3.1. Механізм Української держави як інституціональний елемент державного ладу
Динаміка сучасного державно-політичного життя висуває нові дослідницькі пріоритети, нові методологічні підходи. Особливої актуальності набувають дослідження всієї сукупності факторів, що формують основу демократичної правової держави.
Реформування держави, спроба побудувати демократичну правову державу вимагають детального з’ясування сутності, поняття та генези її механізму. Крім того, вивчення політико-правового знання про механізм держави дозволяє виділити пріоритетні напрями його подальшого реформування.
Держава не може розглядатися як застигла, статична система. Вона функціонує і розвивається як єдина система зі своїми елементами. Поняття «механізм держави» є системоутворюючим для сприйняття її як цілісного явища. Воно дозволяє пов’язувати елементи держави у структурно- функціональний «вузол» і надавати їм динамічного смислу.
До того ж державний лад проявляється безпосередньо в організації держави, зокрема в її формах, механізмі та в інших організаційно- правових інститутах [168, с.
36]. Відповідно основним системоутворюючим, організаційним елементом держави є її механізм [80, с. 15].Сучасний етап розвитку української державності та суспільні перетворення актуалізували питання організації і функціонування механізму держави й перспектив його вдосконалення. Зокрема, на початку 90-х рр. XX ст. механізм командно-адміністративного регулювання мав перетворитися у механізм забезпечення прав і свобод громадян, формування правової держави, децентралізації управління й вільної економічної діяльності. У цьому динамічному процесі необхідно переосмислити застарілі юридичні форми і погляди, створити нові правові інститути, відкинути ідеологізовані уявлення про право та його роль у формуванні механізму правової держави на основі принципу розподілу влади.
Він є основоположним принципом організації і функціонування механізму правової держави, який передбачає існування складної системи взаємовідносин та взаємозв'язків між гілками влади, так звану систему стримувань і противаг.Державний механізм колишнього СРСР базувався на принципі повновладдя Рад, відповідно до якого всі інші органи були похідними від Рад, їм підзвітні й підконтрольні (ст. 2 Конституції СРСР). Системи стримувань і противаг у колишньому СРСР не існувало, тому питання взаємовідносин між державними органами в радянській юридичній літературі досліджувалися однобічно [966, с. 4].
До певного часу в суспільній свідомості традиційно була сильною віра і надія на державу як на захисника, гаранта стабільності, безпеки і прогресу. Держава з певною долею ефективності забезпечувала впорядкованість й організованість суспільних відносин. Такий стан детермінувався механізмом Радянської держави. Система, що складалася десятиліттями, приносила такі результати: державний апарат з точки зору внутрішньосистемних зв'язків працював досить організовано, хоча й не завжди раціонально.
Державна дійсність останніх років привела до демократичних трансформацій: на зміну одним державним органам прийшли інші, а ті, що залишилися, - зазнали значних якісних та структурних перетворень.
Основною відмінністю механізму Радянської держави від механізму сучасної Української держави є закріплення чинною Конституцією принципу розподілу влади й відповідно проголошення кардинально нової концепції розбудови державного механізму нашої країни.
У ході формування нового механізму правової держави виникає чимало різних проблемних, дискусійних питань, дослідження яких пов'язано з необхідністю напрацювання практичних рекомендацій щодо розбудови дійсно правової держави в Україні.
Тому предметним полем дослідження є комплекс загальнотеоретичних проблем механізму держави в контексті процесу практичної реалізації принципів правової держави в Україні.
Сьогодні існують розбіжності та виникають дискусії щодо визначення поняття «механізм держави», системи органів, які реалізують основні напрями державної діяльності.
У зв'язку з цим необхідно вивчити й систематизувати існуючі точки зору з метою вироблення найбільш обґрунтованого та доцільного визначення поняття «механізм держави», визначити його ознаки, принципи, структуру, а також проаналізувати особливості функціонування й розвитку механізму Української держави на сучасному етапі [967, с. 93].Саме тому велика кількість питань, пов'язаних із цією проблематикою, виникає в науковій літературі передусім стосовно об'єктивної необхідності наукового визначення поняття «механізм держави». У контексті цього дослідження уявляється найбільш важливим підкреслити, що в широкому розумінні механізм Української держави є специфічним видом соціальних механізмів, який має особливу, складну природу, що обумовлена правовою сутністю самої держави.
Актуальність наукового опрацювання теоретичної моделі механізму держави обумовлена ще й тим, що на сучасному етапі розвитку української державності важливого значення набувають питання організації й функціонування механізму держави і його вдосконалення з метою максимального наближення до механізму правової держави. З іншого боку, актуальним є й аналіз механізму неправовой антидемократичної держави, виявлення її основних рис і ознак з тим, щоб не проектувати їх на механізм Української держави.
До того ж важливість дослідження пов'язується з тим, що Конституція України хоча й підбила підсумки тривалих дискусій про загальні засади організації та функціонування механізму держави, показавши відданість ідеалам гуманізму, демократії й вільного розвитку особистості, але залишила відкритим цілий ряд питань щодо розподілу компетенції між різними гілками й органами державної влади та налагодження конструктивної взаємодії між ними.
Варто наголосити, що в сучасних умовах розбудова демократичної правової Української держави потребує реформування всього державного механізму з метою підвищення ефективності його функціонування і приведення відповідно до вимог сьогодення, що передбачає необхідність як структурних перетворень, так і нових підходів до розмежування й нормативного оформлення компетенції між усіма органами державної влади.
У цьому аспекті, зазначає С. Серьогіна, важливе значення має також проблема оптимального юридичного визначення компетенції вищих органів державної влади, оскільки саме вони визначають зміст і загальну спрямованість внутрішньої та зовнішньої політики [968, с. 3].У контексті цієї роботи важливо вирішити такі завдання: по-перше, визначити нерівнозначність понять «механізм держави» і «державний апарат» з метою спростування однієї з традиційних точок зору, яка ототожнює ці поняття. По-друге, привести в певну систему погляди, які домінують в юридичній науці, на органи держави, державні підприємства і установи; об’єднати ці державні інституції єдиним поняттям; дослідити деякі важливі закономірності єдиного цілого - механізму держави, надати його визначення, яке є адекватним політико-правовій дійсності.
У сучасних наукових працях висловлюється думка і про важливість вивчення механізму держави в людському вимірі, що позначає рух від традиційного для юридичної науки акценту лише на формальній схемі здійснення державної влади в суспільстві до дослідження «людських чинників» управлінської діяльності, що передбачає належну увагу до цієї важливої проблеми з позицій більш адекватного підходу [969, с. 123].
Ще одним напрямом нашого аналізу і причиною його актуальності є потреба наукового опрацювання питань розмежування пріоритетів громадянського суспільства і державної влади, які вирішуються сьогодні на рівні конституційного регулювання.
Джерельною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які належать до різних наукових напрямів та шкіл. Це наукові публікації юристів, філософів, істориків, політологів, соціологів тощо. Використано також роботи античних мислителів, що стали фундаментом для розвитку прогресивних поглядів вчених про правову державу і розподіл влади у XVII-XIX ст. Проаналізовано праці сучасних вітчизняних вчених, у яких висвітлено складний процес демократизації механізму держави, політичного життя суспільства.
Ступінь наукової розробки теми у вітчизняній політико-правовій теорії детермінований принаймні двома аспектами.
З одного боку, це весь комплекс досліджень, у яких аналізуються проблеми формування та функціонування в Україні демократичної державної влади, а з другого - дослідження, присвячені безпосередньо тим чи іншим питанням механізму держави.У дореволюційний період окремі питання механізму держави досліджували М. Алексеев, В. Гессен, Ф. Кокошкін, М. Коркунов. Л. Петражиць- кий, П. Сорокін, Л. Тихомиров. В. Хвостов. Г. Шершеневич та ін.
У радянський і сучасний періоди питання, пов'язані з державним механізмом, розглядали у своїх роботах такі українські й зарубіжні вчені: В. Авер'янов, І. Азовкін, С. Алексеев, І. Ананов, В. Бабаев, М. Баглай, М. Байтін. Г. Барабашев, Ю. Битяк, П. Василенков. А. Венгеров,
B. Власов, В. Гибов, В. Графський, Ю. Грецов, Е. Григоніс, Л. Григорян,
A. Денисов, Б. Ебзєєв, Л. Ентін, А. Заєць, О. Зайчук, Д. Златопольський.
C. Ігонькіна, М. Іскакова, Д. Керимов, С. Кечекьян, Г. Ковлєв, Ю. Козлов. М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, В. Коток, С. Кравчук.
B. Кудрявцев, В. Лазарев, І. Левін, В. Лемак, О. Лєпьошкін. В. Манохін. В. Медведчук, О. Міцкевич, М. Мішин, Л. Морозова, Г. Мурашин. П. Недбайло, В. Нерсесянц, Л. Николаева, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко. В. Основін, О. Петришин, Г. Петров, М. Піскотін, В. Погорілко, П. Рабінович, 3. Ратіані, М. Савчин, Р. Сафаров, В. Селіванов. О. Скакун, В. Скомороха, О. Скрипнюк, С. Студенікіна, В. Тацій, С. Телепи н. Ю. Тихомиров, Б. Топорнін, І. Фарбер, М. Фарберов, О. Фрицький, Ю. Фрицький, В. Цветков, М. Цвік, В. Чиркін, В. Чхіквадзе, В. Шаповал, М. Шафір, Ю. Шемшученко, К. Шеремет, Ц. Ямпольська та ін.
Проблеми організації й функціонування державного механізму у вітчизняній науці почали активно розроблятися ще в 50-ті рр. XX ст. [970]. На рівні докторської дисертації ці проблеми вперше були досліджені у 1969 р. відомим вітчизняним вченим В. Копєйчиковим [971]. Крім того, автором було опубліковано ряд наукових робіт за цією темою [915; 972].
Пізніше загальним питанням організації і функціонування механізму держави були присвячені кандидатські дисертації російських науковців М.
Іскакової [973]. Л. Григоряна [974], докторська дисертація Е. Григоніса [975].Останнім часом захищено чимало кандидатських дисертацій, присвячених визначенню місця і ролі в механізмі держави тих чи інших державних органів і організацій, у тому числі й в історико-правовому аспекті [484; 976-978].
Питання сучасного механізму держави розглядаються і на рівні наукових статей [979-984].
Варто зауважити, що всі попередні наукові дослідження, присвячені механізму держави, були пов'язані або з умовами радянської державності, або механізм держави вивчався лише у зв'язку з місцем у ньому окремих державних органів. Більшість проаналізованих робіт присвячена механізму держави в різні періоди її розвитку або державном}7 механізму конкретних зарубіжних країн [985-987]. Вищезазначені питання розглядалися лише на рівні кандидатських дисертацій й наукових статей.
Таким чином, питання організації та діяльності механізму держави потребують подальших комплексних наукових розробок з метою розуміння його реальної природи відповідно до конституйованих положень, а також аналізу проблем, пов’язаних із загальними закономірностями організації і функціонування державного механізму в умовах становлення й формування правової держави.
Маючи на меті формування логічно завершеної, методологічно обгрунтованої системи наукових знань про механізм держави, його ознаки, принципи організації і функціонування, структуру, важливо виробити теоретичні висновки та практичні пропозиції щодо вдосконалення механізму Української держави, максимально наближеного до відповідної правової моделі. З огляду на вищезазначене поняття «механізм держави» у сучасних умовах має самостійне значення в понятійному ряду теорії держави і права.
Наукове опрацювання цієї проблеми базується на тому, що кожна держава забезпечує здійснення своїх завдань і функцій через розгалужену систему державних організацій (органів держави, підприємств та установ), яка в загальній теорії держави і права позначається терміном «механізм держави» [988, с. 4].
Механізм держави є її атрибутом і відбиває інституціональний аспект державності. На цьому, зазначає О. Петришин. засноване розуміння сутності і змісту державності під кутом зору інституціонального підходу, головною особливістю якого є те, що держава тлумачиться насамперед як механізм (апарат) влади та управління в суспільстві [969, с. 122]. У цьому аспекті Ю. Оборотов вважає, що інституціональна характеристика держави пов’язана з розглядом її як певної цілісності, виокремленої із соціального середовища [367, с. 47]. Механізм держави може бути побудований як за принципом жорсткої централізації, коли ієрархія державної влади розміщена за однією вертикаллю (моністична влада), так і за принципом децентралізації чи розподілу влади, коли створюються умови для більшої демократизації, починаючи з процесів формування державної влади до здійснення встановлених законом повноважень (плюралістична влада). Для сучасних держав принцип розподілу влади є головним в організації механізму держави.
Безперечно, що державний механізм сучасної України, з одного боку, містить елементи попередніх організаційно-інституціональних державних систем, значною мірою трансформованих, з іншого - має принципові відмінності як від радянського, так й інших державних механізмів. Основні принципи побудови нової системи пов'язані з необхідністю розподілу влади, її виборністю, періодичністю формування та підконтрольністю, системою стримувань і противаг. Сьогодні в діяльності державного механізму діалектично поєднуються принципи одно- осібності та колегіальності. Логіка розвитку держави потребує постійного вдосконалення структури її механізму відповідно до змісту функцій, які суспільство покладає на державу, зумовленого ними обсягу компетенції державних органів.
У силу вищевикладеного дослідження теорії і практики функціонування механізму Української держави є одним з актуальних завдань вітчизняної науки.
Дослідження поняття «механізм держави» безпосередньо пов'язане з функціями держави, оскільки вони формують зміст державної діяльності й основні напрями вплив} на суспільні процеси. Кожна держава реалізує властиві їй функції через механізм держави. Це обумовлено наступним положенням: функції не можуть існувати «взагалі, безвідносно до їх субстрату - матеріального чи іншого їх носія» [989, с. 18; 990, с. 147]. Іншими словами, для забезпечення виконання своїх функцій у державі формується спеціальний організаційний механізм, який складають органи державної влади та інші інститути держави [575, с. 11]. Ця структура є системою взаємодіючих органів й інших державних інститутів, які наділені певними правами та мають свої обов'язки, склад і структуру, відповідні матеріально-технічні засоби. При цьому державний механізм забезпечує функції держави в комплексі, а не функції різних гілок влади. Але кожна ланка цього механізму, кожен орган має і свої власні функції, які є розподілом праці у сфері управління суспільством [45, с. 180-181].
З цього приводу В. Тененбаум зазначає, що дослідження функцій держави має на меті відмежування одного напряму державної діяльності від іншого, пов'язуючи кожен із цих напрямів з конкретною частішою державного механізму [131, с. 146].
Зворотний зв'язок полягає в тому, що, у свою чергу, функція держави «відповідальна» за структуру держави, правовий статус органів, наявність необхідних матеріальних, людських та інших ресурсів, наявність і якість засобів державної діяльності (зокрема, правових). Функція - це поєднання як статичного, так і динамічного в державі [768, с. 63]. Реалізація функцій здійснюється різними державними органами та іншими державними організаціями. Функція - це ідея, напрям діяльності, а державна організація - це та матеріальна сила, яка втілює ідею, матеріалізує її [565, с. 7]. Функція, зазначає М. Шес- таєв, завяоди первинна щодо державної організації, яка її виконує.
На думку В. Тененбаума, поняття функції держави надає механізму та його частинам соціальної спрямованості, оскільки за допомогою поняття функції держави розкривається діяльність та призначення як механізму в цілому, так і його частин. Іншими словами, розкрити механізм держави в його конкретності неможливо без розкриття функцій. У понятті функції держави поєднуються, синтезуються зміст держави та її механізм. Зміст держави як сукупності його відносин, трансформованих у політику, формулює завдання механізму, а ці завдання реалізуються механізмом в її функціях [131, с. 137]. Крім того, через поняття функції подається також конкретна визначеність органу держави. Відповідно без визначення функції є неможливим вивчення діяльності державного органу.
Ключовою категорією, яка слугує фундаментом побудови теоретичної конструкції «механізм держави», є дефініція «механізм», її значення в різноманітних наукових сферах, що має свою специфіку' тлумачення залежно від того, про які галузеві механізми йдет мова. Тому у літературних джерелах існує велика кількість підходів щодо розуміння терміна «механізм».
В. Даль визначає поняття «механізм» як машинний устрій [991, с. 324]. «Механізм» - це сукупність рухомих, поєднаних частин, які здійснюють заданий рух під дією прикладених сил.
У Новому тлумачному словнику української мови «механізм» визначається як внутрішня будова, система чого-небудь; устрій [236, с. 179].
В енциклопедичній довідковій літературі «механізм» тлумачиться як сукупність проміжних станів чи процесів; устрій, що передає рух [992, с. 389].
У тлумачних словниках іншомовних слів «механізм» також визначається як (від грец. месіїапе - машина) «внутрішня будова, система чогось; устрій або сукупність станів і процесів, з яких складається певне явище» [993, с. 277; 994, с. 431; 995, с. 316]; «система, що визначає порядок якого-небудь процесу, діяльності, будь-яких явищ» [996, с. 121].
Як відомо, це поняття було запроваджено в науковий обіг для визначення перш за все фізико-математичних, фізико-технічних явищ. З часом отримало широке використання й в інших суспільних науках з врахуванням галузевої специфіки понятійно-категоріального апарату останніх. При фізико-математичному розумінні, що є основою побудови теоретичної конструкції і практичної організації та функціонування різних соціальних механізмів, поняття «механізм» є похідним від категорії «механіка». Остання має іноземне походження й означає: 1) знаряддя. споруду, машину; науку про закони механічного руху; 2) прихований. складний устрій чого-небудь [997, с. 171]. У фізико-технічному значенні «механізм» - це система з’єднаних між собою деталей машин, які можу ть викону вати певні рухи завдяки споживанню механічної енергії [998. с. 855]. або складна прихована будова чого-небудь; структура [236, с. 179].
