<<
>>

г) Повністю опосередковані зобов ’язання та наділення правом через міжнародне право

Міжнародне право зобов’язує держави й наділяє їх обов’язками. Воно зобов’язує держави до певної поведінки, пов’язуючи з протилежною поведінкою зазначені вище санкції: репресалії чи війну, а отже, забороняє протилежну поведінку як делікт і робить припис дотримуватися належної поведінки.

Пов’язування такого делікту із санкцією відбувається не в той спосіб, що лиш на певні делікти слід реагувати однією санкцією і тільки на інші — другою, а в такий спосіб, що ущемлена у своєму праві держава вибирає з-поміж двох санкцій. Ta й саму потерпілу державу загальне міжнародне право не зобов’язує, а тільки уповноважує відреаґувати санкцією на порушення її прав, себто спрямувати примусові акти, заборонені за інших Умов, проти тієї держави, котра виступила порушницею міжнародного права, а отже, й власного обов’язку. Рефлексне право однієї держави, тотожне обов’язкові, який інша держава має щодо неї, підкріплюється ще й тим останнім уповноваженням на вжиття визначених міжнародним правом санкцій проти держави, що порушила свій міжнародний обов’язок.
У цьому полягає її суб’єктивне право.

Від суб’єктивного приватного права воно відрізняється тим, що санкція призначається не рішенням суду й виконується не органом, котрий функціонує відповідно до ідеї розподілу праці, адже держава, щодо якої інша держава порушила свій обов’язок, не має правомочності розпочати судовий процес, спрямований на прийняття санкції, а тільки має правомочність самостійно вирішити, вдатися чи не вдатися ось у цьому конкретному випадку до санкції проти держави, котра порушила свій обов’язок щодо неї, і самій же ту санкцію й виконати.

Сказане не означає, нібито — як гадають здебільшого — міжнародне право не зобов’язує й не наділяє правом окремих людей. Оскільки будь-яке право є, по суті, регулюванням людської поведінки, то й правовий обов’язок, і наділення правом можуть мати своїм змістом тільки людську поведінку (та й інші факги лиш у зв’язку з людською поведінкою), а все це не може бути чимось іншим, як тільки поведінкою окремих людей.

Te, що міжнародне право зобов’язує держави й наділяє їх правом, означає тільки одне: що окремих людей воно зобов’язує й наділяє правом не безпосередньо — як те робить правовий порядок окремої держави — а лиш опосередковано, через правопорядок окремої держави (персоніфікативним вираженням якого виступає, звісно, тільки «держава»). Зобов’язування держав та наділяння їх правами за допомогою міжнародного права має той же самий харакгер, що й зобов’язування корпорації як юридичної особи й наділяння її правами за допомогою правового порядку окремої держави. Держава виступає як юридична особа, а норми міжнародного права, за допомогою яких держави як такі стають зобов’язаними й наділеними правами, є несамостійними нормами, що потребують доповнень. Вони ж бо визначають лише матеріальний, а не особовий складник людської поведінки, яку неодмінно мають своїм змістом. Вони визначають лише: що має бути зроблено, а що — не зроблено, себто котрий з людських індивідів має здійснити призначену дію чи відсутність дії. Але визначення цього індивіда міжнародне право полишає на правовий порядок окремої держави. Поведінка цього індивіда, рекомендована чи заборонена міжнародним правовим порядком, репрезентує виконання чи порушення того обов’язку. Ось чому той обов’язок приписується державі, себто він належить до єдності державного правового порядку, адже ця поведінка індивіда визначається державним правопорядком як функція, котру індивід, функціонуючи при цьому як орган держави, має виконати відповідно до ідеї розподілу праці. Te саме є чинним і для поведінки, що полягає у здійсненні рефлексного права й застосуванні уповноваження реаґувати санкцією — репресаліями чи війною _ на порушення обов’язку, тотожного рефлексному праву. Приписування забороненої міжнародним правом поведінки державі, себто визнання міжнародно-правової деліктоздатності держави, не становить жодних труднощів. Державний правовий порядок цілком може уповноважити певний державний орган на поведінку, з якою міжнародний правовий порядок пов’язує санкцію, — ба навіть може й зобов’язувати до такої поведінки.
Ha різницю, яка існує в цьому плані між деліктом, що визначається міжнародним правовим порядком, і деліктом, який установлюється державним правопорядком, ми вже вказували вище в іншому зв’язку[136] [137].

Як уже зазначалося, висловлювання, що війна й репресалії спрямовуються проти держави-порушниці як санкції міжнародного права, означає, що зазнавання зла від цих санкцій, яке фактично терплять громадяни держави-порушниці, приписується особі цієї держави. Одначе наявний зміст можна подати й реалістичніше, без допомоги цього фіктивного приписування. Оскільки міжнародно-правові делікти, що виступають умовою для прийняття санкцій, скоюють люди, котрі функціонують як державний уряд, а спрямовуються ті санкції не проти цих людей — проти інших, то сенс висловлювання, мовляв, санкції спрямовуються проти держави-порушниці, можна витлумачити так, що установлені загальним міжнародним правом санкції — війна й репресалії — конституюють певну колективну відповідальність членів держави за скоєні її урядом міжнародно-правові делікти*.

Ця колективна відповідальність є — оскільки факт протиправної дії взагалі скоєно не тими індивідами, проти яких спрямовується примусовий акт санкції, а отже, й спричинене фактом протиправної дії порушення інтересів сталося не через зловмисність чи недбальство цих індивідів, — наслідковою відповідальністю.

I цією колективною відповідальністю загальне міжнародне право уподібнюється праву первісної спільноти.

Ti бойові дії, що конституюють факт війни, повинні спрямовуватися, згідно з загальним міжнародним правом, лише проти службовців збройних сил, які є органом держави-порушниці. Приписування їхніх терпінь державі може, отже, виражати те, що санкцію спрямовано проти держави. Але при цьому не виключено, що фактично через ці акти постраждають і не службовці збройних сил, а цього, з нинішньою технологією ведення війни, вже годі уникнути.

Тим, що міжнародне право делегує державним правовим порядкам обов’язок визначати тих індивідів, через чию поведінку виконуються чи порушуються установлені міжнародним правом обов’язки, а установлені міжнародним правом права реалізуються, вичерпується юридичний сенс тієї особливості міжнародного права, згідно з якою воно «зобов’язує й наділяє правом самі лише держави» або згідно з якою тільки «держави є суб’єктами міжнародного права».

Цим висловлюється тільки та ідея, що окремі люди отримують лише повністю опосередковані зобов’язування й наділення правами від міжнародного права, і це опосередковування проходить через однодержавний правовий порядок.

A втім, це повністю опосередковане охоплення поведінки окремих людей міжнародним правом є лише правилом. У цьому напрямі бувають, і в сфері загального звичаєвого міжнародного права, і в царині партикулярно-договірного міжнародного права, досить значущі винятки — випадки, коли міжнародно-правова норма безпосередньо зобов’язує окрему людину, бо вже із самої міжнародно-правової норми випливає не тільки, що слід зробити, а чого робити не слід, а й те, котрий саме індивід повинен здійснити рекомендовану міжнародним правом поведінку; отже, такі випадки, в яких окремі люди виступають безпосередніми суб’єктами міжнародного права.

Безпосереднє зобов’язування індивідів міжнародним правом відбувається насправді не в той спосіб, у який специфічні санкції — репресалії та війна, запроваджувані міжнародним правом проти цих індивідів, — пов’язуються з певною їх поведінкою. Ti обов’язки, що їх міжнародне право безпосередньо накладає на індивідів, конституюються через притаманні державному праву санкції: покарання й накладення арешту на майно. Установлення й виконання цих санкцій міжнародне право може передоручати котромусь державному правопорядку — от як у випадку міжнародно-правового делікту піратства. Однак ці санкції можуть бути установлені й нормою, прийнятою через міжнародно-правовий договір, а її застосування в поодиноких випадках може бути покладене на створений за допомогою міжнародно-правового договору міжнародний суд, як це було у випадку карного переслідування військових злочинців, згідно з Лондонською заявою 8 серпня 1945 року.

У тому самому масштабі, в якому міжнародне право втручається зі своїм регулюванням до таких матерій, що досі унормовувалися тільки правовими порядками окремих держав, має, либонь, посилюватись і його тенденція безпосередньо наділяти правами й зобов’язувати індивідів. Але тоді, певне, у тому ж самому масштабі колективну й наслідкову відповідальність має витісняти відповідальність індивідуальна й боргова. Водночас із цим відбувається й розбудова — спостережена поки-що тільки в рамках партикулярних міжнародно-правових спільнот — центральних органів, покликаних виробляти й виконувати правові норми. Ця централізація стосується — достоту як і при розвитку правового порядку окремих держав — насамперед юрисдикції, і її метою є розбудова міжнародної судової системи.

44.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме г) Повністю опосередковані зобов ’язання та наділення правом через міжнародне право:

  1. Суб’єктивне право: наділення правом та уповноваження а) Право та обов ’язок
  2. 4.2. Взаємодія вітчизняного процесуального права з міжнародним правом
  3. б) Жодних конфліктів між державним і міжнародним правом
  4. Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права
  5. Міжнародне право як первісний правовий порядок
  6. Вплив національного права на міжнародне право
  7. Розділ X ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО
  8. ДЕРЖАВА Й МІЖНАРОДНЕ ПРАВО
  9. БЛОК 3. ЗАБОВ ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО Модуль 1. ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ЗОБОВ'ЯЗАННЯ
  10. § 2. Первобытнообщинное (доюридическое) право и его соотношение с правом юридическим
  11. Сутність міжнародного права а) Правова природа міжнародного права
  12. Стаття 19. Переведення кар'єрних публічних службовців на іншу посаду в Литовських дипломатичних представництвах, консульських інституціях та представництвах в міжнародних організаціях, а також в закордонних та міжнародних інституціях
  13. Переведи меня через майдан, Через родное торжище людское...
  14. Тема 2. Административное право как отрасль права 2.1. Общественные отношения, регулируемые административным правом
  15. г) Позитивне й неґативне регулювання: розпорядження, наділення повноваженнями, дозвіл
  16. ІХ. Нові безпосередні та опосередковані авторитетні свідчення про богообраність українців
  17. Если сделать поперечный разрез через кожу подушки пальца человека, то этот разрез пройдет через три слоя кожи, различающиеся своим строением друг от друга
  18. Общее собрание акционеров - орган акционерного общества, через деятельность которого непосредственно реализуется право акционеров на управление.
  19. Статья 18.5. Нарушение правил, относящихся к мирному проходу через территориальное море Российской Федерации или к транзитному пролету через воздушное пространство Российской Федерации Комментарий к статье 18.5
  20. §4. Виконання зобов'язання