<<
>>

Поняття та ознаки закону. Види законів

Закон у сучасному світі є одним з найважливіших джерел права, проте, як зазначалось раніше, його не слід ототожнювати з правом. Якщо закон стає знаряддям досягнення політичних цілей певними партіями чи іншими об'єднаннями, якщо він нехтує невідчужуваними правами і свободами людини, більше того, порушує їх, не встановлює розумного балансу між потребами та інтересами окремої людини і не визначає меж втручання органів публічної влади в життя людей, - такий закон перестає бути джерелом права.

Враховуючи вищезазначені міркування, спробуємо охарактеризувати поняття закону. Закон - це нормативно-правовий акт, який приймається органами законодавчої влади держави або шляхом референдуму у спеціальному порядку та регулює найважливіші суспільні відносини.

Як юридичний документ закон має такі ознаки:

• має відповідати потребам людини і суспільства та загальним принципам права;

• має пріоритетне значення для регулювання правового статусу людини. Виключно законами мають визначатися права людини (хоча права людини не зводяться лише до тих, які визнаються законами), гарантії їх правового захисту, межі втручання держави в приватне життя особи, обмеження реалізації окремих прав індивіда;

• забезпечує правовий захист суспільного порядку, встановлює суспільно небезпечні чи шкідливі діяння (злочини та проступки) та юридичну відповідальність за них;

• визначає межі та способи здійснення повноважень органами публічної влади;

• ухвалюється найвищим представницьким органом держави - парламентом, або у процесі всенародного голосування - референдуму;

• приймається у особливому порядку, який називається законодавчим процесом.

Набрання чинності, внесення змін і доповнень, припинення дії закону також здійснюється у спеціальному порядку. Цей порядок визначається конституцією держави (статті 93-94, розділ ХІІІ Конституції України) та/або спеціальним законом;

• регулює найважливіші суспільні відносини, тобто такі відносини, які становлять особливу цінність і значення для людини, суспільства та держави, є типовими та усталеними, (відносно стабільними) Коло відносин, які можуть бути предметом законодавчого регулювання, не можна визначити раз і назавжди.

Хоч Конституція України передбачає ті відносини, які визначаються і встановлюються виключно законами України (стаття 92), це не означає, що перелік таких відносин є вичерпним. Конституція акцентує увагу на тому, що зазначені відносини в сучасних умовах (на сьогодні) є найважливішими для суспільного життя і вони не можуть бути предметом регулювання підзаконних нормативно-правових актів;

• в ієрархії нормативно-правових актів має вищу юридичну силу. Це означає, що всі інші нормативно-правові акти (підзаконні) мають відповідати вимогам закону та забезпечувати порядок його виконання. У разі якщо підзаконний акт суперечить нормам закону, він не підлягає застосуванню та може бути оскаржений у порядку адміністративного судочинства;

• створений за особливими правилами юридичної техніки, має спеціальну структуру та реквізити (назва закону, мета його прийняття, дата та ін.).

Особливе значення має порядок набрання чинності законом, зокрема, встановлені для цього певні строки. Так, відповідно до статті 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення. Це положення є надзвичайно важливим, оскільки стаття 57 Конституції України визначає, що закони та інші нормативно-правові акти, які визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до відома населення. Не доведені до відома населення закони є нечинними. Таким чином, після прийняття закону має пройти певний час з метою ознайомлення населення з його текстом. Закон не може бути чинним одразу після його прийняття (за винятком особливих випадків, наприклад, введення надзвичайного стану і т.п.).

Цікавою є практика Європейського суду з прав людини щодо поняття закону. Норму не можна вважати «законом», якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, що дає особі можливість керуватися цією нормою у своїх діях. Ступінь чіткості, яку мають забезпечувати формулювання національних законів - і яка в жодному разі не може охопити всі непередбачувані обставини, - значною мірою залежить від змісту закону, сфери, на яку він поширюється, а також від кількості та статусу тих, кому він адресований («Гешмен і Герруп проти Сполученого Королівства», рішення від 25 листопада 1999 року).

Отже, для того щоб закон був якісним, на думку Суду, він повинен відповідати таким двом основним вимогам:

1) закон має бути загальнодоступним для того, щоб громадянин знав, що за певних обставин застосовується саме цей закон;

2) норма закону повинна бути сформульована достатньо чітко, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку, а в разі надання йому кваліфікованої консультації був здатний розумно передбачити наслідки, до яких призведе його певна дія[59]. Тобто закон має передбачати чіткі та зрозумілі наслідки, які можуть настати для особи.

Усі ознаки закону відповідно до вимог верховенства права можна поділити на дві групи: формальні (змістовні) і матеріальні. Формальні ознаки - це такі вимоги, які характеризують процесуальний порядок прийняття закону та його юридико-технічні особливості. До них відносять такі:

• доступність для їх адресатів (норми закону повинні бути оприлюдненими);

• чіткість та зрозумілість положень закону;

• сталість законів у часі, неможливість зворотної дії законів;

• дотримання правил юридичної техніки нормотворчості (наявність необхідних реквізитів, ясність юридичних термінів та ін.).

