§ 4. Право і звичай
Звичай більшою чи меншою мірою відомий усім правовим системам, проте його регулятивна роль та особливості взаємодії із правом мають велику розмаїтість в сучасному світі. Це успадкований стереотипний спосіб поведінки, який є звичним і досить
230
відомим для членів окремого суспільства чи соціальної групи внаслідок постійного і одноманітного його застосування до тотожних життєвих ситуацій.
Слід насамперед відмежувати звичаї, що збереглися як пережиток минулого і не відповідають сучасному розумінню гідності і свободи особистості, від звичаїв, вироблених у процесі спільної діяльності людей і корисних для держави та суспільства.Звичаї, що віджили (наприклад, кровна помста, примушування до вступу в шлюб, одруження з малолітніми та ін.), прямо забороняються і витісняються за допомогою юридичних норм з практики розвинених держав. Звичаї, корисні для держави і суспільства (наприклад, звичаї в галузі земле - і водокористування, торгівлі, мореплавства, шлюбних, політичних та інших відносин), підтримуються державою шляхом створення умов для їхньої реалізації і захисту.
Проте до більшості звичаїв юридичні норми байдужі.Нормам права і звичаям притаманні такі спільні ознаки: вони є загальнообов'язковими правилами поведінки людей, що розраховані на кількоразове застосування до невизначеного кола осіб, можуть бути формами інших соціальних норм.
Водночас норми розрізняють за такими критеріями. За походженням: звичаї виникають поступово внаслідок постійного відтворення стереотипних варіантів поведінки в подібних життєвих ситуаціях; норми права й приписи складаються внаслідок взаємодії суб'єктів повторювальних суспільних відносин і подальшого закріплення останніх у джерелах права. За вольовою спрямованістю норм: звичаї висловлюють волю певної соціальної групи або територіальної спільності; правові приписи висловлюють погоджену волю держави і всього суспільства. «Г, За формою вираження: звичаї виражаються в поведінкових традиціях, звичках членів певного суспільства; правові приписи являють собою деталізовані правила про бажану, дозволену чи заборонену поведінку, а також зафіксовані в нормативних актах — законах, указах, постановах, рішеннях і т.
ін. За часом набуття чинності: звичаї виникають поступово й так само відмирають; правові приписи набувають чинності в чітко встановлений строк і так само скасовуються.За способом забезпечення виконання: слід констатувати від-сутність особливого механізму забезпечення звичаю, який виконується через звичку. Звичаї на відміну від норм права при виконанні не становлять системи через. їх багатоманітність, вони не
231
РОЗДІЛ XVI
соціальних норм
зв'язані між собою і регулюють лише окремі сторони суспільних відносин.
Співвідношення правових і звичаєвих норм може бути досліджене за такими напрямками.
Звичай може бути тільки додатковим (субсиліарним) джерелом щодо правових норм. Наприклад, у цивільному спорі сторони можуть посилатися на існуючий у даній місцевості спосіб землекористування або користування водоймищем. Якщо суддя в процесі розгляду справи встановить наявність такого звичаю, він, приймаючи рішення у справі, має можливість додатково посилатися поряд з нормою законодавства на звичай цієї місцевості.
По-друге, звичай може застосовуватися не тільки як право. а і як самостійне джерело чи навіть проти норм писаного права за наявності суперечностей між ними. Застосування звичаю проти нормативного права більш характерне для традиційних правових систем, хоча зустрічається навіть у континентальній Європі.
Еще по теме § 4. Право і звичай:
- Право і звичай
- §2. Звичай та звичаєве право
- § 4. Право і звичай
- § 2. Правовий звичай Правовий звичай є історично першою формою права.
- § 7. Правовий звичай
- Правовий звичай
- § 5. Правовий звичай
- § 10. Правовий звичай
- § 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент
- б) Законодавство і звичай
- 13. Публичное и частное право. Материальное и процессуальное право. Национальное и международное право.
- Лекция 3. Материальное и процессуальное право. Публичное и частное право. Внутригосударственное (национальное) и международное право
- 1.3 Цивильное право, преторское право, право народов
- 7.4. Право и экономика, право и культура, право и политика
- Частное право (гражданское право, коммерческое право).
- 3.4. Финансовое право в контексте дихотомии "публичное право – частное право"
- 1. Термином "римское право" обозначается право античного Рима, право Римского государства рабовладельческой формации.
- Суб’єктивне право: наділення правом та уповноваження а) Право та обов ’язок
- КОНСТИТУЦИОННОЕ ПРАВО НАРОДОВ НА САМООПРЕДЕЛЕНИЕ - ПРАВО ИНДИВИДУАЛЬНОЕ ИЛИ КОЛЛЕКТИВНОЕ?
- В Великобритании административное право долгое время не признавалось в качестве самостоятельной отрасли право