<<
>>

Механізм процесуально-правового регулювання

Існуюча в суспільстві система процесуально-правових відносин постійно потребує правового впливу. Форми та методи цього впливу змінюються залежно від суспільних потреб, що обумовлює необхід­ність постійної уваги правознавців до аналізу і розробки нових та ефективних процесуально-правових засобів регулювання, які в суку­пності часто позначають терміном «механізм правового регулюван­ня».

На сьогодні в науковій юридичній літертурі відчувається гост­рий дефіцит комплексних досліджень, які присвячені проблемам за­гального процесуально-правового впливу та процесуально- правового регулювання. Радянський науковець Н. Г. Александров у своїх дослідженнях обґрунтував ідею механізму впливу права на су­спільні відносини в перехідний період від соціалізму до повної по­будови комунізму [142, с. 183-196], а С. С. Алексеев, дослідив харак­теристику та визначив конструкцію механізму правового регулю­вання соціалістичної держави [143, с. 146]. Слід зауважити, що ком­плексні дослідження процесуально-правового механізму в Україні від­сутні, тому можна відзначити роботу російських вчених: В.
М. Про­тасова «Основи загальноправової процесуальної теорії» [48, с. 134], в якій обгрунтовується необхідність виділення правової категорії про­цесуально-правового механізму, формулюється поняття та структура процесуально-правового механізму, але не характеризуються його елементи; та посібник Є. Г. Лук’янової «Теорія процесуального пра­ва», в якому розглядається поняття, ознаки, елементи механізму процесуально-правового регулювання сучасного російського проце­суального права [50, с. 132]. В Україні це питання піднімалося лише в рамках галузевих досліджень та на рівні загального аналізу право­вого регулювання, форм та механізмів реалізації права [123, с. 228-243]. Можна константувати, що за перехідного правостановлен- ня в національному праві механізм процесуального регулювання є одні­єю з новітніх категорій у правовій науці, що потребує окремого, гли- бокого теоретичного дослідження, тому спробуємо сформулювати визначення поняття механізму процесуально-правового регулювання та дослідити його елементарну будову шляхом комплексного аналізу наукових підходів до розуміння механізму правового регулювання та процесуально-правового регулювання, приділяючи при цьому особливу увагу виявленню елементарної будови механізму процесу­ально-правового регулювання.

Перш ніж перейти до розгляду механізму процесуально- правового регулювання, слід здійснити огляд наукових підходів до розуміння категорії механізму правового регулювання.

Л. Б. Тіунова відзначає, що механізм правового регулювання є правовою системою, що розглядається з точки зору функціонування, тобто у динамічному, функційному аспекті [144, с. 29]. їй заперечу­ють М. С. Кельман та О. Г. Мурашин, які вважають що категорії «механізм правового регулювання» та «правова система» співвідно­сяться між собою як частина і ціле, тому що правова система більш ширше поняття, вміщує разом із категорією «механізм правового ре­гулювання» й інші категорії: «право», «юридичну практику», «пані­вну правову теорію», «ідеологію». М. С. Кельман і О. Г. Мурашин розглядають механізм правового регулювання як єдину систему пра­вових засобів, за допомогою яких здійснюється результативне пра­вове впорядкування суспільних відносин та подолання перепон, які стоять на шляху задоволення інтересів суб’єктів права [70, с. 372-373].

О. Скакун вважає, що під механізмом правового регулювання слід розуміти різні елементи правової системи, які здійснюють регу­лятивний вплив на суспільство, ними є сукупність правових засобів, способів та форм, за допомогою яких нормативність права забезпе­чує впорядкування суспільних відносин, відповідає інтересам суб’єктів права, вирішує конфлікти, сприяє досягненню соціального компромісу в правовій сфері [145, с. 166-170]. Такий підхід підтри­мують О. В. Зайчук та Н. М. Оніщенко, пропонуючи відмовитись від розуміння цього механізму тільки як діяльності законодавця, котрий формує норму права, надає їй уповноважуючого, зобов’язуючого чи забороняючого характеру, та лише як виконання правового припису, підпорядкування забороні суб’єктами, яких цей припис стосуєть­ся [146, с. 115].

