<<
>>

б) Жодних конфліктів між державним і міжнародним правом

Той погляд, що державне й міжнародне право є двома різними й незалежними у своїй чинності один від одного правовими порядками, виправдовується по суті наявністю нерозв’язних між ними обома конфліктів.

Одначе, коли придивитися пильніше, то з’ясовується, що те, що розглядається як конфлікт між нормами міжнародного й державного права, зовсім не є конфліктом норм, що зміст цього співвідношення можна описати в таких правоположеннях, котрі ні в чому одне одному логічно не суперечитимуть.

Передовсім подібний конфлікт можна б добачити в тому, що кот- рий-небудь закон держави може становити протилежність певному міжнародно-правовому договорові, коли, скажімо, цим договором одна держава зобов’язується прийняти закон, що гарантував би членам якоїсь меншини ті самі політичні права, що надаються представникам більшості, однак представники меншини так і лишаються позбавленими всіх політичних прав, але ж це протиріччя не захитало чинності ні державного закону, ні відповідної статті договору. Цей факт знаходить повну свою аналогію і в рамках правового порядку окремої держави, хоча при цьому ніхто не має засумніватися в єдності того правопорядку.

Навіть так званий антиконституційний закон є чинним законом, лишаючись таким без того, щоб змусити хоч би кого розглядати конституцію як скасовану чи змінену. Навіть так званий протизаконний вирок суду є чинною нормою і лишається чинним доти, доки його не скасує інше судове рішення. Вище ми вже з’ясували, що «антинор- мовість» будь-котрої норми означає не конфлікт між нижчою і вищою нормами, а тільки скасовність нижчої норми та ще можливість покарання для певного відповідального органу. При цьому слід звернути особливу увагу на те, що запровадження «антинормової» норми може стати фактом делікту, з яким правовий порядок пов’язує свої специфічні примусові акти як санкції.
Te, що й сам делікт — як свідчить слово «не-право» — є не запереченням права, не чимось таким, що, на противагу праву, не було б правом, а лише специфічною умовою, з якою право пов’язує специфічні наслідки, так що між так званим «неправом» і правом не існує жодного протиріччя, випливає зі сказаного раніше. Ось чому немає жодних логічних труднощів у тому, що на основі акту, котрий кваліфікується як делікт, виробляються чинні правові норми. Запровадження норми може бути пов’язаним із санкцією,

12 ^23 але запроваджена таким чином норма лишається чинною — чинною не тільки в тому розумінні, що вона лишається такою до її скасування іншим правовим актом під час особливої процедури, передбаченої правовим порядком спеціально для цієї мети, а й також у тому сенсі, що шляхом подібної процедури її взагалі не можна скасувати, бо правопорядок цієї процедури й не передбачив. Це буває якраз у випадку взаємовідносин між міжнародним та однодержавним правом. Той сенс, у якому міжнародне право зобов’язує державу до якихось актів і зокрема до запровадження норм певного змісту, є тільки такий: протилежний акт або запровадження державної норми протилежного змісту є тією умовою, з якою міжнародне право пов’язує свою специфічну санкцію — репресалію чи війну як наслідок не-права в ось цій державі. A запроваджена на «порушення» міжнародного права норма правового порядку окремої держави залишається чинною, і то саме з позиції міжнародного права. Адже це останнє не передбачило жодної такої процедури, за допомогою якої можна було б ліквідувати протилежну міжнародному праву норму правового порядку окремої держави. Така можливість існує тільки у сфері партикулярного міжнародного права. Відношення міжнародного права до так званої протилежної міжнародному праву норми правового порядку окремої держави таке саме, що й конституції окремої держави, яка — скажімо, у своєму переліку основних прав — визначає зміст майбутніх законів, до одного закону, що порушує основні права, й тому є антиконституційним, і це за припущення, що ось ця конституція не запроваджує жодної такої процедури, за допомогою якої можна було б скасовувати закони на підставі їх антиконституційності, а тільки обмежується можливістю притягати до відповідальності певні органи за проведення так званих антиконституційних законів.

Визначення змісту правового порядку окремої держави через міжнародне право відбувається геть так само, як і визначення, в альтернативному сенсі, змісту майбутніх законів конституцією, що не передбачає інституту конституційного суду. Можливість якогось іншого, не того, що передбачений, змісту, не виключається й саме тому — хай і другою чергою — делегується. Його дискваліфікація відбувається тільки завдяки тому, що запровадження подібних норм кваліфікується, без шкоди для їх чинності, як міжнародно-правовий делікт. Hi подібний зміст, ні вироблена за його допомогою норма, що визначається як протилежна міжнародному праву, не перебувають у логічному протиріччі щодо міжнародного права. Ось чому в цьому плані ніщо не вадить припущенню про єдність міжнародного права й права окремої держави.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме б) Жодних конфліктів між державним і міжнародним правом:

  1. Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права
  2. § 9. Співвідношення між нормами міжнародного і національного права
  3. § 9. Співвідношення між нормами міжнародного і національного права
  4. Протиріччя між правом і державою
  5. 4.2. Взаємодія вітчизняного процесуального права з міжнародним правом
  6. г) Повністю опосередковані зобов ’язання та наділення правом через міжнародне право
  7. г) Неуникненність моністичної побудови 1) Визнання міжнародного права окремою державою: примат державного правового порядку
  8. Санкція: протиправний акт і його наслідок а) Санкції державного та міжнародного права
  9. Сутність міжнародного права а) Правова природа міжнародного права
  10. Стаття 19. Переведення кар'єрних публічних службовців на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інституціях
  11. § 4. Державний апарат Поняття, ознаки і класифікація державних органів.
  12. § 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
  13. § 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
  14. Різниця між двома моністичними побудовами
  15. Державне право як галузь права. Система галузі державного права.
  16. Примат міжнародного правового порядку
  17. § 1. Загальна характеристика політико-державного режиму Політико-державний режим.
  18. § 12. Співвідношення національного і міжнародного права