<<
>>

3.1. Механізм Української держави як інституціональний елемент державного ладу

Динаміка сучасного державно-політичного життя висуває нові до­слідницькі пріоритети, нові методологічні підходи. Особливої актуаль­ності набувають дослідження всієї сукупності факторів, що формують основу демократичної правової держави.

Реформування держави, спроба побудувати демократичну правову державу вимагають детального з’ясування сутності, поняття та генези її механізму. Крім того, вивчення політико-правового знання про меха­нізм держави дозволяє виділити пріоритетні напрями його подальшого реформування.

Держава не може розглядатися як застигла, статична система. Вона функціонує і розвивається як єдина система зі своїми елементами. Понят­тя «механізм держави» є системоутворюючим для сприйняття її як ціліс­ного явища. Воно дозволяє пов’язувати елементи держави у структурно- функціональний «вузол» і надавати їм динамічного смислу.

До того ж державний лад проявляється безпосередньо в організації держави, зокрема в її формах, механізмі та в інших організаційно- правових інститутах [168, с. 36]. Відповідно основним системоутво­рюючим, організаційним елементом держави є її механізм [80, с. 15].

Сучасний етап розвитку української державності та суспільні пере­творення актуалізували питання організації і функціонування механіз­му держави й перспектив його вдосконалення. Зокрема, на початку 90-х рр. XX ст. механізм командно-адміністративного регулювання мав перетворитися у механізм забезпечення прав і свобод громадян, фор­мування правової держави, децентралізації управління й вільної еко­номічної діяльності. У цьому динамічному процесі необхідно пере­осмислити застарілі юридичні форми і погляди, створити нові правові інститути, відкинути ідеологізовані уявлення про право та його роль у формуванні механізму правової держави на основі принципу розпо­ділу влади. Він є основоположним принципом організації і функціону­вання механізму правової держави, який передбачає існування складної системи взаємовідносин та взаємозв'язків між гілками влади, так звану систему стримувань і противаг.

Державний механізм колишнього СРСР базувався на принципі повновладдя Рад, відповідно до якого всі інші органи були похідними від Рад, їм підзвітні й підконтрольні (ст. 2 Конституції СРСР). Системи стримувань і противаг у колишньому СРСР не існувало, тому питання взаємовідносин між державними органами в радянській юридичній літературі досліджувалися однобічно [966, с. 4].

До певного часу в суспільній свідомості традиційно була сильною віра і надія на державу як на захисника, гаранта стабільності, безпеки і прогресу. Держава з певною долею ефективності забезпечувала впо­рядкованість й організованість суспільних відносин. Такий стан детер­мінувався механізмом Радянської держави. Система, що складалася десятиліттями, приносила такі результати: державний апарат з точки зору внутрішньосистемних зв'язків працював досить організовано, хоча й не завжди раціонально.

Державна дійсність останніх років привела до демократичних трансформацій: на зміну одним державним органам прийшли інші, а ті, що залишилися, - зазнали значних якісних та структурних пере­творень.

Основною відмінністю механізму Радянської держави від механіз­му сучасної Української держави є закріплення чинною Конституцією принципу розподілу влади й відповідно проголошення кардинально нової концепції розбудови державного механізму нашої країни.

У ході формування нового механізму правової держави виникає чимало різних проблемних, дискусійних питань, дослідження яких пов'язано з необхідністю напрацювання практичних рекомендацій щодо розбудови дійсно правової держави в Україні.

Тому предметним полем дослідження є комплекс загальнотеоре­тичних проблем механізму держави в контексті процесу практичної реалізації принципів правової держави в Україні.

Сьогодні існують розбіжності та виникають дискусії щодо визна­чення поняття «механізм держави», системи органів, які реалізують основні напрями державної діяльності. У зв'язку з цим необхідно ви­вчити й систематизувати існуючі точки зору з метою вироблення най­більш обґрунтованого та доцільного визначення поняття «механізм держави», визначити його ознаки, принципи, структуру, а також проана­лізувати особливості функціонування й розвитку механізму Української держави на сучасному етапі [967, с.

93].

Саме тому велика кількість питань, пов'язаних із цією проблемати­кою, виникає в науковій літературі передусім стосовно об'єктивної необхідності наукового визначення поняття «механізм держави». У кон­тексті цього дослідження уявляється найбільш важливим підкреслити, що в широкому розумінні механізм Української держави є специфічним видом соціальних механізмів, який має особливу, складну природу, що обумовлена правовою сутністю самої держави.

Актуальність наукового опрацювання теоретичної моделі механізму держави обумовлена ще й тим, що на сучасному етапі розвитку укра­їнської державності важливого значення набувають питання організації й функціонування механізму держави і його вдосконалення з метою максимального наближення до механізму правової держави. З іншого боку, актуальним є й аналіз механізму неправовой антидемократичної держави, виявлення її основних рис і ознак з тим, щоб не проектувати їх на механізм Української держави.

До того ж важливість дослідження пов'язується з тим, що Консти­туція України хоча й підбила підсумки тривалих дискусій про загальні засади організації та функціонування механізму держави, показавши відданість ідеалам гуманізму, демократії й вільного розвитку особис­тості, але залишила відкритим цілий ряд питань щодо розподілу ком­петенції між різними гілками й органами державної влади та налаго­дження конструктивної взаємодії між ними.

Варто наголосити, що в сучасних умовах розбудова демократичної правової Української держави потребує реформування всього держав­ного механізму з метою підвищення ефективності його функціонуван­ня і приведення відповідно до вимог сьогодення, що передбачає необ­хідність як структурних перетворень, так і нових підходів до роз­межування й нормативного оформлення компетенції між усіма органа­ми державної влади. У цьому аспекті, зазначає С. Серьогіна, важливе значення має також проблема оптимального юридичного визначення компетенції вищих органів державної влади, оскільки саме вони визна­чають зміст і загальну спрямованість внутрішньої та зовнішньої полі­тики [968, с.

3].

У контексті цієї роботи важливо вирішити такі завдання: по-перше, визначити нерівнозначність понять «механізм держави» і «державний апарат» з метою спростування однієї з традиційних точок зору, яка ототожнює ці поняття. По-друге, привести в певну систему погляди, які домінують в юридичній науці, на органи держави, державні підпри­ємства і установи; об’єднати ці державні інституції єдиним поняттям; дослідити деякі важливі закономірності єдиного цілого - механізму держави, надати його визначення, яке є адекватним політико-правовій дійсності.

У сучасних наукових працях висловлюється думка і про важливість вивчення механізму держави в людському вимірі, що позначає рух від традиційного для юридичної науки акценту лише на формальній схемі здійснення державної влади в суспільстві до дослідження «людських чинників» управлінської діяльності, що передбачає належну увагу до цієї важливої проблеми з позицій більш адекватного підходу [969, с. 123].

Ще одним напрямом нашого аналізу і причиною його актуальності є потреба наукового опрацювання питань розмежування пріоритетів громадянського суспільства і державної влади, які вирішуються сьогод­ні на рівні конституційного регулювання.

Джерельною базою дослідження є праці вітчизняних і зарубіжних вчених, які належать до різних наукових напрямів та шкіл. Це наукові публікації юристів, філософів, істориків, політологів, соціологів тощо. Використано також роботи античних мислителів, що стали фундамен­том для розвитку прогресивних поглядів вчених про правову державу і розподіл влади у XVII-XIX ст. Проаналізовано праці сучасних вітчиз­няних вчених, у яких висвітлено складний процес демократизації ме­ханізму держави, політичного життя суспільства.

Ступінь наукової розробки теми у вітчизняній політико-правовій теорії детермінований принаймні двома аспектами. З одного боку, це весь комплекс досліджень, у яких аналізуються проблеми формування та функціонування в Україні демократичної державної влади, а з друго­го - дослідження, присвячені безпосередньо тим чи іншим питанням механізму держави.

У дореволюційний період окремі питання механізму держави дослі­джували М. Алексеев, В. Гессен, Ф. Кокошкін, М. Коркунов. Л. Петражиць- кий, П. Сорокін, Л. Тихомиров. В. Хвостов. Г. Шершеневич та ін.

У радянський і сучасний періоди питання, пов'язані з державним механізмом, розглядали у своїх роботах такі українські й зарубіжні вчені: В. Авер'янов, І. Азовкін, С. Алексеев, І. Ананов, В. Бабаев, М. Ба­глай, М. Байтін. Г. Барабашев, Ю. Битяк, П. Василенков. А. Венгеров,

B. Власов, В. Гибов, В. Графський, Ю. Грецов, Е. Григоніс, Л. Григорян,

A. Денисов, Б. Ебзєєв, Л. Ентін, А. Заєць, О. Зайчук, Д. Златопольський.

C. Ігонькіна, М. Іскакова, Д. Керимов, С. Кечекьян, Г. Ковлєв, Ю. Коз­лов. М. Козюбра, А. Колодій, В. Копєйчиков, В. Коток, С. Кравчук.

B. Кудрявцев, В. Лазарев, І. Левін, В. Лемак, О. Лєпьошкін. В. Манохін. В. Медведчук, О. Міцкевич, М. Мішин, Л. Морозова, Г. Мурашин. П. Недбайло, В. Нерсесянц, Л. Николаева, Ю. Оборотов, Н. Оніщенко. В. Основін, О. Петришин, Г. Петров, М. Піскотін, В. Погорілко, П. Ра­бінович, 3. Ратіані, М. Савчин, Р. Сафаров, В. Селіванов. О. Скакун, В. Скомороха, О. Скрипнюк, С. Студенікіна, В. Тацій, С. Телепи н. Ю. Тихомиров, Б. Топорнін, І. Фарбер, М. Фарберов, О. Фрицький, Ю. Фрицький, В. Цветков, М. Цвік, В. Чиркін, В. Чхіквадзе, В. Шаповал, М. Шафір, Ю. Шемшученко, К. Шеремет, Ц. Ямпольська та ін.

Проблеми організації й функціонування державного механізму у віт­чизняній науці почали активно розроблятися ще в 50-ті рр. XX ст. [970]. На рівні докторської дисертації ці проблеми вперше були досліджені у 1969 р. відомим вітчизняним вченим В. Копєйчиковим [971]. Крім того, автором було опубліковано ряд наукових робіт за цією темою [915; 972].

Пізніше загальним питанням організації і функціонування механіз­му держави були присвячені кандидатські дисертації російських науков­ців М. Іскакової [973]. Л. Григоряна [974], докторська дисертація Е. Григоніса [975].

Останнім часом захищено чимало кандидатських дисертацій, при­свячених визначенню місця і ролі в механізмі держави тих чи інших державних органів і організацій, у тому числі й в історико-правовому аспекті [484; 976-978].

Питання сучасного механізму держави розглядаються і на рівні на­укових статей [979-984].

Варто зауважити, що всі попередні наукові дослідження, присвячені механізму держави, були пов'язані або з умовами радянської державнос­ті, або механізм держави вивчався лише у зв'язку з місцем у ньому окре­мих державних органів. Більшість проаналізованих робіт присвячена механізму держави в різні періоди її розвитку або державном}7 механізму конкретних зарубіжних країн [985-987]. Вищезазначені питання розгля­далися лише на рівні кандидатських дисертацій й наукових статей.

Таким чином, питання організації та діяльності механізму держави потребують подальших комплексних наукових розробок з метою розу­міння його реальної природи відповідно до конституйованих положень, а також аналізу проблем, пов’язаних із загальними закономірностями організації і функціонування державного механізму в умовах станов­лення й формування правової держави.

Маючи на меті формування логічно завершеної, методологічно об­грунтованої системи наукових знань про механізм держави, його озна­ки, принципи організації і функціонування, структуру, важливо виро­бити теоретичні висновки та практичні пропозиції щодо вдосконален­ня механізму Української держави, максимально наближеного до від­повідної правової моделі. З огляду на вищезазначене поняття «механізм держави» у сучасних умовах має самостійне значення в понятійному ряду теорії держави і права.

Наукове опрацювання цієї проблеми базується на тому, що кожна держава забезпечує здійснення своїх завдань і функцій через розгалу­жену систему державних організацій (органів держави, підприємств та установ), яка в загальній теорії держави і права позначається терміном «механізм держави» [988, с. 4].

Механізм держави є її атрибутом і відбиває інституціональний ас­пект державності. На цьому, зазначає О. Петришин. засноване розумін­ня сутності і змісту державності під кутом зору інституціонального підходу, головною особливістю якого є те, що держава тлумачиться насамперед як механізм (апарат) влади та управління в суспільстві [969, с. 122]. У цьому аспекті Ю. Оборотов вважає, що інституціональна характеристика держави пов’язана з розглядом її як певної цілісності, виокремленої із соціального середовища [367, с. 47]. Механізм держа­ви може бути побудований як за принципом жорсткої централізації, коли ієрархія державної влади розміщена за однією вертикаллю (моніс­тична влада), так і за принципом децентралізації чи розподілу влади, коли створюються умови для більшої демократизації, починаючи з про­цесів формування державної влади до здійснення встановлених законом повноважень (плюралістична влада). Для сучасних держав принцип розподілу влади є головним в організації механізму держави.

Безперечно, що державний механізм сучасної України, з одного боку, містить елементи попередніх організаційно-інституціональних державних систем, значною мірою трансформованих, з іншого - має принципові відмінності як від радянського, так й інших державних механізмів. Основні принципи побудови нової системи пов'язані з необ­хідністю розподілу влади, її виборністю, періодичністю формування та підконтрольністю, системою стримувань і противаг. Сьогодні в діяль­ності державного механізму діалектично поєднуються принципи одно- осібності та колегіальності. Логіка розвитку держави потребує постій­ного вдосконалення структури її механізму відповідно до змісту функ­цій, які суспільство покладає на державу, зумовленого ними обсягу компетенції державних органів.

У силу вищевикладеного дослідження теорії і практики функціо­нування механізму Української держави є одним з актуальних завдань вітчизняної науки.

Дослідження поняття «механізм держави» безпосередньо пов'язане з функціями держави, оскільки вони формують зміст державної діяль­ності й основні напрями вплив} на суспільні процеси. Кожна держава реалізує властиві їй функції через механізм держави. Це обумовлено наступним положенням: функції не можуть існувати «взагалі, безвід­носно до їх субстрату - матеріального чи іншого їх носія» [989, с. 18; 990, с. 147]. Іншими словами, для забезпечення виконання своїх функцій у державі формується спеціальний організаційний механізм, який складають органи державної влади та інші інститути держави [575, с. 11]. Ця структура є системою взаємодіючих органів й інших держав­них інститутів, які наділені певними правами та мають свої обов'язки, склад і структуру, відповідні матеріально-технічні засоби. При цьому державний механізм забезпечує функції держави в комплексі, а не функції різних гілок влади. Але кожна ланка цього механізму, кожен орган має і свої власні функції, які є розподілом праці у сфері управ­ління суспільством [45, с. 180-181].

З цього приводу В. Тененбаум зазначає, що дослідження функцій держави має на меті відмежування одного напряму державної діяль­ності від іншого, пов'язуючи кожен із цих напрямів з конкретною частішою державного механізму [131, с. 146].

Зворотний зв'язок полягає в тому, що, у свою чергу, функція держа­ви «відповідальна» за структуру держави, правовий статус органів, наявність необхідних матеріальних, людських та інших ресурсів, на­явність і якість засобів державної діяльності (зокрема, правових). Функція - це поєднання як статичного, так і динамічного в державі [768, с. 63]. Реалізація функцій здійснюється різними державними органами та іншими державними організаціями. Функція - це ідея, напрям діяльності, а державна організація - це та матеріальна сила, яка втілює ідею, матеріалізує її [565, с. 7]. Функція, зазначає М. Шес- таєв, завяоди первинна щодо державної організації, яка її виконує.

На думку В. Тененбаума, поняття функції держави надає механізму та його частинам соціальної спрямованості, оскільки за допомогою поняття функції держави розкривається діяльність та призначення як механізму в цілому, так і його частин. Іншими словами, розкрити ме­ханізм держави в його конкретності неможливо без розкриття функцій. У понятті функції держави поєднуються, синтезуються зміст держави та її механізм. Зміст держави як сукупності його відносин, трансфор­мованих у політику, формулює завдання механізму, а ці завдання реа­лізуються механізмом в її функціях [131, с. 137]. Крім того, через по­няття функції подається також конкретна визначеність органу держави. Відповідно без визначення функції є неможливим вивчення діяльності державного органу.

Ключовою категорією, яка слугує фундаментом побудови теоретич­ної конструкції «механізм держави», є дефініція «механізм», її значення в різноманітних наукових сферах, що має свою специфіку' тлумачення залежно від того, про які галузеві механізми йдет мова. Тому у літера­турних джерелах існує велика кількість підходів щодо розуміння тер­міна «механізм».

В. Даль визначає поняття «механізм» як машинний устрій [991, с. 324]. «Механізм» - це сукупність рухомих, поєднаних частин, які здійснюють заданий рух під дією прикладених сил.

У Новому тлумачному словнику української мови «механізм» визна­чається як внутрішня будова, система чого-небудь; устрій [236, с. 179].

В енциклопедичній довідковій літературі «механізм» тлумачиться як сукупність проміжних станів чи процесів; устрій, що передає рух [992, с. 389].

У тлумачних словниках іншомовних слів «механізм» також визна­чається як (від грец. месіїапе - машина) «внутрішня будова, система чогось; устрій або сукупність станів і процесів, з яких складається певне явище» [993, с. 277; 994, с. 431; 995, с. 316]; «система, що визначає по­рядок якого-небудь процесу, діяльності, будь-яких явищ» [996, с. 121].

Як відомо, це поняття було запроваджено в науковий обіг для ви­значення перш за все фізико-математичних, фізико-технічних явищ. З часом отримало широке використання й в інших суспільних науках з врахуванням галузевої специфіки понятійно-категоріального апарату останніх. При фізико-математичному розумінні, що є основою побудо­ви теоретичної конструкції і практичної організації та функціонування різних соціальних механізмів, поняття «механізм» є похідним від кате­горії «механіка». Остання має іноземне походження й означає: 1) зна­ряддя. споруду, машину; науку про закони механічного руху; 2) при­хований. складний устрій чого-небудь [997, с. 171]. У фізико-технічному значенні «механізм» - це система з’єднаних між собою деталей машин, які можу ть викону вати певні рухи завдяки споживанню механічної енергії [998. с. 855]. або складна прихована будова чого-небудь; струк­тура [236, с. 179].

У даному випадку7 наводиться первинний зміст фізико-технічного поняття «механізм», яке в подальшому було використано соціальними науками в переносному значенні. Це дозволило найбільш яскраво про­демонструвати, що авторами, які використовують поняття «механізм держави» у зазначеному розумінні, не точно враховується змістовне навантаження цього слова. А використання у праві тих чи інших кате­горій у відповідності з їх загальноприйнятим значенням є дуже важли­вим, адже це дозволяє уникнути плутанини, а головним чином, безпід­ставних і необгрунтованих дискусій.

У філософському вимірі теорію «механізму» та похідних від нього категорій вивчає наука «механіцизм». Механіцизм - це спосіб тлума­чення руху та взаємодії досліджуваних об’єктів, виходячи з механічних закономірностей. Для механіцизму в цілому як для світоглядної уста­новки є характерним зведення складного до простого, цілого як суми частин, заперечення якісно своєрідних законів в об’єктів із різним типом системної організації [523, с. 634].

Резюмуючи вищезазначене, слід зауважити, що при розгляді пер­винного походження поняття «механізм», можна виділити декілька необхідних та визначальних властивостей механізму як абстрактної категорії важливоїх для нашого дослідження. Ними є наступні: 1) дина­міка об'єктів; 2) взаємодія частин механізму; 3) взаємообумовленість частин механізму; 4) системна організація частин механізму; 5) наявність простих і складних частин механізму, які обумовлюють його структуру.

Зазначені властивості з певними корегуваннями можна спостеріга­ти й в «юридичних механізмах».

Звідси поняття «механізм», а разом із цим і поняття «механізм держави» дозволить розглянути такий феномен, як державний лад, не тільки у статиці, але й у динаміці. Дослідження державного ладу з цих позицій дозволяє проаналізувати не тільки систему державних органів, а й питання реалізації певних завдань і функцій, для виконання яких, власне, і створюються ці органи, а також розкрити способи, методи, засоби здійснення цих завдань і функцій.

В юридичній літературі все ширше використовується така категорія, як механізм.

Принагідно зазначимо, що термін «механізм» може використовува­тися для характеристики багатьох державно-правових явищ. Зокрема, у правовій доктрині є поширеними такі словосполучення, як: «механізм держави» [999, с. 146-147; 969, с. 124; 1000, с. 105], «механізм держав­ної влади» [626, с. 25], «механізм державного управління» [31, с. 94-95], «механізм здійснення державної влади» [99, с. 152-155; 1001, с. 238], «механізм взаємних стримувань і противаг гілок влади» [181, с. 177], «механізм правового впливу» [1002, с. 89], «механізм правового регу­лювання» [1003, с. 220-223; 106, с. 498], «механізм правореалізації» [1004, с. 15-16], «механізм реалізації Конституції України» [1005, с. 336-340], «механізм реалізації конституційних прав та свобод людини і громадянина» [1006, с. 53-65; 433, с. 219], «механізм захисту прав і свобод людини та громадянина» [106, с. 190], «механізм народовлад­дя» [283, с. 151-166; 1007], «механізм правового виховання» [106, с. 4814831, «механізм виконання рішень Конституційного Суду України» [1008, с. 321], «правовий механізм податку» [1009], «механізм взаємо­відносин» [1010] тощо.

На основі аналізу наведених вище «юридичних механізмів» можна стверджувати, що ці явища мають спільні риси, які обумовлені право­вою суттю та формою категорії «механізм». Між цими державно- правовими явищами існує відповідний зв'язок, який відображається насамперед у тому, що їх складовими елементами завжди виступають державні органи, через які держава забезпечує здійснення своїх завдань і функцій. Кожне з них навантажено галузевим змістом та характери­зується особливими ознаками.

Механізм держави або державний механізм є поширеним поняттям у вітчизняній юридичній літераіурі. Однак єдиного, загальноприйнятого визначення поняття «механізму держави» поки що не існує. Важливо зауважити, що висловлені в літераіурі точки зору з цього питання пов'язують між собою поняття механізму держави і державного апарату [969, с. 102].

У понятійному аспекті термін «механізм» розуміється як певна система, що забезпечує функціонування цілого [1011, с. 114]. Саме в основних компонентах механізму держави, зауважує Т. Рахманіна, найбільш чітко проявляється структура, «внутрішня організація» дер­жави. У науковій літературі також зазначається, що в дійсності правова категорія «держава» знаходить конкретні контури лише у зв’язку з ді­яльністю її механізму [1012, с. 113-114].

Вважається, що вперше включив до арсеналу теорії держави і пра­ва поняття «механізм держави» у середині 60-х рр. XX ст. видатний український вчений В. Копєйчиков.

Взагалі у радянській теорії і практиці використання терміна «меха­нізм держави» пов'язано з проголошенням відомого лозунгу про меха­нізм диктату ри пролетаріату в 20-30-х рр. XX ст. Його суть полягала в тому, що партія як ядро влади через держав}7 та недержавні організа­ції (профспілки тощо) втілювала свій політичний курс. У 60-80-х рр. XX ст. з'являється концепція політичної організації або політичної системи суспільства.

Як свідчить аналіз, за радянських часів проблематика державного механізму була в центрі уваги багатьох представників загальної теорії держави і права, теорії державного управління та наук конституційно­го й адміністративного права. Концепції, що були розроблені в умовах радянської державності, були пристосовані для визначення механізму радянської соціалістичної загальнонародної держави. Таке традиційне розуміння механізму держави навряд чи повною мірою відповідає су­часним умовам української державності.

Варто наголосити, що поняття «механізм держави» або «державний механізм» має досить широке використання в теоретико-правовому понятійно-категоріальному просторі та є поширеним як у вітчизняній, так і зарубіжній літерату рі. Серед зарубіжних авторів особливу увагу дослідженню механізму держави приділено російськими вченими, у той час як представники західних наукових шкіл узагалі уникають застосу­вання терміна «механізм держави», акцентуючи увагу на розгляді його окремих елементів - органів державної влади, інших інститутів держа­ви, її форми [603; 1013; 1014; 391, с. 38-39; 270, с. 77-84; 1000, с. 106].

Зарубіжними авторами аналізуються окремі аспекти механізму держави в контексті дослідження загальних питань конституціоналізму, його становлення та розвитку, проблем трансформації основних еле­ментів, зокрема способів організації та функціонування державної влади. Деякі із зарубіжних вчених, не використовуючи термін «механізм держави», розкривають його складові в межах дослідження деяких аспектів політичної системи [1015]. Інші автори розглядають механізм держави як систему правління, яка складається переважно із органів державної влади [1014]. Однак, на думку сучасних вітчизняних науков­ців, саме механізм держави визначає специфіку державного розвитку країни та забезпечує сприйняття держави як цілісного явища [999, с. 146]. Ця категорія пов'язує елементи держави в єдину систему і надає їм динамічного характеру. Використання терміна «механізм держави» є виправданим і доцільним, враховуючи, що він найоптимальніше відо­бражає як статичну, так і процесуальну, праксеологічну (діяльнісну) сторони конституційно-правового статусу держави, є його основою.

Чітке окреслення предметного поля дослідження пов'язано з тим, що у вітчизняній юридичній літературі вже неодноразово акцентувала­ся увага на багатоманітності розуміння механізму держави, на тривалій дискусії про точність формулювань. Неоднозначна варіативність у розу­мінні цієї проблематики дозволяє виокремити такі погляди на механізм держави: «це система всіх державних організацій, які здійснюють її завдання і реалізують функції» [107, с. 82; 97, с. 100; 1016, с. 235; 459, с. 69], «це система державних органів, установ, підприємств, за допо­могою яких виконуються функції держави» [106, с. 87; 1000, с. 114-115; 969, с. 124], «це сукупність органів держави, спеціально створених для реалізації функцій держави» [1012, с. 113; 1017, с. 66]; «сукупність органів, що здійснюють управління суспільством та забезпечують державну діяльність» [1018, с. 46]; «чітко структурована система спеціальних державних органів, що здійснюють внутрішні і зовнішні функції» [45, с. 90], «сукупність органів державної влади, організованих на засадах конституційного принципу поділу державної влади для реалізації цілей держави» [188, с. 492]; «це структурно оформлена система засобів державного впливу на суспільні процеси» [1000, с. 107]; «категорія, що може бути розглянута у вузькому та широкому смислі» [371, с. 115]; «це система органів і організацій та інших інститутів, які складають організаційно-політичні, організаційно-економічні й інші організаційні основи держави» [80, с. 16]; «це система нормативно визначених, взаємодіючих органів та організацій держави, створених для реалізації її завдань і функцій та наділених спеціальними повноважен­нями у відповідній сфері діяльності» [999, с. 146-147]; «система органів державної влади та інших основних елементів, інститутів держави (громадянство, територія, бюджетна, фінансова і банківська системи, збройні сили та інші військові формування, державні символи тощо)» [168, с. 36]; «відносно відокремлені системи органів публічної влади: система органів державної влади та система органів місцевого само­врядування, які покликані здійснювати завдання і функції держави в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України» [983, с. 12]; «певна цілісність, виокремлена із соціального середовища,

організована система різноманітних органів і установ, що знаходяться у взаємній залежності» [367, с. 47] тощо.

З метою забезпечення термінологічної чіткості варто зауважити, що існують й інші спроби надання інтерпретації досліджуваному по­няттю. Так, наприклад, М. Шестаєв вважає, що термін «структура держави» замінює собою звичайний термін «механізм держави», який є не зовсім вдалим і виправданим. На його думку, термін «механізм держави» надає важливій соціально-політичній організації людей тех­нократичного відтінку, викривлює сутність держави, у якійсь мірі спрощує це складне суспільне явище [565, с. 3]. Автор обґрунтовує свою позицію тим, що термін «структура держави» відображає внутрішню будову, системний характер держави, підкреслює її соціальну сутність. Крім того, він зауважує, що в марксистському підході термін «механізм держави» разом із терміном «державна машина» використовувався за­для того, щоб підкреслити негативне ставлення до держави, надати їй механістичного характеру.

У такому аспекті структурою держави є внутрішній устрій держави, тобто елементи, які її утворюють, їх взаєморозташування та внутріш- ньосистемні зв'язки [565, с. 7-8]. Слід наголосити, що складність струк­тури, якісне різноманіття її елементів і зв'язків знаходяться у прямій залежності від функцій держави. Ця залежність виявляється в тому, що реалізація функцій передбачає діяльність владного, безпосередньо ви­конавчого, практичного характеру, організаційно-регулятивного за своїм змістом.

На основі розглянутих наукових точок зору можна виділити декіль­ка найбільш поширених теоретичних підходів щодо визначення по­няття «механізм держави». Сутність цих підходів полягає у способах наукового тлумачення змісту питання про співвідношення категорій «механізм держави» та «державний апарат».

На підставі комплексного аналізу можна констатувати, що в сучас­ній юридичній науці все їх багатоманіття умовно можна поділити на п’ять груп. Найбільш значними підходами щодо визначення поняття механізму держави є, на нашу думку, наступні. Перший з них - це ши­роке і вузьке тлумачення механізму держави, згідно з яким у вузькому сенсі він визначався як апарат державної влади, а в широкому - як по­літична система суспільства. Згідно з другим підходом, «механізм держави» і «державний апарат» розглядаються як тотожні поняття. Прихильники третього підходу ототожнюють «механізм держави» з «державним апаратом» у його широкому розумінні. Відповідно до четвертого підходу, механізм держави характеризується як система всіх державних органів, організацій, підприємств і установ, а апарат держа­ви визнається здебільшого як система державних органів, тобто поняття механізму держави є більш широким порівняно з поняттям державного апарату, який визнається частиною механізму держави. Прихильники п’ятого підходу пропонують розглядати механізм держа­ви в динаміці, як сукупність засобів, чинників і принципів функціону­вання системи державних органів.

З метою обгрунтування та формулювання авторської позиції щодо цієї проблеми доцільно проаналізувати наведені точки зору.

Перший підхід був поширений в юридичній науці радянського пе­ріоду в 40-50-х рр. XX ст. Він був теоретичним обґрунтуванням одер­жавлення всіх сфер суспільного життя.

У вузькому сенсі під механізмом держави розумілася система дер­жавних органів - Верховних і місцевих Рад, органів державного управ­ління з розвідкою й армією, органів суду, прокуратури. Механізм держа­ви в широкому сенсі визначався як механізм диктатури робочого класу, що об’єднує в собі Комуністичну партію, Ради з їх численними розгалу­женнями в центрі і на місцях у вигляді різних державних організацій (адміністративних, господарських, культурних); профспілки; ВЛКСМ і навіть кооперацію [1019, с. 6; 1020, с. 326; 1021, с. 6-7; 1022, с. 329].

При цьому органи державної влади уособлювали лише ради на­родних депутатів усіх рівнів, а органи державного управління - вико­навчі та розпорядчі органи, до яких належали виконавчі комітети від­повідних місцевих рад, а також ради міністрів союзних республік та Союзу РСР як найвищі виконавчі й розпорядчі органи державної влади. У такому контексті місцеві ради як представницькі органи досліджува­лися у системі органів державної влади, а їх виконавчо-розпорядчі органи - у системі органів державного управління. У такому контексті вони незмінно розглядалися як складова частина механізму держави [988, с. 4-5].

З початку 60-х рр. XX ст. були переглянуті окремі ортодоксальні положення теорії держави і права, у тому числі вчені відмовилися від розуміння механізму держави в широкому і вузькому значеннях [1023, с. 112; 1024; с. 138-179]. При цьому найбільш складним питанням було питання про складові (елементи) механізму держави. Обсяг механізму соціалістичної держави був пов’язаний із дискусією, що розгорнулася у радянській юридичній літературі щодо визначення дефініції держав­ного органу.

Слід зауважити, що термінологія «широкий» і «вузький» підходи до розуміння механізму держави існує і в сучасній правовій доктрині, але в іншому аспекті.

Представники другого підходу вважають, що поняття механізму держави і державного апарату є тотожними: В. Афанасьев, М. Байтін, С. Бочаров, А. Герасимов, А. Денисов, Ю. Дмитрієв, С. Комаров, В. Ко­рельський, В. Лазарев, В. Лісний, А. Малько, М. Марченко, Г. Мурашин, В. Перевалов, Б. Хесін, М. Хмелін, В. Хропанюк, В. Четверній та ін. [980, с. 4-5; 1012, с. 113; 1026, с. 396; 621, с. 235-236; 1029, с. 259-263; 1025, с. 17; 1027, с. 134; 1028, с. 565-567]. Автори при визначенні по­няття «механізм держави» ототожнюють його з державним апаратом, навантажують змістом останнього.

Результатом ототожнення механізму держави та державного апарату, як правило, є визначення поняття «механізм держави» як сукупності державних органів, спеціально створених для реалізації покладених на державу функцій [1012, с. 113]. Поняття «механізм держави» неправиль­но обмежувати лише системою державних органів, оскільки в такому випадку в повному обсязі втрачається його динаміка. Обмеження цього поняття лише системою державних органів суттєво звужує його обсяг, тому що воно має включати в себе не тільки набір певних елементів, але й цільове призначення, методи і способи функціонування.

Зупинимося детальніше на співвідношенні понять «механізм дер­жави» і «державний апарат». Уперше спроба розмелювати ці поняття була здійснена Ю. Козловим, який, відповідно до існуючої доктрини, виходив з того, що громадські організації (профспілки) відіграють знач­ну роль в управлінні державою, тому вони є частиною державного механізму, що стосується державного апарату, і ця категорія значно вужче за змістом, оскільки включає тільки державні інститути, а проф­спілки є громадськими організаціями [1030, с. 5-6].

Пізніше в науковій та навчальній літературі висловлювалося чима­ло точок зору щодо співвідношення цих понять, у тому числі діаме­трально протилежних. У межах цього підходу все їх багатоманіття умовно можна поділити на два напрями.

Найбільш ґрунтовне, комплексне дослідження цієї проблематики було здійснено В. Копєйчиковим. Зокрема, у зазначеній роботі він на­голошував, що «органи держави у своїй сукупності складають держав­ний апарат у власному смислі слова». На його думку, хоча ці два по­няття - «механізм держави» і «державний апарат» пов'язані між собою, кожне з них є самостійним. В. Копєйчиков акцентував увагу на тому, що державні організації, які у своїй сукупності складають механізм держави, залежно від завдань, свого призначення і відповідно розме­жувань у компетенції, порядку формування, внутрішньої структури тощо поділяються на органи держави, державні підприємства і держав­ні установи [915, с. ЗО]. За своїм обсягом, як зазначав В. Копєйчиков, поняття механізму держави значно ширше поняття державного апарату [915, с. 30-31]. Така позиція автора є зрозумілою, оскільки він включив до поняття «механізм держави» не тільки державні органи, але й дер­жавні підприємства й установи.

Поняття механізму держави має свій особливий зміст, сутність якого складають двосторонні зв'язки між органами держави та підпри­ємствами і установами, які їм підпорядковані [949, с. 134-136]. Слід наголосити, що підприємства й установи як різновиди державних ор­ганізацій не можна ототожнювати з органами держави, але й не можна протиставляти останнім. Таке протиставлення, на думку В. Копєйчи­кова, є безпідставним, тому що державний апарат (як сукупність дер­жавних органів) у процесі здійснення державного керівництва забез­печує практичне здійснення функцій держави саме за допомогою ді­яльності підприємств і установ, якими він керує [915, с. 32].

Категорія «державний апарат» має самостійне значення і є віднос­но самостійним юридичним поняттям. Державний апарат є головним інститутом, який уособлює та представляє державу. Державний апарат, покликаний виконувати основні функції держави щодо практичного здійснення державної влади й управління суспільством, різними сфе­рами його життєдіяльності, є невід’ємною ознакою як виникнення, так й існування держави.

У науці адміністративного права термін «державний апарат» розу­міється як сукупність виконавчо-розпорядчих, управлінських органів, що, на думку М. Байтіна, відповідає визначенню поняття «апарат дер­жави» у вузькому сенсі в теорії держави та права як апарату державно­го управління [1031, с. 100]. Відповідно прихильники такого підходу вважають, що в теорії держави і права поняття державного апарату ви­користовується у своєму широкому значенні, тобто як синонім катего­рії «механізм держави». Такий спрощений, значною мірою односторон­ній підхід до розуміння механізму держави ще зберігається в деяких сучасних наукових виданнях [1026, с. 369; 102, с. 134].

