<<
>>

§ 3. Поняття, ознаки, види законів

Закон — це нормативний правовий акт вищої юридичної сили, прийнятий в особливому порядку вищим представницьким органом держави або безпосередньо народом, який визначає від­правні засади правового регулювання суспільних відносин.

Закони відрізняються від інших видів нормативних правових актів за такими ознаками. Вони:

а) приймаються вищим представницьким органом держави (парламентом) або безпосередньо народом (шляхом референдуму). В Україні прийняття законів є компетенцією Верховної Ради України. Народ України здійснює законодавчі повноваження через всеукраїнський референдум;

б) регулюють найважливіші, соціально значущі суспільні відносини. Згідно з Конституцією України (ст. 92) тільки законами визначаються права, свободи, обов'язки людини і громадянина, правовий режим власності, територіальний устрій України, ор-

1 Юридична сила є властивістю нормативних актів, яка визначає їх спів­відношення за змістом з іншими нормативними актами і залежить від компе­тенції правотворчого органу та його місця в механізмі держави.

299

РОЗДІЛ XX

ганізація і порядок проведення виборів і референдумів, органі­зація і діяльність органів виконавчої влади, основи місцевого са­моврядування, судоустрій, основи цивільно-правової відпові­дальності, діяння, які є злочинами, адміністративними чи дис­циплінарними правопорушеннями, і відповідальність за них та ін.;

в) мстять первинні юридичні норми, є базою поточної правотворчості;

г) мають вищу юридичну силу щодо усіх інших нормативних правових актів. Вища юридична сила закону означає, що нормативні акти Президента України, органів і посадових осіб держав­ної виконавчої влади і місцевого самоврядування приймаються на основі і на виконання законів і не можуть суперечити їм і тому є підзаконними; закони змінюються чи скасовуються тільки іншими законами;

ґ) приймаються в особливому порядку, передбаченому Кон­ституцією.

Законодавчий процес в Україні відбувається за пев­ною процедурою, яка передбачає законодавчу ініціативу, підго­товку, розгляд та обговорення законопроектів, прийняття та вве­дення в дію законів.

Основним законом є Конституція держави, яка має найвищу юридичну силу і втілює принцип верховенства права. Термін «конституція» латинського походження (constitutio) і означає «засновую», «установлюю». Розуміння конституції як основного закону суспільства формується, починаючи з XVIII століття. Першими такими конституціями були американська (1787 р.), французька (1751 р.).

Залежно від способу вираження основного закону держави розрізняють писані і неписані конституції. Писана конституція може складатися як з одного, так і із кількох окремих документів, що були прийняті в різний час і офіційно проголошені основними законами держави. Так, Конституція Швеції складається з акта «Форма правління», акта про престолонаслідування і акта про свободу друку. Неписаною конституцією називають сукупність несистематизованих законів, судових прецедентів і звичаїв, які фактично закріплюють певний державний лад у країні, проте є не проголошеними формально її основними законами. Неписані конституції мають Великобританія, Нова Зеландія, Ізраїль.

Конституція необхідна для правового оформлення організації і здійснення суверенної влади, вона визначає правові орієнтири роз­витку держави.

Стаття 8 Конституції України закріплює положення про те, що закони та інші нормативні правові акти приймаються на основі 300

ФОРМИ ПРАВА

Конституції України і повинні відповідати їй. Конституція як акт найвищої юридичної сили є юридичною базою решти законів. Усе ж, що суперечить Конституції або не відповідає їй, вважається не­законним.

Норми Конституції України є нормами прямої дії. Всі органи, посадові особи і громадяни при розв'язанні правових спорів і конкретних справ можуть посилатись на норми Конституції. До­пускається постанова судових рішень на основі безпосереднього застосування норм Конституції.

Констгітуцгя — акт установчого характеру, який закріплює загальні засади громадянського суспільства і держави, основи правової системи, правового статусу громадян, державно-тери­торіального устрою, організації органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція — нормативний акт, що має виняткові властивості, вона засновується на загальнолюдсь­ких цінностях, виступає гарантом демократії, свободи, справед­ливості. Це стабільний правовий акт тривалої і постійної дії. Охо­рона Конституції України забезпечується спеціальним орга­ном — Конституційним Судом України.

Закони поділяються на окремі види за різними критеріями. Зокрема, це такі:

У< конституційні закони — органічно поєднані з Основним Зако­ном нормативні акти, які приймаються в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України, або якими вносяться зміни чи доповнення до Конституції; звичайні закони — нормативні акти, які приймаються на основі і на виконання Конституції і визначають основи правового регулю­вання суспільних відносин у певній сфері (наприклад, Закон «Про професійно-технічну освіту»). Звичайні закони приймаються простою більшістю від конституційного складу Верховної Ради України, надзвичайні закони— нормативні акти тимчасового характе­ру, які приймаються за надзвичайних обставин і можуть призу­пиняти дію чинних у відповідній сфері законів (наприклад, для забезпечення безпеки громадян у разі катастроф, епідемії; захис­ту конституційного ладу при спробі захоплення державної влади шляхом насильства тощо); кодифіковані закони— нормативні акти, затверджені закона­ми, в яких узагальнюються і систематизуються норми права, що регулюють певну групу суспільних відносин. Кодифіковані зако­ни приймаються у формі кодексів та Основ законодавства (на-

301

РОЗДІЛ XX

приклад, Митний Кодекс України, Основи законодавства Укра­їни про загальнообов'язкове державне соціальне страхування); Є. тимчасові закони — нормативні акти, прийняті на визначений У часі термін дії (наприклад, Закон України про державний бюджет на певний рік);

допоміжні закони — нормативні акти, які затверджують, змінюють, зупиняють, скасовують, денонсують інші нормативні акти або мають допоміжне значення для їх застосування (напри­клад, Закон України «Про ратифікацію Протоколу до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах» від 22 січня 1993 року» від 3 березня 1998 року).

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права 2002. 2002

Еще по теме § 3. Поняття, ознаки, види законів:

  1. § 3. Поняття, ознаки, види законів
  2. Поняття та ознаки закону. Види законів
  3. § 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки
  4. § 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
  5. § 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
  6. § 1. Поняття, ознаки і види соціальних норм, їх співвідношення з технічними нормами
  7. Юридично значуща поведінка (правомірна і протиправна): поняття, ознаки, види
  8. § 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
  9. § 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
  10. § 6. Види законів
  11. § 3. Республіка Поняття, ознаки і види республік.
  12. § 1. Поняття, ознаки і вили правовідносин Поняття і ознаки правовідносин.
  13. § 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
  14. § 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
  15. § 2. Поняття і ознаки держави
  16. § 1. Поняття ідентифікації людини за ознаками зовнішності
  17. § 1. Поняття і ознаки демократії
  18. § 2. Поняття і ознаки правової держави