<<
>>

б) Особа: фізична особа

Традиційна теорія ототожнює поняття суб’єкта права з особою. Ось її визначення: особа — це людина як суб’єкт прав та обов’язків. Але, оскільки не лише людина, а й інші сутності, от як певні спільноти на кшталт об’єднань, акціонерних товариств, міських громад, держав, подаються як.особи, поняття особи визначається ще як «носій» прав та обов’язків, причому як носії можуть виступати не тільки люди, а й також ці інші сутності.

Поняття «носія» прав та обов’язків відіграє в традиційній теорії правової особи вирішальну роль. Якщо носієм розглядуваних прав та обов’язків виступає людина, тоді говорять про фізичну особу, а якщо носіями розглядуваних прав та обов’язків є ці інші сутності, тоді мова йде про юридичних осіб. При цьому протиставляють фізичну особу як «природну» особі юридичній як «штучній» — себто не «реальній», а сконструйованій правовою наукою. Хоча трапляються спроби довести «реальність» також і юридичної особи. Але ці спроби, як покаже ближчий аналіз, є тим даремніші, що й так звана фізична особа є штучною конструкцією правової науки, що й вона є всього-навсього «юридичною» особою.

Коли у випадку юридичної особи «носити» права з обов’язками може щось відмінне від людини, то й у випадку так званої фізичної особи може те, що «носить» права з обов’язками й що має бути спільним у фізичної особи з особою юридичною, адже ж обидві вони виступають «носіями» прав та обов’язків, — може бути не людиною, як розглядуваний носій, а чимось таким, чим наділена й людина поруч зі спільнотами, означуваними як юридичні особи. Адже ж кажуть: ось ця людина має персональність, правовий порядок наділяє людину персо- нальністю, і то не обов’язково кожну. Раби не є особами, вони не мають правової персональності. Традиційна теорія не заперечує того, що особа й людина — це два відмінні поняття, навіть коли їй здається, ніби вона здатна ствердити, що, за сучасним правом, на відміну від давнього, всі люди є особами або що всі мають правову персональність.

У чому ж полягає зміст, який традиційна теорія характеризує висловлюванням, що правовий порядок наділяє людину, чи певних людей, правовою персональністю — властивістю бути особою? A в тому, що правовий порядок накладає на людей обов’язки й наділяє їх правами, себто робить поведінку людей змістом обов’язків і прав. «Бути особою» або «мати правову персональність» — це те ж саме, що й мати правові обов’язки та суб’єктивні права. Особа як «носій» правових обов’язків і суб’єктивних прав не є чимось відмінним від правових обов’язків і суб’єктивних прав, бо ж їхній носій якраз і репрезентує особу, — достоту як дерево, що про нього «іменниковою» мовою, втіленням субстанціалізуючого мислення, кажуть, мовляв, воно складається зі стовбура, конарів, гілок, листя й цвіту, є не якоюсь відмінною від цього стовбура, цих конарів, гілок, від цього цвіту субстанцією, а сукупністю, єдністю цих складників. Фізична чи юридична особа, що «має» правові обов’язки й суб’єктивні права, є — як їх носій — цими правовими обов’язками й суб’єктивними правами, є єдиним комплексом правових обов’язків і суб’єктивних прав, єдність яких і знаходить своє образне вираження у понятті особи. Особа — це просто персоніфікація цієї єдності.

Коли спеціально дослідити цей зміст, що його традиційна теорія подає як «права та обов’язки юридичної особи», й коли розуміти під «правом» суб’єктивне право в суто технічному значенні слова, себто

правомочність чи компетенцію, що реалізується через подання судового позову, тоді з’ясовується, що ці права та обов’язки, достоту як і права, обов’язки фізичної особи, мають своїм змістом людську поведінку і в цьому — тільки в цьому — розумінні є правами, обов’язками людей. Лише через людську поведінку може реалізуватися хоч яке право, може виконуватися чи порушуватися хоч який обов’язок. Ось чому зв’язок із людиною не може бути тим моментом, що відрізняв би фізичну чи природну особу від особи юридичної чи там штучної. Ось чому й так звану фізичну особу — на противагу юридичній — не випадає визначати як людину, схарактеризовану певним чином, а саме — через наділеність правами та обов’язками.

Таку дефініцію слід відхилити, подібно до визначення суб’єктивного права як юридично захищеного інтересу. Достоту як суб’єктивне право є не інтересом, захищеним через право, а юридичним захистом інтересу, так і фізична особа є не людиною, що має права та обов’язки, а такою собі сукупністю обов’язків і прав, які мають своїм змістом поведінку котрої-небудь людини. Ця сукупність, ця єдність знаходить своє вираження і в понятті суб’єкта права, яке традиційна теорія ототожнює з поняттям правової особи. Te, що людина є суб’єктом права, себто суб’єктом прав та обов’язків, тільки й означає, як особливо наголошувалося раніше, що саме людська поведінка є змістом правових обов’язків і суб’єктивних прав, — те саме, отже, що людина є особою або що вона має персо- нальність. Що в обох випадках — фізичної та й юридичної осіб — існує, так це людська поведінка, яка охоплює і правові обов’язки, й суб’єктивні права, що утворюють певну єдність. Правова особа — це сукупність комплексу правових обов’язків і суб’єктивних прав. A що ці правові обов’язки й суб’єктивні права установлюються через правові норми (точніше: є правовими нормами), то проблема особи є, зрештою, проблемою сукупності певного комплексу норм. Питання в тому, що це за чинник, в одному й другому випадках, який досягає цієї єдності-сукупності.

Сукупність обов’язків і суб’єктивних прав — чи то єдність розглядуваних тут правових норм, які й становлять фізичну особу, виявляється в тому, що саме поведінка однієї й тієї самої людини є змістом цих обов’язків і прав — що саме поведінка однієї й тієї самої людини отримує своє визначення через ці правові норми. Тож так звана фізична особа є не людиною, а персоніфікованою сукупністю правових норм, які зобов’язують та уповноважують одну й ту саму людину. Це не якась природна дійсність, а юридична, витворена правовою наукою побудова, таке собі допоміжне поняття у викладі юридично релевант- них обставин справи.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме б) Особа: фізична особа:

  1. § 3. Особа і держава
  2. в) Юридична особа (корпорація)
  3. e) Юридична особа як допоміжне поняття правознавства
  4. б) Держава як юридична особа
  5. г) Юридична особа як діючий суб'скт
  6. д) Юридична особа як суб ’ект обов ’язків і прав
  7. РОЗДІЛ II ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ КОРПОРАТИВНОГО ПРАВА Глава 1. Корпорація як юридична особа
  8. § 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
  9. § 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
  10. Суб’ект права — особа а) Суб ’єкт права
  11. 6.4.2 Оподаткування доходів фізичних осіб
  12. Фізична еволюція Всесвіту.
  13. § б. Правосуб'єктність фізичних осіб
  14. 4.1. Фізичний розвиток
  15. Глава 3. ФІЗИЧНА КОСМОЛОГІЯ