<<
>>

§ 2. Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини

Основні права людини — гарантована законом міра свободи (можливості) особи, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства в змозі забезпечити її існування і розвиток та закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для усіх людей.

Ознаки основних прав людини: 1) можливості (свободи) людини діяти певним чином або утримуватися від певних дій, спрямовані на задоволення потреб, без яких вона не в змозі нормально існувати і розвиватися; 2) можливості, що обумовлені біосоціальною сутністю людини, належать їй від народження і не потребують «дозволу» з боку кого б там не було, у тому числі держави. Вони не можуть бути «відібрані» за свавіллям влади держави, оскільки не «дані» нею. Це природні невідчужувані права', 3) можливості, які не обмежені територією держави (позате-риторіальні) і не залежать від національної належності людини (наднаціональні): вони належать їй вже в силу того, що вона є людиною. Вони походять від природи людини і покликані формувати та підтримувати в людині почуття власної гідності, її індивідуальність; 4) можливості, що є залежними (у плані здійснення) від можливостей суспільства — рівня його економічного, політико-соціа-льного, духовно-культурного розвитку.
Зрозуміло, що рівень розвитку суспільства не залишається незмінним, так само, як і потреби самої людини; 5) можливості, що мають правовий характер, оскільки внесеш до законодавчих актів, які створені в межах держави і на міжнародному рівні. Визнання, дотримання, охорона і захист державами (у результаті угод) основних прав людини, закріплених на міжнародному рівні, є свідченням про те, що вони стали не лише >>>173>>> об'єктом міжнародного регулювання, але й міжнародними стандартами. Потреба міжнародного врегулювання прав людини після Другої світової війни обумовлювалася усвідомленням того, що: • тоталітарний режим — загроза миру, а демократія забезпечує безпечну зовнішню політику; • масові порушення прав людини державами (геноцид[1], апартеїд[2]) можуть бути припинені лише у разі захисту прав людини країнами світового співробітництва; • загальновизнані уявлення про мінімальні стандарти прав людини в національному демократичному суспільстві, які відповідають даному етапу розвитку цивілізації, повинні одержати закріплення в міжнародно-правових актах.
Положення про права людини, що містяться у статтях Статуту ООН (1945), стали основою становлення нового інституту права — міжнародного захисту прав людини і основних свобод. 10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН затвердила Загальну декларацію прав людини, яка проголосила центральний пункт концепції прав людини — визнання людської гідності кожної особи. З 1948 р. 10 грудня відзначається в усьому світі як День прав людини. Права людини набули цінності, яка належить усьому міжнародному співтовариству, і отримали обґрунтування в міжнародному праві як правовий стандарт, до якого повинні прагнути всі народи і держави[3]. З моменту визнання цих прав кожна людина набувала певного правового статусу відповідно до міжнародного гуманітарного і, ра^ом із ним, національного права. Комплекс міжнародних документів (Загальна декларація прав людини 1948 p., Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права і Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, прийняті ООН у 1966 p., Факультативний протокол до останнього) складають Міжнародний білль прав людини (або Хартію прав людини). Міжнародні пакти про права людини по- >>>174>>> клали на держави обов'язок забезпечити поступове здійснення в них прав усіма необхідними засобами, включаючи законодавчі. До сучасних міжнародно-правових актів належать: (1) Міжнародний білль про права людини, що проголошує невід'ємні права і основні свободи людини; (2) угоди, спрямовані на запобігання і покарання злочинів, що призводять до грубих масових порушень прав людини (Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства від 26 жовтня 1968 p., Конвенція про запобігання злочину геноциду і покарання за нього від 9 грудня 1948 p.); (3) конвенції, спрямовані на захист груп населення, що потребують особливої турботи з боку держави (Конвенція про права дитини 1989 p., Конвенція про охорону материнства 1952 p., Конвенція про статус осіб без громадянства 1954 р. та ін.); (4) конвенції, що мають на меті захист індивіда від зловживань з боку державних органів і посадових осіб.