Зазначений підхід не відображає об’єктивно коло суб'єктів, на які покладається вирішення державних завдань. Для цього потрібна більш розгалужена система державних інститутів, призначенням яких є реа­лізація державної політики та об'єктних (політичної, економічної, со­ціальної, екологічної, культурної) функцій держави. Реалізація останніх є одним з першочергових завдань з огляду на їх провідне місце в сис­темі державних функцій.

Особливості розуміння характерних ознак та визначення основних з них зумовлюють відсутність єдиного розуміння апарату держави в сучасній юридичній літературі. Так, на думку О. Петришина, держав­ний апарат - це «сукупність державних органів, їх ланок і підрозділів, уповноважених здійснювати державну владу та управління, які спира­ються на можливість застосування примусу» [1032, с. 118]; О. Скакун характеризує апарат держави у вузькому значенні як «апарат виконавчої влади», а в широкому - як «сукупність владних структур, збройних сил, міліції, дипломатичних представництв» тощо [106, с. 89—90]; М. Мар­ченко визначає його як «систему органів, що здійснюють державну владу» [1033, с. 158]; В. Авер'янов характеризує державний апарат як «сукупність органів, за допомогою яких практично здійснюється дер­жавна влада» [1034, с. 121]; А. Венгеров визначає апарат держави як «систему державних органів, взаємопов'язаних загальними принципа­ми, єдністю кінцевої мети і взаємодією, наділених владними повнова­женнями, а також матеріально-технічними можливостями для здійснен­ня своїх функцій» [45, с. 181]; С. Бобровник апаратом держави вважає конституційно передбачену систему державно-владних структур, наді­лених визначеними повноваженнями представницького, управлінсько­го та судового характеру [999, с. 152]; В. Кравченко зазначає, що дер­жавний апарат - це система органів державної влади (державних орга­нів), через діяльність яких здійснюється державна влада, реалізуються функції держави та забезпечується захист її інтересів [76, с. 154], тощо. Деякі підручники взагалі не містять поняття державного апарату, за­мінюючи його механізмом [1035].

У контексті нашого дослідження важливо зауважити, що в основі побудови і функціонування державного апарату лежать як об'єктивні, так і суб'єктивні фактори. Вошт, як справедливо зазначають В. Лазарев, М. Марченко. В. Бабаев, визначають найбільш важливі особливості його структури, форм, методів і характеру діяльності, значною мірою сприяють поєднанню ланок державного апарату в єдину систему [1029, с. 260]. Це дає підстави стверджу вати, що апарат будь-якої держави - це не механічне поєднання її органів, а чітко організована, впорядкована цілісна їх система.

Варто зазначити, що поняття державного апарату є багатогранним й містким. Його неприпустимо ототожнювати з іншими, хоча й тісно пов'язаними з ним, але нерівнозначними за своїм логічним обсягом і змістом поняттями, зокрема з поняттями державного механізму та політичної системи суспільства. Відповідно, якщо поняттям політичної системи суспільства охоплюється весь комплекс різноманітних за сво­їм характером державних й недержавних органів і організацій, які бе­руть участь у політичному житті, у здійсненні державної влади, то в поняття державного апарату входить лише система державних органів. Апарат держави є структурованою категорією. Структура апарату являє собою його внутрішню будову, порядок взаємодії та співвідношення складових його.

Третій науковий підхід є менш однозначним та однорідним віднос­но попереднього, хоча вчені в тому чи іншому аспекті все ж таки ототожнюють механізм держави та державний апарат. Але різниця по­лягає в тому, що ототожнення відбувається не понять в цілому, а їх окремих аспектів - вузького та широкого. У таких випадках державний механізм часто визначається державним апаратом у широкому розумін­ні, а система державних органів - апаратом у вузькому значенні [1036, с. 114]. На думку інших авторів, які використовують «державний апа­рат» у двох аспектах - широкому та вузькому, державний механізм є тотожним поняттю «апарат держави» такожу широкому розумінні. Але, на відміну від попередньої точки зору, державний апарат у вузькому значенні - це апарат державного управління [1037]. Згідно з цим під­ходом, державний механізм є рівнозначним поняттю державного апа­рату як сукупності всіх державних органів і абсолютно не тотожним поняттю державного апарату у вузькому значенні - як апарату або су­купності органів державного управління (виконавчих органів).

З цього приводу цікавою є точка зору Л. Морозової [371, с. 115]. Вона теж певним чином ототожнює державний механізм і державний апарат, але пропонує у двох аспектах розуміти механізм держави. У вузькому - як органи держави, а в широкому - як сукупність держав­них органів і організацій. У цьому випадку спостерігаємо ототожнення державного апарату з механізмом держави у вузькому значенні. Це суттєво змінює характер співвідношення категорій, що розглядаються, з огляду на припустимість наявності державних організацій як первин­них структурних ланок механізму.

Слід зазначити, що деякі автори, хоча і не акцентують увагу на ідентичності понять «механізм держави» і «державний апарат», але водночас не вносять суттєвих змін у структурний аспект механізму держави, визначаючи організаційною основою систему державних органів. Б. Хесін пропонує під механізмом сучасної держави розуміти закріплену конституцією й іншими чинними нормативно-правовими актами систему державних органів з їх повноваженнями, формами та методами впливу на суспільні процеси, а також способами реалізації завдань і функцій держави [1025, с. 34]. Автор у своєму визначенні конкретизує ознаки механізму сучасної держави і тим самим розширює діапазон наукового пошуку щодо визначення поняття «механізм дер­жави». Разом із цим суттєвим недоліком такого підходу є обмеження організаційно-структурної, а тим самим, і функціональної основ меха­нізму держави. На наш погляд, сучасна держава має широке коло функ­цій, кожна з яких є досить складним динамічним явищем і реалізація яких стає можливою тільки за наявності відповідних структур, інсти­тутів, підрозділів. Здійснення функцій не може бути обмежене лише діяльністю органів держави. У свою чергу, можна припустити, що автор під формами і методами впливу на суспільні процеси, способами реа­лізації завдань і функцій мав на увазі в тому числі створення відповід­них державних організацій. Але в такому випадку знижується їх роль у механізмі держави. Позитивним аспектом запропонованого визна­чення є констатація соціальної природи механізму держави. Як і будь- який соціальний механізм, він може бути визначений як упорядкована, збалансована та стійка система засобів для досягнення поставленої мети певними методами.

Четвертий науковий підхід щодо проблеми визначення поняття «державний механізм» має два напрями. Науковці, які підтримують цю точку зору, єдині у думці, що основною частиною механізму держави є державний апарат, у той же час неоднаково визначають інші складові механізму держави. Перший напрям полягає у визначенні поняття ме­ханізму держави як сукупності державних органів, матеріальних засо­бів державної влади або матеріальних придатків. Прихильниками такої точки зору є, наприклад, В. Афанасьев, В. Бабаев, А. Герасимов, С. Ко­маров, В. Лазарев, М. Марченко, Л. Морозова та ін.

До матеріальних придатків, як правило, відносять збройні сили, міліцію, органи безпеки, виправні установи, іншими словами, збройні формування, силові структури [1038, с. 256; 1039, с. 318-321; 1029, с. 261,263]. В. Лазарев, В. Афанасьев, С. Комаров вважають, що «у дер­жавний механізм входять законодавчі органи, виконавчі органи, судові та інші органи, а також силові структури, які застосовують у випадку необхідності заходи приму су (армія, внутрішні війська, тюрми тощо)» [1018, с. 44; 459, с. 73].

В юридичній літерату рі неодноразово зазначалося, що розгляд структури механізму держави є неповним змістовно і логічно незавер­шеним без такої його необхідної ланки, як збройні сили [969, с. 125]. Збройні Сили України є юридично і фактично новим явищем в меха­нізмі і державному ладі в цілому. їхнє існування стало можливим після проголошення незалежності, суверенітету України [168, с. 40].

Збройні сили є важливою частиною механізму держави. По-перше, вони підпадають під загальні для різних видів державних організацій ознаки; по-друге, повноцінне здійснення функцій держави неможливе без застосування у разі необхідності примусу, основним інститутом здійснення якого є військові формування. Вони захищають суверенітет і територіальну цілісність держави, її недоторканність, безпосередньо охороняють громадян і державу від внутрішніх і зовнішніх посягань, а також забезпечують громадський порядок і безпеку. Відповідно ха­рактер завдань, що виконуються збройними силами, обумовлює осо­бливості їх формування, діяльності, управління і забезпечення. У них діє особливий порядок проходження служби, статутна дисципліна тощо. Надзвичайне законодавство багатьох країн передбачає і чітко регламен­тує питання використання збройних сил у внутрішніх справах.

Іноді термін «матеріальні придатки» пропонується використову ва­ти і у принципово іншому смислі: наприклад, як підприємства й уста­нови, які здійснюють матеріальне, фінансове, технічне та інше забез­печення діяльності органів держави [966, с. 106; 973, с. 53]. Такий підхід не отримав поширення в науковій літературі.

Перший напрям четвертого підходу заслуговує на увагу, тому що матеріальні засоби відіграють важливу роль у здійсненні завдань і функ­цій держави.

Другий - найбільш поширений напрям полягає в розгляді держав­ного механізму не тільки як системи органів держави, а й інших дер­жавних організацій, підприємств, установ. Представниками такого напряму є М. Абдулаєв, Т. Андрусяк, В. Бабаев, С. Бобровник, В. Бор- денюк, С. Гусарєв, Р. Калюжний, А. Колодій, В. Копєйчиков, В. Корель­ський, В. Лазарев, Л. Морозова. В. Перевалов, О. Петришин, В. Пого­рілко, П. Рабінович, О. Скакун, В. Сухонос, Ю. Тодика, В. Хропанюк, М. Цвік, В. Чиркін, М. Шестаєв, Н. Шукліна та інші, які єдині у думці про те, що державний апарат є складовою частиною механізму держави, але ж неоднаково визначають інші елементи механізму держави тощо [915; 1040, с. 154; 1032, с. 116; 102, с. 134]. Так, наприклад, В. Борденюк пропонує до механізму держави віднести органи місцевого самовряду­вання. Зокрема, він стверджує, що в організаційному відношенні орга­ни місцевого самоврядування є відносно відокремленою від органів державної влади частиною державного механізму, а у функціональному плані найтісніше пов'язані з виконавчою владою [983, с. 17]. Однак така позиція викликає сумніви, не відповідає конституційно-правовим реаліям і призводить до неправильних висновків.

Слід враховувати, що державний механізм не функціонує ізольова­но від інститутів громадянського суспільства. Для громадянського суспільства і механізму держави ключовою проблемою є довіра та під­тримка населення, тому що відчуження громадян від влади призводить до конфронтації та неефективності функціонування державного меха­нізму.

У контексті цього підходу українські вчені Т. Андрусяк, С. Бобров- ник, С. Гусарєв, Р. Калюжний, А. Колодій, П. Рабінович та інші під механізмом держави розуміють систему всіх державних організацій (державних підприємств, державних установ (закладів), державних органів (органів держави)), які виконують її завдання й реалізують її функції [625, с. 38-39; 999, с. 146-147; 1041, с. 17; 1042, с. 58-59].

Вищенаведені позиції поєднує більш широкий підхід до питання про визначення механізму держави. Він аналізується як порівняно складне розгалужене явище, ніж державний апарат, і включає останній. Така позиція є більш об'єктивною і відображає основні ознаки меха­нізму сучасної держави.

З огляду на зазначене у літературі зауважується, що проведення відмінностей між поняттям державного апарату як вужчим за обсягом набуває підстав за умови тлумачення державних функцій як функцій соціально спрямованої держави, що не можуть бути зведені лише до функцій «нічного охоронця» - охорони власності і безпеки [969, с. 123]. Такий підхід базується на ліберальній концепції держави «нічного охоронця», яка домінувала на ранніх етапах функціонування ринкової системи виробництва, передбачала максимальні обмеження втручання держави в суспільне життя і особливо - у сферу економіки. За таких умов питання про механізм держави розглядалося як тотожне поняттю державного апарату, як механізм здійснення політичної влади, що скла­дався із сукупності державних органів, наділених державно-владними повноваженнями. У свою чергу, соціальна спрямованість сучасної дер­жави передбачає розширення сфери її втручання в суспільне життя (вирішення питань розвитку галузей виробництва, необхідних для іс­нування суспільства, соціального захисту громадян, підтримки і розви­тку освіти, культурно-освітніх, медичних установ, захист соціально вразливих верств населення тощо).

У той же час необхідно акцентувати увагу на тому, що розширення на сучасному етапі можливостей впливу держави на суспільні відносини не повинно призводити до тоталітарного режиму, нехтування правами і сво­бодами, прерогативами самоорганізованого і самоврядного громадянсько­го суспільства, на обслуговування потреб якого і спрямована діяльність соціальної, демократичної, правової держави [969, с. 123-124].

У контексті нашого аналізу суттєвим є положення про те, що з по­гляду сучасного рівня розвитку наукових знань соціальна спрямованість держави розглядається як органічна складова демократичної та право­вої організації суспільства і тому не повинна виходити за межі якісних характеристик сучасної держави.

У межах змісту п'ятого наукового підходу в сучасній та зарубіжній вітчизняній юридичній літературі існують пропозиції щодо нової інтер­претації терміна «механізм держави» і порівнянні його в цьому аспекті з терміном «апарат держави». Автори (В. Боєр, В. Гібов, Е. Григоніс, М. Іс- какова, Г. Мурашин, І. Мушкет. Ю. Тихомиров, Б. Хесін, М. Янгол та ін.) акцентують увагу на етимологічному походженні термінів і пропонують зробити такий висновок. Поняття «державний апарат» і «механізм держа­ви» знаходяться в різних площинах й співвідносяться між собою як об'єкт, що знаходитьсяу статиці (державний апарат), й об'єкт-у динаміці (меха­нізм держави) [1043, с. 15-16; 973, с. 50-63; 975, с. 29-30; 977, с. 12].

Механізм держави розуміється як категорія, що пов'язує її елемен­ти в єдину систему і надає їм динамічного сенсу.

М. Іскакова зауважує, що сама етимологія слова «механізм» не дає підстав для розгляду терміна «механізм держави» у будь-яких двох або більше аспектах. Вважається, що ближче всіх до розуміння механізму держави з етимологічно правильної точки зору підійшов ще у 1972 р. Г. Мурашин. Однак при цьому, як і представники одного з традиційних підходів, він ототожнив поняття механізму держави і державного апа­рату, пропонуючи відмовитися від другого. Зокрема, він зазначав, що «механізм держави» застосовується поряд із терміном «державний апарат», однак краще й глибше визначає зміст цього явища, розкрива­ючи зміст апарату не у статиці, а в динаміці [1043, с. 15-17]. Г. Мурашин зробив акцент не тільки на системі державних органів, але й на їх вза­ємодії, тобто визнав за поняттям «механізм» не тільки стан статики, але й динаміки. Недоліком його точки зору є невизнання права на існуван­ня поняття «державний апарат», оскільки раніше наголошувалося, що ці два поняття лежать у різних площинах і відповідно мають право на існування.

У свою чергу, С. Алексеев звертав увагу на необхідність досліджен­ня динамічного аспекту «державного апарату», використовуючи широ­кий підхід до розуміння змісту цього поняття. Зокрема, він включив до поняття «державний апарат», крім державних органів, ще й державні установи та організації, які забезпечують практичну роботу з реалізації управлінсько-забезпечувальної й охоронної функцій держави [1044, с. 34]. Ю. Тихомиров визначає «механізм держави» взагалі як струк­турно оформлену систему засобів державного впливу на суспільні процеси [1000, с. 107].

Автори виходять із того, що механізм держави створений для реалі­зації завдань і функцій держави та наділений спеціальними повнова­женнями у відповідній сфері діяльності.

У цьому контексті Е. Григоніс, В. Боер, М. Янгол зазначають, що коли ми говоримо про державний апарат, маємо на увазі його систему, функції, окремі частини, а використовуючи термін «механізм держави», ми маємо на увазі функціонування державного апарату, взаємодію його складових частин. Е. Григоніс визначає механізм держави (державний механізм) як функціонування, дію органів держави (державного апара­ту) [1045, с. 16]. В. Боєр, М. Янгол виходять з того, що механізм дер­жави слід розуміти як способи, прийоми чи сукупність способів і при­йомів функціонування законодавчої, виконавчої й судової влади на основі їх поділу, взаємного стримування [966, с. 110-111]. З точки зору цього підходу механізм держави ототожнюється з функціонуванням органів держави, тобто з динамічною стороною державного апарату, що значно звужує зміст першого.

На підтримку цієї позиції В. Лазарев стверджує, що вивчення ме­ханізму держави лише у статиці не дає необхідних результатів. Тільки його функціонування показує відповідні цілі, роль і значення окремих органів та їх складових [1046, с. 45^46]. Такий широкий підхід дозволяє виділити у понятті «механізм держави» два аспекти: статичний та ди­намічний. У першому значенні - це сукупність органів; у другому - механізм функціонування держави, що розуміється як сукупність внут­рішніх факторів, інститутів, засобів, які забезпечують дію складових держави в їх взаємозалежності. Слід зауважити, що «механізм держави» у першому значенні В. Лазарев ототожнює з державним апаратом у тра­диційному розумінні, а динамічна характеристика розкриває функціо­нальну його сторону. Саме тому деякі правознавці наголошують на тому, що, крім механізму держави, повинен існувати механізм функціонуван­ня держави [1018, с. 48-49]. До елементів механізму функціонування держави дослідники відносять суб'єктів внутрішньодержавного впли­ву (взаємодії), об'єкти останнього і засоби впливу однієї системи на іншу. Тому в літературі зауважується, що все ж таки не слід проти­ставляти механізм держави і механізм функціонування держави [99, с. 190]. Справа в тому, що нефункціонуючий механізм держави по суті є мертвим.

Нині в юридичній літературі, поряд із новими функціональними ін­терпретаціями. простежується їх поєднання з традиційним розумінням механізму держави: «функціонуюча система державних органів, які за­безпечують вирішення загальних справ», «система органів держави, що розглядаються не у статиці, а в динаміці», «це не просто система органів, а певні способи, методи, прийоми взаємодії і взаємовідносин між ними» тощо [107, с. 82; 1017, с. 66; 977, с. 12]. Науковою новизною є погляд на «механізм» не тільки у статиці, але й в динаміці, у русі. Цю думку деякі науковці розвивають і виводять на якісно новий рівень.

Усі вищевикладені підходи щодо проблеми визначення поняття механізму держави формують певне уявлення про механізм держави як загальнотеоретичну правову категорію. Вона є первинною при моде­люванні визначення державного механізму в галузевому вимірі, у тому числі як конституційно-правового явища, і слугуватиме його фундамен­тальною основою з врахуванням особливостей підходів до цієї про­блеми в науці конституційного, адміністративного права тощо. Слід зауважити, що надана загальнотеоретична характеристика механізму держави конкретизується в галузевій науці.

З метою забезпечення системності дослідження важливим уявля­ється не обмежуватися вищезазначеними підходами та розглянути як традиційні, так і нові критичні підходи щодо цієї проблематики і в науці конституційного права. Конституційно-правові засади механізму дер­жави опосередковуються наступними положеннями. Виходячи зі зміс­ту багатьох сучасних конституцій демократичних країн, кожна держава має розгалужену систему різноманітних інститутів і механізмів для вирішення поставлених перед нею завдань і реалізації функцій. Кон­ституція України не є винятком. Україна як незалежна і суверенна, демократична, правова, соціальна держава повинна створювати таку організаційно-інституціональну та нормативно-правову основу свого функціонування, завдяки якій об’єктивно втілюватимуться зазначені характерні ознаки та водночас проголошені конституційно-правові засади існування Української держави.

У чинній Конституції України встановлені основи організації влади, повноваження державних структур, затвердження і виконання бюдже­ту, порядок формування органів держави тощо. Ці конституційні по­ложення надають можливість забезпечити стабільність влади, стійкість владних інститутів, послідовно реалізувати функції держави, державних органів, ефективно використовувати методи правового впливу держави на суспільство, підтримувати баланс елементів влади шляхом залучен­ня громадян до управління державними справами.

Про наявність організаційно-інституціональної та нормативно- правової основ можна зробити висновки як із проаналізованих вище загальнотеоретичних концептуальних положень, так і безпосередньо із положень нормативно-правових актів. Головним актом, який свідчить про наявність відповідного механізму, що забезпечує функціонування Української держави, є Конституція України. У зв’язку з цим у науковому конституційно-правовому просторі можна виділити декілька основних підходів щодо обґрунтування теорії механізму Української держави.

Окремі конституційно-правові аспекти механізму держави розкри­ли у своїх роботах такі вчені, як Б. Габричидзе, В. Годованець, В. Жу­равський, Ю. Козлов, А. Кокотов, В. Копєйчиков. В. Кравченко, М. Ку­кушкін, О. Кутафін, Б. Страшун, В. Тацій, Ю. Тодика, В. Погорілко, О. Фрицький, Ю. Фрицький, А. Чернявський, В. Чиркін, В. Шаповал, Ю. Шемшученко та ін.

Слід зазначити, що в науці конституційного права питання про ви­значення поняття механізму сучасної Української держави досліджува­лися більшою мірою у межах аналізу конституційно-правових основ державного ладу України [482, с. 78-83; 57, с. 152-160] або в контексті комплексного розгляду сукупності державно-правових явищ, де разом з іншими автори аналізують і питання механізму сучасної держави [46, с. 250-258]. Наприклад, при розгляді системи органів державної влади або конституційно-правових засад організації та функціонування органів державної влади [181]. До того ж аналізуються лише окремі елементи механізму держави і не акцентується увага на самому механізмі.

В інших випадках автори взагалі уникають застосування термінів «механізм держави» або «державний механізм» [627, с. 225-237].

Отже, теорія механізму Української держави залишається недо­статньо розробленою та дослідженою, що, на наш погляд, є значною прогалиною і в науці конституційного права з огляду на те, що саме механізм Української держави є одним із невід'ємних її атрибутів.

Такий стан проблеми обумовлений насамперед змістом самої Конституції України. Якщо проаналізувати окремі її положення, то можна говорити про ігнорування законодавцем терміна «механізм» при викладенні конституційних приписів. Разом із цим існує велика кіль­кість положень, які містять регламентацію окремих частин механізму Української держави, що надає конституційно-правових ознак явищу, яке розглядається. Тобто, виходячи із загальнотеоретичних ознак меха­нізму держави взагалі, можна говорити про конституційну природу цього явища.

Про це свідчать й наукові положення, згідно з якими механізм дер­жави визначають як «конституційно-правовий механізм» [482, с. 78; 80, с. 15]. Акцентується увага на тому, що механізм Української держави регламентується перш за все конституційно-правовими нормами.

Об'єктивне уявлення про правову природу поняття механізму Укра­їнської держави можна сформулювати завдяки проведенню аналізу існуючих підходів і провідних точок зору щодо характеристики цього явища в науці конституційного права.

Такі автори, як В. Погорілко, Ю. Тодика, В. Федоренко, Ю. Шем­шученко, Н. Шукліна та інші, розглядають механізм держави у двох значеннях - вузькому та широкому. У вузькому значенні механізм дер­жави опосередковує собою «конституцію» держави, тобто устрій, ор­ганізацію, будівництво держави. У широкому значенні автори розуміють механізм держави як систему її органів і організацій та інших інститу­тів, які складають організаційні основи держави: організаційно- політичні, організаційно-економічні та ін. Саме під механізмом держа­ви розуміють систему органів державної влади (апарат держави) та інші основні елементи, інститути держави. До механізму держави, крім органів державної влади, автори відносять громадянство, територію (територіальний устрій), бюджетну, грошову і банківську системи, Збройні Сили України та інші військові формування держави, держав­ні символи тощо [48, с. 107; 1047, с. 88-89; 482, с. 78].

Запропоноване визначення механізму держави в широкому розу­мінні потребує всебічного та системного підходу до цього явища із врахуванням не тільки організаційних основ, але й правових, а також із конкретизацією суб’єктів, які забезпечують функціонування механіз­му в цілому. На наш погляд, при розумінні механізму держави у вузько­му значенні вчені його майже ототожнюють зі змістом поняття «дер­жавний лад України». Сам термін «конституція», який слугує основою або підгрунтям наведеного твердження, є більш вдалим для характерис­тики змісту поняття «державний лад України». Традиційно державний лад відображає устрій, організацію, будівництво держави. У такому аспекті ототожнення механізму держави та державного ладу є недо­цільним у зв'язку з тим, що механізм Української держави є складовою державного ладу.

Інший підхід має відображення в розгляді складових механізму, тоб­то явищ, які його характеризують, поза самим терміном «механізм дер­жави». Не акцентується увага на механізмі держави, але зазначаються й аналізуються його складові (наприклад, державний апарат, органи державної влади тощо). До того ж у деяких випадках термін «механізм» використовується, але в іншому значенні, наприклад, «механізм органів державної влади», який не є рівнозначним терміну «державний меха­нізм». Так, наприклад, В. Шаповал розглядає «механізм державної вла­ди», елементами якого є відповідні органи державної влади [979]. З одно­го боку, така позиція є природною з огляду на те, що механізм держави виражає у своїй організації і діяльності найважливіші якості державної влади. Але, з іншого - державні функції та завдання, державне управлін­ня (у широкому розумінні) та вплив на суспільні процеси здійснюються не тільки завдяки діяльності владних структур, а й державних організацій, що не мають владних повноважень. Звідси, не можна ототожнювати по­няття «механізм держави» та «механізм державної влади».

Згідно з наступним підходом, російський вчений-конституціоналіст Б. Страшун визначає механізм держави як систему органів, установ і процедур, які в сукупності забезпечують функціонування держави [46, с. 250]. Автор конкретизує суб'єкти механізму. Крім державних органів визначає й установи, без участі яких є неможливою реалізація деяких функцій держави. Досить цікавим є зазначення серед елементів, утво­рюючих механізм держави, процедур [1000, с. 107; 140]. Процедури відображають одні з основних якостей механізму - динамічні якості. Звичайно ж, функціонування механізму держави - це процес, який складається з послідовних і паралельних процедур. Одні з них мають первинний характер і є стадіями відносно інших. Деякі процедури здійснюються паралельно, тобто вони є постійними. Наприклад, взаємо­дія органів державної влади являє собою сукупність певних процедур постійного характеру, тому що вона забезпечується завдяки здійсненню процесуальних дій цими органами.

Заслуговує на увагу підхід до визначення змісту поняття «держав­ний механізм», запропонований В. Борденюком [1048; 1049]. Він ви­значає державний механізм як систему органів державної влади та систему органів місцевого самоврядування, що є відносно відокремле­ними частинами (компонентами) єдиного цілого - державного механіз­му (апарату), основне призначення якого полягає в реалізації цілей, завдань і функцій держави [1050, с. 58]. Принципово новим моментом такого підходу є констатація наявності двох підсистем у державному механізмі, однією з яких є система органів місцевого самоврядування. На користь такого висловлювання автором наведено науково обґрунто­вані положення, які на перший погляд є досить переконливими. Така інтерпретація визначення поняття державного механізму випливає із закономірностей функціонування цілісних соціальних систем, де від­буваються процеси управління. Такою цілісною соціальною системою є народ, публічно-правовою формою організації якого є держава в ці­лому. А тому, як вважає науковець, органи, що створюються на різних рівнях її територіальної організації, якій також властива системна при­рода, не можуть не утворювати єдиної щлісної системи органів публіч­ної влади. Ця система складається з підсистеми органів державної влади та органів, які через те, що вони обираються населенням відпо­відних адміністративно-територіальних одиниць, а не формуються центральними органами держави, визначені в Конституції як органи місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень беруть участь у здійсненні практично всіх завдань і функцій держави, але на засадах відносної автономії. А це означає, що Конституція не ліквідувала сис­темні інтеграційні зв'язки між органами держави та органами місцево­го самоврядування, а лише змінила характер взаємовідносин між ними, ключову роль у регулюванні яких відіграють закони. Тому будь-яке за­перечення наявності таких зв'язків є по суті запереченням цілісності держави, а отже, й суспільства в цілому.

З одного боку, позитивним внеском автора є акцентування уваги на наявності зв'язку державного механізму з управлінням. Вказується на соціальну природу механізму, а державний механізм розглядається у співвідношенні з функціями держави. Новим при вказаному підході є визначення органів місцевого самоврядування серед елементів дер­жавного механізму [1050, с. 58]. Водночас таке твердження має дис­кусійний характер. Суб'єктами державного механізму є перш за все державні органи та інші інститути, які діють від імені та в інтересах держави в цілому. Органи місцевого самоврядування не мають ознак державних органів, які складають державний апарат і є основою дер­жавного механізму.

Інші автори з цього приводу обґрунтовано зазначають, що взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування, які не на­лежать до системи органів державної влади, має дві правові підстави. Вони виходять із спільності завдань у сфері економічного та соціаль­ного розвитку. Разом із тим закон допускає можливість наділення ор­ганів місцевого самовряду вання певними державними повноваженнями. Взаємодія механізму держави з органами місцевого самоврядування сприяє розширенню демократичної основи державної влади, а реаліза­ція конституційного права громадян на участь в управлінні державни­ми справами перш за все пов’язується з їх діяльністю в органах само­врядування [999, с. 167].

Як було зазначено вище, деякі автори при розкритті конституційних засад функціонування державного механізму застосовують термін «конституційний механізм державної влади» [1051, с. 322] або «меха­нізм органів державної влади» [284, с. 462]. Такий підхід є вузьким і більшою мірою стосується державного апарату, тому що мова йде про суб’єктів, які здійснюють державну владу і наділені для цього відповід­ними державно-владними повноваженнями (органи державної влади). Зазначені органи мають діяти в постійній взаємодії і створювати єдиний державний механізм. Автори акцентують увагу на трьох основних складових такого механізму - законодавчій, виконавчій, судовій владі. Звідси, його первинними суб’єктами є органи законодавчої, виконавчої і судової влади.

Отже, проведений аналіз дозволяє, з одного боку, констату вати неоднозначну варіативність визначення поняття «механізм держави» як у загальнотеоретичному, так і галузевому вимірах, з іншого - до­зволяє визначити пріоритетні орієнтири наукового пошуку, здійснити узагальнення цієї проблематики та здійснити спробу її авторської інтер­претації.

Таким чином, питання організації та діяльності механізму держави вимагають подальших комплексних наукових розробок з метою розу­міння його реальної природи відповідно до конституйованих положень, а також аналізу проблем, пов’язаних із загальними закономірностями організації і функціонування державного механізму в умовах станов­лення й формування правової держави.

Конкретним результатом правового аналізу є умовний поділ існую­чих в юридичній науці точок зору на п’ять підходів. На основі існуючих наукових підходів до проблеми визначення поняття механізму держави та проаналізованих у межах цього дослідження, враховуючи загально­теоретичні та галузеві положення щодо цього питання, можна сформу­лювати авторське визначення поняття механізму Української держави. Механізм Української держави - це нормативно визначена ієрархічна система державних інститутів - органів, підприємств, установ та інших структур, забезпечених необхідними організаційними, матеріально- технічними та фінансовими засобами з метою практичної реалізації функцій держави.

Механізм держави важливо розглядати в поєднанні статичного й динамічного аспектів, це розширює діапазон наукового пошуку. Дер­жавний механізм складається з державних інституцій двох типів і зв’язків між ними.

До першої групи можна віднести державні інституції, які здійсню­ють державно-владну, організаційно-регулятивну діяльність. Вони є єдиною групою й об’єднуються назвою «державні органи». Для ви­конання покладених на них завдань органи держави наділені державно- владними повноваженнями і є офіційними представниками держави. Державні органи є найбільш важливими інституційними утвореннями для реалізації функцій держави. До другої групи можна віднести дер­жавні організації, основним призначенням яких є безпосередня прак­тична діяльність з виконання функцій держави. Вони створюються органами держави і управляються ними. Залежно від сфери державної діяльності (охоронна, економічна, культурно-виховна), у якій діють державні організації, їх умовно можна поділити на три види. В еконо­мічній сфері діють державні організації - підприємства й установи, основним призначенням яких є виробнича діяльність або діяльність, що забезпечує виробництво, а також надання послуг. Культурно-виховні завдання здійснюються такими державними організаціями, як навчаль­ні заклади, театри, бібліотеки, му зеї тощо. В охоронній сфері практич­не виконання функцій покладається на озброєні державні організації.

Державні інституції пов’язані між собою складними взаємовідно­синами, мають вертикальні (ієрархічні) й горизонтальні (координацій­ні) зв'язки. Сукупність державних інституцій (завдяки зв’язкам, що впорядковують їх взаємовідносини) є єдиним цілим з конкретними якостями, які не характерні їм окремо, тобто є складною системою.

Отже, державні органи та інші державні організації об’єднуються структурними зв’язками і відносинами, які створюють із різних еле­ментів єдину систему, надаючи їй цілісності й динамічності, здатності здійснювати певні функції. Зв'язки і відносини носять різний характер, їх можна поділити на правові, організаційно-управлінські, етичні тощо. Основний вид структурних зв'язків державного механізму - це право­ві зв'язки і відносини. Норми права регламентують порядок формуван­ня державних органів та інших організацій, принципи їх діяльності, компетенцію, основи взаємодії тощо.

«Механізм держави» включає в себе чотири складові: 1) правову - сукупність правових норм, що визначають систему державних інсти­туцій, їх повноваження, форми і методи діяльності, способи реалізації завдань і функцій держави; 2) структурну - сукупність державних орга­нізацій: органів держави, державних підприємств, державних установ; 3) функціональну - система визначених функцій, для реалізації яких створені відповідні державні організації; 4) інструментальну - система визначених законодавством повноважень, способів, методів, прийомів й засобів реалізації державних функцій. Ці складові знаходяться у взаємозв’язку і взаємозалежності.

Державний механізм повинен ефективно функціонувати, інакше вирішення політичних, економічних та соціальних завдань є нерезуль­тативним. Для цього важливо дотримуватися таких умов: забезпечува­ти стабільність влади та стійкість конституційних інститутів; послідов­но виконувати функції, покладені на державні органи; правильно ви­користовувати методи правового регулювання в економічній, соціальній і політичній сферах; підтримувати баланс елементів механізму держа­ви; сприяти демократизації влади й широкій участі громадян в управ­лінні державними справами.

Отже, проаналізовано наукові підходи до проблеми визначення по­няття механізму сучасної Української держави й сформульовано його авторське визначення. Таке визначення забезпечує характеристику меха­нізму ефективного функціонування держави та взаємодії різних структур у процесі реалізації політичної, економічної, соціальної, екологічної і культурної функцій держави й може бути загальнометодологічною платформою для дослідження особливостей механізму сучасної Україн­ської держави.

<< | >>
Источник: Наливайко Л. Р.. Державний лад України: теоретико-правова модель : монографія / Л. Р. Наливайко. - X. 2009. - 598 с. . 2009

Еще по теме 3.1. Механізм Української держави як інституціональний елемент державного ладу:

  1. Органи держави як основний елемент механізму держави
  2. РОЗДІЛ з ТЕОРЕТИКО-КОНЦЕПТУАЛЬНА МОДЕЛЬ МЕХАНІЗМУ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
  3. Розділ VIII МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
  4. Розділ VIII МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
  5. § 5. Елементи механізму правового регулювання та їх призначення
  6. Основні етапи становлення та розвитку сучасного державного ладу України
  7. Теорія принципів державного ладу України
  8. Поняття державного ладу як загальнотеоретичної категорії
  9. Гарантії державного ладу: поняття, ознаки, функції та класифікація
  10. la) Обов’язки держави: державний обов’язок і державна несправедливість; відповідальність держави
  11. § 3. Механізм держави
  12. § 1. Механізм держави
  13. § 1. Поняття та елементи форми держави
  14. РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
  15. Форми і методи реалізації функцій Української держави
  16. § 1. Механізм держави і його структура
  17. § 1. Механізм держави і його структура
  18. Розділ 8. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ
  19. Органи Української держави: концептуальні засади системи та розвитку