<<
>>

Мораль як регулювання внутрішньої поведінки

Розрізнення моралі та права не можна переносити на поведінку, до якої людину зобов’язують моральним чи правовим чином. Самогубство може заборонятися не лише мораллю, а й правом. Сміливість і цнотливість можуть бути не тільки моральними, а й правовими обов’язками.

Хибною виявляється також досить поширена думка про те, що право визначає норми зовнішньої, а мораль — норми внутрішньої поведінки. Норми обох порядків впливають на обидва способи поведінки. Сміливість як моральна чеснота не лише полягає в такому стані душі, як безстрашність, а й реалізується у зовнішній поведінці, що її викликав цей стан. I коли правовий порядок забороняє навмисне вбивство, то він забороняє не лише заподіяння смерті одній людині внаслідок зовнішньої поведінки іншої, а й таку «внутрішню поведінку», яка є наміром заподіяти смерть. Внутрішня позиція, яка вимагає — на думку декотрих філософів, що працюють у галузі моралі, — застосування саме моралі, а не права, полягає в тому, що для свого «морального» статусу вона повинна реалізуватися всупереч нахилам особи чи (що, по суті, означає одне й те саме) всупереч егоїстичному інтересові особи[43].
Оскільки такий підхід тільки й свідчить, що обов’язок, установлений моральною нормою, схиляє до певної поведінки, то це означає, що ця норма чинна й тоді, коли нахил або егоїстичний інтерес протистоять унормованій поведінці. Це справедливо й для обов’язків, що їх встановлюють правові норми. Соціальний порядок неминуче визначає поведінку, що може бути спрямована проти якогось нахилу чи егоїстичного інтересу індивідів, поведінку яких диктує цей порядок. Визначати тільки одну поведінку, яка відповідала б усім нахилам чи егоїстичним інтересам, було б зайвим, оскільки люди прагнуть задовольнити свої нахили та егоїстичні інтереси і без будь-яких приписів. Соціальний порядок, себто норма, що визначає певну людську поведінку, має сенс лише тоді, коли існує інший стан, аніж той, коли кожен прагне задовольнити свої нахили чи егоїстичні інтереси, які можна було б задовольняти і без дії та впливу соціального порядку.
Себто в цьому випадку люди повинні дотримуватися поведінки, яка суперечить їхнім нахилам чи егоїстичним інтересам. При цьому слід зауважити, що коли особи, які перебувають у полі дії соціального порядку, справді поводяться згідно з нормами цього порядку, то це відбувається лише тому, що ця поведінка відповідає їхнім нахилам чи егоїстичному інтересові. Такі нахили й такий егоїстичний інтерес викликаються соціальним порядком і, можливо, — хоч і не обов’язково — протиставляються тим нахилам і тому егоїстичному інтересові, які сформувалися б і самі без впливу цього соціального порядку. Людина може мати суперечливі нахили чи інтереси. Її реальна поведінка залежить від того, який нахил переважить чи який інтерес виявиться сильнішим. Жоден соціальний порядок не в змозі усунути нахили людей, їхні егоїстичні інтереси як мотиви їхніх дій чи невиконання цих дій. Коли соціальний порядок починає діяти, він може лише створити нахил або інтерес до того, щоб поводитися відповідно до соціального порядку й протиставити цей нахил і ці інтереси тим, які формуються поза соціальним порядком.

Одначе згадану вище етичну теорію інколи тлумачать так, нібито моральну цінність має лише поведінка, спрямована проти нахилу чи егоїстичного інтересу[44]. Оскільки вислів «мати моральну цінність» означає не що інше, як «відповідати моральній нормі», то за допомогою цієї доктрини, очевидно, стверджують, що мораль диктує, мовляв, лише те, що людина у своїй поведінці повинна притлумлювати свої нахили — не реалізовувати своїх егоїстичних інтересів, а керуватися іншими мотивами. A це означає, що моральна норма стосується лише мотиву поведінки. He кажучи вже про те, що психологічно неможливо виконати вимогу діяти, керуючись іншими мотивами, крім мотивів нахилу чи егоїстичного інтересу, мораль, норма якої стосується лише мотиву поведінки, спонукає до іншого соціального порядку, який приписує зовнішню поведінку. Норма моралі, яка стосується лише мотиву зовнішньої поведінки, неповна. Вона може набувати чинності лише разом із нормами, що передбачають зовнішню поведінку й теж повинні бути моральними нормами.

He кожна поведінка може бути моральною лише тому, що вона ґрунтується на засадах, які суперечать нахилові чи егоїстичному інтересові. Якщо хтось виконує наказ когось убити, ця його дія не може мати жодної моральної цінності й тоді, коли вона суперечить схильностям чи егоїстичному інтересові виконавця. Оскільки чинний соціальний порядок забороняє навмисне вбивство, воно є «ціннісно протилежним» (wertwidrig). Моральну цінність може мати лише поведінка, що не тільки мотивом, а й сама собою відповідає моральній нормі. У процесі винесення моральної оцінки мотив годі відділити від поведінки, що мотивується. Це — ще одна підстава, чому поняття моралі не можна обмежити нормою, згідно з якою слід обмежувати свої нахили, не втілювати в життя своїх егоїстичних інтересів. Але тільки тоді, коли це поняття моралі буде обмежене саме так, можна буде відрізнити мораль від права в тому сенсі, що мораль стосуватиметься внутрішньої поведінки (наміру) індивіда, а право визначатиме його зовнішню поведінку[45].

10.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Мораль як регулювання внутрішньої поведінки:

  1. § 2. Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки
  2. Поняття правового регулювання. Правове регулювання і правовий вплив
  3. § 3. Право і мораль
  4. § 3. Право і мораль
  5. § 1. Поняття і види правової поведінки
  6. § 1.Поняття і види правової поведінки
  7. § 1. Правова і правомірна поведінка
  8. Мораль як позитивний безпримусовий порядок
  9. Теорія поведінки споживача
  10. Розділ 18.ПОВЕДІНКА ОСОБИ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ
  11. § 3. Право и мораль
  12. Розділ 18. ПОВЕДІНКА ОСОБИ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ
  13. § 2. Право и мораль
  14. 13.7 Право и мораль
  15. § 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки
  16. § 3. Склад і види правомірної поведінки