У даному випадку7 наводиться первинний зміст фізико-технічного поняття «механізм», яке в подальшому було використано соціальними науками в переносному значенні. Це дозволило найбільш яскраво продемонструвати, що авторами, які використовують поняття «механізм держави» у зазначеному розумінні, не точно враховується змістовне навантаження цього слова. А використання у праві тих чи інших категорій у відповідності з їх загальноприйнятим значенням є дуже важливим, адже це дозволяє уникнути плутанини, а головним чином, безпідставних і необгрунтованих дискусій.
У філософському вимірі теорію «механізму» та похідних від нього категорій вивчає наука «механіцизм». Механіцизм - це спосіб тлумачення руху та взаємодії досліджуваних об’єктів, виходячи з механічних закономірностей. Для механіцизму в цілому як для світоглядної установки є характерним зведення складного до простого, цілого як суми частин, заперечення якісно своєрідних законів в об’єктів із різним типом системної організації [523, с. 634].
Резюмуючи вищезазначене, слід зауважити, що при розгляді первинного походження поняття «механізм», можна виділити декілька необхідних та визначальних властивостей механізму як абстрактної категорії важливоїх для нашого дослідження. Ними є наступні: 1) динаміка об'єктів; 2) взаємодія частин механізму; 3) взаємообумовленість частин механізму; 4) системна організація частин механізму; 5) наявність простих і складних частин механізму, які обумовлюють його структуру.
Зазначені властивості з певними корегуваннями можна спостерігати й в «юридичних механізмах».
Звідси поняття «механізм», а разом із цим і поняття «механізм держави» дозволить розглянути такий феномен, як державний лад, не тільки у статиці, але й у динаміці. Дослідження державного ладу з цих позицій дозволяє проаналізувати не тільки систему державних органів, а й питання реалізації певних завдань і функцій, для виконання яких, власне, і створюються ці органи, а також розкрити способи, методи, засоби здійснення цих завдань і функцій.
В юридичній літературі все ширше використовується така категорія, як механізм.
Принагідно зазначимо, що термін «механізм» може використовуватися для характеристики багатьох державно-правових явищ. Зокрема, у правовій доктрині є поширеними такі словосполучення, як: «механізм держави» [999, с. 146-147; 969, с. 124; 1000, с. 105], «механізм державної влади» [626, с. 25], «механізм державного управління» [31, с. 94-95], «механізм здійснення державної влади» [99, с. 152-155; 1001, с. 238], «механізм взаємних стримувань і противаг гілок влади» [181, с. 177], «механізм правового впливу» [1002, с. 89], «механізм правового регулювання» [1003, с. 220-223; 106, с. 498], «механізм правореалізації» [1004, с. 15-16], «механізм реалізації Конституції України» [1005, с. 336-340], «механізм реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина» [1006, с. 53-65; 433, с. 219], «механізм захисту прав і свобод людини та громадянина» [106, с. 190], «механізм народовладдя» [283, с. 151-166; 1007], «механізм правового виховання» [106, с. 4814831, «механізм виконання рішень Конституційного Суду України» [1008, с. 321], «правовий механізм податку» [1009], «механізм взаємовідносин» [1010] тощо.
На основі аналізу наведених вище «юридичних механізмів» можна стверджувати, що ці явища мають спільні риси, які обумовлені правовою суттю та формою категорії «механізм». Між цими державно- правовими явищами існує відповідний зв'язок, який відображається насамперед у тому, що їх складовими елементами завжди виступають державні органи, через які держава забезпечує здійснення своїх завдань і функцій. Кожне з них навантажено галузевим змістом та характеризується особливими ознаками.
Механізм держави або державний механізм є поширеним поняттям у вітчизняній юридичній літераіурі. Однак єдиного, загальноприйнятого визначення поняття «механізму держави» поки що не існує. Важливо зауважити, що висловлені в літераіурі точки зору з цього питання пов'язують між собою поняття механізму держави і державного апарату [969, с. 102].
У понятійному аспекті термін «механізм» розуміється як певна система, що забезпечує функціонування цілого [1011, с. 114]. Саме в основних компонентах механізму держави, зауважує Т. Рахманіна, найбільш чітко проявляється структура, «внутрішня організація» держави. У науковій літературі також зазначається, що в дійсності правова категорія «держава» знаходить конкретні контури лише у зв’язку з діяльністю її механізму [1012, с. 113-114].
Вважається, що вперше включив до арсеналу теорії держави і права поняття «механізм держави» у середині 60-х рр. XX ст. видатний український вчений В. Копєйчиков.
Взагалі у радянській теорії і практиці використання терміна «механізм держави» пов'язано з проголошенням відомого лозунгу про механізм диктату ри пролетаріату в 20-30-х рр. XX ст. Його суть полягала в тому, що партія як ядро влади через держав}7 та недержавні організації (профспілки тощо) втілювала свій політичний курс. У 60-80-х рр. XX ст. з'являється концепція політичної організації або політичної системи суспільства.
Як свідчить аналіз, за радянських часів проблематика державного механізму була в центрі уваги багатьох представників загальної теорії держави і права, теорії державного управління та наук конституційного й адміністративного права. Концепції, що були розроблені в умовах радянської державності, були пристосовані для визначення механізму радянської соціалістичної загальнонародної держави. Таке традиційне розуміння механізму держави навряд чи повною мірою відповідає сучасним умовам української державності.
Варто наголосити, що поняття «механізм держави» або «державний механізм» має досить широке використання в теоретико-правовому понятійно-категоріальному просторі та є поширеним як у вітчизняній, так і зарубіжній літерату рі. Серед зарубіжних авторів особливу увагу дослідженню механізму держави приділено російськими вченими, у той час як представники західних наукових шкіл узагалі уникають застосування терміна «механізм держави», акцентуючи увагу на розгляді його окремих елементів - органів державної влади, інших інститутів держави, її форми [603; 1013; 1014; 391, с. 38-39; 270, с. 77-84; 1000, с. 106].
Зарубіжними авторами аналізуються окремі аспекти механізму держави в контексті дослідження загальних питань конституціоналізму, його становлення та розвитку, проблем трансформації основних елементів, зокрема способів організації та функціонування державної влади. Деякі із зарубіжних вчених, не використовуючи термін «механізм держави», розкривають його складові в межах дослідження деяких аспектів політичної системи [1015]. Інші автори розглядають механізм держави як систему правління, яка складається переважно із органів державної влади [1014]. Однак, на думку сучасних вітчизняних науковців, саме механізм держави визначає специфіку державного розвитку країни та забезпечує сприйняття держави як цілісного явища [999, с. 146]. Ця категорія пов'язує елементи держави в єдину систему і надає їм динамічного характеру. Використання терміна «механізм держави» є виправданим і доцільним, враховуючи, що він найоптимальніше відображає як статичну, так і процесуальну, праксеологічну (діяльнісну) сторони конституційно-правового статусу держави, є його основою.
Чітке окреслення предметного поля дослідження пов'язано з тим, що у вітчизняній юридичній літературі вже неодноразово акцентувалася увага на багатоманітності розуміння механізму держави, на тривалій дискусії про точність формулювань. Неоднозначна варіативність у розумінні цієї проблематики дозволяє виокремити такі погляди на механізм держави: «це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції» [107, с. 82; 97, с. 100; 1016, с. 235; 459, с. 69], «це система державних органів, установ, підприємств, за допомогою яких виконуються функції держави» [106, с. 87; 1000, с. 114-115; 969, с. 124], «це сукупність органів держави, спеціально створених для реалізації функцій держави» [1012, с. 113; 1017, с. 66]; «сукупність органів, що здійснюють управління суспільством та забезпечують державну діяльність» [1018, с. 46]; «чітко структурована система спеціальних державних органів, що здійснюють внутрішні і зовнішні функції» [45, с. 90], «сукупність органів державної влади, організованих на засадах конституційного принципу поділу державної влади для реалізації цілей держави» [188, с. 492]; «це структурно оформлена система засобів державного впливу на суспільні процеси» [1000, с. 107]; «категорія, що може бути розглянута у вузькому та широкому смислі» [371, с. 115]; «це система органів і організацій та інших інститутів, які складають організаційно-політичні, організаційно-економічні й інші організаційні основи держави» [80, с. 16]; «це система нормативно визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, створених для реалізації її завдань і функцій та наділених спеціальними повноваженнями у відповідній сфері діяльності» [999, с. 146-147]; «система органів державної влади та інших основних елементів, інститутів держави (громадянство, територія, бюджетна, фінансова і банківська системи, збройні сили та інші військові формування, державні символи тощо)» [168, с. 36]; «відносно відокремлені системи органів публічної влади: система органів державної влади та система органів місцевого самоврядування, які покликані здійснювати завдання і функції держави в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України» [983, с. 12]; «певна цілісність, виокремлена із соціального середовища,
організована система різноманітних органів і установ, що знаходяться у взаємній залежності» [367, с. 47] тощо.
З метою забезпечення термінологічної чіткості варто зауважити, що існують й інші спроби надання інтерпретації досліджуваному поняттю. Так, наприклад, М. Шестаєв вважає, що термін «структура держави» замінює собою звичайний термін «механізм держави», який є не зовсім вдалим і виправданим. На його думку, термін «механізм держави» надає важливій соціально-політичній організації людей технократичного відтінку, викривлює сутність держави, у якійсь мірі спрощує це складне суспільне явище [565, с. 3]. Автор обґрунтовує свою позицію тим, що термін «структура держави» відображає внутрішню будову, системний характер держави, підкреслює її соціальну сутність. Крім того, він зауважує, що в марксистському підході термін «механізм держави» разом із терміном «державна машина» використовувався задля того, щоб підкреслити негативне ставлення до держави, надати їй механістичного характеру.
У такому аспекті структурою держави є внутрішній устрій держави, тобто елементи, які її утворюють, їх взаєморозташування та внутріш- ньосистемні зв'язки [565, с. 7-8]. Слід наголосити, що складність структури, якісне різноманіття її елементів і зв'язків знаходяться у прямій залежності від функцій держави. Ця залежність виявляється в тому, що реалізація функцій передбачає діяльність владного, безпосередньо виконавчого, практичного характеру, організаційно-регулятивного за своїм змістом.
На основі розглянутих наукових точок зору можна виділити декілька найбільш поширених теоретичних підходів щодо визначення поняття «механізм держави». Сутність цих підходів полягає у способах наукового тлумачення змісту питання про співвідношення категорій «механізм держави» та «державний апарат».
На підставі комплексного аналізу можна констатувати, що в сучасній юридичній науці все їх багатоманіття умовно можна поділити на п’ять груп. Найбільш значними підходами щодо визначення поняття механізму держави є, на нашу думку, наступні. Перший з них - це широке і вузьке тлумачення механізму держави, згідно з яким у вузькому сенсі він визначався як апарат державної влади, а в широкому - як політична система суспільства. Згідно з другим підходом, «механізм держави» і «державний апарат» розглядаються як тотожні поняття. Прихильники третього підходу ототожнюють «механізм держави» з «державним апаратом» у його широкому розумінні. Відповідно до четвертого підходу, механізм держави характеризується як система всіх державних органів, організацій, підприємств і установ, а апарат держави визнається здебільшого як система державних органів, тобто поняття механізму держави є більш широким порівняно з поняттям державного апарату, який визнається частиною механізму держави. Прихильники п’ятого підходу пропонують розглядати механізм держави в динаміці, як сукупність засобів, чинників і принципів функціонування системи державних органів.
З метою обгрунтування та формулювання авторської позиції щодо цієї проблеми доцільно проаналізувати наведені точки зору.
Перший підхід був поширений в юридичній науці радянського періоду в 40-50-х рр. XX ст. Він був теоретичним обґрунтуванням одержавлення всіх сфер суспільного життя.
У вузькому сенсі під механізмом держави розумілася система державних органів - Верховних і місцевих Рад, органів державного управління з розвідкою й армією, органів суду, прокуратури. Механізм держави в широкому сенсі визначався як механізм диктатури робочого класу, що об’єднує в собі Комуністичну партію, Ради з їх численними розгалуженнями в центрі і на місцях у вигляді різних державних організацій (адміністративних, господарських, культурних); профспілки; ВЛКСМ і навіть кооперацію [1019, с. 6; 1020, с. 326; 1021, с. 6-7; 1022, с. 329].
При цьому органи державної влади уособлювали лише ради народних депутатів усіх рівнів, а органи державного управління - виконавчі та розпорядчі органи, до яких належали виконавчі комітети відповідних місцевих рад, а також ради міністрів союзних республік та Союзу РСР як найвищі виконавчі й розпорядчі органи державної влади. У такому контексті місцеві ради як представницькі органи досліджувалися у системі органів державної влади, а їх виконавчо-розпорядчі органи - у системі органів державного управління. У такому контексті вони незмінно розглядалися як складова частина механізму держави [988, с. 4-5].
З початку 60-х рр. XX ст. були переглянуті окремі ортодоксальні положення теорії держави і права, у тому числі вчені відмовилися від розуміння механізму держави в широкому і вузькому значеннях [1023, с. 112; 1024; с. 138-179]. При цьому найбільш складним питанням було питання про складові (елементи) механізму держави. Обсяг механізму соціалістичної держави був пов’язаний із дискусією, що розгорнулася у радянській юридичній літературі щодо визначення дефініції державного органу.
Слід зауважити, що термінологія «широкий» і «вузький» підходи до розуміння механізму держави існує і в сучасній правовій доктрині, але в іншому аспекті.
Представники другого підходу вважають, що поняття механізму держави і державного апарату є тотожними: В. Афанасьев, М. Байтін, С. Бочаров, А. Герасимов, А. Денисов, Ю. Дмитрієв, С. Комаров, В. Корельський, В. Лазарев, В. Лісний, А. Малько, М. Марченко, Г. Мурашин, В. Перевалов, Б. Хесін, М. Хмелін, В. Хропанюк, В. Четверній та ін. [980, с. 4-5; 1012, с. 113; 1026, с. 396; 621, с. 235-236; 1029, с. 259-263; 1025, с. 17; 1027, с. 134; 1028, с. 565-567]. Автори при визначенні поняття «механізм держави» ототожнюють його з державним апаратом, навантажують змістом останнього.
Результатом ототожнення механізму держави та державного апарату, як правило, є визначення поняття «механізм держави» як сукупності державних органів, спеціально створених для реалізації покладених на державу функцій [1012, с. 113]. Поняття «механізм держави» неправильно обмежувати лише системою державних органів, оскільки в такому випадку в повному обсязі втрачається його динаміка. Обмеження цього поняття лише системою державних органів суттєво звужує його обсяг, тому що воно має включати в себе не тільки набір певних елементів, але й цільове призначення, методи і способи функціонування.
Зупинимося детальніше на співвідношенні понять «механізм держави» і «державний апарат». Уперше спроба розмелювати ці поняття була здійснена Ю. Козловим, який, відповідно до існуючої доктрини, виходив з того, що громадські організації (профспілки) відіграють значну роль в управлінні державою, тому вони є частиною державного механізму, що стосується державного апарату, і ця категорія значно вужче за змістом, оскільки включає тільки державні інститути, а профспілки є громадськими організаціями [1030, с. 5-6].
Пізніше в науковій та навчальній літературі висловлювалося чимало точок зору щодо співвідношення цих понять, у тому числі діаметрально протилежних. У межах цього підходу все їх багатоманіття умовно можна поділити на два напрями.
Найбільш ґрунтовне, комплексне дослідження цієї проблематики було здійснено В. Копєйчиковим. Зокрема, у зазначеній роботі він наголошував, що «органи держави у своїй сукупності складають державний апарат у власному смислі слова». На його думку, хоча ці два поняття - «механізм держави» і «державний апарат» пов'язані між собою, кожне з них є самостійним. В. Копєйчиков акцентував увагу на тому, що державні організації, які у своїй сукупності складають механізм держави, залежно від завдань, свого призначення і відповідно розмежувань у компетенції, порядку формування, внутрішньої структури тощо поділяються на органи держави, державні підприємства і державні установи [915, с. ЗО]. За своїм обсягом, як зазначав В. Копєйчиков, поняття механізму держави значно ширше поняття державного апарату [915, с. 30-31]. Така позиція автора є зрозумілою, оскільки він включив до поняття «механізм держави» не тільки державні органи, але й державні підприємства й установи.
Поняття механізму держави має свій особливий зміст, сутність якого складають двосторонні зв'язки між органами держави та підприємствами і установами, які їм підпорядковані [949, с. 134-136]. Слід наголосити, що підприємства й установи як різновиди державних організацій не можна ототожнювати з органами держави, але й не можна протиставляти останнім. Таке протиставлення, на думку В. Копєйчикова, є безпідставним, тому що державний апарат (як сукупність державних органів) у процесі здійснення державного керівництва забезпечує практичне здійснення функцій держави саме за допомогою діяльності підприємств і установ, якими він керує [915, с. 32].
Категорія «державний апарат» має самостійне значення і є відносно самостійним юридичним поняттям. Державний апарат є головним інститутом, який уособлює та представляє державу. Державний апарат, покликаний виконувати основні функції держави щодо практичного здійснення державної влади й управління суспільством, різними сферами його життєдіяльності, є невід’ємною ознакою як виникнення, так й існування держави.
У науці адміністративного права термін «державний апарат» розуміється як сукупність виконавчо-розпорядчих, управлінських органів, що, на думку М. Байтіна, відповідає визначенню поняття «апарат держави» у вузькому сенсі в теорії держави та права як апарату державного управління [1031, с. 100]. Відповідно прихильники такого підходу вважають, що в теорії держави і права поняття державного апарату використовується у своєму широкому значенні, тобто як синонім категорії «механізм держави». Такий спрощений, значною мірою односторонній підхід до розуміння механізму держави ще зберігається в деяких сучасних наукових виданнях [1026, с. 369; 102, с. 134].
Зазначений підхід не відображає об’єктивно коло суб'єктів, на які покладається вирішення державних завдань. Для цього потрібна більш розгалужена система державних інститутів, призначенням яких є реалізація державної політики та об'єктних (політичної, економічної, соціальної, екологічної, культурної) функцій держави. Реалізація останніх є одним з першочергових завдань з огляду на їх провідне місце в системі державних функцій.
Особливості розуміння характерних ознак та визначення основних з них зумовлюють відсутність єдиного розуміння апарату держави в сучасній юридичній літературі. Так, на думку О. Петришина, державний апарат - це «сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спираються на можливість застосування примусу» [1032, с. 118]; О. Скакун характеризує апарат держави у вузькому значенні як «апарат виконавчої влади», а в широкому - як «сукупність владних структур, збройних сил, міліції, дипломатичних представництв» тощо [106, с. 89—90]; М. Марченко визначає його як «систему органів, що здійснюють державну владу» [1033, с. 158]; В. Авер'янов характеризує державний апарат як «сукупність органів, за допомогою яких практично здійснюється державна влада» [1034, с. 121]; А. Венгеров визначає апарат держави як «систему державних органів, взаємопов'язаних загальними принципами, єдністю кінцевої мети і взаємодією, наділених владними повноваженнями, а також матеріально-технічними можливостями для здійснення своїх функцій» [45, с. 181]; С. Бобровник апаратом держави вважає конституційно передбачену систему державно-владних структур, наділених визначеними повноваженнями представницького, управлінського та судового характеру [999, с. 152]; В. Кравченко зазначає, що державний апарат - це система органів державної влади (державних органів), через діяльність яких здійснюється державна влада, реалізуються функції держави та забезпечується захист її інтересів [76, с. 154], тощо. Деякі підручники взагалі не містять поняття державного апарату, замінюючи його механізмом [1035].
У контексті нашого дослідження важливо зауважити, що в основі побудови і функціонування державного апарату лежать як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. Вошт, як справедливо зазначають В. Лазарев, М. Марченко. В. Бабаев, визначають найбільш важливі особливості його структури, форм, методів і характеру діяльності, значною мірою сприяють поєднанню ланок державного апарату в єдину систему [1029, с. 260]. Це дає підстави стверджу вати, що апарат будь-якої держави - це не механічне поєднання її органів, а чітко організована, впорядкована цілісна їх система.
Варто зазначити, що поняття державного апарату є багатогранним й містким. Його неприпустимо ототожнювати з іншими, хоча й тісно пов'язаними з ним, але нерівнозначними за своїм логічним обсягом і змістом поняттями, зокрема з поняттями державного механізму та політичної системи суспільства. Відповідно, якщо поняттям політичної системи суспільства охоплюється весь комплекс різноманітних за своїм характером державних й недержавних органів і організацій, які беруть участь у політичному житті, у здійсненні державної влади, то в поняття державного апарату входить лише система державних органів. Апарат держави є структурованою категорією. Структура апарату являє собою його внутрішню будову, порядок взаємодії та співвідношення складових його.
Третій науковий підхід є менш однозначним та однорідним відносно попереднього, хоча вчені в тому чи іншому аспекті все ж таки ототожнюють механізм держави та державний апарат. Але різниця полягає в тому, що ототожнення відбувається не понять в цілому, а їх окремих аспектів - вузького та широкого. У таких випадках державний механізм часто визначається державним апаратом у широкому розумінні, а система державних органів - апаратом у вузькому значенні [1036, с. 114]. На думку інших авторів, які використовують «державний апарат» у двох аспектах - широкому та вузькому, державний механізм є тотожним поняттю «апарат держави» такожу широкому розумінні. Але, на відміну від попередньої точки зору, державний апарат у вузькому значенні - це апарат державного управління [1037]. Згідно з цим підходом, державний механізм є рівнозначним поняттю державного апарату як сукупності всіх державних органів і абсолютно не тотожним поняттю державного апарату у вузькому значенні - як апарату або сукупності органів державного управління (виконавчих органів).
З цього приводу цікавою є точка зору Л. Морозової [371, с. 115]. Вона теж певним чином ототожнює державний механізм і державний апарат, але пропонує у двох аспектах розуміти механізм держави. У вузькому - як органи держави, а в широкому - як сукупність державних органів і організацій. У цьому випадку спостерігаємо ототожнення державного апарату з механізмом держави у вузькому значенні. Це суттєво змінює характер співвідношення категорій, що розглядаються, з огляду на припустимість наявності державних організацій як первинних структурних ланок механізму.
Слід зазначити, що деякі автори, хоча і не акцентують увагу на ідентичності понять «механізм держави» і «державний апарат», але водночас не вносять суттєвих змін у структурний аспект механізму держави, визначаючи організаційною основою систему державних органів. Б. Хесін пропонує під механізмом сучасної держави розуміти закріплену конституцією й іншими чинними нормативно-правовими актами систему державних органів з їх повноваженнями, формами та методами впливу на суспільні процеси, а також способами реалізації завдань і функцій держави [1025, с. 34]. Автор у своєму визначенні конкретизує ознаки механізму сучасної держави і тим самим розширює діапазон наукового пошуку щодо визначення поняття «механізм держави». Разом із цим суттєвим недоліком такого підходу є обмеження організаційно-структурної, а тим самим, і функціональної основ механізму держави. На наш погляд, сучасна держава має широке коло функцій, кожна з яких є досить складним динамічним явищем і реалізація яких стає можливою тільки за наявності відповідних структур, інститутів, підрозділів. Здійснення функцій не може бути обмежене лише діяльністю органів держави. У свою чергу, можна припустити, що автор під формами і методами впливу на суспільні процеси, способами реалізації завдань і функцій мав на увазі в тому числі створення відповідних державних організацій. Але в такому випадку знижується їх роль у механізмі держави. Позитивним аспектом запропонованого визначення є констатація соціальної природи механізму держави. Як і будь- який соціальний механізм, він може бути визначений як упорядкована, збалансована та стійка система засобів для досягнення поставленої мети певними методами.
Четвертий науковий підхід щодо проблеми визначення поняття «державний механізм» має два напрями. Науковці, які підтримують цю точку зору, єдині у думці, що основною частиною механізму держави є державний апарат, у той же час неоднаково визначають інші складові механізму держави. Перший напрям полягає у визначенні поняття механізму держави як сукупності державних органів, матеріальних засобів державної влади або матеріальних придатків. Прихильниками такої точки зору є, наприклад, В. Афанасьев, В. Бабаев, А. Герасимов, С. Комаров, В. Лазарев, М. Марченко, Л. Морозова та ін.
До матеріальних придатків, як правило, відносять збройні сили, міліцію, органи безпеки, виправні установи, іншими словами, збройні формування, силові структури [1038, с. 256; 1039, с. 318-321; 1029, с. 261,263]. В. Лазарев, В. Афанасьев, С. Комаров вважають, що «у державний механізм входять законодавчі органи, виконавчі органи, судові та інші органи, а також силові структури, які застосовують у випадку необхідності заходи приму су (армія, внутрішні війська, тюрми тощо)» [1018, с. 44; 459, с. 73].
В юридичній літерату рі неодноразово зазначалося, що розгляд структури механізму держави є неповним змістовно і логічно незавершеним без такої його необхідної ланки, як збройні сили [969, с. 125]. Збройні Сили України є юридично і фактично новим явищем в механізмі і державному ладі в цілому. їхнє існування стало можливим після проголошення незалежності, суверенітету України [168, с. 40].
Збройні сили є важливою частиною механізму держави. По-перше, вони підпадають під загальні для різних видів державних організацій ознаки; по-друге, повноцінне здійснення функцій держави неможливе без застосування у разі необхідності примусу, основним інститутом здійснення якого є військові формування. Вони захищають суверенітет і територіальну цілісність держави, її недоторканність, безпосередньо охороняють громадян і державу від внутрішніх і зовнішніх посягань, а також забезпечують громадський порядок і безпеку. Відповідно характер завдань, що виконуються збройними силами, обумовлює особливості їх формування, діяльності, управління і забезпечення. У них діє особливий порядок проходження служби, статутна дисципліна тощо. Надзвичайне законодавство багатьох країн передбачає і чітко регламентує питання використання збройних сил у внутрішніх справах.
Іноді термін «матеріальні придатки» пропонується використову вати і у принципово іншому смислі: наприклад, як підприємства й установи, які здійснюють матеріальне, фінансове, технічне та інше забезпечення діяльності органів держави [966, с. 106; 973, с. 53]. Такий підхід не отримав поширення в науковій літературі.
Перший напрям четвертого підходу заслуговує на увагу, тому що матеріальні засоби відіграють важливу роль у здійсненні завдань і функцій держави.
Другий - найбільш поширений напрям полягає в розгляді державного механізму не тільки як системи органів держави, а й інших державних організацій, підприємств, установ. Представниками такого напряму є М. Абдулаєв, Т. Андрусяк, В. Бабаев, С. Бобровник, В. Бор- денюк, С. Гусарєв, Р. Калюжний, А. Колодій, В. Копєйчиков, В. Корельський, В. Лазарев, Л. Морозова. В. Перевалов, О. Петришин, В. Погорілко, П. Рабінович, О. Скакун, В. Сухонос, Ю. Тодика, В. Хропанюк, М. Цвік, В. Чиркін, М. Шестаєв, Н. Шукліна та інші, які єдині у думці про те, що державний апарат є складовою частиною механізму держави, але ж неоднаково визначають інші елементи механізму держави тощо [915; 1040, с. 154; 1032, с. 116; 102, с. 134]. Так, наприклад, В. Борденюк пропонує до механізму держави віднести органи місцевого самоврядування. Зокрема, він стверджує, що в організаційному відношенні органи місцевого самоврядування є відносно відокремленою від органів державної влади частиною державного механізму, а у функціональному плані найтісніше пов'язані з виконавчою владою [983, с. 17]. Однак така позиція викликає сумніви, не відповідає конституційно-правовим реаліям і призводить до неправильних висновків.
Слід враховувати, що державний механізм не функціонує ізольовано від інститутів громадянського суспільства. Для громадянського суспільства і механізму держави ключовою проблемою є довіра та підтримка населення, тому що відчуження громадян від влади призводить до конфронтації та неефективності функціонування державного механізму.
У контексті цього підходу українські вчені Т. Андрусяк, С. Бобров- ник, С. Гусарєв, Р. Калюжний, А. Колодій, П. Рабінович та інші під механізмом держави розуміють систему всіх державних організацій (державних підприємств, державних установ (закладів), державних органів (органів держави)), які виконують її завдання й реалізують її функції [625, с. 38-39; 999, с. 146-147; 1041, с. 17; 1042, с. 58-59].
Вищенаведені позиції поєднує більш широкий підхід до питання про визначення механізму держави. Він аналізується як порівняно складне розгалужене явище, ніж державний апарат, і включає останній. Така позиція є більш об'єктивною і відображає основні ознаки механізму сучасної держави.
З огляду на зазначене у літературі зауважується, що проведення відмінностей між поняттям державного апарату як вужчим за обсягом набуває підстав за умови тлумачення державних функцій як функцій соціально спрямованої держави, що не можуть бути зведені лише до функцій «нічного охоронця» - охорони власності і безпеки [969, с. 123]. Такий підхід базується на ліберальній концепції держави «нічного охоронця», яка домінувала на ранніх етапах функціонування ринкової системи виробництва, передбачала максимальні обмеження втручання держави в суспільне життя і особливо - у сферу економіки. За таких умов питання про механізм держави розглядалося як тотожне поняттю державного апарату, як механізм здійснення політичної влади, що складався із сукупності державних органів, наділених державно-владними повноваженнями. У свою чергу, соціальна спрямованість сучасної держави передбачає розширення сфери її втручання в суспільне життя (вирішення питань розвитку галузей виробництва, необхідних для існування суспільства, соціального захисту громадян, підтримки і розвитку освіти, культурно-освітніх, медичних установ, захист соціально вразливих верств населення тощо).
У той же час необхідно акцентувати увагу на тому, що розширення на сучасному етапі можливостей впливу держави на суспільні відносини не повинно призводити до тоталітарного режиму, нехтування правами і свободами, прерогативами самоорганізованого і самоврядного громадянського суспільства, на обслуговування потреб якого і спрямована діяльність соціальної, демократичної, правової держави [969, с. 123-124].
У контексті нашого аналізу суттєвим є положення про те, що з погляду сучасного рівня розвитку наукових знань соціальна спрямованість держави розглядається як органічна складова демократичної та правової організації суспільства і тому не повинна виходити за межі якісних характеристик сучасної держави.
У межах змісту п'ятого наукового підходу в сучасній та зарубіжній вітчизняній юридичній літературі існують пропозиції щодо нової інтерпретації терміна «механізм держави» і порівнянні його в цьому аспекті з терміном «апарат держави». Автори (В. Боєр, В. Гібов, Е. Григоніс, М. Іс- какова, Г. Мурашин, І. Мушкет. Ю. Тихомиров, Б. Хесін, М. Янгол та ін.) акцентують увагу на етимологічному походженні термінів і пропонують зробити такий висновок. Поняття «державний апарат» і «механізм держави» знаходяться в різних площинах й співвідносяться між собою як об'єкт, що знаходитьсяу статиці (державний апарат), й об'єкт-у динаміці (механізм держави) [1043, с. 15-16; 973, с. 50-63; 975, с. 29-30; 977, с. 12].
Механізм держави розуміється як категорія, що пов'язує її елементи в єдину систему і надає їм динамічного сенсу.
М. Іскакова зауважує, що сама етимологія слова «механізм» не дає підстав для розгляду терміна «механізм держави» у будь-яких двох або більше аспектах. Вважається, що ближче всіх до розуміння механізму держави з етимологічно правильної точки зору підійшов ще у 1972 р. Г. Мурашин. Однак при цьому, як і представники одного з традиційних підходів, він ототожнив поняття механізму держави і державного апарату, пропонуючи відмовитися від другого. Зокрема, він зазначав, що «механізм держави» застосовується поряд із терміном «державний апарат», однак краще й глибше визначає зміст цього явища, розкриваючи зміст апарату не у статиці, а в динаміці [1043, с. 15-17]. Г. Мурашин зробив акцент не тільки на системі державних органів, але й на їх взаємодії, тобто визнав за поняттям «механізм» не тільки стан статики, але й динаміки. Недоліком його точки зору є невизнання права на існування поняття «державний апарат», оскільки раніше наголошувалося, що ці два поняття лежать у різних площинах і відповідно мають право на існування.
У свою чергу, С. Алексеев звертав увагу на необхідність дослідження динамічного аспекту «державного апарату», використовуючи широкий підхід до розуміння змісту цього поняття. Зокрема, він включив до поняття «державний апарат», крім державних органів, ще й державні установи та організації, які забезпечують практичну роботу з реалізації управлінсько-забезпечувальної й охоронної функцій держави [1044, с. 34]. Ю. Тихомиров визначає «механізм держави» взагалі як структурно оформлену систему засобів державного впливу на суспільні процеси [1000, с. 107].
Автори виходять із того, що механізм держави створений для реалізації завдань і функцій держави та наділений спеціальними повноваженнями у відповідній сфері діяльності.
У цьому контексті Е. Григоніс, В. Боер, М. Янгол зазначають, що коли ми говоримо про державний апарат, маємо на увазі його систему, функції, окремі частини, а використовуючи термін «механізм держави», ми маємо на увазі функціонування державного апарату, взаємодію його складових частин. Е. Григоніс визначає механізм держави (державний механізм) як функціонування, дію органів держави (державного апарату) [1045, с. 16]. В. Боєр, М. Янгол виходять з того, що механізм держави слід розуміти як способи, прийоми чи сукупність способів і прийомів функціонування законодавчої, виконавчої й судової влади на основі їх поділу, взаємного стримування [966, с. 110-111]. З точки зору цього підходу механізм держави ототожнюється з функціонуванням органів держави, тобто з динамічною стороною державного апарату, що значно звужує зміст першого.
На підтримку цієї позиції В. Лазарев стверджує, що вивчення механізму держави лише у статиці не дає необхідних результатів. Тільки його функціонування показує відповідні цілі, роль і значення окремих органів та їх складових [1046, с. 45^46]. Такий широкий підхід дозволяє виділити у понятті «механізм держави» два аспекти: статичний та динамічний. У першому значенні - це сукупність органів; у другому - механізм функціонування держави, що розуміється як сукупність внутрішніх факторів, інститутів, засобів, які забезпечують дію складових держави в їх взаємозалежності. Слід зауважити, що «механізм держави» у першому значенні В. Лазарев ототожнює з державним апаратом у традиційному розумінні, а динамічна характеристика розкриває функціональну його сторону. Саме тому деякі правознавці наголошують на тому, що, крім механізму держави, повинен існувати механізм функціонування держави [1018, с. 48-49]. До елементів механізму функціонування держави дослідники відносять суб'єктів внутрішньодержавного впливу (взаємодії), об'єкти останнього і засоби впливу однієї системи на іншу. Тому в літературі зауважується, що все ж таки не слід протиставляти механізм держави і механізм функціонування держави [99, с. 190]. Справа в тому, що нефункціонуючий механізм держави по суті є мертвим.
Нині в юридичній літературі, поряд із новими функціональними інтерпретаціями. простежується їх поєднання з традиційним розумінням механізму держави: «функціонуюча система державних органів, які забезпечують вирішення загальних справ», «система органів держави, що розглядаються не у статиці, а в динаміці», «це не просто система органів, а певні способи, методи, прийоми взаємодії і взаємовідносин між ними» тощо [107, с. 82; 1017, с. 66; 977, с. 12]. Науковою новизною є погляд на «механізм» не тільки у статиці, але й в динаміці, у русі. Цю думку деякі науковці розвивають і виводять на якісно новий рівень.
Усі вищевикладені підходи щодо проблеми визначення поняття механізму держави формують певне уявлення про механізм держави як загальнотеоретичну правову категорію. Вона є первинною при моделюванні визначення державного механізму в галузевому вимірі, у тому числі як конституційно-правового явища, і слугуватиме його фундаментальною основою з врахуванням особливостей підходів до цієї проблеми в науці конституційного, адміністративного права тощо. Слід зауважити, що надана загальнотеоретична характеристика механізму держави конкретизується в галузевій науці.
З метою забезпечення системності дослідження важливим уявляється не обмежуватися вищезазначеними підходами та розглянути як традиційні, так і нові критичні підходи щодо цієї проблематики і в науці конституційного права. Конституційно-правові засади механізму держави опосередковуються наступними положеннями. Виходячи зі змісту багатьох сучасних конституцій демократичних країн, кожна держава має розгалужену систему різноманітних інститутів і механізмів для вирішення поставлених перед нею завдань і реалізації функцій. Конституція України не є винятком. Україна як незалежна і суверенна, демократична, правова, соціальна держава повинна створювати таку організаційно-інституціональну та нормативно-правову основу свого функціонування, завдяки якій об’єктивно втілюватимуться зазначені характерні ознаки та водночас проголошені конституційно-правові засади існування Української держави.
У чинній Конституції України встановлені основи організації влади, повноваження державних структур, затвердження і виконання бюджету, порядок формування органів держави тощо. Ці конституційні положення надають можливість забезпечити стабільність влади, стійкість владних інститутів, послідовно реалізувати функції держави, державних органів, ефективно використовувати методи правового впливу держави на суспільство, підтримувати баланс елементів влади шляхом залучення громадян до управління державними справами.
Про наявність організаційно-інституціональної та нормативно- правової основ можна зробити висновки як із проаналізованих вище загальнотеоретичних концептуальних положень, так і безпосередньо із положень нормативно-правових актів. Головним актом, який свідчить про наявність відповідного механізму, що забезпечує функціонування Української держави, є Конституція України. У зв’язку з цим у науковому конституційно-правовому просторі можна виділити декілька основних підходів щодо обґрунтування теорії механізму Української держави.
Окремі конституційно-правові аспекти механізму держави розкрили у своїх роботах такі вчені, як Б. Габричидзе, В. Годованець, В. Журавський, Ю. Козлов, А. Кокотов, В. Копєйчиков. В. Кравченко, М. Кукушкін, О. Кутафін, Б. Страшун, В. Тацій, Ю. Тодика, В. Погорілко, О. Фрицький, Ю. Фрицький, А. Чернявський, В. Чиркін, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін.
Слід зазначити, що в науці конституційного права питання про визначення поняття механізму сучасної Української держави досліджувалися більшою мірою у межах аналізу конституційно-правових основ державного ладу України [482, с. 78-83; 57, с. 152-160] або в контексті комплексного розгляду сукупності державно-правових явищ, де разом з іншими автори аналізують і питання механізму сучасної держави [46, с. 250-258]. Наприклад, при розгляді системи органів державної влади або конституційно-правових засад організації та функціонування органів державної влади [181]. До того ж аналізуються лише окремі елементи механізму держави і не акцентується увага на самому механізмі.
В інших випадках автори взагалі уникають застосування термінів «механізм держави» або «державний механізм» [627, с. 225-237].
Отже, теорія механізму Української держави залишається недостатньо розробленою та дослідженою, що, на наш погляд, є значною прогалиною і в науці конституційного права з огляду на те, що саме механізм Української держави є одним із невід'ємних її атрибутів.
Такий стан проблеми обумовлений насамперед змістом самої Конституції України. Якщо проаналізувати окремі її положення, то можна говорити про ігнорування законодавцем терміна «механізм» при викладенні конституційних приписів. Разом із цим існує велика кількість положень, які містять регламентацію окремих частин механізму Української держави, що надає конституційно-правових ознак явищу, яке розглядається. Тобто, виходячи із загальнотеоретичних ознак механізму держави взагалі, можна говорити про конституційну природу цього явища.
Про це свідчать й наукові положення, згідно з якими механізм держави визначають як «конституційно-правовий механізм» [482, с. 78; 80, с. 15]. Акцентується увага на тому, що механізм Української держави регламентується перш за все конституційно-правовими нормами.
Об'єктивне уявлення про правову природу поняття механізму Української держави можна сформулювати завдяки проведенню аналізу існуючих підходів і провідних точок зору щодо характеристики цього явища в науці конституційного права.
Такі автори, як В. Погорілко, Ю. Тодика, В. Федоренко, Ю. Шемшученко, Н. Шукліна та інші, розглядають механізм держави у двох значеннях - вузькому та широкому. У вузькому значенні механізм держави опосередковує собою «конституцію» держави, тобто устрій, організацію, будівництво держави. У широкому значенні автори розуміють механізм держави як систему її органів і організацій та інших інститутів, які складають організаційні основи держави: організаційно- політичні, організаційно-економічні та ін. Саме під механізмом держави розуміють систему органів державної влади (апарат держави) та інші основні елементи, інститути держави. До механізму держави, крім органів державної влади, автори відносять громадянство, територію (територіальний устрій), бюджетну, грошову і банківську системи, Збройні Сили України та інші військові формування держави, державні символи тощо [48, с. 107; 1047, с. 88-89; 482, с. 78].
Запропоноване визначення механізму держави в широкому розумінні потребує всебічного та системного підходу до цього явища із врахуванням не тільки організаційних основ, але й правових, а також із конкретизацією суб’єктів, які забезпечують функціонування механізму в цілому. На наш погляд, при розумінні механізму держави у вузькому значенні вчені його майже ототожнюють зі змістом поняття «державний лад України». Сам термін «конституція», який слугує основою або підгрунтям наведеного твердження, є більш вдалим для характеристики змісту поняття «державний лад України». Традиційно державний лад відображає устрій, організацію, будівництво держави. У такому аспекті ототожнення механізму держави та державного ладу є недоцільним у зв'язку з тим, що механізм Української держави є складовою державного ладу.
Інший підхід має відображення в розгляді складових механізму, тобто явищ, які його характеризують, поза самим терміном «механізм держави». Не акцентується увага на механізмі держави, але зазначаються й аналізуються його складові (наприклад, державний апарат, органи державної влади тощо). До того ж у деяких випадках термін «механізм» використовується, але в іншому значенні, наприклад, «механізм органів державної влади», який не є рівнозначним терміну «державний механізм». Так, наприклад, В. Шаповал розглядає «механізм державної влади», елементами якого є відповідні органи державної влади [979]. З одного боку, така позиція є природною з огляду на те, що механізм держави виражає у своїй організації і діяльності найважливіші якості державної влади. Але, з іншого - державні функції та завдання, державне управління (у широкому розумінні) та вплив на суспільні процеси здійснюються не тільки завдяки діяльності владних структур, а й державних організацій, що не мають владних повноважень. Звідси, не можна ототожнювати поняття «механізм держави» та «механізм державної влади».
Згідно з наступним підходом, російський вчений-конституціоналіст Б. Страшун визначає механізм держави як систему органів, установ і процедур, які в сукупності забезпечують функціонування держави [46, с. 250]. Автор конкретизує суб'єкти механізму. Крім державних органів визначає й установи, без участі яких є неможливою реалізація деяких функцій держави. Досить цікавим є зазначення серед елементів, утворюючих механізм держави, процедур [1000, с. 107; 140]. Процедури відображають одні з основних якостей механізму - динамічні якості. Звичайно ж, функціонування механізму держави - це процес, який складається з послідовних і паралельних процедур. Одні з них мають первинний характер і є стадіями відносно інших. Деякі процедури здійснюються паралельно, тобто вони є постійними. Наприклад, взаємодія органів державної влади являє собою сукупність певних процедур постійного характеру, тому що вона забезпечується завдяки здійсненню процесуальних дій цими органами.
