<<
>>

§ 1. Ознаки та поняття держави

Характеризуючи державу, філософи і юристи сходяться на то­му, що вона є необхідною формою організації розвиненого су­спільства, без якої неможливе виконання завдань, що стоять перед ним.

Погляди на державу, на характеристику ЇЇ сутності, головних рис і призначення досить різні у представників того чи іншого на­укового напрямку. Велика група науковців виходила при визна­ченні поняття «держава» з формально-логічних позицій. Л. Дюгі вважав державою будь-яке суспільство, де існує диференціація між тими, хто править, і тими, ким правлять, у вигляді політичної влади; Г. Шершеневич визначав її як єднання людей у межах однієї території під загальною владою; Ф. Хайєк характеризує державу як організацію, що її свідомо створюють люди, які про­живають разом з метою однакового управління; Б. Баді та П. Бірн-баум розглядали державу як добре організовану машину влади разом з чиновниками і збройними силами, що її обслуговують.

Як похідне від права явище оцінювали державу Г. Кельзен, І. Кант, Г. Еллінек.

Г. Кельзен характеризував її як персоніфі­кацію правопорядку, І. Кант — як об'єднання великої кількості людей, які підпорядковуються правовим законам, Г. Еллінек — як цільову єдність людей, які мають властивості юридичних суб'єк­тів і є носіями права.

Гегель розглядав державу як вищу і найдосконалішу форму суспільного життя. Підкреслюючи її моральну спрямованість, він характеризував її як дійсність моральної ідеї. М. Коркунов ви­значав державу як об'єднання вільних людей, де мирний порядок забезпечується встановленням монополії державних органів на здійснення примусу, — отже, наголошував на її примусовому ха­рактері. На ту саму обставину вказує Дж. Ролз, який вважає, що держава повинна здійснювати остаточну владу і примус на певній території.

У найбільш концентрованій формі вказівка на примусовий ха­рактер держави сформульована у вченні марксизму-ленінізму.

Ця риса держави розглядається ним як похідна від її класової природи, хоча К. Маркс, Ф. Енгельс і В. Ленін визнавали також

РОЗДІЛ III

необхідність захисту державою і певних загальносуспільних інте­ресів. Характерними для цієї теорії, в основі якої лежала ідея класової диктатури, було визначення держави як машини для підтримання панування одного класу над іншим (В. Ленін) або ма­шини для придушення одного класу іншим (Ф. Енгельс).

Незважаючи на різноманітність підходів до визначення держа­ви, в науковій літературі традиційно склався погляд на неї як на суспільне явище, до структури якої входить кілька побічних і кілька головних елементів. На перше місце серед них висуваються територія, населення і публічна влада. Саме їх наявність, за кла­сичними юридичними поглядами, відрізняє державу від додержавних та інших існуючих нарівні з нею суспільних утворень. Відомий на заході правовий словник Фішера характеризує державу як таку спільноту, в основі якої лежить територія, народ і державна влада. Дійсно, держава є територіальним утворенням. Вона здійснює управління на обмеженій державними кордонами території, яка відіграє об'єднувальну щодо населення роль. Цією ознакою по­значається її відмінність як від організації родового суспільства, яке формувалося на основі об'єднання за кровнородинними озна­ками, так і від ідеологічних, виховних, етнічних та інших форму­вань, кожне з яких утворюється за спеціальними ознаками.

Як територіальне утворення, що склалося шляхом адміністра­тивно-територіального поділу на окремі територіальні одиниці — області, губернії, краї, кантони, штати, округи, провінції тощо, держава є самоорганізованою спільнотою.

Населення, яке мешкає в межах державної території, має свої певні особливості. Більшість населення пов'язана з державою стійкими відносинами громадянства. На відміну від іноземних громадян або осіб без громадянства, які теж можуть проживати на території держави, громадянин держави має найширший пра­вовий статус і найбільш стійкі правові зв'язки з державою.

Він та­кож має права і повинен виконувати всі обов'язки, передбачені законодавством держави, тоді як інші мешканці позбавляються деяких з них (права обирати і бути обраним, обов'язку нести військову службу та ін.).

Основним елементом держави є, безумовно, політична влада. Інші ознаки держави здебільшого пов'язані з тими чи тими про­явами державної влади. Найважливішою з них є здатність вида­вати закони й інші правові акти, які являють собою прояв безу­мовної загальнообов'язковості державної волі. Ця здатність вод­ночас виступає як засіб самообмеження держави і забезпечення 34

ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ

її невтручання в здійснення людиною своїх прав і свобод, впливу на їх поведінку, а через неї на суспільні відносини.

Похідною ознакою держави є наявність в ній чиновництва і формування військових контингентів — армії й поліції. Держа­ва має у своїй власності певні необхідні для технічного забезпе­чення своєї діяльності засоби (озброєння, будівлі, транспорт, в'язниці і т. ін.). Для фінансового забезпечення своєї діяльності вона встановлює бюджет, систему податків, робить у разі не­обхідності внутрішні й зовнішні займи. Кожна держава має свої власні символи, якими є державні герб і прапор.

Держава є багатоаспектним явищем. Саме це відбивають і на­ведені вище її різноманітні визначення. Держава виступає в трьох головних аспектах: 1) як організація всього суспільства; 2) як ор­ганізація певних класів або прошарків чи інших груп людей; 3) як апарат влади. Два перших аспекти мають функціональний, а третій— механізменний характер.

Як організація всього суспільства держава виступає у внут­рішніх та зовнішніх відносинах в інтересах всього населення кра­їни, яке вона повинна репрезентувати і обслуговувати. Саме від імені держави приймаються ті рішення, які, маючи загально­обов'язковий характер, спрямовані на реалізацію і захист прав всіх громадян, на проведення соціальної політики як загально­суспільної політики. Як загальносуспільна організація держава сприяє роботі засобів зв'язку, боротьбі з порушниками закон­ності, зі злочинністю, охороні громадського порядку.

Вона є ор­ганізатором усіх спільних справ — громадських робіт, охорони природи, пам'ятників культури, історичних цінностей, здійснює оборону країни від можливих зовнішніх нападів. Як представник всього суспільства держава може виступати в ролі арбітра між ворогуючими угрупованнями, пом'якшувати та узгоджувати різні соціальні, національні, мовні конфлікти, сприяти досягненню соціальних компромісів.

Цей аспект діяльності держави є основним і найзначущішим. Разом з цим, держава, що діє в умовах суспільства, яке є соціально диференційованим, спирається на ті чи інші соціальні сили, на певну соціальну базу. Йдеться про певні класи, прошар­ки, державну або партійну бюрократію, номенклатуру. У зв'язку з цим держава може поєднувати захист інтересів всього суспіль­ства з діями на їх користь. Інтереси суспільства у певних випад­ках набувають пріоритету при вирішенні загальнонаціональних справ. Соціальна база держави може бути менш або більш широ-

35

РОЗДІЛ III

ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕРЖАВУ

кою. Держава може бути провідником інтересів одного або кількох класів, меншості або більшості населення. Це завжди по­значається на змісті її діяльності, державній політиці, спрямо­ваній на захист певних соціальних інтересів. У сучасній науці йдеться і про можливість фактичної належності влади в державі елітам — економічній, політичній, науково-технічній. Залежно від того, кому саме належить влада, держава може забезпечувати пріоритетну роль державної, приватної, суспільної власності або ж визнавати рівноправність усіх їх форм, може створювати все­народну або цензову демократію, забезпечувати пільги тим чи іншим прошаркам населення тощо.

Узята в механізменному аспекті держава організована як пев­ний апарат влади, який має складну структуру. Цей апарат являє собою розвинену систему відокремлених від суспільства держав­них органів, які здійснюють владу переважно через професійних службовців. Апарат влади виступає як основний важіль управ­ління суспільством, його реформування.

Різні структури цього механізму мають різне функціональне призначення, взаємодіють між собою. У демократичній державі саме державний апарат по­винен бути каналом здійснення народовладдя. У складі апарату існують органи первинного і вторинного народного представ­ництва. Органи первинного народного представництва утворю­ються безпосередньо шляхом народного голосування. Потім во­ни обирають органи вторинного представництва. В Україні орга­нами первинного представництва населення є Верховна Рада і Президент України, а вторинного — Кабінет Міністрів, система судів, Генеральний прокурор.

Вказані три аспекти діяльності держави і його головні ознаки повинні стати основою для її розгорнутого визначення. Держава є організацією політичної влади, що існує на певній соціальній базі, виступає як офіційний представник усього суспільства і забезпечує за допомогою спеціального апарату реалізацію своєї політики.

Окремо слід наголосити на тому, що в умовах демократично­го суспільства держава завжди є правовою організацією. Вона діє в межах права, яке має пріоритет над державою.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права 2002. 2002

Еще по теме § 1. Ознаки та поняття держави:

  1. § 2. Поняття і ознаки держави
  2. § 2. Поняття і ознаки правової держави
  3. § 2. Поняття і ознаки правової держави
  4. § 1. Ознаки та поняття держави
  5. § 3. Поняття і ознаки соціальної держави
  6. § 3. Поняття і ознаки соціальної держави
  7. § 2. Поняття і ознаки соціальної правової держави
  8. Розділ 4. ПОНЯТТЯ, СУТНІСТЬ І ОЗНАКИ ДЕРЖАВИ
  9. § 1. Поняття, ознаки і вили правовідносин Поняття і ознаки правовідносин.
  10. § 1. Поняття і ознаки демократії
  11. § 2. Типологія держави Поняття та підходи до типології держави.
  12. Специфічні ознаки держави та їх зв'язок з правом
  13. § 5. Поняття і ознаки норми права
  14. § 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства