<<
>>

Принцип приписування наслідку в мисленні первісного суспільства

Вивчення первісного суспільства та своєрідності первісного менталітету свідчить, що в основі пояснення природи первісними людьми лежить однаковий принцип[61]. Більш ніж очевидним є те, що первісна людина ще не пояснює природних явищ на основі принципу каузальності.

Цей засадничий принцип природознавства є надбанням відносно розвиненої цивілізації. Рання людина пояснює факти, які вона сприймає органами чуттів, за тими самими принципами, які визначають її ставлення до інших людей — на основі суспільних норм. Головним у цьому процесі є те, ЩО, коли люди живуть громадою, у їхній свідомості виникає уявлення, що одна поведінка є правильною і хорошою, інша ж — неправильною і поганою. Іншими словами, члени групи повинні поводитись за певних умов певним чином і ця поведінка повинна бути об’єктивована, себто якщо окрема особа в котромусь конкретному випадку захоче дотримуватися протилежної поведінки й стане поводитися відповідно до цього бажання, вона усвідомлюватиме, що поводиться не так, як належить.

A це означає, що в свідомості людей, які живуть у суспільстві, існує уявлення про норми, що регулюють їхню взаємну поведінку та накладають зобов’язання на окрему особу. До того ж члени суспільства оцінюють свою взаємну поведінку за такими нормами, які виникають на основі звичаю — навіть тоді, коли ці норми тлумачаться як накази надлюдського авторитету. Найстарішими нормами людського суспільства є, очевидно, ті, що скеровані на обмеження сексуальності й агресивності. Кровозмішення та навмисне вбивство є, мабуть, найдавнішими злочинами, а остракізм (вилучення з групи) та кривава помста — найдавнішими суспільними санкціями. B основі цих санкцій лежить правило, яке є панівним у житті первісних людей — правило відплати. Це правило передбачає і покарання, й винагороду. Воно може бути сформульоване десь так: якщо ти поводишся правильно, то повинен отримати винагороду, себто тобі повинно дістатися щось хороше; якщо ж ти поводишся погано, то повинен бути покараний, себто тобі повинно дістатися щось погане.
У цьому засадничому правилі умова та наслідок пов’язуються між собою не на основі каузальності, а на основі приписування. Якщо тільки у свідомості первісної людини взагалі формується потреба пояснювати явища, вона формується на основі принципу відплати. Коли якась подія сприймається як зло, вона тлумачиться як покарання за погану поведінку, за протиправну дію; коли ж подія сприймається як благо, це трактується як винагорода за гарну поведінку. Іншими словами, усілякі нещастя чи негативні події, от як поганий урожай, невдале полювання, поразка у війні, хвороба, смерть, зараховуються членам групи, що порушують норми, як покарання, а позитивні події, наприклад гарний урожай, успішне полювання, перемога у війні, здоров’я, довголіття, вважаються винагородою за поведінку, яка відповідає нормам. Коли відбувається подія, яка вимагає пояснення з боку первісної людини — а це подія, що безпосередньо заторкує її інтереси,—то людина запитує не «У чому тут причина?», а «Хто за це відповідає?». Маємо не каузальне, а нормативне пояснення природи. I оскільки норма відплати, згідно з якою відбувається це пояснення, є специфічно соціальним принципом, що регулює взаємну поведінку людей, можна назвати цей спосіб пояснення соціонормативною інтерпретацією природи.

Так званий принцип анімізму первісних людей, їхнє переконання, що душу має не лише людина, а й речі, які — на нашу думку — є неживими, їхня думка, що в речах або поза ними існують невидимі, але могутні духи (а це означає, що всі речі вони вважають за людей чи людиноподібних осіб) — ці всі погляди ґрунтуються на вірі, що ці речі поводяться стосовно людини так, як люди поводяться одне 3 одним, себто на основі принципу відплати — засади покарання та винагороди. Первісна людина вірить, що існують душі та духи, які ґенерують нещастя людини у вигляді покарання, а її щастя — у вигляді винагороди. Якщо — на думку первісних людей — існує співзалежність, з одного боку, між поганою поведінкою людей та їхнім нещастям, що виявляється як покарання, а з другого боку — між хорошою поведінкою та щастям, що виявляється як винагорода, то це, вважають вони, означає, що природою керують могутні, надлюдські, уособлені істоти, котрі роблять це на основі принципу відплати.

Суть анімізму полягає в персоналістському поясненні природи, яке є, однак, соціонормативним поясненням і будується не за каузальним принципом, а на основі принципу приписування наслідку.

Отже, у свідомості первісної людини взагалі не може бути чогось подібного до поняття природи (як розуміє природу сучасна наука), не може бути впорядкування елементів, які були б пов’язані один з одним за принципом каузальності. Te, що, з точки зору сучасної науки, є природою, для первісної людини є частиною її суспільства як нормативного порядку, елементи якого пов’язані між собою за принципом приписування наслідку. Дуалізм природи як каузального порядку та суспільства як порядку нормативного, дуалізм двох різних методів, за допомогою яких пов’язуються ці елементи, абсолютно чужий для первісної людини. Te, що такий дуалізм відображається в мисленні цивілізованої 'людини, є результатом духовного розвитку, у процесі якого здійснюється розрізнення між людиною та іншими істотами, між людьми та речами (це розрізнення невідоме первісній людині) й відділяється каузальне пояснення зв’язків між речами від нормативного пояснення зв’язків між людьми. Сучасне природознавство є результатом звільнення природи від соціального пояснення її, себто від анімізму. Трохи парадоксально загостривши думку, можна сказати, що спочатку — в час анімістичного розвитку людства — існувало лише суспільство (як нормативний порядок), а природа (як каузальний порядок) була створена лише наукою, після того як природа звільнилася від анімізму. Засадою цього звільнення є принцип каузальності.

21.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Принцип приписування наслідку в мисленні первісного суспільства:

  1. Відмінності між принципами каузальності й приписування наслідку
  2. Каузальність та приписування наслідку.
  3. Міжнародне право як первісний правовий порядок
  4. § 3. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві
  5. Уроки балістичного полювання для первісного інтелекту
  6. §5. Наслідки невиконання зобов'язання
  7. Розділ 2. СПІВВІДНОШЕННЯ СУСПІЛЬСТВА, ДЕРЖАВИ І ПРАВА
  8. Остаточний результат злиття, наслідки
  9. § 1. Громадянське суспільство і держава
  10. 2.Наслідки та прояви глобалізації
  11. «Креативна революція» та її наслідки для антропосоціогенезу
  12. § 2. Політична система суспільства І держава
  13. Суспільство й культура в епоху Інтернет
  14. § 5. Правова культура суспільства
  15. Розділ 3. Віктимність особистості, Її причини та наслідки.
  16. § 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
  17. § 2. Поняття та ознаки громадянського суспільства
  18. § 5. Види правотворчості громадянського суспільства