<<
>>

Правове конституювання і організація державної влади

Для досягнення наведених вище критеріїв легітимності державної влади її конституювання та організація мають відбуватися таким шляхом, який би віддзеркалював її правовий характер.

З огляду на те, що державна організація влади є результатом прогресивного розвитку суспільства, відповідно, народ у певний історичний період формує державну владу. Це передбачає утворення у суспільстві різних за рівнем та повноваженнями органів державної влади, порядок їхнього формування, зокрема шляхом народного волевиявлення, встановлення повноважень, засобів контролю за їх діяльністю з боку інших органів та всього суспільства, способи їхньої взаємодії, підзвітності, відповідальності тощо.

Зазначений процес сучасною правовою наукою охоплюється поняттям «конституціоналізм». Останній передбачає не стільки наявність у державі конституції як нормативного акта (акта установчої влади), скільки наявність правових шляхів організації органів державної влади, регламентації взаємовідносин суспільства та особи з владою, зокрема, наявність правових способів (механізму) запобігання узурпації влади, наявність законодавчо закріпленої системи стримувань і противаг у діяльності органів державної влади тощо.

Одним із правових шляхів легітимації державної влади, відомих ще з давніх часів, є вибори. Під час виборів відбувається легітимація не лише органів державної влади, а й органів місцевого самоврядування. Шляхом виборів народ країни безпосередньо наділяє (делегує) владними повноваженнями своїх обранців для роботи в органах державної влади, але тільки на певний час. При цьому необхідною умовою легітимних виборів є дотримання певних правових принципів, таких як загальність, рівність, вільність волевиявлення, таємність тощо. Без дотримання цих вимог вибори перетворяться на фарс, ширму, за якою криється відсутність у державі правового шляху легітимації влади.

Крім процедури виборів, органи державної влади можуть бути організовані шляхом призначення чи конкурсної процедури.

Згаданий вище механізм запобігання узурпації влади як складова конституціоналізму та одна із запорук легітимації державної влади передбачає правове забезпечення принципу розподілу влади. Це означає, що в конституції держави або в інших нормативно-правових актах передбачені функції та компетенція для різних державних органів, яка виключає можливість дублювання функцій одне одного, унеможливлює концентрацію влади в одних руках та забезпечує взаємоконтроль між гілками влади. Здійснення вказаної мети досягається правовим забезпеченням розподілу влади на різних рівнях та за різними критеріями. Так, розподіл влади відповідно до функцій прийнято називати функціональним. Прикладом цього є розподіл функцій між органами законодавчої, виконавчої і судової влади, що, як правило, відображається у конституції.

Крім того, розподіл влади здійснюється на інституційному рівні між органами, які приймають рішення, та органами, які ці рішення виконують відповідно до всієї вертикалі влади. Для успішного виконання (здійснення) своїх функцій відповідні органи мають (чи можуть) бути наділені правом і повноваженнями ухвалювати нормативні акти, які мають відповідати актам вищих органів та спрямовані на реалізацію ними своїх функцій. Наприклад, у структурі виконавчої влади України вищим державним органом є Кабінет Міністрів України. Відповідальними за виконання прийнятих у межах його компетенції рішень є відповідні міністерства і відомства як органи центральної влади, які у свою чергу мають повноваження ухвалювати нормативні акти з метою виконання покладених на них завдань.

У свою чергу рішення міністерств і відомств виконують їхні територіальні органи, відділення на місцях, також маючи повноваження на ухвалення нормативних актів, які не можуть суперечити актам відповідних міністерств і відомств.

Особистісний розподіл влади набуває свого безпосереднього вираження у компетенції державних службовців.

Межі такої компетенції чітко визначаються законодавством та відповідними посадовими інструкціями. У межах одного державного органу різні державні службовці мають різний обсяг повноважень, функціональних обов'язків. Одні службовці наділені владою приймати рішення, інші мають повноваження готувати необхідні матеріали для підготовки рішень, ще інші наділені можливістю здійснювати контроль тощо. У будь-якому разі особистісний розподіл влади відбувається виключно у межах приписів нормативно-правових актів, які обмежують дискреційні повноваження державних службовців.

Ще одним проявом особистісного розподілу влади може бути так звана сумісність і несумісність посад державних службовців з іншими видами діяльності.

У функціональному плані державна влада є цілісним явищем, її розподіл зумовлений тими завданнями, які вона виконує на сучасному етапі свого розвитку, та необхідністю збереження цілісності. Але безпосередньо лише розподіл державної влади не забезпечить цілісності державної влади без наявності механізму стримування і противаг. Йдеться про те, що на законодавчому рівні для всіх гілок влади тією чи іншою мірою передбачена компетенція із взаємоконтролю та/або можливість участі у формуванні того чи іншого органу державної влади. Так, парламенти країн як законодавчі органи можуть мати компетенцію щодо формування вищих органів виконавчої влади, а також контролю за діяльністю уряду, в тому числі шляхом прийняття нормативно-правових актів, які стосуються його діяльності.

Одним з основних завдань судової влади в сучасній демократичній державі є стримання інших гілок влади шляхом захисту від порушень закону представниками виконавчої та законодавчої влади. З огляду на це відбором і висуванням кандидатів на посаду суддів мають опікуватися незалежні від виконавчої і законодавчої влади органи, склад яких формується переважно із суддів, заздалегідь обраних представниками суддівського корпусу, а також адвокатів, представників інших юридичних спеціальностей, громадськості.

Формальне призначення на посаду судді за рекомендацією такого органу може залишатись у компетенції вищого органу законодавчої влади, органів виконавчої влади або глави держави.

У свою чергу судова влада отримує повноваження із перевірки на відповідність чинним нормативно-правовим актам дій, органів виконавчої влади, забезпечення рівного для всіх застосування закону, конституцій- ності законів та інших правових актів, дотримання прав людини тощо.

Наведені приклади не є вичерпними, механізм стримувань і противаг досить складний та розгалужений, але від його дієвості залежить не лише збалансоване функціонування державного апарату, а й легітимація органів державної влади з боку суспільства, можливість комунікації особи та суспільства з державою, наявність можливостей запобігти незаконному втручанню держави у приватне життя окремої людини.

6.4.3. Особливості взаємодії права і держави за різних форм правління та устрою

Протягом всього історичного періоду розвитку держави існували і продовжують існувати у різних кількісних і якісних пропорціях два основних способи організації державної влади (форми правління) - це монархія і республіка.

Залежно від існуючої форми правління взаємодія права і держави відбувається з істотними особливостями.

Так, за абсолютної монархії система стримувань і противаг як протидія концентрації (узурпації) влади в одних руках повноцінно існувати не може. Оскільки основні функціональні обов'язки державної влади щодо правотворчості, правореалізації та здійснення правосуддя виконуються та контролюються главою держави - монархом, особою, яка отримує владу, як правило, у спадок та виконує свої повноваження довічно.

Обмежена монархія, як і республіка, характеризується якісно іншою взаємодією права та держави, оскільки вони передбачають розподіл державної влади. Правотворчу функцію здійснює вищий законодавчий орган держави, обраний на певний час, але не тільки. Виконавча влада в державі, незалежно від того, хто її очолює - монарх, президент чи прем'єр-міністр - є відповідальною за реалізацію правових норм, які сформульовані вищим законодавчим органом.

Незалежна судова гілка влади здійснює функції контролю у сфері як правотворчості, так і правореалізації.

Проте залежно від різновиду республіки чи обмеженої монархії можуть існувати особливості у розподілі та здійсненні владних повноважень у державі і, відповідно, її взаємодії з правом. У президентських республіках реалізується найбільш «чиста» модель розподілу влади. Глава держави - президент, який обирається населенням країни на певний термін, одноосібно формує та очолює вищу виконавчу владу в державі, здійснюючи свої правореалізаційні повноваження відносно незалежно від законодавчої влади.

У парламентській республіці виконавча влада (кабінет міністрів) формується і контролюється законодавчою владою, а точніше - партією або коаліцією партій, які перемогли на парламентських виборах. Таким чином, правореалізація, яку здійснює виконавча влада, перебуває під більшим впливом і контролем законотворчого органу (парламенту), ніж у президентській республіці.

У республіках змішаної форми правління основні правореалізаційні функції розподілені між двома центрами виконавчої влади - президентом та кабінетом міністрів країни. В дуалістичних монархіях монарх здебільшого очолює виконавчу владу в країні. Монарх у конституційних монархіях, як правило, є особою найбільш дистанційо- ваною від правотворчості та правореалізації, які здійснюються у спосіб, подібний до парламентських республік.

Свої особливості взаємодія права та держави має залежно від територіального устрою держави.

Унітарні держави характеризуються, як правило, єдиною для всієї країни та її територіальних одиниць правовою системою, єдиною системою правотворчих, виконавчих і судових органів.

Федеративні держави, до складу яких входять державні утворення (штати, республіки, округи тощо), мають дворівневу правову систему. Паралельно з загальнофедеративною системою нормативно-правових актів суб'єкти федерації мають свою власну систему, яка відображає культурні, історичні, економічні та інші особливості державного утворення. Паралельно з загальнодержавними органами влади у суб'єктах федерації формуються і функціонують власні законодавчі, виконавчі та судові органи влади. Це відбувається у правовий спосіб, що не може суперечити правовим нормам, які сформульовані вищим законодавчим органом федерації.

6.4.4.

<< | >>
Источник: М.І. Козюбра та інші. Загальна теорія права: Підручник / За заг. ред. М.І. Козюбри. - К.,2015. - 392 с.. 2015

Еще по теме Правове конституювання і організація державної влади:

  1. § 1. Поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави
  2. § 3. Основа державної влади
  3. § 4, Легітимність і легальність державної влади
  4. § 2. Поняття і методи здійснення державної влади
  5. § 3. Принципи організації і діяльності дер­жавного апарату. Поділ державної влади
  6. § 3. Принципи організації і діяльності дер­жавного апарату. Поділ державної влади
  7. § 1. Вищий представницький орган державної влади
  8. Право і забезпечення контролю за діяльністю державної влади
  9. § 4. Функції і компетенція органів державної влади, місцевого самоврядування у питаннях діяльності кооперативів та їх об'єднань (спілок)
  10. Держава як організація політичної влади
  11. § 5. Організація здійснення влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів з органами місцевого самоврядування
  12. § 5. Організація здійснення влади на місцях. Взаємодія місцевих державних органів з органами місцевого самоврядування
  13. § 3. Правове становище підприємств та організацій, створених кооперативами та їх об'єднаннями
  14. § 2. Правове регулювання договірних відносин кооперативних організацій
  15. § 38. Класифікація органів виконавчої влади Органами виконавчої влади є:
  16. § 2. Організаційно-правове забезпечення фінансових операцій кооперативів, об'єднань та створених ними підприємств і організацій
  17. § 3. Правове регулювання розрахунково- касових операцій кооперативів, їх об'єднань та створенихними підприємств і організацій