<<
>>

Каузальне і нормативне суспільствознавство

Як тільки принцип каузальності визнається, його відразу можна застосувати до аналізу людської поведінки. Психологія, етнологія, історія, соціологія — це науки, які мають своїм предметом людську поведінку до тієї міри, до якої ця поведінка визначається каузальним принципом, себто відбувається в царині природи чи природному середовищі.

Якщо наука визначається як суспільна наука через свою орієнтацію на зв’язки, що існують між людьми в суспільстві, то вона (оскільки в цьому випадку теж відбувається пошук каузальності людської поведінки), як було вже вказано вище, суттєво не відрізняється від природничих наук — таких як фізика, біологія чи психологія. To вже інше питання, до якої міри можливе каузальне пояснення людської поведінки. Різниця, яка існує щодо цього між згаданими суспільними науками та науками природничими, є градуальною, поступовою, аж ніяк не жорсткою. Істотна відмінність існує лише між природничими й такими суспільними науками, які пояснюють обопільну людську поведінку не через каузальність, а на основі принципу приписування наслідку.
Ці суспільні науки не характеризують людської поведінки, як вона — обумовлена каузальністю — реалізується в природному середовищі, а описують, якою ця поведінка повинна бути, якщо вона визначається позитивно, себто через норми, що встановлюються на основі людських актів. Якщо середовище, яке ми аналізуємо, є середовищем цінностей, протиставленим середовищу природної реальності, то слід мати на увазі, що в цьому випадку мова йде про цінності, які встановлено позитивними нормами, себто нормами, впровадженими у часі та просторі через людські акти. До того ж предмет таких соціальних наук не є ірреальним — йому надається якась реальність, навіть якщо ця реальність є й іншою, відмінною від природної, а саме — соціальна реальність.
Такими суспільними науками є етика, себто наука про мораль, та юриспруденція — правнича наука. Якщо ці науки називають нормативними, то це не означає, ніби вони встановлюють норми для людської поведінки й таким чином диктують певну людську поведінку, уповноважують чи позитивно дозволяють її. Такі науки описують певні норми, встановлені через людські акти, та зв’язки між людьми, які формуються цими нормами. Такий теоретик суспільства, який виступає в ролі морального теоретика чи теоретика-правника, не є соціальним авторитетом. Його завдання полягає не в тому, щоб регламентувати людське суспільство, а щоб це суспільство пізнавати й розуміти. Суспільство як предмет нормативної суспільної науки — це нормативне впорядкування взаємовідносин між людьми. Люди є членами суспільства, оскільки їхня поведінка реґулюється, диктується, уповноважується та позитивно дозволяється нормативним порядком. Коли говорять, що певне суспільство встановлюється завдяки нормативному порядкові, який реґулює взаємовідносини великої групи людей, то слід усвідомлювати, що порядок і суспільство — це не дві різні речі, а одна й та сама річ, що суть суспільства полягає не в чому іншому, а саме в цьому порядку, й що коли суспільство називають спільнотою, то, по суті, спільним для всіх людей є той порядок, який реґулює взаємовідносини між ними.

Особливо чітко можна простежити функціонування порядку на прикладі правового порядку або на прикладі правової спільноти, до якої можуть належати представники різних мов, рас, релігій, світоглядів і, зокрема, ті групи, що мають різні, взаємно протилежні інтереси. Усі вони утворюють правову спільноту, оскільки підпорядковані одному й тому самому правовому порядкові, себто їхні взаємовідносини регулюються одним і тим самим правопорядком. Нормативний порядок вважається дієвим, коли він загалом спрацьовує. Якщо ж нормативний порядок, зокрема правовий порядок, спрацьовує, себто якщо регульована ним людська поведінка загалом відповідає йому, можна стверджувати таке: коли умови, які встановлено у нормах суспільного порядку, реально існують, то цілком очевидно, що будуть і наслідки, які в цих нормах поєднані з цими умовами.

Або візьмімо чинний правовий порядок. Якщо відбулася передбачена правовим порядком протиправна дія, то вірогідно, що матимуть місце й передбачені правопорядком наслідки. Якщо пристати на те, що зв’язок між причиною та наслідком є не абсолютною необхідністю, а лише вірогідністю й що суть каузальності полягає у можливості передбачати майбутні події, тоді видається, що правові закони взагалі не відрізняються від природничих законів, а отже, повинні формулюватись як положення буття, а не як положення повинності. Так само, як природничі закони передбачають, як поводитиметься природа, правові закони передбачають, як поводитиметься суспільство (чи держава). Природничий закон говорить, що, коли металеву річ нагрівати, вона розширюватиметься. Правовий закон стверджує, що, коли особа здійснює крадіжку, вона буде покарана судом. Виходячи з цього припущення, видатні представники американської так званої «реалістичної» юриспруденції твердять, що право (Iaw) є не чим іншим, як передбаченням того, як суди вирішуватимуть питання, що право — це наука передбачення[62]. Ha противагу Цьому слід насамперед констатувати таке: твердження, що правові за- кони є — як і закони природничі — висловлюваннями про майбутні події, не може стосуватися норм, установлених правовим авторитетом. He може воно стосуватися ні загальних правових норм, установлених законодавцем, ні індивідуальних правових норм, установлюваних судами через їхні рішення. Себто стосуватися це твердження може не права, а правових положень, що сформульовані на основі правознавства й описують право. Правові норми, як уже наголошувалося, не є висловлюваннями ні про майбутні, ні про минулі події. Хоча вони, як правило, стосуються майбутньої людської поведінки, однак вони не висловлюються стосовно неї, а диктують, уповноважують чи дозволяють її. I навпаки, сформульовані правознавством правові положення є фактично висловлюваннями, але не висловлюваннями (як природничий закон) про те, що щось відбудеться, а — оскільки описувані ними правові норми диктують, уповноважують чи позитивно дозволяють — висловлюваннями про те, що дещо повинно відбутися внаслідок дії права, описуваного правознавством.
He можна прийняти заперечення, нібито правові норми розпізнаються правознавством як чинні лише тоді, коли вони діють, і що вони є висловами про фактичні події, в той час, як правові положення описують лише діючі правові норми. Річ у тім, що — як уже доведено — чинність і дієвість — не тотожні поняття. Правова норма стає чинною не тоді, коли вона повністю оформлена, а тоді, коли вона до якоїсь міри діє — себто коли її застосовують і дотримуються. Постійно існує можливість того, що вона не буде дієвою — в окремих випадках до неї не вдаватимуться і її не дотримуватимуться. Саме в цьому й виявляється різниця між правовим і природничим законами. Якщо встановлюється факт, що суперечить природничому законові, то наука мусить цей закон відкинути як неправильний і замінити його іншим, який узгоджуватиметься із цим фактом. Проте поведінка, що суперечить правовій нормі (якщо тільки протиправна поведінка не практикується з частотою, що перевищує певну межу),(не є для правознавства приводом вважати незаконною норму, порушену цією поведінкою, і замінювати відповідне правове положення, що описує це право, іншим положенням. Природничі закони, сформульовані природознавством, повинні скеровуватися фактами, але факти людської дії чи невиконання дії повинні спрямовуватися правовими нормами, які описує правознавство. Тому правові положення, що описують право, мають бути положеннями повинності.

Сплутування права та правознавства, яке має місце у так званій «реалістичній» юриспруденції, дуже показове й недвозначно свідчить про необхідність існування поняття правового положення, відокремленого від поняття правової норми — так само як існує правовий закон, що аналогічний природничому законові, але водночас і відмінний від нього. Втім, видається сумнівним, чи природничі закони є висловлюваннями про майбутні події. Хоча природничий закон і доводить свою придатність, якщо на його основі може бути передбачена майбутня подія, але функціонує він насамперед як пояснення події, що вже відбулася як наслідок вказаної ним причини.

Із цього погляду природничий закон зорієнтований на минуле. Природничі закони ґрунтуються на нашому досвіді, а досвід наш перебуває в минулому, а не в майбутньому. Як передбачення майбутнього природничий закон може бути застосований лише за однієї проблематичної передумови: якщо минуле повторюється у майбутньому. Проте ми можемо залишити це питання відкритим. У кожному разі, перед правознавством не стоїть завдання передбачати рішення суду. Правова наука зорієнтована не лише на вивчення встановлюваних судами індивідуальних правових норм, а також на пізнання загальних правових норм, що їх виробляють законодавчі органи та звичай. У цьому випадку передбачення навряд чи можливе, оскільки основний закон, як правило, визначає наперед лише процес законотворення, але не зміст законів[63]. A передбачення судових рішень ґрунтується, по суті, на тому фактові, що суди загалом сприяють застосуванню загальних правових норм, вироблених законодавчим органом чи звичаєм. Тому воно, в основному, полягає не в чому іншому, як у висловлюванні, що суди ухвалюватимуть такі рішення, які вони повинні ухвалювати, керуючись чинними загальними правовими нормами. Передбачення реалістичної юриспруденції відрізняються від правових положень нормативного правознавства лише тим, що вони є не повиннісними, а буттєвими висловлюваннями, але — як буттєві висловлювання — не передають специфічного значення права. До тієї міри, до якої суди творять у своїх рішеннях нове право, передбачення є так само мало можливим, як і передбачення загальних норм, які виробляє законодавчий орган. Але ці правові норми становлять більшу частину права, яке є предметом правознавства. I, наскільки передбачення є можливим, воно не є завданням, що його повинно вирішувати правознавство, яке може описувати індивідуальні, вироблені судами, та загальні, вироблені законодавчими органами і звичаєм, правові норми лише тоді, коли вони набувають чинності. Передбачення майбутнього рішення суду може бути справою практикуючого адвоката, який дає поради своїм клієнтам. Навіть якщо загалом чинний правовий порядок може бути описаний у формі положень, які — подібно до природничих законів — твердитимуть, що за певних умов стануться певні наслідки й що коли щось станеться, то воно бу- де — згідно з цим правовим порядком — кваліфіковане органом, котрий застосовує це право, як протиправна дія, що передбачає визначені в правопорядку наслідки, то навіть у цьому випадку таким описом займається не правознавство — адже за допомогою сформульованих ним правових положень воно виявлятиме між елементами свого предмета не каузальну залежність, а залежність приписування наслідку.

23.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Каузальне і нормативне суспільствознавство:

  1. Каузальная атрибуция как механизм восприятия.
  2. Каузальная атрибуция как механизм восприятия.
  3. Теоретические модели каузальной атрибуции.
  4. Теоретические модели каузальной атрибуции.
  5. 4.3. Каузальная классификация стрессоров 4.3.1. Степень подконтрольности стрессора
  6. 46 СООТНОШЕНИЕ НОРМЫ ПРАВА И СТАТЬИ НОРМАТИВНОГО АКТА. СПОСОБЫ ИЗЛОЖЕНИЯ ПРАВОВЫХ НОРМ В НОРМАТИВНЫХ АКТАХ
  7. Для каких нормативных регуляторов характерны общеобязательная нормативность и формальная определенность?
  8. Список использованной литературы Нормативно-правовые и локальные нормативные акты
  9. 48 СИСТЕМА НОРМАТИВНЫХ АКТОВ В РФ. ОТЛИЧИЕ НОРМАТИВНОГО ПРАВОВОГО АКТА ОТ АКТА ПРИМЕНЕНИЯ ПРАВА
  10. НОРМАТИВНЫЙ ПРАВОВОЙ АКТ КАК ОСНОВНОЙ ИСТОЧНИК РОССИЙСКОГО ПРАВА. КЛАССИФИКАЦИЯ НОРМАТИВНЫХ ПРАВОВЫХ АКТОВ
  11. • Дела об оспаривании нормативных правовых актов и актов, содержащих разъяснения законодательства и обладающих нормативными свойствами, рассматриваемые Судом по интеллектуальным правам
  12. Нормативный правовой акт 2.7.1. Понятие и виды нормативных правовых актов
  13. § 4. Норма права и статья нормативного правового акта. Способы изложения норм права в статьях нормативного правового акта
  14. Глава 1. ОБЩИЙ ДИЗАЙН НОРМАТИВНОГО ЭКОНОМИЧЕСКОГО анализа права § 1. От позитивного экономического анализа к нормативному
  15. § 13. Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації