<<
>>

§ 4. Право і звичай

Звичай більшою чи меншою мірою відомий усім правовим сис­темам, проте його регулятивна роль та особливості взаємодії із правом мають велику розмаїтість в сучасному світі. Це успадко­ваний стереотипний спосіб поведінки, який є звичним і досить

230

відомим для членів окремого суспільства чи соціальної групи внаслідок постійного і одноманітного його застосування до то­тожних життєвих ситуацій.

Слід насамперед відмежувати звичаї, що збереглися як пережиток минулого і не відповідають сучасно­му розумінню гідності і свободи особистості, від звичаїв, вироб­лених у процесі спільної діяльності людей і корисних для держа­ви та суспільства.

Звичаї, що віджили (наприклад, кровна помста, примушуван­ня до вступу в шлюб, одруження з малолітніми та ін.), прямо за­бороняються і витісняються за допомогою юридичних норм з практики розвинених держав. Звичаї, корисні для держави і суспільства (наприклад, звичаї в галузі земле - і водокористуван­ня, торгівлі, мореплавства, шлюбних, політичних та інших відно­син), підтримуються державою шляхом створення умов для їхньої реалізації і захисту.

Проте до більшості звичаїв юридичні норми байдужі.

Нормам права і звичаям притаманні такі спільні ознаки: вони є загальнообов'язковими правилами поведінки людей, що розра­ховані на кількоразове застосування до невизначеного кола осіб, можуть бути формами інших соціальних норм.

Водночас норми розрізняють за такими критеріями. За походженням: звичаї виникають поступово внаслідок постійного відтворення стереотипних варіантів поведінки в подібних життєвих ситуаціях; норми права й приписи складають­ся внаслідок взаємодії суб'єктів повторювальних суспільних відносин і подальшого закріплення останніх у джерелах права. За вольовою спрямованістю норм: звичаї висловлюють волю певної соціальної групи або територіальної спільності; правові при­писи висловлюють погоджену волю держави і всього суспільства. «Г, За формою вираження: звичаї виражаються в поведінкових традиціях, звичках членів певного суспільства; правові приписи являють собою деталізовані правила про бажану, дозволену чи заборонену поведінку, а також зафіксовані в нормативних ак­тах — законах, указах, постановах, рішеннях і т.

ін. За часом набуття чинності: звичаї виникають поступово й так само відмирають; правові приписи набувають чинності в чітко встановлений строк і так само скасовуються.

За способом забезпечення виконання: слід констатувати від-сутність особливого механізму забезпечення звичаю, який вико­нується через звичку. Звичаї на відміну від норм права при вико­нанні не становлять системи через. їх багатоманітність, вони не

231

РОЗДІЛ XVI

соціальних норм

зв'язані між собою і регулюють лише окремі сторони суспільних відносин.

Співвідношення правових і звичаєвих норм може бути досліджене за такими напрямками.

Звичай може бути тільки додатковим (субсиліарним) джере­лом щодо правових норм. Наприклад, у цивільному спорі сторо­ни можуть посилатися на існуючий у даній місцевості спосіб зем­лекористування або користування водоймищем. Якщо суддя в процесі розгляду справи встановить наявність такого звичаю, він, приймаючи рішення у справі, має можливість додатково посила­тися поряд з нормою законодавства на звичай цієї місцевості.

По-друге, звичай може застосовуватися не тільки як право. а і як самостійне джерело чи навіть проти норм писаного права за наявності суперечностей між ними. Застосування звичаю проти нормативного права більш характерне для традиційних правових систем, хоча зустрічається навіть у континентальній Європі.

<< | >>
Источник: За редакцією проф. М. В. Цвіка, доц. В. Д. Ткаченка, проф. О. В. Петришина. Загальна теорія держави і права. 2002

Еще по теме § 4. Право і звичай:

  1. Право і звичай
  2. §2. Звичай та звичаєве право
  3. § 4. Право і звичай
  4. § 2. Правовий звичай Правовий звичай є історично першою формою права.
  5. § 7. Правовий звичай
  6. Правовий звичай
  7. § 5. Правовий звичай
  8. § 10. Правовий звичай
  9. § 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент
  10. б) Законодавство і звичай
  11. 13. Публичное и частное право. Материальное и процессуальное право. Национальное и международное право.
  12. Лекция 3. Материальное и процессуальное право. Публичное и частное право. Внутригосударственное (национальное) и международное право
  13. 1.3 Цивильное право, преторское право, право народов
  14. 7.4. Право и экономика, право и культура, право и политика
  15. Частное право (гражданское право, коммерческое право).
  16. 3.4. Финансовое право в контексте дихотомии "публичное право – частное право"
  17. 1. Термином "римское право" обозначается право античного Рима, право Римского государства рабовладельческой формации.
  18. Суб’єктивне право: наділення правом та уповноваження а) Право та обов ’язок
  19. КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО НАРОДОВ НА САМООПРЕДЕЛЕНИЕ - ПРАВО ИНДИВИДУАЛЬНОЕ ИЛИ КОЛЛЕКТИВНОЕ?
  20. В Великобритании административное право долгое время не признавалось в качестве самостоятельной отрасли право