Дещо інший підхід до поняття механізму правового регулювання має А. Малько, який розглядає його як певну систему юридичних за­собів, організованих послідовно, що мають на меті подолання пере­шкод, які стають на шляху задоволення інтересів суб’єктів пра­ва [147, с.

68].

В. Нерсесянц, розглядаючи дієвість права, виділяє статичну та динамічну складові правового регулювання. Статична має місце у тому разі, коли норма права існує в абстрактно-загальній формі, не застосовується до певної поведінки суб’єкта у певних умовах. Ди­намічна складова знаходить прояв за умови, що норма права набу­ває конкретизованої форми та застосовується до конкретної пове­дінки конкретної особи. Статика та динаміка права виступають як дві взаємопов’язані, доповнюючі стадії і форми прояву єдиного процесу правової реалізації. На підставі наведених міркувань В. Нерсесянц формує таке визначення механізму правового регу­лювання: це-механізм абстрактно-загальної правової регуляції, конкретизований та індивідуалізований застосовно до конкретно визначеного випадку (і форми) прояву юридичної сили діючого права [148, с. 476].

Узагальнюючи наведені наукові погляди, можна дійти до виснов­ку, що за допомогою механізму правового регулювання обґрунтову­ється необхідність здійснення правового регулювання в суспільстві, впорядковуються явища правової дійсності, забезпечується їх єд­ність, взаємозв’язок та взаємодія, відбувається процес трансформації правових приписів щодо реальної поведінки суб’єктів права.

Переходячи до характеристики процесуально-правового механіз­му, слід зазначити, що на сьогодні уявлення про процесуальне право як про об’єкт загально правової теорії почало стверджуватись у віт­чизняній науковій свідомості. У сучасній теорії права прийнято вва­жати, що матеріальні приписи первинні, процесуальні - опосередко­вані, підлеглі матеріальним і спрямовані на їх забезпечення. Відпові­дно до цього уявлення пріоритет у системі українського права нада­ється нормам матеріального права, які визначають певні варіанти правомірної поведінки, і саме з ними пов’язується встановлення пра­вопорядку в суспільстві [149, 150]. Але належна реалізація матеріа­льних норм і встановлення правопорядку в значній мірі пов’язані з процесуальними нормами.

Для формування визначення процесуально-правового механізму беремо за основу розглянуті положення про механізм правового ре­гулювання.

Оскільки процесуальне право в структурі права виконує серйозне навантаження, то його механізм відрізняється крайньою складністю. Отож спробуємо надати визначення процесуально-правовому меха­нізму та виділити його структурні елементи.

Процесуально-правовий механізм вступає в дію на деяких етапах загального правового регулювання, у випадках виникнення перешкод нормальній реалізації правових норм і має охоронну спрямованість. Він є елементом загального механізму правового регулювання, відносно са­мостійною підсистемою правових засобів, за допомогою якої упорядко­вується охоронна діяльність уповноважених органів у галузі юрисдик- ційного правозастосування.

В. М. Протасов зазначав, що категорія «процесуально-правовий механізм» дозваляє адекватно відобразити одну з найважливіших правових підсистем, повніше виявити особливості процесуальних явищ, глибше зрозуміти природу юридичного процесу через вивчен­ня його взаємозв’язків з іншими процесуальними явищами [48, с. 100].

Є. Г. Лук’янова визначає процесуально-правовий механізм як ди­намічну систему правових засобів, за допомомогою якої упорядко­вується охоронна діяльність уповноважених органів в галузі юрис- дикційного правозастосування [50, с. 146].

Виходячи з теорії «широкого» розуміння процесуального права, можна сформувати таке визначення: процесуально-правововий ме­ханізм - сукупність процесуально-правових засобів, способів та форм, за допомогою яких нормативність права забезпечує впорядку­вання суспільних відносин, відповідає інтересам суб’єктів права, ви­рішує спори, сприяє досягненню соціального компромісу в правовій сфері, а при його відсутності виконує правоохоронну функцію.

Характеристика механізму правового регулювання дозволяє встановити його складові елементи, забезпечити їх єдність та взає- моузгодженість. Потреба у різних правових засобах обумовлюється неоднозначністю задоволення інтересів різних суб’єктів права. Слід зазначити, що ці засоби як певні інструменти правового впливу по­винні бути різноманітними та взаємопов’язаними, бути певною сис-

темою й у своїй сукупності спрямовуватися на досягнення ефектив­ності правового регулювання.

