<<
>>

e) Леґітимність та ефективність

Значення засадничої норми особливо яскраво виявляється тоді, коли конституцію змінюють не конституційними способами, а революційно підмінюють іншою; коли під питанням опиняється існування всього заснованого на конституції сукупного правового порядку — себто її чинності.

Як ми вже зазначили вище, у зв’язку з іншою темою, сфера чинності норми, зокрема її часовий діапазон чинності, можуть бути обмеженими, себто початок і кінець її чинності можуть бути визначені через неї саму або ж через якусь вищу норму, що регулює її створення. Норми правового порядку є чинними доти, доки з їхньою чинністю не покінчено, відповідно до визначень цього правового порядку. Правовий порядок, регулюючи створення й застосування самого себе, визначає початок і кінець чинності правових норм, що до нього належать. Писані конституції містять, як правило, особливі визначення, що стосуються процедури, за якою, і тільки за якою, вони можуть бути змінені. Принцип, що норма правового порядку є чинною доти, доки з її чинністю не покінчать одним із визначених цим правопорядком способів чи доки тієї чинності не замінять чинністю якоїсь іншої норми цього самого правопорядку, є принципом леґітимності.

Однак цей принцип може бути застосований до державного правового порядку лише з одним украй важливим застереженням. У випадку революції він не застосовується. Революція в ширшому розумінні слова, яке охоплює й державний переворот, є всякою нелеґітимною, себто не відповідно до визначень конституції здійсненою зміною цієї яс конституції або ж її заміною іншим основним законом. Коли подивитися з юридичної точки зору, то воно байдуже, чи цю зміну правового становища доконано шляхом спрямованого проти законного уряду застосування сили, чи членами цього ж самого уряду; рухом мас — чи групкою індивідів. Вирішальне тут те, що чинна конституція у певний спосіб змінюється або ж цілковито замінюється новою конституцією, хоча в попередній не було на це припису.

Як правило, за допомогою революції в цьому сенсі скасовуються лише давня конституція та певні політично істотні закони. A більша частина ухвалених за колишньої конституції законів лишається, як то кажуть, у чинності, хоча вираз цей незадовільний. Коли розглядати ці закони як такі, що лишаються чинними й за нової конституції, то можливе це тільки тому, що революційний уряд, гласно чи мовчки, надав їм чинності вже за нового основного закону. Тож відбувається, власне, не створення цілковито нового права, а прийняття норм колишнього правового порядку новим, достоту як німецьке право перейняло право римське. Але й таке прийняття-перейняття є виробленням права. Адже безпосередньою основою чинності перейнятих новою, революційно запровадженою конституцією правових норм уже не може бути колишня, скасована конституція, а тільки новий основний закон. Хоча зміст цих норм і залишається той самий, але основа чинності їх — і не тільки їх, а й цілого правового порядку — змінилася. Набула дієвості нова конституція — і з нею змінилася й засаднича норма, себто припущення, за якого можуть тлумачитися конституцієтворчі факти й установлені відповідно до конституції факти як такі, що виробляють і застосовують правову норму. Хай давня конституція мала характер абсолютної монархії, а нова — риси парламентської республіки; тоді вже правопо- ложення, що описує засадничу норму, не проголошуватиме більше: примусові акти повинні запроваджуватись за умов і в способи, які визначено давньою, більше вже не дієвою конституцією, а отже, згідно із загальними й індивідуальними нормами, що створюються й застосовуються абсолютним монархом, який функціонує відповідно до тієї конституції, а також делегованими ним органами, — а стверджуватиме тепер: примусові акти повинні запроваджуватись за умов і в способи, як їх визначено у новій конституції, а отже, і в загальних та індивідуальних нормах, що виробляються й застосовуються обраним відповідно до нового основного закону парламентом, а також делегованими ним, у рамках цих норм, органами.
Нова засаднича норма, на відміну від скасованої, уповноважує на роль правового авторитету не котрогось конкретного індивіда як абсолютного монарха, а обраний народом парламент. Згідно із засадничою нормою всякого державного правового порядку, фактично існуючий уряд, що на основі дієвої конституції запроваджує дієві загальні й індивідуальні норми, і є законним урядом держави.

Зміна засадничої норми йде слідом за зміною фактів, що тлумачаться як створення й застосування чинних правових норм. Засаднича норма належить лише до такої конституції, що є фактично запровадженою через законодавчий акт або узвичаєність і є дієвою. A конституція є дієвою, коли установлені відповідно до неї норми застосовуються й виконуються взагалі. Від тієї миті, коли давня конституція втратила свою дієвість, а дієвою стала нова, себто відколи загальні норми починає створювати вже не монарх, чиї повноваження гарантувалися колишньою конституцією, а парламент, якому надано повноваження новою конституцією; відколи органи, делеговані законами, прийнятими вже не монархом, а парламентом, починають застосовувати ті норми й закони, — відтоді акти, що виступають із суб’єктивним сенсом, аби виробляти чи застосовувати правові норми, тлумачаться вже з припущенням не колишньої, а нової засадничої норми. Закони, прийняті за попередньої конституції, тепер уже не застосовуються і не мають чинності; засновані відповідно до попередньої конституції органи більше вже не розглядаються як наділені повноваженнями. Коли б революція не перемогла, себто коли б революційний — створений не за попередньою конституцією — основний закон не набув дієвості, то й передбачені новою конституцією органи не прийняли б ніяких законів, що фактично мали б виконуватися органами, які прийняли б ті закони, а лишилася б дієвою в цьому сенсі колишня конституція і не було б жодної підстави припускати нову засадничу норму замість існуючої. Була б тоді революція не процедурою, що створює нове право, а тлумачилася б — згідно з попередньою конституцією й карним законодавством, що все ще спиралося б на неї й вважалося б чинним, — як злочин, як державна зрада. Застосовуваний у цьому випадку принцип означується як засада ефективності. Принципом ефективності обмежується засада легітимності.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме e) Леґітимність та ефективність:

  1. § 6. Ефективність правового регулювання
  2. § 6. Ефективність правового регулювання
  3. 3. Економічна ефективність виробництва та її показники
  4. 2.1. Ефективність додаткового привілеювання іноземних інвестицій
  5. 7.3 Апарат фінансових обчислень
  6. ^ш § 1. Сутність організації розслідування
  7. Економічні функції держави
  8. § 1. Інституційні основи координації соціальної економіки
  9. ЗМІСТ
  10. Борщ Л.М.. Інвестиції в Україні: стан, проблеми і перспективи. 2002, 2002
  11. ЗМІСТ
  12. МАТЕРІАЛИ ДЛЯ ПОТОЧНОГО ТА ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ З КУРСУ «СУЧАСНІ ЕКОНОМІЧНІ СИСТЕМИ»