<<
>>

Обов ’язок виправлення

Часто правовий обов’язок індивіда виправити, відшкодувати спричинені ним чи кимось іншим матеріальні чи моральні збитки витлумачується як санкція, і тому й цей обов’язок визначається як відповідальність.

Така побудова змішує поняття обов’язку, відповідальності й санкції. Сама по собі санкція є ніяким не обов’язком — вона може, але не повинна встановлюватись як така — а примусовим актом, що його котрась норма пов’язує з певною поведінкою, протилежність якої, схвалена правовим порядком, виступає змістом правового обов’язку. Bce це можна висловити ще й так: санкція є примусовим актом, що конституює правовий обов’язок. Так само й відповідальність — як уже доведено вище — є ніяким не обов’язком, а відношенням індивіда, проти котрого спрямовується примусовий акт, до делікту, скоєного ним або ж кимось іншим. Обов’язок виступає як допущення делікту з боку індивіда, чиєю поведінкою й формується сам делікт. Правовий порядок може зобов’язувати індивідів не завдавати іншим шкоди, не встановлюючи при цьому зобов’язання відшкодовувати збитки, завдані комусь навсупереч обов’язку.
Подібний обов’язок виправлення існує тільки тоді, коли за умову санкції висувають не саме лише завдавання комусь шкоди, а й також невідшкодуван- ня протиправно завданих збитків. Той факт, що правовий порядок зобов’язує когось до відшкодування завданих збитків, коректно описується ось цим правовим положенням: «Коли котрий-небудь індивід завдає комусь іншому збитків, не виправляючи при цьому завданої шкоди, тоді належить спрямувати примусовий акт як санкцію на майно того індивіда, себто примусово забрати в того індивіда майно, аби ним відшкодувати потерпілому індивідові збитки, яких цей зазнав». Як ми вже зазначали, індивід може бути зобов’язаним не завдавати іншим ніякої шкоди, не бувши при цьому зобов’язаним відшкодовувати завдані навсупереч обов’язку збитки.
Тоді це міг би бути такий випадок, коли й відшкодування завданих збитків не дозволяло б уникнути санкції. Хоча зазвичай, відповідно до позитивного права, цілком можливо уникнути застосування санкції за допомогою відшкодування збитків. Сказати б інакше: існує зобов’язаність не тільки не завдавати своєю поведінкою іншим шкоди, а й, коли поведінкою, що суперечить обов’язкові, вже завдано шкоди іншим, — відшкодувати її. Санкція накладення цивільним судом арешту на майно ґрунтується на двох обов’язках: головного обов’язку не завдавати шкоди та компенсаційного обов’язку відшкодовувати спричинені навсупереч обов’язку збитки, себто вторинного обов’язку, який заступає порушений головний обов’язок. Обов’язок відшкодовувати збитки є не санкцією, а тільки цим компенсаційним обов’язком. До санкції накладення арешту на майно, себто до примусового відшкодування збитків, здійснюваного через орган правосуддя, вдаються лише тоді, коли не виконано компенсаційного обов’язку. Коли санкція цивільного накладення арешту спрямовується на майно індивіда, котрий завдав комусь своєю поведінкою збитків і не відшкодував їх, тоді цей індивід відповідає за свій власний делікт, що полягає в невідшкодуванні завданих ним збитків. Однак за цей же самий делікт, себто за невідшкодування завданих індивідом збитків, відповідальність може нести й інший індивід. Це той випадок, коли санкцію цивільного арешту належить спрямувати на майно котрогось іншого індивіда, якщо перший індивід не виконує свого обов’язку відшкодування завданих збитків. Однак другий індивід буде відповідальним лише тоді, коли сам він не зможе уникнути цієї санкції шляхом свого власного відшкодування збитків, скоєних першим індивідом. Однак зазвичай він, згідно з позитивним правом, усе-таки може завдяки цьому уникнути санкції. Адже, як правило, він не тільки відповідає за невідшкодування — в першу чергу — збитків, скоєних зобов’язаним зробити відшкодування індивідом, а й — у другу чергу — є зобов’язаним відшкодувати завдані комусь першим індивідом збитки, якщо той їх не відшкодовує. Тільки як суб’єкт цього обов’язку, а не як об’єкт цієї відповідальності, він може завдяки своїй поведінці уникнути санкції. Але тоді він відповідає не тільки за невідшкодування збитків, заподіяних тим індивідом, що, навсупереч обов’язку, не виправив завданої ним шкоди, а й також за своє власне невідшкодуваннй тих збитків. Ані цей його обов’язок відшкодувати ті збитки, ані його відповідальність за виконання цього свого обов’язку не є санкцією. Санкція вступає в дію аж тоді, коли ні перший, ні другий індивіди не відшкодовують збитків.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Обов ’язок виправлення:

  1. Правовий обов’язок та вщповщальність а) Правовий обов 'язок і санкція
  2. la) Обов’язки держави: державний обов’язок і державна несправедливість; відповідальність держави
  3. б) Правовий обов ’язок і повинність
  4. Суб’єктивне право: наділення правом та уповноваження а) Право та обов ’язок
  5. § 4. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як основний юридичний зміст правовідносин
  6. 2.3. Соціально-психологічні методи виправлення правопорушника
  7. 6.2. Соціально-психологічна характеристика рецидивістів, та особливості їх виправлення
  8. РОЗДІЛ 6 СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ВИПРАВЛЕННЯ ЗАСУДЖЕНИХ ДО ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ
  9. 1.3. Зв’язок вікової психології з іншими науками
  10. 1) Обов'язки юридичноїособи
  11. Специфічні ознаки держави та їх зв'язок з правом