<<
>>

Правовий обов’язок та вщповщальність а) Правовий обов 'язок і санкція

Така індивідова поведінка, дотримуватись якої велить йому суспільний порядок, — це порядок, якого індивід повинен дотримуватися. Висловлюючись інакше: індивід зобов’язаний поводитися певним чином, якщо дотримуватися цієї поведінки йому велить суспільний порядок.

Вислови «припис поведінки», «індивід зобов’язаний поводитися певним чином», «його обов’язок полягає в тому, щоб поводитись саме так» — це вислови синонімічні. Оскільки правовий порядок — це суспільний порядок, то поведінка, якої індивід зобов’язаний дотримуватися в рамках права, — це поведінка, що безпосередньо чи опосередковано стосується іншого індивіда. Якщо право розуміють як примусовий порядок, то поведінку можна лише тоді приписувати з об’єктивних правових позицій, а отже, й лише тоді вважати правовим обов’язком, коли правова норма передбачає за поведінку протилежного характеру примусовий акт у формі санкції. Хоча зазвичай розрізняють правову норму й правовий обов’язок і говорять, що правова норма встановлює правовий обов’язок.
Проте правовий обов’язок стосовно певної поведінки — це не обставини справи, що відрізняються від правової норми, яка приписує цю поведінку. Правовий обов’язок — це і є норма. Вислів «індивід у рамках права зобов’язаний поводитися певним чином» рівнозначний вислову «правова норма приписує певну поведінку індивіда» та вислову «правовий порядок приписує певну поведінку, передбачаючи примусовий акт у формі санкції за поведінку протилежного характеру».

Правовий обов’язок, так само, як і рівнозначна йому правова норма, має загальний або індивідуальний характер. Правова норма, що приписує відшкодування завданого комусь іншому збитку, встановлює загальний правовий обов’язок чи — краще сказати — і є правовим обов’язком. Судове рішення, себто індивідуальна правова норма, яка приписує в конкретному випадку, що певний індивід «А» мусить ком- пенсувати шкоду, якої він завдав певному індивідові «Б», шляхом сплати тому «Б» певної грошової суми, встановлює індивідуальний правовий обов’язок (а правильніше — ця норма і є такий обов’язок) для «А».

Цим самим зазначають, що вручення певної грошової суми індивідом «А» індивідові «Б» становить зміст індивідуальної правової норми. Про правовий обов’язок здебільшого говорять тоді, коли мають справу з індивідуальною правовою нормою, а оскільки традиційна теорія розглядає лише загальні правові норми й іґнорує індивідуальні правові норми, рівнозначності правової норми та правового обов’язку не помічають. Вважається, що правовий обов’язок — це щось інше, ніж правова норма, хоча він, як гадають, і пов’язаний якимось чином з предметом правового пізнання.

Спроба визначити правовий обов’язок саме так — це помилковий спосіб. Так само помилкове й припущення, що правовий обов’язок — це начебто якийсь імпульс у людині, потяг до поведінки, яку людина сприймає як належну, що це нібито обов’язок, який накладає вроджена, природна або божественна норма, й що позитивний правовий порядок забезпечує дотримання цієї норми шляхом установлення санкції. Однак правовий обов’язок — це не що інше, як позитивна правова норма, яка визначає поведінку індивіда шляхом установлення санкції за поведінку протилежного характеру. I право зобов’язує індивіда дотримуватися належної поведінки навіть тоді, коли уявлення про цю правову норму зовсім не стимулює його дотримуватися належної поведінки, і навіть тоді, коли індивід узагалі не має уявлення про правову норму, що зобов’язує його дотримуватися цієї поведінки, оскільки принцип позитивного права говорить, що незнання права не звільняє від санкції, яку це право встановлює.

Саме таким чином і визначають поняття правового обов’язку. Поняття правового обов’язку перебуває в суттєвому зв’язку із санкцією. Правовому обов’язкові підлягає той індивід, який своєю поведінкою може спричинити делікт, а отже, й санкцію як наслідок протиправної дії (потенційний правопорушник) або ж уникнути такої санкції, якщо дотримуватиметься поведінки протилежного характеру. У першому випадку говорять про порушення, а в другому — про виконання обов’язку. Індивід, який виконує покладений на нього правовою нормою обов’язок, дотримується правової норми.

Індивід, який у разі порушення права вводить у дію передбачену правовою нормою санкцію, застосовує правову норму. Як дотримання правової норми, так і її застосування являють собою поведінку, що відповідає правовій нормі. Якщо під дією правового порядку розуміти той факт, що люди, поведінку яких правопорядок визначає, передбачаючи у формі санкції визначений ним примусовий акт як відповідь на визначену ним поведінку, поводяться згідно з нормами цього порядку, то дію правопорядку вбачатимемо й у фактичному дотриманні правових норм (себто у виконанні встановлюваних цими нормами правових обов’язків), і в застосуванні правових норм (себто у реалізації встановлених ними санкцій). Зміст правового обов’язку зазвичай охоплює поведінку лиш одного індивіда, хоча може стосуватися поведінки й двох або кількох індивідів. Це той випадок, коли обов’язок може альтернативно виконувати або один, або інший індивід, а порушується обов’язок тоді, коли ніхто його не виконує. Або ж обов’язок можуть виконувати співпрацюючи, себто кооперативно, а порушується він тоді, коли такої співпраці немає.

Поряд із поняттям правового обов’язку традиційна теорія використовує і поняття суб’єкта обов’язку як його «носія» — так само вона послуговується і поняттям суб’єктивного права разом із поняттям суб’єкта права як носія. Поняття правового суб’єкта як носія встановлених правовим порядком обов’язків і прав має у своєму складі ці два поняття. Зазвичай під суб’єктом або носієм обов’язку розуміють індивіда, чия поведінка становить зміст обов’язку. Проте такий індивід — це не хтось такий, хто «несе» на собі обов’язок як щось відмінне від нього. Коли розглядають обставини справи, які становлять правовий обов’язок, узагалі беруть до уваги не індивіда як такого, а певну поведінку індивіда, й лиш особистий елемент цієї поведінки, невіддільний від матеріального елемента, і виступає змістом правового обов’язку. Тільки в цьому сенсі можна допустити існування суб’єкта, який має обов’язок. Суб’єкт правового обов’язку — це індивід, чия поведінка становить умову, до якої приєднують (як наслідок цієї поведінки) санкції, спрямовані проти цього індивіда або його спільників. Саме індивід своєю поведінкою може порушити обов’язок, себто накликати на себе санкції, або ж може — поводячись певним чином — виконати свій обов’язок, себто уникнути санкцій.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Правовий обов’язок та вщповщальність а) Правовий обов 'язок і санкція:

  1. б) Правовий обов ’язок і повинність
  2. Обов ’язок виправлення
  3. la) Обов’язки держави: державний обов’язок і державна несправедливість; відповідальність держави
  4. Суб’єктивне право: наділення правом та уповноваження а) Право та обов ’язок
  5. § 4. Суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок як основний юридичний зміст правовідносин
  6. § 4. Правова культура: зв'язок із загальною культурою. Види правової культури
  7. 1) Обов'язки юридичноїособи
  8. 1.3. Зв’язок вікової психології з іншими науками
  9. Специфічні ознаки держави та їх зв'язок з правом
  10. § 13. Право, економіка, політика: їх взаємозв'язок і взаємовплив
  11. § 3. Права та обов'язки членів кооперативу
  12. § 4. Система обов'язків людини і громадянина
  13. д) Юридична особа як суб ’ект обов ’язків і прав
  14. § 5. Обов’язки учасників господарського товариства
  15. д) Правові обов \язки, що не мають самостійного статусу
  16. 3.5 Обов’язки публічних службовців