О. В. Зайчук і Н. М. Оніщенко, характеризуючи сучасні підходи до визначення елементів механізму правового регулювання, виділя­ють такі два види підходів [146, с. 119]. Перший з них - широкий пі­дхід, що характеризується наявністю сукупності елементів, які бе­руть участь у процесі впорядкування суспільних відносин, а саме: норма права, яка визначає моделі можливої та необхідної поведінки суб’єктів суспільних відносин; нормативно-правовий акт - юридич­ний документ, що надає правовій нормі формально-визначеного, офіційного та обов’язкового характеру; юридичні факти - конкретні життєві обставини, які спричиняють дію норми права; правовідно­сини - різновид суспільних відносин, що регламентуються правовою нормою та виконують функцію взаємодії правової норми з конкрет­ним суб’єктом і функцію визначення конкретної поведінки для пер­соніфікованих суб’єктів; тлумачення - діяльність із визначення дійс­ного змісту норми права у разі її незрозумілості чи невідповідності вимогам юридичної техніки; реалізація права як можливість втілення правової норми шляхом дотримання, виконання, використання та за­стосування; законність як один з принципів реалізації правових при­писів через дотримання вимог норми права суб’єктами права; право­свідомість як рівень усвідомлення суб’єктами права правових при­писів; правова культура як різновид загальної культури, що склада­ється з духовних та матеріальних цінностей, які належать до право­вої дійсності; правомірна поведінка - усвідомлена діяльність суб’єктів, яка відповідає нормі права та соціально корисній меті і знаходиться в установлених законодавством межах; протиправна по­ведінка - та, що протирічить правовим приписам; юридична відпові­дальність - це міра державного примусу (особистого, майнового чи організаційного характеру), яка застосовується до суб’єктів, котрі вчинили правопорушення, та пов’язана з покладенням на них нового додаткового обов’язку. Серед прихильників такого підходу можна відзначити Л. Б. Тіунову, В. М. Протасова, В. Б. какова.

Другий підхід до елементної будови механізму правового регу­лювання є вузьким та включає лише елементи, які складають основу регулятивної функції права. Серед них виділяють норми права, нор­мативно-правові акти, правовідносини, реалізацію права, законність. 106

Кожен з елементів цієї системи виконує специфічну функцію у задо­воленні інтересів суб’єктів, у регулюванні суспільних відносин, у досягненні ефективності правового регулювання. Серед прихильни­ків такого підходу можна відзначити Ю. А. Тіхомірова, В. М. Марчук, Л. В. Ніколаєву, С. С. Алексеева.

С. В. Бобровник поділяє елементи механізму правового регулю­вання на основні та факультативні та пов’язує їх із стадіями механі­зму правового регулювання [152, с. 216].

Розмежування обов’язкових та факультативних елементів механі­зму правового регулювання дає можливість за допомогою норми права контролювати модель обов’язкової, дозволеної поведінки різ­них суб’єктів правовідносин. Обов’язкова стадія передбачає необ­хідність врегулювання певних суспільних відносин.

Якщо звернутися до поділу правового механізму на структурні елементи в монографії С. С. Алексеева «Механізм правового регу­лювання в соціалістичній державі», то можна прослідкувати виді­лення трьох основних елементів у механізмі правового регулюван­ня: 1) юридичні норми; 2) правові відносини; 3) акти реалізації прав та обов’язків - факультативний елемент (акти застосування права).

Дещо інший погляд на будову механізму правового регулювання має В. Б. Ісаков, який вважає, що поняття «механізм правового регу­лювання» охоплює взяту в єдності систему правових засобів, за до­помогою яких забезпечується результативний правовий вплив на су­спільні відносини, - це норми права, юридичні факти та акти засто­сування права, правовідносини, акти реалізації прав та обов’язків [153, с. 246].

Складністю відрізняються й елементи, складові механізму проце­суального регулювання. Є. Г. Лук’янова виділяє такі обов’язкові еле­менти в механізмі процесуально-правового регулювання: норми пра­ва, юридичні факти, правовідношення - та факультативний елемент (акти застосування права) [63, с. 8].