Заслуговує на увагу підхід до визначення змісту поняття «державний механізм», запропонований В. Борденюком [1048; 1049]. Він визначає державний механізм як систему органів державної влади та систему органів місцевого самоврядування, що є відносно відокремленими частинами (компонентами) єдиного цілого - державного механізму (апарату), основне призначення якого полягає в реалізації цілей, завдань і функцій держави [1050, с. 58]. Принципово новим моментом такого підходу є констатація наявності двох підсистем у державному механізмі, однією з яких є система органів місцевого самоврядування. На користь такого висловлювання автором наведено науково обґрунтовані положення, які на перший погляд є досить переконливими. Така інтерпретація визначення поняття державного механізму випливає із закономірностей функціонування цілісних соціальних систем, де відбуваються процеси управління. Такою цілісною соціальною системою є народ, публічно-правовою формою організації якого є держава в цілому. А тому, як вважає науковець, органи, що створюються на різних рівнях її територіальної організації, якій також властива системна природа, не можуть не утворювати єдиної щлісної системи органів публічної влади. Ця система складається з підсистеми органів державної влади та органів, які через те, що вони обираються населенням відповідних адміністративно-територіальних одиниць, а не формуються центральними органами держави, визначені в Конституції як органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень беруть участь у здійсненні практично всіх завдань і функцій держави, але на засадах відносної автономії. А це означає, що Конституція не ліквідувала системні інтеграційні зв'язки між органами держави та органами місцевого самоврядування, а лише змінила характер взаємовідносин між ними, ключову роль у регулюванні яких відіграють закони. Тому будь-яке заперечення наявності таких зв'язків є по суті запереченням цілісності держави, а отже, й суспільства в цілому.
З одного боку, позитивним внеском автора є акцентування уваги на наявності зв'язку державного механізму з управлінням. Вказується на соціальну природу механізму, а державний механізм розглядається у співвідношенні з функціями держави. Новим при вказаному підході є визначення органів місцевого самоврядування серед елементів державного механізму [1050, с. 58]. Водночас таке твердження має дискусійний характер. Суб'єктами державного механізму є перш за все державні органи та інші інститути, які діють від імені та в інтересах держави в цілому. Органи місцевого самоврядування не мають ознак державних органів, які складають державний апарат і є основою державного механізму.
Інші автори з цього приводу обґрунтовано зазначають, що взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування, які не належать до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Вони виходять із спільності завдань у сфері економічного та соціального розвитку. Разом із тим закон допускає можливість наділення органів місцевого самовряду вання певними державними повноваженнями. Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної основи державної влади, а реалізація конституційного права громадян на участь в управлінні державними справами перш за все пов’язується з їх діяльністю в органах самоврядування [999, с. 167].
Як було зазначено вище, деякі автори при розкритті конституційних засад функціонування державного механізму застосовують термін «конституційний механізм державної влади» [1051, с. 322] або «механізм органів державної влади» [284, с. 462]. Такий підхід є вузьким і більшою мірою стосується державного апарату, тому що мова йде про суб’єктів, які здійснюють державну владу і наділені для цього відповідними державно-владними повноваженнями (органи державної влади). Зазначені органи мають діяти в постійній взаємодії і створювати єдиний державний механізм. Автори акцентують увагу на трьох основних складових такого механізму - законодавчій, виконавчій, судовій владі. Звідси, його первинними суб’єктами є органи законодавчої, виконавчої і судової влади.
Отже, проведений аналіз дозволяє, з одного боку, констату вати неоднозначну варіативність визначення поняття «механізм держави» як у загальнотеоретичному, так і галузевому вимірах, з іншого - дозволяє визначити пріоритетні орієнтири наукового пошуку, здійснити узагальнення цієї проблематики та здійснити спробу її авторської інтерпретації.
Таким чином, питання організації та діяльності механізму держави вимагають подальших комплексних наукових розробок з метою розуміння його реальної природи відповідно до конституйованих положень, а також аналізу проблем, пов’язаних із загальними закономірностями організації і функціонування державного механізму в умовах становлення й формування правової держави.
Конкретним результатом правового аналізу є умовний поділ існуючих в юридичній науці точок зору на п’ять підходів. На основі існуючих наукових підходів до проблеми визначення поняття механізму держави та проаналізованих у межах цього дослідження, враховуючи загальнотеоретичні та галузеві положення щодо цього питання, можна сформулювати авторське визначення поняття механізму Української держави. Механізм Української держави - це нормативно визначена ієрархічна система державних інститутів - органів, підприємств, установ та інших структур, забезпечених необхідними організаційними, матеріально- технічними та фінансовими засобами з метою практичної реалізації функцій держави.
Механізм держави важливо розглядати в поєднанні статичного й динамічного аспектів, це розширює діапазон наукового пошуку. Державний механізм складається з державних інституцій двох типів і зв’язків між ними.
До першої групи можна віднести державні інституції, які здійснюють державно-владну, організаційно-регулятивну діяльність. Вони є єдиною групою й об’єднуються назвою «державні органи». Для виконання покладених на них завдань органи держави наділені державно- владними повноваженнями і є офіційними представниками держави. Державні органи є найбільш важливими інституційними утвореннями для реалізації функцій держави. До другої групи можна віднести державні організації, основним призначенням яких є безпосередня практична діяльність з виконання функцій держави. Вони створюються органами держави і управляються ними. Залежно від сфери державної діяльності (охоронна, економічна, культурно-виховна), у якій діють державні організації, їх умовно можна поділити на три види. В економічній сфері діють державні організації - підприємства й установи, основним призначенням яких є виробнича діяльність або діяльність, що забезпечує виробництво, а також надання послуг. Культурно-виховні завдання здійснюються такими державними організаціями, як навчальні заклади, театри, бібліотеки, му зеї тощо. В охоронній сфері практичне виконання функцій покладається на озброєні державні організації.
Державні інституції пов’язані між собою складними взаємовідносинами, мають вертикальні (ієрархічні) й горизонтальні (координаційні) зв'язки. Сукупність державних інституцій (завдяки зв’язкам, що впорядковують їх взаємовідносини) є єдиним цілим з конкретними якостями, які не характерні їм окремо, тобто є складною системою.
Отже, державні органи та інші державні організації об’єднуються структурними зв’язками і відносинами, які створюють із різних елементів єдину систему, надаючи їй цілісності й динамічності, здатності здійснювати певні функції. Зв'язки і відносини носять різний характер, їх можна поділити на правові, організаційно-управлінські, етичні тощо. Основний вид структурних зв'язків державного механізму - це правові зв'язки і відносини. Норми права регламентують порядок формування державних органів та інших організацій, принципи їх діяльності, компетенцію, основи взаємодії тощо.
«Механізм держави» включає в себе чотири складові: 1) правову - сукупність правових норм, що визначають систему державних інституцій, їх повноваження, форми і методи діяльності, способи реалізації завдань і функцій держави; 2) структурну - сукупність державних організацій: органів держави, державних підприємств, державних установ; 3) функціональну - система визначених функцій, для реалізації яких створені відповідні державні організації; 4) інструментальну - система визначених законодавством повноважень, способів, методів, прийомів й засобів реалізації державних функцій. Ці складові знаходяться у взаємозв’язку і взаємозалежності.
Державний механізм повинен ефективно функціонувати, інакше вирішення політичних, економічних та соціальних завдань є нерезультативним. Для цього важливо дотримуватися таких умов: забезпечувати стабільність влади та стійкість конституційних інститутів; послідовно виконувати функції, покладені на державні органи; правильно використовувати методи правового регулювання в економічній, соціальній і політичній сферах; підтримувати баланс елементів механізму держави; сприяти демократизації влади й широкій участі громадян в управлінні державними справами.
Отже, проаналізовано наукові підходи до проблеми визначення поняття механізму сучасної Української держави й сформульовано його авторське визначення. Таке визначення забезпечує характеристику механізму ефективного функціонування держави та взаємодії різних структур у процесі реалізації політичної, економічної, соціальної, екологічної і культурної функцій держави й може бути загальнометодологічною платформою для дослідження особливостей механізму сучасної Української держави.
Еще по теме 3.1. Механізм Української держави як інституціональний елемент державного ладу:
- Органи держави як основний елемент механізму держави
- РОЗДІЛ з ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ МЕХАНІЗМУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
- Розділ VIII МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
- Розділ VIII МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
- § 5. Елементи механізму правового регулювання та їх призначення
- Основні етапи становлення та розвитку сучасного державного ладу України
- Теорія принципів державного ладу України
- Поняття державного ладу як загальнотеоретичної категорії
- Гарантії державного ладу: поняття, ознаки, функції та класифікація
- la) Обов’язки держави: державний обов’язок і державна несправедливість; відповідальність держави
- § 3. Механізм держави
- § 1. Механізм держави
- § 1. Поняття та елементи форми держави
- РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
- Форми і методи реалізації функцій Української держави
- § 1. Механізм держави і його структура
- § 1. Механізм держави і його структура
- Розділ 8. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ
- Органи Української держави: концептуальні засади системи та розвитку