<<
>>

Поняття реалізації норм права та її форми

Реалізація і застосування норм права, як і багато попередніх тем, у вітчизняному загальнотеоретичному правознавстві зазвичай розглядається як обезлюднений («безлюдний») процес. Активна роль людини - суб'єкта права визначається хіба що в окремих формах реалізації норм права, про які йтиметься далі.

Загалом же людина переважно виступає не як автономний і творчий суб'єкт, а фактично як об'єкт права, причому нерідко навіть тоді, коли йдеться про захист прав і свобод людини[81].

Оскільки цей розділ висвітлює тему, безпосередньо пов'язану з теорією позитивного права (інколи в пострадянській теорії держави і права її до цього часу називають догмою права, що не зовсім коректно), вона, звісно, не може не опиратися на надбання юридичного позитивізму у її розробці. Проте при її вивченні слід усвідомлювати, що за усталеними формами реалізації норм права та традиційною позитивістською термінологією завжди стоять живі люди з їх індивідуальними особливостями - персональним досвідом, світоглядом, менталітетом, стилем мислення тощо.

І саме від них (в якому б статусі вони не були - пересічного громадянина чи професійного державного службовця), врешті-решт залежить ступінь втілення вимог норм права в життя, тобто перетворення їх з абстрактної моделі поведінки на реальну, фактичну норму, інакше кажучи з належного в наявне.

Отже, реалізація норм права - це втілення (здійснення) їх вимог у правомірній поведінці людей - суб'єктів права.

Реалізація права може бути пов'язаною як із здійсненням правомірних дій, так і з правомірною бездіяльністю. Результатом реалізації права є досягнення відповідності фактичних дій (бездіяльності) вимогам норм права щодо цієї поведінки суб'єктів права.

Зазвичай виокремлюють такі типи реалізації норм права:

1) безпосередню реалізацію, коли суб'єкти права самостійно, без зовнішнього втручання чи допомоги втілюють юридичні правила у своїй поведінці, здійснюють права та виконують обов'язки, дотримуються заборон (наприклад, власник здійснює право власності на належне йому майно, водій виконує обов'язок попередити учасників дорожнього руху про зупинку транспортного засобу, особа утримується від зухвалої, цинічної поведінки в публічних місцях).

Саме так у суспільстві реалізується переважна більшість норм права;

2) правозастосовну реалізацію, яка має місце тоді, коли права та обов'язки не можуть бути реалізовані або не реалізуються особою без залучення спеціальних суб'єктів (суб'єктів правозастосування). При цьому слід розуміти, що такими суб'єктами все одно є люди, хоч і, як правило, професійно підготовлені. Це - посадові особи відповідних органів державної влади, місцевого самоврядування та інших організацій, уповноважених застосовувати норми права. У цьому випадку реалізація проходить особливу стадію - застосування норм права (наприклад, громадянин реалізує своє право на пенсію лише із залученням органу Пенсійного фонду, який приймає рішення про призначення пенсії цій особі, особа виконує свій обов'язок щодо сплати пені лише після ухвалення відповідного судового рішення).

Важливе значення для розкриття природи реалізації норм права має також виокремлення її форм, яке здійснюється залежно від характеру дій, необхідних для реалізації права. У свою чергу цей характер зумовлений способом правового регулювання, що використовується у тій чи іншій нормі права (заборона, зобов'язання або дозвіл).

Це дає можливість виділити:

1) дотримання, яке є формою реалізації заборонних норм права. Суть цієї форми полягає в бездіяльності (пасивній поведінці), тобто утриманні від здійснення дій, що знаходяться під забороною правових норм (наприклад, особа утримується від куріння, забороненого в громадських місцях, або від заподіяння шкоди чужому майну);

2) виконання, яке є формою реалізації зобов'язальних норм права. Ця форма завжди вимагає активної поведінки - дій, пов'язаних із виконанням суб'єктами обов'язків, покладених на них нормами права (наприклад, виконуючи свої обов'язки, платник податку сплачує податок на доходи, водій транспортного засобу зупиняється на червоне світло світлофору);

3) використання, яке є формою реалізації уповноважувальних норм права. Воно становить собою добровільне здійснення особою своїх прав і втілюється як у діях, активній поведінці (наприклад, виборець використовує право обирати народних депутатів), так і в бездіяльності, пасивній поведінці (наприклад, особа використовує право не свідчити проти себе і своїх близьких).

14.3.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Поняття реалізації норм права та її форми:

  1. § 1. Поняття і основні форми реалізації норм права
  2. § 1. Поняття реалізації правових норм
  3. § 1. Поняття реалізації правових норм
  4. § 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
  5. § 2. Застосування норм права як специфічна форма його реалізації
  6. § 2. Форми і метоли реалізації функцій держави
  7. Форми і методи реалізації функцій Української держави
  8. §10. Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового акта
  9. § 1. Поняття тлумачення норм права
  10. § 1. Поняття тлумачення норм права
  11. § 1. Поняття тлумачення норм права
  12. І § 1. Поняття і загальні ознаки норм права
  13. І § 1. Поняття і загальні ознаки норм права
  14. § 2. Поняття І ознаки норм права
  15. § 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права
  16. § 1. Поняття та елементи форми держави
  17. § 1. Поняття і структура форми держави
  18. §10. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів