<<
>>

Міжнародні і національні правові системи: спільні риси та особливості

Процеси глобалізації мають істотний вплив не тільки на національне, а й на міжнародне право та їх взаємовідносини одне з одним.

Міжнародне право становить нині досить розгалужену, відносно автономну щодо внутрішнього права країн систему.

Обом цим системам притаманні як спільні риси, що випливають з їх належності до феномену «право», так і відмінності.

Як і внутрішнє право, міжнародне право має на меті запобігання і вирішення конфліктів, що виникають відповідно у конкретному суспільстві (внутрішнє право) чи в міжнародному співтоваристві (міжнародне право). Як перше, так і друге є засобами цивілізованого розв'язання конфліктів на основі взаємних зобов'язань і формально-юридичної рівності сторін, а отже, є антиподом свавілля. Як внутрішнє, так і міжнародне право ґрунтуються на одних і тих самих основоположних принципах права - справедливості, рівності, гуманізмі. Як у внутрішньому, так і в міжнародному праві простежуються тенденції до синтезу, інтеграції надбань трьох основних концепцій праворозуміння - доктрини природного права, юридичного позитивізму і соціологічної юриспруденції.

Подібно до національного права романо-германської та деяких інших правових сімей система міжнародного права складається з відповідних галузей, підгалузей, інститутів. До галузей міжнародного права належать: дипломатичне і консульське право, міжнародне економіч- не право, міжнародне повітряне право, міжнародне космічне право, міжнародне морське право, міжнародне атомне право, міжнародне кримінальне право, міжнародне екологічне право (охорони довкілля), право міжнародних договорів.

В галузях міжнародного права виокремлюють відповідні підгалузі та інститути. У міжнародному економічному праві, наприклад, існують такі підгалузі, як міжнародне торгове право, міжнародне фінансове право, міжнародне інвестиційне право; в міжнародному морському праві - інститути виключної економічної зони, відкритого моря, континентального шельфу; в міжнародному кримінальному праві - інститут екстрадиції та ін.

Система міжнародного права разом з іншими міжнародно-правовими явищами - міжнародними договорами, міжнародними звичаями, міжнародною судовою практикою та іншими джерелами міжнародного права, міжнародними юридичними установами тощо - утворюють поняття міжнародної правової системи (або ж за поширеною у науці міжнародного права термінологією - систему міжнародного правового порядку).

Сучасні міжнародні правові системи доволі неоднорідні. Вони, як і національні правові системи, можуть бути згруповані (класифіковані) у певні масиви, які іменують по-різному - типами, видами тощо. Критерії, за якими здійснюється така класифікація, також досить різноманітні:

• залежно від простору, на який поширюється дія міжнародної правової системи та кола її суб'єктів-членів, міжнародні правові системи поділяються на універсальні (правова система ООН) та регіональні (правові системи європейських, азіатських, американських, африканських міждержавних організацій);

• залежно від сфери регулювання, яка охоплюється тією чи іншою правовою системою, виокремлюють міжнародні правові системи загального характеру, якими регулюється комплекс політичних, економічних, соціальних, культурних та інших міжнародних відносин (наприклад, та ж правова система ООН) і правові системи спеціального характеру, об'єктом регулювання яких є лише окремі сфери міжнародних відносин - трудових, охорони здоров'я (наприклад, правові системи Міжнародної організації праці, Всесвітньої організації охорони здоров'я);

• залежно від наявності чи відсутності наддержавних (наднаціональних) структур у складі міжнародних правових систем та їхніх повноважень можна виокремити класичні міжнародні правові системи, в яких відсутні наддержавні, зокрема, правотворчі органи (наприклад, правова система ООН) та правові системи з елементами, притаманними внутрішньодержавним правовим системам, побудованим на засадах федерації (наприклад, правова система ЄС).

В науковій літературі та навчальних посібниках можна зустріти також інші критерії класифікації міжнародних правових систем.

Поряд із спільними та подібними рисами, притаманними праву загалом та національним правовим системам, зокрема, міжнародне право і міжнародні правові системи мають істотні особливості, що знаходять прояв у суб'єктах і об'єктах правового регулювання, способах і процедурах міжнародної правотворчості, джерелах права, механізмах його забезпечення тощо.

Протягом багатьох століть вважалося, що міжнародне право регулює виключно відносини між державами. Згодом коло суб'єктів міжнародно-правового регулювання розширилося за рахунок включення до нього націй і народів, що борються за незалежність, міжнародних організацій, державоподібних утворень (типу Ватикану) тощо. Будь-яка участь людини (автономної особистості, індивіда) в публічних міжнародно-правових відносинах навіть у статусі пасивного «суб'єкта права» категорично заперечувалася. Індивід наділявся правосуб'єктністю тільки в міжнародному приватному праві, яке регулює цивільно-правові, трудові та деякі інші відносини між громадянами різних держав та їх об'єднаннями.

Проте у другій половині ХХ століття під впливом процесів антрополо- гізації, «олюднення» права, про що йшлося раніше (розділ 2), у сфері міжнародно-публічної правосуб'єктності відбулися суттєві зміни: поряд з класичними, типовими суб'єктами міжнародного права, носієм міжнародно-публічної правосуб'єктності почав визнаватися індивід - спочатку досить обережно як «нетиповий» суб'єкт міжнародно-правових публічних відносин, а дещо пізніше - і без епітету «нетиповий», тобто як носій міжнародної правосуб'єктності, що має певні особливості. Цьому сприяло, як зазначалося раніше, визнання принципу поваги до прав людини одним з визначальних принципів міжнародного права, прав людини - безпосередньо діючим правом (що знайшло, зокрема, закріплення в конституціях деяких країн), розширення відповідних міжнародно-правових установ, що на міжнародному рівні гарантують і захищають права людини, та формування нової галузі міжнародного права, яка визначає обов'язки держави із забезпечення прав та свобод всім людям, незалежно від раси, кольору шкіри, релігійних переконань, статі, мови, майнового стану тощо. Цю галузь часто іменують «міжнародним правом з прав людини» (International Human Rights Law). Проте підходи до розуміння предмета її регулювання та змісту в міжнародно-правовій літературі неоднозначні. Одні автори фактично ототожнюють її з міжнародним гуманітарним правом (International Humanitarian Law), інші вважають, що міжнародне гуманітарне право - це система норм, що регламентує виключно закони і звичаї війни та забезпечення прав людини в цих умовах, ще інші вказують, що це система норм міжнародного права, які регулюють однорідні відносини, пов'язані із забезпеченням прав людини в умовах збройних конфліктів, іменують «правом збройних конфліктів», розглядаючи його як самостійну галузь міжнародного права тощо.

Оскільки в розумінні поняття міжнародного права з прав людини та його структури поки що відсутня належна визначеність предмета регулювання, до переліку галузей міжнародного права воно може бути включене з певними застереженнями (адже предмет правового регулювання - один з вирішальних критеріїв поділу права на галузі, про що детальніше йшлося у розділі 8).

Не можна сказати, що дискусії щодо місця людини (індивіда) в міжнародній правовій системі з усуненням розбіжностей у цьому та у деяких інших питаннях будуть завершені. Проте однозначно можна констатувати, що її (його) активна участь в міжнародно-правових процесах, що відбуваються у сфері прав людини, є нині беззаперечною. Це означає, що міжнародне право, як і внутрішнє право держави, може існувати тільки на благо людини, яка є його основою і орієнтиром.

Процес правотворення в міжнародному праві, хоч і має певні спільні риси з процесом правотворення у внутрішньому праві країн (він починається в глибинах міжнародного життя, проходить відповідні етапи формування і легітимації), проте суттєво відрізняється від процесу внутрішньодержавної правотворчості. У міжнародній правовій системі, як правило, не існує спеціалізованих наддержавних правотворчих органів, які ухвалюють обов'язкові для виконання державами нормативні акти (виняток, до того ж з певними застереженнями, становлять окремі регіональні міждержавні об'єднання, найпоказовішим з яких є Європейський союз, про особливості правової системи якого мова попереду). У міжнародному праві, на відміну від класичного законодавчого процесу, домінує процедура узгодження волі держав, пошуку компромісів між ними. З огляду на це головним джерелом міжнародного права є міжнародний договір, тобто добровільна угода між двома чи декількома його суб'єктами.

Попри те, що окремі фахівці з міжнародного права інколи висловлюють сумнів в адекватності цього джерела динамізму сучасного міжнародного життя у зв'язку із складністю процедури підготовки, укладання, схвалення і набуття чинності міжнародним договором, він залишається і, очевидно, залишатиметься й надалі одним з найдемо- кратичніших способів міжнародної правотворчості.

Невипадково саме міжнародні договори не тільки мають визначальний вплив на міжнародні правові системи, а й найчастіше визнаються цивілізованими державами світу частиною національних правових систем.

До джерел міжнародного права належать також міжнародні звичаї, юридично обов'язкові акти міжнародних організацій, правова доктрина - положення і висновки авторитетних фахівців з публічного права, судові рішення міжнародних судових органів.

Особливе місце в системі джерел міжнародного, як і внутрішнього, права посідають загальні принципи права (за формулою статті 38 Статуту Міжнародного Суду ООН - «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями»). Як і у внутрішньому праві, вони становлять духовну (ідейну) основу міжнародного права, визначають його головний зміст та найхарактерніші риси, забезпечують єдність і цілісність міжнародної правової системи загалом.

Хоч в міжнародному праві не існує якогось загальновизнаного зводу його принципів, однак до основних принципів сучасного міжнародного права прийнято відносити: принцип поваги до прав людини; суверенітету і суверенної рівності всіх держав; самовизначення народів і націй; принцип незастосування сили чи загрози силою в міжнародних відносинах, цілісності і недоторканності державної території; принцип невтручання у внутрішні справи держав і народів; мирного врегулювання міжнародних спорів; заборони дискримінації в міжнародних відносинах; принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань та деякі інші. Всі ці принципи за своєю суттю є нічим іншим як переведенням на мову міжнародного права, конкретизацією основоположних правових принципів - справедливості, рівності, гуманізму, про які йшлося у розділі 3.

Загальні принципи міжнародного права в свою чергу конкретизуються в принципах відповідних галузей та інститутів міжнародного права.

На жаль, попри тривалу історію загальних принципів міжнародного права та часто вживаний для їх характеристики епітет «загальновизнані», вони для деяких держав (насамперед держав з неоімперськими амбіціями) такими не стали. Приєднання цих держав до міжнародно- правових актів, в яких названі принципи зафіксовані, та задекларова- ність вірності їм у національних конституціях не змінили великодержавної імперської психології лідерів цих держав (та й, як це не сумно усвідомлювати, значної частини їх громадян). Такі держави продовжують діяти у відносинах з іншими державами з позицій сили, у тому числі військової, брутально попираючи практично всі перераховані принципи міжнародного права. Чи не найяскравішим прикладом у цьому плані є нинішня Росія у її відносинах з Україною та іншими пострадянськими державами.

Даючи відсіч російській агресії під час так званої «гібридної війни», Україна не тільки захищає свою територіальну цілісність, а й виступає форпостом світового правопорядку, що базується на названих принципах міжнародного права. Хоч і з певним запізненням це починають усвідомлювати «цивілізовані нації», які, на відміну від Росії, не на словах, а на ділі сповідують вказані принципи. Це означає, що за останні десятиліття (після Другої світової війни) світ істотно змінився, і досягти у ньому довготривалих успіхів феодальними силовими методами неможливо.

20.3.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015
Помощь с написанием учебных работ

Еще по теме Міжнародні і національні правові системи: спільні риси та особливості:

  1. НАЦІОНАЛЬНІ I МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ СПІВВІДНОШЕННЯ
  2. § 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
  3. § 1. Поняття, риси і класифікація принципів, що діють у правовій системі
  4. Тема 14. Правові (юридичні) системи. Система права. Система законодавства
  5. § 3. Основні риси правової системи Канади
  6. Поняття та основні риси системи права
  7. ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ'ЄДНАННЯ. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА СІМ'Ї НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. МІСЦЕ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ • • УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ
  8. Міжнародні валютні відносини і валютні системи
  9. § 2. Основні риси правових систем країн Латинської Америки
  10. § 5. Характерні риси правової системи Нової Зеландії
  11. § 2. Специфічні риси американської правової системи (у порівнянні з англійською)