<<
>>

Право і мораль

Співвідношення цих явищ хвилює філософів і теоретиків права вже не одне століття. Цьому питанню приділяли свою увагу філософи І. Кант, Г. Гегель, Й.Г. Фіхте та ін. Праці, присвячені виключно співвідношенню названих явищ, публікували такі визначні теоретики права, як Б.

Кістя- ківський, М. Чижов, М. Ренненкампф та ін.

Чим можна пояснити такий інтерес до цих категорій? Як вже було зазначено, коріння всіх соціальних регуляторів спільне, одним із них є необхідність взаємоузгоджених дій людей для досягнення певних цілей. Ні в давнину, ні нині вибір як мети, так і засобів і можливостей її досягнення у людини не безмежний, як не безмежні самі людські можливості. Люди завжди вимушені обирати, порівнювати, встановлювати пріоритети, різноманітні засоби та шляхи досягнення окресленого. І саме цей внутрішній процес порівняльної оцінки, вибору мети і пріоритетів є справою моралі. А єдиним, універсальним критерієм вибору в усі часи були поняття добра та зла.

Це не єдиний спосіб формування моральних норм у процесі суспільного розвитку, джерелами моралі стають релігійні заповіді, соціальна етика, соціологічні або біологічні спостереження[41].

Таким чином, через внутрішні, особистісні оцінювальні судження, що є добре, зле або ж справедливе чи ні, для кожної окремої людини чи спільноти в тій чи іншій ситуації обирався відповідний варіант поведінки. Людина мала можливість визначитися, як їй діяти, вчиняти або утримуватися від дії. І як наслідок цього процесу здійснювалося соціальне регулювання поведінки людини в конкретних обставинах, які вимагали вибору. У моралі крім соціального регулювання є ще одна важлива функція. Мораль є складовою оцінювального мислення, через яке люди орієнтуються у життєвих умовах і адаптуються до них або ж, навпаки, прагнуть їх змінити, прогнозують свою поведінку та поведінку інших.

Тобто соціальна регуляція на підставі моральних норм, що також властиво і правовим нормам, відбувається як внутрішнє веління свідомості людини, яка оцінює дійсність або обирає варіант поведінки. Такий внутрішній процес може відбуватись як на раціональному, так і на ірраціональному рівні. Ірраціоналізація моральних норм пов'язана переважно з тісним переплетінням моралі та релігії. Іх взаємозв'язок не можна недооцінювати. У різні часи і дотепер моральні та релігійні норми або ототожнювалися, або існували паралельно. Сумління як складова моралі вважалося божественним проявом у людській душі. Але, незважаючи на спільні риси, різниця між моральними і релігійними нормами існує. Це стосується і способу, яким формуються норми, і джерел їхнього авторитету, і санкцій, які настають у випадку їх невиконання. Детальніше цей аспект буде розглянуто далі, в частині, присвяченій співвідношенню релігії і права.

Також складний взаємозв'язок правових і моральних норм. Історія розвитку правової думки збагачена теоріями, які визначали право як частину моралі (А. Шопенгауер, В. Соловйов, Г. Еллінек), тобто той мінімум зовнішніх вимог, які необхідні для збереження суспільства. А максимум вимог - це внутрішній закон, який повинен панувати у людському серці як закон любові, співчуття до ближнього тощо.

Існували і протилежні теорії, які жорстко розмежовували мораль і право, визнаючи мораль як внутрішній закон, який регулює не стільки зовнішню поведінку, скільки внутрішній настрій, на противагу праву, яке регулює виключно зовнішню сферу людських дій, і для нього байдуже, яким настроєм зумовлені ті чи інші дії.

Спостерігаючи за навколишньою дійсністю, не можна не побачити, що співвідношення права і моралі набагато багатогранніше, ніж протиставлення чи ототожнення. Знайомі всім релігійні постулати - не вкради, не вбий - є одночасно і моральними, і правовими нормами, які закріплюють за людиною право на життя та власність. Одночасно існує дуже багато моральних норм, які напряму не відображені у праві: повага до ближнього, доброзичливість, допомога іншому у скруті, почуття обов'язку тощо.

Ці правила винятково індивідуальні, залежно від обставин людина сама вирішує, що і як їй робити. Крім того, існує велика кількість правових норм, зміст яких, на перший погляд, байдужий до моралі, наприклад, військові статути, правила дорожнього руху, державний бюджет тощо. Але моральна нейтральність таких правових норм зберігається лише у разі їх дотримання, у випадку ж їх порушення як з погляду моралі, так і з правового погляду справедливо буде відновити порушені права, компенсувати шкоду та покарати винних.

Моральний аспект у випадку розслідування правопорушення проявляється найвиразніше, досить згадати підстави притягнення до юридичної відповідальності. Невід'ємною частиною складу правопорушення буде доведеність вини підозрюваного. Будь-яка судова інстанція повинна з'ясувати, який був намір (прямий чи опосередкований), ступінь усвідомлення небезпечних наслідків, мета і причини, які спонукали до дій тощо. Все перелічене стосується саме внутрішніх поведінкових регуляторів. Від наявності чи відсутності розкаяння (тобто власної моральної оцінки діяння) напряму може залежати суворість покарання або ж, навпаки, можливість звільнення від юридичної відповідальності.

Більш того, у випадку здійснення правосуддя із залученням присяжних питання, наскільки поведінка підсудного відповідала вимогам суспільної моралі, наскільки кара за проступок буде справедливою, можуть набагато переважити за актуальністю питання тяжкості наслідків проступку або чи була підсудним взагалі порушена норма права.

Наведені вище приклади свідчать про те, що право і мораль тісно переплетені, вони ґрунтуються на спільних для них засадах справедливості, свободи та рівності. Визначальною як для права, так і для моралі є категорія справедливості.

Суттєвою, якщо не основною, рисою як права, так і моралі є факт постійного та регулярного здійснення у житті відповідних норм. При цьому наявність зовнішнього авторитету, який встановлює чи контролює такий процес, не є вирішальною. Щоб пересвідчитися у цьому, достатньо звернути увагу на регулювання відносин між людьми у суспільствах, де з тих чи інших причин була відсутня або стала відсутня державна влада.

У будь-якому випадку там, де живуть люди, між ними укладаються угоди, беруться шлюби, здійснюються обміни, виникають та повертаються борги, засуджується невиконання взятих зобов'язань, надається взаємна допомога, батьки піклуються про дітей тощо. Це свідчить про те, що як моральні, так і правові норми виступають насамперед у ролі внутрішніх регуляторів поведінки людей, хоча аспект зовнішнього регулювання також не варто ігнорувати. Раніше вже йшлося про вплив релігії (церкви) на формування моральних норм; правові норми також можуть бути сформульовані державою й отримати відповідний захист з її боку у разі їх невиконання. Але навіть у такому випадку державний примус не стає вирішальним чинником для виконання як правових, так і моральних норм, як і сам факт можливості застосування іншого примусу. Норми стають обов'язковими тільки тоді, коли люди вірять в їх обов'язковість і готові їм підкорятися.

Більшість із моральних норм неформалізовані, існують і виконуються без чітко визначених санкцій (наслідків) або не містять інших санкцій за їх невиконання, ніж докори сумління. У непоодиноких випадках, коли в змісті моральної норми, наприклад, вірності подружжя, ми можемо виокремити можливість настання несприятливих наслідків для її порушника, вибір варіанта поведінки залишається достатньо індивідуальною справою.

Так само реалізація правових норм, навіть тих, що сформульовані державою, у більшості життєвих ситуацій не залежить від неї. Люди вступають у правовідносини передусім не тому, що бояться державного репресивного апарату чи іншої кари, а тому, що це їм необхідно або вигідно для досягнення власної мети, задоволення власних потреб та інтересів. Людина може прожити повноцінне життя свідомо, інтуїтивно чи за звичкою беручи участь у безлічі правовідносин, зокрема, з публічними інститутами, не маючи при цьому справи з судом чи з правоохоронними органами держави.

Для моралі та права роль держави має більше значення у випадку порушення існуючих моральних і правових норм.

Виконуючи свої функції у сфері правотворчості та правоохорони, держава формулює правові норми, за допомогою яких можливо притягнути до юридичної відповідальності винних за порушення як правових, так, і в окремих випадках, моральних норм.

Проте тісне переплетення моралі та права не означає, що ці явища в сучасному світі є синкретичними, як це було у давнину. Правильно буде говорити про тонку грань, яка розділяє мораль від права, та про складність пошуку межі між правовими та моральними нормами.

При цьому виникає запитання: чи взагалі можливе право, яке б суперечило моралі, інакше кажучи, чи можливе існування «аморального права»?

Загальновідомими є сучасні норми права які, на перший погляд, вступають у конфлікт із моральним нормами, наприклад, дозвіл на переривання вагітності, евтаназія, клонування людини, сурогатне материнство, одностатеві шлюби, легалізація проституції або наркотиків тощо. У більшості ці протиріччя між мораллю і правом зумовлені релігійною основою відповідних моральних норм, тобто правилами, встановленими ще одним соціальним регулятором, але ці протиріччя однак існують. Тож, чи правильно припускати аморальний характер наведених вище правових норм?

Незважаючи на можливу дискусію з цього приводу, спільні засади, на яких формуються та існують як правові, так і моральні норми, перетинання ролей у справі суспільного регулювання, не дають вагомих підстав для їх протиставлення, інакше кажучи, переваг одних над іншими. Як вже зазначалось, визначальною спільною засадою як щодо моралі, так і щодо права є категорія справедливості. Проте що є справедливим для регулювання тієї чи іншої ситуації, яка норма (права чи моралі) має превалювати? На це запитання можна відповісти, лише зважаючи на конкретні права людини, для захисту чи забезпечення яких слугуватиме відповідна норма.

У будь-якому випадку в сучасних демократичних країнах формулювання державою вищезгаданих норм права можливо тільки після досягнення в суспільстві певного консенсусу, зокрема щодо приписів моральних, релігійних чи інших соціальних норм.

Наведені вище приклади виразно демонструють, що відносини між мораллю і правом є доволі складними, і ці явища не слід ні ототожнювати, ні протиставляти. Підсумовуючи викладене, слід зазначити, що і мораль, і право слугують меті соціального регулювання та містять правила поведінки в людській спільноті. Моральні норми здебільшого є внутрішнім регулятором, встановленим власним переконанням; норми права - як внутрішнім, так і зовнішнім регулятором у суспільних відносинах. Відповідно, примус виконувати моральні і правові норми є переважно індивідуальною справою, що не виключає можливості настання зовнішньо опосередкованих санкцій за невиконання як правових, так і моральних норм. За своєю суттю правові норми не можуть бути аморальними, для своєї дієвості, особливо в частині регулювання прав людини, вони мають відповідати моральним нормам. Крім того, право, не втручаючись у регулювання сфер, які вже врегульовані моральними нормами, може бути застосоване для захисту цих норм від порушення.

4.4.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Право і мораль:

  1. § 3. Право і мораль
  2. § 3. Право і мораль
  3. 13.7 Право и мораль
  4. § 3. Право и мораль
  5. § 2. Право и мораль
  6. § 3. Право и мораль
  7. § 2. Право и мораль
  8. IL ПРАВО TA МОРАЛЬ
  9. ГЛАВА V ПРАВО И МОРАЛЬ
  10. 2. Естественное право, религия и мораль
  11. §865. Мораль – это право человека быть внутренне свободным при определении содержания своей собственной жизнедеятельности.
  12. г) КОММУНИСТИЧЕСКАЯ МОРАЛЬ
  13. Мораль и законодательство.
  14. Мораль як позитивний безпримусовий порядок
  15. 3. Мораль и политика
  16. 1. Для чего нужна мораль?
  17. Мораль
  18. Политика между профессионализмом и моралью
  19. Виправдання права через мораль
  20. Мораль як регулювання внутрішньої поведінки