Крім формальних ознак, закон має відповідати і так званим матеріальним ознакам верховенства права, що передбачають вимоги до змісту його положень. В основі цих вимог:

• загальнообов'язковість норм закону для усіх суб'єктів права;

• дотримання індивідуальних прав людини;

• гідність людини є найвищою цінністю, і її захист є керівним принципом діяльності держави.

Отже, закон має відповідати як формальним, так і змістовним (матеріальним) вимогам верховенства права.

Прийнято розрізняти такі види законів:

• конституційні;

• органічні;

• звичайні;

• надзвичайні.

Конституційні закони. Під такими законами прийнято розуміти ті закони, які вносять зміни та доповнення до конституції держави. Як правило, такі закони приймаються в особливому порядку кваліфікованою більшістю голосів членів парламенту та посідають найвище місце в ієрархії усіх законів.

Після їх прийняття зміст цих законів стає невід'ємною частиною, «тілом» конституції (розділ ХІІІ Конституції України).

Органічні закони. Під ними розуміють закони, про які чітко зазначає конституція держави. Тобто перелік питань, з яких приймаються такі закони, визначений конституцією. Як правило, це важливі питання організації діяльності вищих органів державної влади, порядку проведення референдумів, утворення і діяльності судів, регламентації надзвичайного та воєнного стану та ін. Особливістю цих законів є те, що вони мають спеціальний порядок прийняття (приймаються, як правило, абсолютною більшістю голосів депутатів парламенту) та посідають вище місце щодо інших законів в ієрархії нормативно-правових актів. Оскільки ці закони логічно продовжують саму конституцію, їх і називають органічними. Такі закони відомі в правових системах Франції, Італії, Угорщини, Російської Федерації, Румунії, Молдови, Литви та інших країн.

Під звичайними законами розуміють ті, які регулюють типові відносини, що стосуються різних аспектів політичного, економічного, соціального, культурного та духовного життя суспільства. Вони, як і інші закони, мають вищу юридичну силу в системі нормативно-правових актів, але самі повинні відповідати конституції та органічним законам. Таким чином забезпечується єдність усієї системи нормативно-правових актів. Звичайні закони, як правило, приймаються простою більшістю голосів членів парламенту в порядку, визначеному законодавчим процесом.

У системі звичайних законів виокремлюються та посідають особливе місце кодифіковані закони, кодекси. Кодекс - це єдиний, зведений, юридично і логічно цілісний, внутрішньо узгоджений закон, який забезпечує повне, узагальнене і системне регулювання певної групи суспільних відносин. Багато профільних галузей законодавства мають відповідний кодекс: цивільне законодавство - Цивільний кодекс України, кримінальне законодавство - Кримінальний кодекс України, процесуальне законодавство - Цивільний процесуальний, Кримінальний процесуальний кодекси, Кодекс України про адміністративне судочинство та ін.

Для кодексів характерні деякі структурні та юридико-технічні особливості (поділ на загальну і особливу частини та ін.).

Варто зазначити, що за правовою природою та юридичною силою кодекси і звичайні закони однакові. Тому іноді виникає проблема узгодженості норм кодексів та законів, які регулюють ідентичні суспільні відносини. Ця проблема належить до поняття та способів вирішення юридичних колізій, що буде розкрито у наступних розділах, зокрема, присвячених реалізації і застосуванню норм права.

Надзвичайні закони - це такі закони, які можуть бути прийняті в умовах надзвичайного або воєнного стану. Особливістю цих законів є те, що вони можуть встановлювати окремі обмеження прав і свобод людини і громадянина (стаття 64 Конституції України). Термін дії таких законів чітко обмежений.

Свої особливості має система законів у державах з федеральним устроєм. У них розрізняють:

• федеральні закони - ті, які приймаються федеральним законодавчим органом і поширюються на всю територію федерації;

• закони суб'єктів федерації - ті, які приймаються згідно з розподілом компетенції між центром і суб'єктами федерації і поширюються тільки на їх територію.

10.4.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Поняття та ознаки закону. Види законів:

  1. § 3. Поняття, ознаки, види законів
  2. § 3. Поняття, ознаки, види законів
  3. § 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки
  4. § 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
  5. § 2. Поняття державного апарату і його ознаки. Державні органи і їх види
  6. § 1. Поняття, ознаки і види соціальних норм, їх співвідношення з технічними нормами
  7. Юридично значуща поведінка (правомірна і протиправна): поняття, ознаки, види
  8. § 4. Поняття і ознаки закону
  9. § 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
  10. § 3. Правопорушення: поняття і юридичні ознаки. Склад і види правопорушень
  11. § 6. Види законів
  12. § 3. Республіка Поняття, ознаки і види республік.
  13. § 1. Поняття, ознаки і вили правовідносин Поняття і ознаки правовідносин.
  14. § 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства