<<
>>

Право і державний примус

Необхідність захисту прав людини, забезпечення загальнообов'язковості норм права зумовлює ще одну важливу властивість державної влади - мається на увазі можливість застосування нею державного примусу.

Примус, переважно психологічний, як один із методів підтримання порядку існує в будь-якій соціальній організації: і в родині, і в громадському об'єднанні. Його характерною рисою, на відміну від іншого методу впливу, такого як заохочення, є необхідність здійснення певних дій незалежно від волі суб'єкта або ж навіть всупереч їй.

З додержавних часів суспільство формулювало і запроваджувало різноманітні засоби примусу для своїх членів з метою підтримання та захисту суспільного порядку. Як самі засоби примусу, так і порядок їхнього застосування був регламентований відповідними соціальними регуляторами. З появою державних інституцій з метою забезпечення виконання членами суспільства правових обов'язків, дотримання заборон, захисту прав та інтересів осіб або всього суспільства, застосування державного примусу ставало однією зі складових методів державного правового регулювання.

Крім переважно психологічного примусу, який більш властивий інститутам громадянського суспільства, державна влада у передбачених законом випадках може застосовувати фізичний примус, включаючи обмеження волі людини. Арсенал державних можливостей щодо застосування примусу достатньо різноманітний, він може проявлятись як форма здійснення юридичної відповідальності, як спосіб виконання судових рішень, як превентивні заходи для запобігання правопорушенням тощо. Але при цьому, як ми вже з'ясували, держава є правовим інститутом, утворюється за правом і здійснює свою діяльність через право.

Відповідно, не можна уявити здійснення державного примусу державою у неправовий спосіб, інакше такий примус автоматично перетворюється на свавілля. Крім того, індиферентний щодо волі суб'єкта характер примусу, можливість через нього обмежувати людину в її правах та свободах, вимагає чіткої законодавчої регламентації заходів, підстав примусу, компетенції органів, які уповноважені здійснювати примус.

Іншими словами, держава за допомогою права вводить примус у жорсткі межі, встановлює особливості його застосування у різних сферах, в тому числі відповідальність за безпідставне або надмірне застосування заходів примусу, включаючи свій обов'язок щодо відшкодування заподіяної шкоди.

В такому випадку людина отримує законодавчо закріплені правові гарантії своїх прав і свобод, вона може передбачати як негативні, так і позитивні наслідки своєї поведінки. Людина набуває правових можливостей адекватного захисту своїх прав, в тому числі шляхом оскарження у незалежному суді будь-яких дій органів державної влади, які вона вважає протиправними. Крім цього, людина може розраховувати на відновлення своїх порушених прав та на компенсацію з боку держави заподіяної шкоди.

Інакше у разі неможливості досягнення правового компромісу між державною владою і людиною та відсутності в державі правових способів цивілізованого вирішення конфліктів у людей залишається тільки їхнє природне право на громадську непокору незаконним діям державної влади, що зрештою може призвести до її зміни, джерелом якої є тільки її народ.

Розглядаючи багатоманітність способів впливу права на державу, слід також висвітлити питання впливу права на закон, творцем якого, на відміну від права, є держава. Мається на увазі закон у широкому розумінні: як нормативно-правовий акт, який приймається переважно органами державної правотворчості та є одним із основних елементів у системі державного правового регулювання.

Сучасне праворозуміння вже давно відмовилося від ототожнення таких явищ, як право та закон. Право набагато складніше явище, воно багатогранне та багатоаспектне. Право народжується та черпає свої сили в глибинах людського життя. Правові норми можуть знайти своє реальне відображення у багатьох джерелах. Закон виступає тільки одним із таких джерел. І як можна переконатися на практиці, за певних умов закон як продукт переважно державної правотворчості може і не містити правових норм, тобто таких, які породжують права та обов'язки суб'єктів або ж, що ще гірше, закон може містити такі положення, які порушують невід'ємні та невідчужувані права і свободи людини.

У такому випадку ми говоримо про неправовий закон, тобто такий, що не відображає сутності та цінності права. Він не буде виконаним, оскільки був «мертвонародженим». Закон, який порушує права людини, також не отримає суспільної легітимації, він не породить реальних правовідносин між людьми. Люди не сприйматимуть закон, який не відповідає їхнім потребам та інтересам, він буде частіше порушуватись.

Водночас розуміння нетотожності понять права та закону, розуміння необхідності відображення у законі загальнолюдських цінностей, прав людини, правових реалій людського життя, яке динамічно розвивається, робить закон джерелом права та, відповідно, дієвим інструментом правового регулювання суспільних відносин.

6.4.8.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Право і державний примус:

  1. Державне право як галузь права. Система галузі державного права.
  2. Міжнародне й державне право а) Єдність міжнародного й державного права
  3. Панов A.B.. Державне право зарубіжних країн. 2011, 2011
  4. Державне право зарубіжних країн як наука і як навчальна дисципліна
  5. § 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
  6. § 6. Державна служба і її види. Державний службовець, посадова особа
  7. § 4. Державний апарат Поняття, ознаки і класифікація державних органів.
  8. Встановлювані правовим порядком акти примусу як санкції
  9. Монополія на примус, якою володіє правова спільнота
  10. Межі державного втручання у приватне життя людей (громадян) та суспільне життя і право
  11. МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ УКРАЇНИ. ДЕРЖАВНИЙ ДЕПАРТАМЕНТ З ПИТАНЬ АДАПТАЦІЇ ЗАКОНОДАВСТВА.. ПРАВО КОМПАНІЙ: ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДПОВІДНОСТІ ЗАКОНОДАВСТВА УКРАЇНИ ACQUIS COMMUNAUTAIRE ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ. © Державний департамент з питань адаптації законодавства., 2009
  12. У демократичному суспільстві політична влада вкрай рідко виступає у сконцентрованій формі і реалізує свої повноваження за допомогою примусу й насильства.
  13. § 1. Загальна характеристика політико-державного режиму Політико-державний режим.