<<
>>

Поняття норми права та її ознаки

Норми права, як і принципи права, належать до традиційних і найпоширеніших категорій (понять) права. Вони уособлюють одну з найхарактерніших його, як і інших соціальних регуляторів, ознак - нормативність.

За всього плюралізму праворозуміння, про що йшлося в розділі І, у сучасному правознавстві практично відсутні концепції, які заперечували б цю властивість (ознаку) права. Це проявляється, зокрема, в очевидній тенденції до діалектичного поєднання різних аспектів права, що знаходить свій прояв у варіантах інтегративної юриспруденції.

Нормативність означає, що норми відображають не одиничні життєві ситуації, а найбільш поширені, неодноразово повторювані, типізовані і позитивно оцінювані дії людей та їхніх об'єднань. Причому фіксація такої моделі юридично значущої поведінки в статті нормативно-правового акта чи інших джерелах права (навіть з бездоганним дотриманням правил юридичної техніки) автоматично не перетворює цю модель на норму права, тобто правило правової поведінки людей (суб'єктів права).

Для того, щоб вона стала таким правилом, необхідне її сприйняття людьми (суб'єктами права), або ж принаймні їх більшістю, як правильної, справедливої та її відтворення у відповідних діях (поведінці).

Норма, що не сприймається людьми, не оцінюється ними як соціально значуща, корисна і справедлива та не відтворюється в їх поведінці (діях), залишається мертвою і не може бути названа правовою.

І жодний державний примус не здатний у такому разі забезпечити її обов'язковість. Зобов'язати будь-кого підкорити свою поведінку вимогам зафіксованої (сформульованої) у статтях нормативно-правових актів моделі поведінки (норми) можливо лише за умови, що свідомість суб'єктів права буде готова цим вимогам підкоритися.

Іншими словами, обов'язковості нормам надає не стільки держава, скільки психологічно-ментальна установка адресатів (і носіїв) норми - людей, або використовуючи термінологію основоположника психологічної теорії права, їх «переживання» («атрибутивно-імперативне переживання»).

Цілком логічно у зв'язку з цим лунають висновки західних фахівців про те, що обов'язковість будь-якого правила забезпечується передусім вірою в його обов'язковість[47].

З урахуванням цих попередніх зауважень перейдемо до характеристики ознак норм права.

Як різновиду соціальних норм нормам права притаманні передусім усі загальні ознаки соціальних норм:

• вони є правилами поведінки, що регулюють відносини між людьми та їх об'єднаннями. Призначенням норм є упорядкування суспільних зв'язків як необхідна умова колективного існування людей;

• норми мають загальний характер, який полягає в неперсоніфі- кованості та невичерпності. Неперсоніфікованість норми, тобто відсутність вказівки на конкретного адресата, дозволяє їй адресуватися не одній певній особі, а відразу багатьом, поіменно не переліченим. Невичерпність норми означає можливість її багаторазової реалізації;

• норми визначають правила належної чи дозволеної поведінки. Інакше кажучи, норма вказує на те, як повинні чи можуть діяти суб'єкти в певних життєвих ситуаціях і які наслідки настають у разі порушення цих правил;

• норми «озброєні» певними засобами, які забезпечують додержання їхніх вимог. Оскільки існує можливість порушення норм, то мають існувати й засоби (контроль, переконання, осуд, примус тощо) запобігання таким порушенням. Інакше практично неможливо досягти порядку, заради якого і встановлюються самі норми;

• норми є суспільно зумовленими правилами поведінки. Завдяки соціальній (моральній, економічній, політичній та культурній) зумовленості норми сприймаються людьми як виправдані, справедливі та здатні бути відтвореними в їхній поведінці й виступати ефективним суспільним регулятором.

Водночас норми права мають специфічні ознаки, що відрізняють їх від інших соціальних норм:

• вони є вихідними, первинними елементами права. За великим рахунком право - це сукупність юридичних норм, що об'єднані в інститути, галузі та інші структурні утворення. Отже, норми є первинними клітинками права, цеглинками, з яких побудована вся її система;

• норми права спрямовані на правове регулювання конкретних суспільних відносин.

Зазвичай вони визначають, що з погляду права може чи повинна робити особа за наявності певних життєвих умов і які наслідки чекають на неї в разі порушення цього правила. Отже, головне призначення норм права - зафіксувати суб'єктивні права та юридичні обов'язки учасників суспільних відносин, визначити їхній зміст та обсяг. Відтак на рівні конкретних суспільних відносин визначається

і гарантується справедлива міра свободи, що є засадничим завданням права у цілому;

• норми закріплюють стандарт (зразок, еталон) правомірної поведінки особи, встановлюють наслідки його порушення (типові норми права) або сприяють такому закріпленню та встановленню (спеціалізовані норми права). Вони є правовим критерієм оцінювання поведінки (діяльності) особи як дозволеної, необхідної або забороненої та з'ясування її можливих правових наслідків;

• обов'язковість норм права підтримується можливістю застосування державного примусу. Ця ознака, безсумнівно, не свідчить про те, що їх обов'язковість є наслідком виключно забезпечення державного примусу. Останній виконує насамперед роль гарантії, що є необхідною на випадок можливого порушення норми. Основним при цьому має бути варіант добровільного виконання юридичних правил, що ґрунтується на внутрішньому переконанні особи у правильності (справедливості, доцільності та необхідності) норм права, сприйнятті їх як легітимних вимог. Проте їх обов'язковість підтримується також силою державного впливу, в тому числі загрозою застосування примусу. Останній не є атрибутивною властивістю норм права, вступаючи в дію лише у разі їх порушення;

• норма права має особливі форми свого зовнішнього вираження. Як елемент права вона відображається у специфічних джерелах: нормативно-правових актах, правових звичаях, судових прецедентах та ін. Саме джерело права може зробити доступними для суб'єктів стандарти правомірної поведінки, що пропонуються нормами, і наслідки відхилення від них. З урахуванням традицій національної правової системи норми права в Україні закріплюються переважно в нормативно-правових актах (законодавстві).

Отже, норма права - це закріплене у джерелах права і відтворюване в поведінці суб'єктів права правило загального характеру, що визначає стандарт належної чи дозволеної поведінки або наслідки його порушення, ефективна дія якого забезпечується державою.

7.3.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Поняття норми права та її ознаки:

  1. § 5. Поняття і ознаки норми права
  2. § 3. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві
  3. § 4. Структура норми права Поняття і елементи структури норми права.
  4. § 2. Поняття, основні ознаки і структура системи права
  5. І § 1. Поняття і загальні ознаки норм права
  6. І § 1. Поняття і загальні ознаки норм права
  7. § 2. Поняття І ознаки норм права
  8. § 6. Поняття і ознаки права
  9. § 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права
  10. § 1. Поняття, ознаки і вили правовідносин Поняття і ознаки правовідносин.
  11. § 8. Структура норми права і норми-розпорядження
  12. § 2. Норми моралі і норми права: їх зв'язок і взаємодія
  13. § 1. Соціальні норми Поняття і класифікація соціальних норм.
  14. § 3. Норми-звичаї і норми права
  15. § 4. Корпоративні норми і норми права
  16. § 4. Поняття і ознаки закону
  17. § 2. Поняття і ознаки держави
  18. § 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
  19. § 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства