<<
>>

§ 4. Публічне і приватне право

Предмет і метод правового регулювання, на яких ґрунтуються поділи системи права на галузі, визначаються глибинним поділом права на дві підсистеми: приватну і публічну, відомі ще з часів Давнього Рима.

За відомою формулою римського юриста Ульпіана, публічне право є стосовним до становища держави, приватне — до користі окремих осіб. Публічне і приватне право — це, з одного боку, суперечливі, а з іншого — взаємозалежні грані права. Сьогодні правові системи багатьох цивілізованих країн ґрунтуються на принципі поділу права на приватне й публічне (ФРН, Франція, Італія, Іспанія та ін.). Світова юридична наука визнає поділ права на приватне й публічне певною мірою умовним, але необхідним. Представимо поділ права на приватне й публічне з указівкою предмета, ознак, методу, які є стосовними до кожного з них: Публічне право Приватне право — підсистема права, що регулює державні, міждержавні та суспільні відносини. — підсистема права, що регулює майново-вартісні відносини і особисті немайнові відносини, які виникають із приводу духовних благ і пов'язані з особистістю 'їх учасників. >>>243>>> Предмет регулювання публічного права Предмет регулювання приватного права - сфера «державних справ»: сфера устрою і діяльності держави як публічної влади, усіх публічних інститутів, апарату держави, адміністративних відносин, державної служби, кримінального переслідування і відповідальності, принципів, норм і інститутів міждержавних відносин і міжнародних організацій і т.д. - сфера «приватних справ»: сфера статусу вільної особи, приватної власності, вільних договірних відносин, спадкування, вільного переміщення товарів, послуг і фінансових коштів і т.д. Ознаки публічного права: Ознаки приватного права: 1) регулює відносини між державними органами або між приватними особами і державою; 2) забезпечує публічний інтерес — акцентує увагу на заборонах, обов'язках людей (підданих) перед державою; 3) забезпечує одностороннє волевиявлення суб'єктів права; 4) припускає широку сферу розсуду; 5) містить норми загальні й безособові, що мають нормативно-орієнтувальний вплив; 6) характеризується переваженням директивно-обов'язкових норм, розрахованих на ієрархічні відносини суб'єктів і субординацію правових норм і актів; 7) широко використовує новітні технічні прийоми.
1) регулює відносини приватних осіб між собою; 2) забезпечує приватний інтерес: акцентує увагу на економічній свободі, вільному самовиявленні й рівності товаровиробників, захисті власників від сваволі держави; 3) забезпечує вільне волевиявлення суб'єктів при реалізації своїх прав; 4) припускає широке використання договірної форми регулювання; 5) містить норми, які є зверненими до суб'єктивного права та забезпечують судовий захист; 6) характеризується переваженням диспозитивних норм, розрахованих на самовідповідаль-ність за свої обов'язки та дії; 7) зберігає класичну юридичну техніку. >>>244>>> Метод публічного права — Метод приватного права — імперативний диспозитивний Галузі права, у яких началом є публічне право: Галузі права, у яких началом є приватне право: — конституційне, — адміністративне, — кримінальне, — фінансове, — що включає бюджетне і податкове, — адміністративно-процесуальне; - кримінально-процесуальне, — міжнародне публічне, - міжнародне гуманітарне право та ін. — цивільне, — сімейне, - авторське, — житлове, - трудове, - цивільне процесуальне, - міжнародне приватне право та ін. Критерії віднесення норм до приватного ни публічного права: 1) інтерес (публічний, державний інтерес — галузь публічного права, приватний — галузь приватного права); 2) предмет правового регулювання (приватному праву властиві норми, які регулюють майнові відносини, публічному — немай-нові); 3) метод правового регулювання (у публічному праві — метод субординації, у приватному — координації); 4) суб'єктний склад (публічне право регулює відносини приватних осіб із державою або між державними органами, приватне — приватних осіб між собою). Таким чином, галузі права можна поділити на ті, у яких переважають начала публічного права, і ті, у яких превалюють начала приватного права. Для перших є характерним імперативний (супідрядності) метод правового регулювання, для других -диспозитивний (автономії). Переваження у галузі права начал публічного (або приватного) права не виключає наявності в ній норм приватного (або публічного) права і, відповідно, певного суміщення імперативна- >>>245>>> го і диспозитивного методів регулювання, що свідчить про відсутність «чистих» галузей права.
Приміром, підприємницьке право — система норм, що регулюють майнові (товарно-грошові) і управлінські відносини. Якщо методом регулювання перших є диспозитивний (орієнтований на рівність сторін-підприємців), то других — імперативний (у відносинах підприємців й органів управління він передбачає обов'язкові управлінські акти, адресовані підприємцям — у межах компетенції управлінського органу). Екологічне, аграрне, земельне право внаслідок специфіки предмета правового регулювання потребують суміщення кількох методів правового регулювання. В екологічному праві застосовуються: імперативний (владний) метод, необхідний для забезпечення виконання екологічних приписів; диспозитивний метод рівності сторін і вільного волевиявлення, необхідний для раціонального використання природних ресурсів, економічних заходів регулювання якості навколишнього середовища. Земельне право також поєднує у собі елементи провідних методів (імперативний) адміністративного і (диспозитивний) цивільного права. Процесуальним галузям права — цивільному процесуальному праву і кримінальному процесуальному праву — властиві елементи як диспозитивного, так й імперативного методу, з превалюванням одного з них. Зрозуміло, що система методів правового регулювання перебуває у постійному русі, динаміці.
<< | >>
Источник: Скакун О.Ф.. Теорія держави і права: Підручник. 2001

Еще по теме § 4. Публічне і приватне право:

  1. Публічне і приватне право
  2. § 4. Публічне і приватне право
  3. § 4. Публічне і приватне право
  4. Публічне й приватне право
  5. ідеологічний характер дуалізму публічного й приватного права
  6. Корпоративне управління як гармонізація публічного та приватного інтересів.
  7. §1. Предмет курсу "Римське приватне право"
  8. Межі державного втручання у приватне життя людей (громадян) та суспільне життя і право
  9. Стаття 33. Право регресу державної та муніципальної інституції та агенції, що стосується публічного службовця, який завдав шкоду
  10. 1.1. Публічна адміністрація як об'єкт адміністративно-правового регулювання 1.1.1. Поняття «публічна адміністрація»: основні підходи
  11. Стаття 18. Переведення кар'єрних публічних службовців на вищі посади та тимчасове переведення на інші посади публічних службов­ців
  12. Стаття 6. Посади публічних службовців Посади публічних службовців поділяються на посади:
  13. 5.4. Судовий контроль за публічною адміністрацією та його моделі 5.4.1. Загальний огляд систем судового контролю за публічною адміністрацією
  14. Приватне підприємство. Як змінити власника
  15. §5. Про рецепцію римського приватного права в Україні