А також документи, що передбачають можливість окремих осіб домагатися розгляду їх скарг (петицій) на свій уряд у міжнародних органах (Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження та покарання від 10 грудня 1984 p., Женевські конвенції 1949 р. про захист жертв війни і Додаткові протоколи до них 1977 p., Факультативний протокол та ін.). Кожна країна світу, що взяла на себе зобов'язання виконувати міжнародні конвенції, у тому числі про права людини, повинна керуватися принципами і нормами цих угод у своєму внутрішньому законодавстві. Держави, що взяли на себе зобов'язання виконувати міжнародні документи про права людини, зобов'язані створити умови для здійснення і захисту прав кожної людини. Практично всі сучасні конституції демократичних держав мають норми, які у загальній формі гарантують непорушність основних прав людини. Україна є стороною практично всіх багатосторонніх конвенцій ООН в галузі прав людини. Однак у зв'язку з теперішніми соціально-економічними умовами вона не в змозі забезпечити виконання низки міжнародних норм. Зміст і обсяг основних прав людини визначаються сукупністю таких соціальних чинників: >>>175>>> • інтерес людини, справедливо збалансований з інтересами, суспільства; • мораль суспільства, що переважає у даний період; • мета прав людини і відповідність цим правам засобів, використовуваних державою (реалізація, забезпечення та обмеження прав). Права людини і права громадянина є тісно взаємозалежними, однак не тотожними поняттями. Громадянин — людина, яка законом визнається юридичне належною даній державі. Якщо права людини закріплені в міжнародне-правових актах, то права громадянина — у конституції певної держави. Відмінності між правами людини і громадянина: Права людини Права громадянина Позатериторіальні -- існують незалежно від державного визнання, закріплення в законі і поза зв'язком їх носія з конкретною державою Територіальні — передбачають наявність громадянства, тобто особливий зв'язок людини і держави Загальносоціальні — належать людині через факт народження як природні, невідчужувані права, тобто не завжди виступають як юридичні категорії (апатриди[4], біженці[5] не мають статусу громадянства, але мають права людини) Спеціально-соціальні (юридичні) - закріплюються в законодавстві і перебувають під захистом держави, громадянином якої є дана особа — реалізація здійснюється у сфері будь-якого громадянського суспільства, де 6 не знаходилася людина - реалізація охоплює сферу відносин індивіда з певною державою Права людини і права громадянина — близькі поняття, в ідеалі повинні збігатися, оскільки: >>>176>>> • здійснення прав людини визначається головним чином забезпеченістю з боку держави.
Наприклад, апатриди та інші категорії осіб, що не мають громадянства, знаходяться під захистом законів держави проживання та міжнародного права; • громадянство — основний канал, через який відбувається здійснення прав людини. Взаємозв'язок прав людини і прав громадянина підкреслюється тим, що вони у ряді випадків закріплювалися в одному нормативно-правовому акті, наприклад, у Декларації прав людини і громадянина 1789 p., що входить до складу конституційного законодавства сучасної Франції, або в розділі II «Права, свободи і обов'язки людини і громадянина» Конституції України 1996 р. Розгляд прав людини разом із правами громадянина — підстава для: • визначення її законних, юридичних можливостей (свобод) у державі; • встановлення відповідності законодавства країни правам людини. У дійсності збіг прав людини і громадянина має місце далеко не скрізь.
<< | >>
Источник: Скакун О.Ф.. Теорія держави і права: Підручник. 2001

Еще по теме § 2. Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини:

  1. § 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина
  2. § 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина
  3. З.Людина мас право... (Основні права і свободи людини)
  4. А.О. Роханський. Права людини в галузі охорони здоров'я — 2013. Доповідь правозахисних організацій. — Харків: Права людини, 2014— 128 с., 2014
  5. § 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
  6. § 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
  7. Розділ 5 ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ В ГАЛУЗІ ПСИХІАТРІЇ
  8. § 3. Система основних прав і свобод людини і громадянина
  9. § 6. Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі
  10. § 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини
  11. § 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. їх система в Конституції України 1996 року
  12. § 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. їх система в Конституції України 1996 року
  13. § 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
  14. § 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
  15. Глава 11 ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
  16. Еволюція прав людини. Покоління прав людини
  17. Розділ IX ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
  18. Розділ IX ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
  19. Права людини і права громадянина
  20. Міжнародні і європейські стандарти прав ёюдини та їх впёив на правовий статус особистості і поступальний розвиток права