<<
>>

§ 3. Право і політика

У процесі розвитку суспільних відносин політика є одним з факторів формування права. Право закріплюється в законо­давстві, яке виражає державну політику. Законодавство встанов­лює правові форми здійснення політики і, у свою чергу, сприяє здійсненню певної політичної лінії.

У перекладі з грецької мови слово «політика» озна­чає державну або громадську справу, сутністю якої є визначення форм, завдань, змісту діяльності держави. Термін «політика» має широкий спектр значень: влаштування державної влади; мис­тецтво спільного життя; сукупність настанов та мети різних соціальних груп і практичних дій у досягненні цієї мети; мис­тецтво досягнення можливого і необхідного; участь у справах держави для досягнення соціальної згоди і т. ін.

Іноді до широкого спектра значень терміна «політика» приєд­нується ще одне: політика як явище, сумнівне у моральному від­ношенні. Не випадково існує розхожа фраза: політика — це бруд­на справа.

У найширшому значенні поняття «політика» — це відносини між державними утвореннями, великими соціальними групами, ет­носами, націями, верствами населення, класами, конфесіями, пар­тіями, профспілками з приводу тих чи інших соціальних подій.

Названі соціальні суб'єкти реалізують свої інтереси як у по­літичних, так і в неполітичних формах. При цьому все, що хоч якось пов'язане з питаннями завоювання, відмежування влади і її взаємодії з державою, містить політичний зміст.

Політика — це облік і поєднання всіх інтересів, що мають місце в суспільстві. У міру того як соціальні групи усвідомлюють свої класові, національні, партійні, групові та інші інтереси, вони починають діяти відповідно до них, влада ж як центральний еле­мент політики потрібна для проведення тих чи інших інтересів у життя. Тобто політика підштовхує індивідів до певних політич­них дій.

При цьому соціальні групи, масові рухи покладаються не тільки на розум, а й піддаються емоціям, інстинктам, жаху, впли­ву вірувань, міфів, тобто певному психологічному впливу.

Основна мета політики — маніпулювати великими групами людей, спонукати їх іти у визначеному нею напрямку. Макіавеллі вважав, що лише незначна частина народу прагне до свободи, ос­новна ж маса прагне до безпеки. Отже, щоб не допустити масо­вих політичних рухів, держава шляхом прийняття відповідних правових рішень впливає на хід політичних подій, тобто знижує

207

РОЗДІЛ XIV

ПРАВО, ЕКОНОМІКА, ПОЛІТИКА

тиск політичних рухів на владу (наприклад, встановлює мінімаль­ний розмір оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпе­чення, соціальної допомоги, які забезпечують рівень життя не нижчий за прожитковий мінімум).

Існування масових рухів передбачає наявність політичного лідера, вождя чи іншого керівника. Він підтримує цілісність мас, виступає як втілення ідеї нації, волі, соціальної справедливості. Однак будь-які дії мас і їх лідерів повинні базуватися на верхо­венстві закону, їхньої поваги до нього, поваги до прав окремої осо­би, контролі за проведенням політики в інтересах суспільства, що є можливим лише в умовах демократичних політичних режимів.

У сучасному суспільстві соціальні суб'єкти здійснюють свою діяльність через систему політичних об'єднань — партій, гро­мадських рухів. Всі вони реалізують власні завдання через посе­редництво державних інститутів шляхом суворого дотримання вимог правових норм. У свою чергу, право впливає на політику через законодавство.

За умовами демократичної організації суспільства учасники політичних відносин поставлені в рівні межі правового спілкуван­ня. Це дозволяє підтримувати баланс різних соціальних сил у стані конструктивної взаємодії.

Водночас історія людства, так само як і практика сучасного державно-правового будівництва, демонструє чимало прикладів домінування політики над правом, проведення її в позаправових формах.

У деспотичних державах Давнього Сходу (Єгипет, Вавилон), давніх державах Індії і Китаю, монархіях періоду абсолютизму, теократичних монархіях Азії й Північної Африки, радянському суспільстві пріоритет політики над правом забезпечувався від­повідно обожнюванням волі правителя, свавіллям феодальної влади, релігійно-общинними і моральними традиціями або ідео-. логічними юридичними конструкціями, вираженими в спільних актах партійних і державних органів. Політичне насильство ста­вало змістом законів, звичаїв, прецедентів судових органів, зако­нодавчі акти часто набували неправового змісту.

Співвідношення між політикою і правом суттєво змінилося в період буржуазних революцій у Європі та Північній Америці, ко­ли поряд із ідеями рівності, прав та свобод сформувався принцип верховенства права, його пріоритету над державою, обмеження свавілля політичної влади правами людини. Закони, що прийма­ються парламентом, все більше набувають правового змісту, обо­в'язкового для виконавчої та судової гілок влади. У свою чергу, 208

виборці під час виборів парламенту голосують за ту чи іншу партію, а значить, визначають напрямок політики держави. Партії, які перемогли на виборах, реалізують політичні інтереси соціальних суб'єктів через механізми державної влади. Таким чином, співвідношення політики, права і законодавства зале­жить від ступеня розвитку громадянського суспільства, його можливості впливати на формування політичного курсу держави і здійснення прав та свобод людини.

Враховуючи викладене, можна визначити напрямки взаємодії політики і права, які виражаються у станах єдності, розбіжності, у взаємопідтримці, протиборстві, солідарності, блокуванні.

Право і політика передусім мають єдине джерело розвитку і функціонування — суспільні відносини, і, насамперед, відносини власності, на підставі яких виникають політико-правові зв'язки.

Право виражає міру (межі) свободи та рівності учасників гро­мадських відносин, включаючи політичні відносини між соціаль­ними групами, партіями, націями, станами з приводу здійснення політичної влади, що складаються об'єктивно впродовж розвит­ку суспільних відносин.

Право і політика мають нормативну природу. Вони формують­ся у вигляді визначення напрямків діяльності (політика), прав і обов'язків суб'єктів суспільних відносин (право). Проте на відміну від правових політичні норми не завжди мають ознаку формаль­ної визначеності і можуть бути закладеними в політичних погля­дах, ідеях, уявленнях політичних діячів, засобах підтримки, нейт­ралізму, насильства, які використовує державна влада. Крім того, в політичних нормах відсутня ієрархічна структура — всі полі­тичні норми, ідеї, програми перебувають у співвідношенні конку­ренції, їхня різноманітність обмежується правом. У системі права, навпаки, існують норми, які мають вищу юридичну силу.

Право і політика у своїй основі містять загальні принципи функціонування і ціннісні орієнтації, що відбивають інтереси і по­треби соціальних суб'єктів. Ця обставина робить законодавство формою вираження, здійснення захисту, переконання на користь певної політики. Шляхом прийняття нормативних актів реалі­зується міжнародна, національна, культурна, екологічна, еко­номічна та інша державна політика. При цьому кожна держава існує в межах певної світової політики.

Коло суб'єктів сучасної світової політики значно розширило­ся. З другої половини XX століття на політику почали помітно впливати так звані нетрадиційні фактори — транснаціональні

209

РОЗДІЛ XIV

корпорації (ТНК), неурядові організації та рухи, засоби масової інформації і т.

ін. Отже, якщо предметом міжнародних відносин є суто міждержавні відносини, правове регулювання взаємодії між державами, то світова політика включає більш широкий спектр проблем, що пов'язані з діяльністю нових, недержавних суб'єктів. Водночас у сучасному світі існує глобальний взаємозв'язок — політичний, економічний, соціальний, ідейно-психологічний. Внутрішні процеси в одних країнах впливають на відносини в інших країнах, і навпаки, фактори зовнішньої політики роблять значний вплив на внутрішньополітичні події. Це досить легко простежити. Вирішення суто внутрішньої проблеми з боку дер­жави — встановлення плати за комунальні послуги (воду, опа­лення, газ) для населення, обмежило надання Україні зовнішніх кредитів, а позиція Ради Європи стала основою Для припинення виконання вироків у вигляді смертної кари або її відміни в більшості країн СНД. Водночас, незважаючи на давні демокра­тичні традиції, Сполучені Штати Америки вважають застосуван­ня смертної кари внутрішньополітичною справою своєї держави. У праві закріплюються політичний устрій суспільства, політичні права і свободи громадян, механізм функціонування політичних інститутів, причому, як правило, — в нормативних ак­тах, що мають вищу юридичну силу в системі законодавства: кон­ституціях або конституційних (органічних) законах.

Вимоги правових норм є обов'язковими не тільки для грома­дян, але й для депутатів, керівників держави, державних служ­бовців, які здійснюють політичну владу, і це є важливою складо­вою правової політики держави.

<< | >>
Источник: За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. Загальна теорія держави і права. 2002

Еще по теме § 3. Право і політика:

  1. § 3. Право і політика
  2. Право і політика
  3. § 13. Право, економіка, політика: їх взаємозв'язок і взаємовплив
  4. РозділXIV II ПРАВО, ЕКОНОМІКА, II ПОЛІТИКА
  5. Розділ XIV II ПРАВО, ЕКОНОМІКА, II ПОЛІТИКА
  6. 21. Сутність фінансів, їх види. Структура державного бюджету. Види, цілі та інструменти фіскальної політики. Дискреційна та недискреційна фіскальна політика.
  7. § 1. Загальна характеристика політико-державного режиму Політико-державний режим.
  8. 5. Фіскальна політика
  9. 6. Грошово-кредитна політика
  10. § 1. Соціальна політика: суть, основні принципи
  11. ПОЛІТИКО-ПРАВОВА КОНЦЕПЦІЯ ГЕҐЕЛЯ
  12. § 2. Цілі і пріоритети соціальної політики
  13. ПОЛІТИКО-ПРАВОВЕ ВЧЕННЯ МАРКСИЗМУ
  14. ІІІ. ПОЛІТИКА У СФЕРІ КОРПОРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ
  15. 3.1. Вплив тенденцій грошово-кредитної та курсової політики на інвестиційний процес
  16. Тема 7. СОЦІАЛЬНА ПОЛІТИКА
  17. Політика компенсації праці директорів