгодження інтересів, а також соціалізуюча роль - зростають. Без­перечно, що зростання ефективності діяльності політичних партій, їх впливу на суспільство є одним із головних шляхів демократизації дер­жавного ладу України.

У той же час існування демократичних процесів неможливо без обміну інформацією, яку збирають, опрацьовують і доводять до адре­сатів ЗМІ. ЗМІ впливають на форм} вання поглядів людей, громадської думки, правосвідомості. Вільні ЗМІ є не тільки передумовою, але й індикатором демократизму державного ладу в будь-якій країні.

У контролі за діяльністю органів влади й посадових осіб ЗМІ мають важливу роль і є важливим знаряддям демократизації політичного ре­жиму. Також ЗМІ відіграють активну роль під час виборчих кампаній, тобто у формуванні органів влади. Вони допомагають громадянам в їх політичному виборі, тобто формують ЇХ ПОЛІТИЧНУ’ волю. Усе це свід­чить, що ЗМІ є надзвичайно важливим гарантом державного ладу України.

Сьогодні існують недоліки й протиріччя в законодавстві, яке регу­лює діяльність ЗМІ. Останнім часом часто актуалізується тема дискри­мінації недержавних ЗМІ. Існують й інші перепони в діяльності ЗМІ як гарантів державного ладу.

Нагальною потребою часу є необхідність діяльності ЗМІ відповід­но до міжнародних стандартів.

Із вищенаведених фактів можна зробити такий висновок: в Україні існують законодавчі передумови існування незалежних ЗМІ як гарантів державного ладу, але їх слід удосконалити, узгодити із міжнародними вимогами, а також створити реальні умови для їх реалізації. ЗМІ в де­мократичному суспільстві і правовій державі повинні брати активну участь у державному будівництві, здійснювати позитивний вплив на суспільство.

В умовах глобалізаційних процесів певна роль у гаранту ванні дер­жавного ладу України належить і міжнародним організаціям (напри­клад, ООН, Європейський Союз, Рада Європи тощо).

Наведена класифікація гарантій державного ладу з поділом їх на загальні та спеціальні (юридичні) є досить умовною. Можна припус­тити, що спеціальні (юридичні) гарантії - це правові норми. Аналіз інституту державного ладу, який містить зазвичай конститу ційні прин­ципи, дозволяє констатувати, що в ньому закріплені й загальні гарантії (правовий, демократичний, соціальний характер держави, принцип розподілу влади як основи побудови і функціонування органів держав­ної влади, принцип законності тощо). Отже, виходячи з цього можна зробити висновок про те, що всі види гарантій мають правовий харак­тер, оскільки вони юридично оформлені. І тоді виникає питання про доцільність подібного поділу гарантій на загальні та спеціальні, якщо закріплення загальних гарантій у правових нормах робить їх спеціаль­ними.

Проте слід зазначити, що всі гарантії знаходяться у взаємній за­лежності, доповнюють одна одну і діють як єдиний механізм, що забез­печує стабільність та демократичність державного ладу в Україні.

Система гарантій державного ладу - як загальних, так і спеціальних (юридичних) - не є вичерпною. Вона може та повинна бути розширена, набувати найбільшої дієвості, чіткості, цілеспрямованості, надійно за­хищаючи основні демократичні засади державного ладу України. Гаран­тії державного ладу також можна класифікувати за іншими критеріями.

З метою забезпечення повноти розгляду теорії гарантій державного ладу доцільно навести й інші критерії класифікації.

Так, залежно від характеру правових норм гарантії державного ладу на: матеріальні та процесуальні.

Матеріальні гарантії можна визначити як систему правових норм, які містять ті чи інші приписи або заборони, що забезпечують у країні нормальне функціонування демократичного державного ладу (напри­клад, економічна та фінансова політика держави).

Процесуальні гарантії державного ладу - це система умов і засобів організаційно-процедурного характеру, які регламентують порядок, форми і методи діяльності держави та органів державної влади з метою забезпечення стабільного функціонування держави у процесі трансфор­мації державного ладу України. Процесуальні гарантії закріплені Кон­ституцією України, а також розвиваються і вдосконалюються в інших законах та підзаконних актах.

Варто акцентувати увагу на тому, що, як і в попередній класифі­кації, матеріальні та процесуальні гарантії перебувають у тісному нерозривному зв'язку, є взаємозалежними і взаємопов'язаними, оскільки процесуальні гарантії є формою втілення в реальність мате­ріальних гарантій.

За сферою дії гарантії державного ладу поділяються на внутріш­ньодержавні (національні) та міжнародно-правові.

Внутрішньодержавні (національні) гарантії державного ладу - це система соціальних, економічних, політичних, моральних і правових засобів й умов, які забезпечують захист та стабільне функціонування демократичного державного ладу в Україні, вони закріплюються насам­перед у Конституції або в актах, що мають конституційне значення.

У свою чергу, у науці конституційного права існує думка про те, що внутрішньодержавні гарантії можна поділити на: державні, які здій­снюються державними органами (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України); локальні, здійснювані місцевими органами влади, та корпоративні, які здійснюються громадськими об’єднаннями (наприклад, професійними союзами і релігійними орга­нізаціями) [436, с. 111].

Отже, внутрішньодержавні гарантії визначають зміст і застосуван­ня законів, діяльність законодавчої й виконавчої влади, органів місце­вого самоврядування щодо додержання основних принципів та засад державного ладу України.

Міжнародно-правові гарантії державного ладу - це колективні за­ходи світового співтовариства економічного, політичного, юридичного, ідеологічного, організаційного характеру, що забезпечують охорону, захист та розвиток державного ладу. Ці гарантії є принципово новим видом гарантій не тільки державного ладу, а й взагалі в науці консти­туційного права, особливо для країн пострадянського блоку у зв'язку з міжнародною ізоляцією цих країн.

Ці гарантії закріплені в Загальній декларації прав людини, Між­народному пакті про громадянські і політичні права та інших міжна­родних документах. їх реалізацією через різноманітні програми та проекти займаються ООН, Рада Європи, а також організації, що діють під егідою ЮНЕЄ КО, СОТ.

Також для розвитку теорії гарантій державного ладу та практично­го забезпечення їх реалізації важливе значення має класифікація цих гарантій за іншими критеріями. Зокрема, за суб'єктом реалізації: пар­ламентські, президентські, судові, прокурорські. адміністративні (управ­лінські), контрольні тощо. За суб'єктом гаранту вання їх можна також поділити на: державні гарантії, міжнародні гарантії та гарантії, які за­безпечуються державою за участю відповідних об'єднань громадян (політичні партії, профспілки тощо). За функціональною спрямованіс­тю юридичні гарантії державного ладу можна поділити на: гарантії реалізації, гарантії охорони, гарантії захисту. У сфері охорони і захисту державного ладу гарантії можна класифіїувати за найближчими цілями: 1) превентивні (попереджуючі), які полягають у попередженні право­порушень, що посягають на стале функціонування державного ладу в Україні; 2) запобіжні, які спрямовані на припинення виявлених право­порушень, що посягають на державний лад; 3) карані, спрямовані на реалізацію юридичної відповідальності правопорушників, які посяга­ють на державний лад України.

Отже, ми розглянули різноманітні класифікації гарантій державно­го ладу: критерії, які походять від якостей самого об'єкта гарантування, або спираються на ті чи інші якості гарантій (наприклад, конституцій­ні гарантії виокремлюються за ознакою найвищої юридичної сили). А оскільки властивостей гарантій державного ладу можна виділити велику кількість (як змістовних, так і формальних), то і критеріїв класи­фікації можна знайти багато. В юридичній літературі іноді пропону­ються такі класифікації гарантій, де свідомо чи позасвідомо порушено цілісність критерію [414, с. 48]. Це пояснюється бажанням авторів відо­бразити якомога більше властивостей гарантій, з одного боку, і надати разом із тим вичерпну єдину класифікацію - з іншого. Але річ у тому, що в єдиній класифікації, навіть і досить складній, неможливо відо­бразити різноманітні властивості та межі гарантій. І як зазначає

Н. Боброва [428], якщо дефініцій може бути багато, адже багато сторін у предметах, то і класифікацій має бути багато.

Проте, хоча й будь-яка з класифікацій гарантій державного ладу є важливою, необхідно відмежовувати головні властивості гарантій від другорядних, визначальні - від похідних тощо. Тому слід взяти за осно­ву таку класифікацію, яка б дозволила послідовно дослідити складний, багаторівневий і різноаспектний механізм державно-правового гаран­тування та поєднати нормативно-правові й організаційно-правові га­рантії в єдиній класифікації. Шту чне ж виділення різноманітних кри­теріїв не сприяє розвитку чіткого уявлення про види гарантій держав­ного ладу, а тільки гальмує розвиток юридичної науки.

Усі наведені раніше класифікації гарантій державного ладу за своєю суттю є логічними й обґрунтованими. Класифікаційними критеріями є окремі ознаки гарантій, які не відображають у повному обсязі їх зміст, характер і сутність. Тому найбільш обґрунтованим і доцільним є поділ гарантій державного ладу України за змістом на три великі групи: організаційно-правові гарантії державного ладу, нормативно-правові гарантії державного ладу, міжнародно-правові гарантії.

Підсумовуючи, варто зазначити, що кожна із зазначених груп гаран­тій посідає чільне місце в усій системі гарантій державного ладу, а їх взаємодія надає найбільший практичний ефекту сфері загальних вимог розвитку демократичного державного ладу України та укріплення за­конності.

Проведений аналіз гарантій державного ладу України закладає фундамент для подальших наукових розробок і дозволяє зробити на­ступні висновки.

1. Актуалізація забезпечення стабільності та ефективності держав­ного ладу обумовлена тим, що не всі норми, які гарантують державний лад, реалізовані й отримали втілення у фактичних суспільних відноси­нах. Така ситуація пояснюється кризою перехідних процесів, які від­буваються не тільки у правовій сфері, але й у сфері економіки, політи­ки, культури, соціального життя. Перехідний періоду правовій сфері є відносно тривалим процесом нестабільності, незавершеності, незба- лансованості, який характеризується нестійким характером альтернатив та варіантів розвитку.

2. Призначення гарантій державного ладу полягає в тому, щоб ство­рити найбільш сприятливі умови для функціонування його інститутів, щоб демократична форма державного ладу не тільки конституційно проголошувалась «де-юре», але й безперешкодно, ефективно та по­слідовно впроваджувалась у життя «де-факто», тобто від передбачува­ної в законі можливості перетворювалася б у реальну дійсність. Отже, ефективна система гарантій державного ладу є визнаним мірилом його реальності.

3. Дослідження етимології терміна «гарантія» та аналіз наукових точок зору щодо розуміння поняття гарантій державного ладу дозволи­ло сформулювати авторське визначення. Гарантії державного ладу України - це система загальних умов і спеціальних (нормативно- правових та організаційно-правових) засобів, що забезпечують існу­вання та дієвість інститутів державного ладу.

4. У системному розумінні функція гарантій державного ладу - це певне відношення залежності однієї складової механізму гарантування від іншої. Щодо процесу реалізації правових норм можна виділити три функції гарантій державного ладу: стимулююча, правозабезпечувальна та правоохоронна.

5. Ознаками гарантій державного ладу є такі: нормативність, сис­темність, цілеспрямованість, процесуальність, матеріальність, постій­ний характер дії гарантій та детермінованість повноважень суб’єктів державного ладу, ефективність, адекватність гарантій (зорієнтованість на реальний рівень розвитку суспільних відносин).

6. Гарантії державного ладу взаємозумовлені й взаємопов’язані, складають відповідну систему й у сукупності забезпечують його фор­мування, всебічну охорону та надійний захист. Система гарантій дер­жавного ладу є складною й чітко невизначеною, а тому - потребує подальшого дослідження, адже гарантії - це передумови існування ефективного державного ладу. Визначення державної і недержавної складової в системі гарантів державного ладу підкреслює важливість взаємодії у процесі гарантування державного ладу всіх без винятку елементів системи задля забезпечення його стабільності. Система га­рантій державного ладу здатна суттєво варіюватись, оскільки вона є діалектичним поєднанням елементів розвитку і стабільності.

7. Застосування різних класифікаційних моделей дозволяє отрима­ти всебічну й цілісну характеристик} системи гарантій державного ладу, зрозуміти специфіку їх практичної реалізації. У разі відсутності чи не­досконалості системи гарантій державного ладу втрачається можливість розглядати його як структурно і функціонально єдине політико-правове явище.

Аналіз гарантій державного ладу з позицій системного підходу дозволяє виділити такі класифікаційні критерії та види гарантій державного ладу:

-залежно від змісту та виду суспільної діяльності: загальні та спе­ціальні (юридичні) гарантії;

- загальні гарантії за сферами державного ладу доцільно поділити на: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні (духовні) гарантії;

- спеціальні (юридичні) гарантії за способом забезпечення поді­ляються на дві групи: нормативно-правові та організаційно-правові гарантії.

Нормативно-правові гарантії державного ладу можна класифікувати: за змістом регулюючого впливу: матеріальні та процесуальні гарантії; за формою об'єктивації: конституційні та галузеві (кримінальні, адмі­ністративні, цивільні, кримінально-процесуальні, адміністративно- процесуальні тощо) гарантії.

У свою чергу, організаційно-правові гарантії державного ладу до­цільно класифікувати за такими критеріями:

- за способом створення гарантів: державні та недержавні;

- залежно від сфери дії: національні (внутрішньодержавні) і між­народні;

- за характером діяльності: органи-гаранти загальної компетенції та органи-гаранти спеціальної компетенції;

- за територією поширення компетенції органів-гарантів: централь­ні та місцеві;

- за функціональним призначенням: організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно-соціальні, організаційно- культурні та організаційно-ідеологічні.

Для розвитку теорії гарантій державного ладу та практичного за­безпечення їх реалізації важливе значення має класифікація цих гаран­тій також за іншими критеріями:

- за характером правових норм: матеріальні та процесуальні га­рантії;

-за сферою дії: внутрішньодержавні (національні) та міжнародно- правові;

-за суб'єктом реалізації: парламентські, президентські, судові, про­курорські, адміністративні (управлінські), контрольні тощо;

- за суб'єктом гаранту вання: державні, міжнародні та гарантії, які забезпечуються державою за участю відповідних об’єднань громадян (політичні партії, профспілки тощо);

- за функціональною спрямованістю: гарантії реалізації, гарантії охорони, гарантії захисту;

-за найближчими цілями: превентивні (попереджуючі), запобіжні, карані.

Найбільш обгрунтованим і доцільним є поділ гарантій державного ладу України за змістом на три великі групи: організаційно-правові, нормативно-правові, міжнародно-правові.

Комплексний аналіз значного за обсягом і різноманітного за змістом матеріалу свідчить про необхідність здійснення аналізу гарантій держав­ного ладу, що має як теоретичний, так і практичний характер. Питання гарантування державного ладу України мають стати предметом по­дальших ґрунтовних наукових досліджень. Наукове опрацювання зазна­ченої проблематики дозволяє виділити пріоритетні орієнтири подальшого наукового пошуку в сфері гарантій державного ладу.

Одним із актуальних питань юридичної науки є не повторення за­гальносоціальних положень про гарантованість державного ладу, а запровадження таких юридичних засобів, які б ефективно впливали на умови і передумови реалізації норм права, акцентували увагу на пере­ваги демократичного розвитку в перехідний період державного ладу, сприяли б удосконаленню всієї різноманітної діяльності держави. Отже, слід розглядати як аксіому положення про те, що державний лад не може нормально функціонувати, розвиватись та вдосконалюватись, якщо він не забезпечується відповідними гарантіями, які є взаємопов’язаними складовими елементами системи.

<< | >>
Источник: Наливайко Л. Р.. Державний лад України: теоретико-правова модель : монографія / Л. Р. Наливайко. - X. 2009. - 598 с. . 2009

Еще по теме Гарантії державного ладу: поняття, ознаки, функції та класифікація:

  1. § 4. Державний апарат Поняття, ознаки і класифікація державних органів.
  2. Поняття державного ладу як загальнотеоретичної категорії
  3. § 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
  4. § 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
  5. § 1. Поняття, ознаки І функції правового виховання
  6. § 2. Гарантії законності Поняття і юридичні гарантії законяості.
  7. Теорія принципів державного ладу України
  8. Основні етапи становлення та розвитку сучасного державного ладу України
  9. § 2. Соціальні норми первіснообщинного ладу, їх види і функції
  10. § 2. Соціальні норми первіснообщинного ладу, їх види і функції
  11. §2. Ідентифікаційні ознаки письма та їх класифікація
  12. § 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первіснообщинного ладу
  13. § 4. Ознаки держави, які відрізняють її від самоврядування первіснообщинного ладу
  14. 3.1. Механізм Української держави як інституціональний елемент державного ладу
  15. РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
  16. § 3. Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу
  17. §2. Зовнішні ознаки людини та їх класифікація