Виходячи з видів елементів механізму правового регулювання, розглядаючи процесуальне право як вторинне комплексне утворення національної правової системи, спробуємо виділити структурні еле­менти механізму процесуального регулювання:

> відповідні до кожного випадку процесуально-правові норми;

> юридичні факти як конкретні життєві обставини, що тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення процесуальних пра­вовідносин (фактична система процесуально-правового меха­нізму);

> процесуальні правовідносини, які врегульовуються нормами процесуального права і виникають, змінюються або припиня­ються на підставі юридичних фактів.

Усі ці елементи мають складну побудову, оскільки юридичний процес, що виникає по конкретній справі, обслуговується не окре­мими нормами, а сукупністю норм, що регламентують відповідний процес. В основі динаміки правовідносин знаходиться не один, а су­купність юридичних фактів. Сам юридичний процес складається з комплексу процесуальних правовідносин і розвивається постадійно. Процесуальні правовідносини мають свій склад: суб’єкти, об’єкт (об’єкти), зміст - і можуть розглядатися як динамічний, зв’язок між суб’єктами, спрямований на досягнення певної мети.

Удосконалення основних елементів механізму процесуального регулювання є першочерговим завданням правової науки. Особливої уваги заслуговує фактична система механізму процесуального регу­лювання, оскільки цьому елементу процесуально-правового механі­зму приділялося в теорії явно недостатньо уваги. Важливою особли­вістю механізму процесуального регулювання є релятивність (відно­сність) складових його елементів. На рівні процесуально-правового механізму в цілому вона виявляється у взаємоперетворенні одних його елементів в інші. Так, у процесуальному механізмі юридичні факти і правовідносини можуть «мінятися місцями», правовідносини здатні виступати в ролі юридичних фактів. На рівні окремих елемен­тів, релятивність виявляється, зокрема, в тому, що процесуальна но- рма-розпорядження може виступати як гіпотеза, диспозиція або як санкція.

У результаті проведеного дослідження ми дійшли до висновку, що процесуально-правововий механізм - це сукупність процесуально- правових засобів, способів та форм, за допомогою яких норматив­ність права забезпечує впорядкування суспільних відносин, відпові­дає інтересам суб’єктів права, вирішує спори, сприяє досягненню соціального компромісу в правовій сфері, а при його відсутності ви­конує правоохоронну функцію. Процесуально-правововий механізм складається з таких складових: відповідні до кожного випадку проце­суально-правові норми; юридичні факти як конкретні життєві обста­вини, що тягнуть за собою виникнення, зміну чи припинення проце­суальних правовідносин (фактична система процесуально-правового механізму); процесуальні правовідносин, які врегульовуються нор­мами процесуального права і виникають, змінюються або припиня­ються на підставі юридичних фактів. Виділені елементи мають скла­дну побудову, обумовлену складністю процесуально-правового ре­гулювання суспільних відносин.

Отримані висновки сприятимуть подальшому з’ясуванню особ­ливостей будови процесуально-правового механізму.

3.3.

<< | >>
Источник: Калюжний Р. А., Атаманчук І. В.. Розвиток процесуального права України. - К. : «МП Леся», 2015.- 188 с.. 2015

Еще по теме Механізм процесуально-правового регулювання:

  1. § 4. Механізм правового регулювання
  2. § 4. Механізм правового регулювання
  3. § 6. Стадії механізму правового регулювання
  4. § 5. Елементи механізму правового регулювання та їх призначення
  5. § 2. Механізм і стадії правового регулювання
  6. § 7. Правові форми діяльності держави як засіб функціонування механізму правового регулювання
  7. Глава 27 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ЙОГО МЕХАНІЗМ. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА
  8. Використання механізму розкриття інформації як засобу регулювання корпоративних відносин (замість встановлення численних обмежень і заборон здійснення певних дій).
  9. Поняття правового регулювання. Правове регулювання і правовий вплив
  10. § 1. Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу
  11. Теоретико-правовий аналіз галузей та підгалузей процесуального права
  12. Розділ 11. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ
  13. § 6. Ефективність правового регулювання