<<
>>

§ 4. Релігійно-традиційна правова система

Вельми значні особливості порівняно з романо-германською та англо-американською правовими системами мають правові системи, що входять до сім'ї релігійно-традиційного права.

Сім'я релігійно-традиційного права охоплює релігійні правові системи, засновані на будь-якому віровченні, і традиційні правові системи, засновані на звичаєвому праві.

До релігійних правових систем належать: мусульманське, ка­нонічне, індуське, іудейське право; до традиційних — японське, далекосхідне і звичаєве право окремих держав Африки, Азії, ,Океанії. Загальною ознакою для них є те, що всі вони функ­ціонують нарівні з національним правом окремих держав, а ступінь впливу на суспільство залежить від їх авторитету серед населення.

Мусульманське право являє собою правила поведінки при­бічників ісламу, основний зміст яких становлять зобов'язання

219

РОЗДІЛ XV

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

щодо Аллаха1 та інших мусульман, а також санкції за їх пору­шення.

Період становлення мусульманського права як системи со­ціально-нормативного регулювання охоплює УІІ-Х століття. Ви­никло воно на території Аравійського півострова, як гадають, у його західної частині — області Хіджаз.

Мусульманське право — це одна з найзначніших правових си­стем світу, яка охоплює понад 500 мільйонів осіб.

Зведення мусульманських теологічних та правових норма­тивів (шаріат), звернених до людей, було встановлена Аллахом і передано ним через пророка Мухаммеда1. Джерелами мусуль­манського права є Коран, сунна, іджма та кійас.

Коран (арабською — «аль-Кур'ан», що означає «читати вго­лос речитативом, декламувати») за віровченням ісламу, — книга нестворена, вона — саме слово Аллаха, складається із 114 глав різної довжини, кожна з яких має назву сура. Кожна сура Кора­ну складається із аятів (віршів). За мусульманською традицією одкровення передавалися Аллахом його посланнику пророку Мухаммеду через ангела («святого Духа») приблизно у 610-632 роках2, а їх запис вівся протягом наступних десятиліть.

Нарівні з релігійно-моральними положеннями приблизно в 300 віршах Корану подані установи нормативно-юридичного ха­рактеру.

Сунна — збірник переказів (хадісів), у яких йдеться про жит­тя пророка Мухаммеда, розповідається про його вчинки та наво­дяться висловлювання, що є свого роду дороговказом у житті для віруючого. І тільки близько 500 хадісів можуть бути віднесеними до норм — правил поведінки в правовому розумінні.

Іджма (доктрина мусульманського права) —_це єдина думка, якої досягли вчені всіх або ж однієї юридичної школи з питань ісламу і обов'язків правовірних. Звернувшись до Корану та сунни, мусульманські судді (каді) не завжди могли пристосувати їх по­ложення до розгляду конкретних справ. Тому, починаючи з VIII століття, функцію тлумачення перших двох джерел почали здійснювати правові школи тлумачення, що зробило доктрину провідним джерелом права. При цьому судді втратили право пря­мо посилатися на Коран та сунну, а були зобов'язані застосову­вати норми в інтерпретації певної правової школи тлумачення.

' Гадають, що це стародавній бог племені курейшитів, який зайняв панівне становище серед богів арабських родів. 1 Мухаммед помер у 632 році.

220

Кійас (метод міркування за аналогією) — застосування поло­жень, сформульованих у Корані, сунні та іджмі, для розгляду подібних та аналогічних випадків'.

Таке узгоджене об'єднання різних джерел дістало назву сис­теми «чотирьох корінь» ісламського права.

У XX столітті ряд мусульманських держав здійснив кодифі­кацію окремих галузей права за західноєвропейським зразком (цивільного, торгового, процесуального, кримінального та ін.). Це внесло значну різноманітність у вікові мусульманські правові тра­диції кожної з держав. Посилення ролі нормативного акта, хоча й прийнятого на підставі принципів ісламу, призвело також до по­слаблення ролі доктрини в процесі розгляду юридичних справ. У сучасному світі ідеї «вестернізації» найменше торкнулися таких держав, як Саудівська Аравія, Оман, емірати Персидської затоки. Як субсидіарні (додаткові) джерела праці вчених-юристів застосо­вуються лише за наявності прогалин у законодавстві Єгипту, Сирії, Ірану, Іраку, Пакистану, Лівії, Алжиру та ін.

У зв'язку з цим необхідно розмежовувати релігійне мусуль­манське право і право мусульманських держав.

Канонічне право в християнській релігії є сукупністю право­вих рішень (канонів), установлених, головним чином, на всесвіт­ніх та деяких інших церковних соборах. У католЩькїїГцеркві ка­нонічне право вміщує також постанови римських пап. Слово «ка­нон» у перекладі з грецької означає «норма», «міра», «стандарт». Найбільш ранніми канонами є правила нового Заповіту. Розріз­нені норми різних єпархій, декретів пап були систематизовані у Зводі канонічного права 1582 року (Согриз Зигіз сапопісі). Аж до XX століття ніяких інших кодифікацій канонічного права не відбувалося, воно лише інтерпретувалося каноністами. Поширен­ня в Західній Європі Кодексу Наполеона стало імпульсом до про­ведення кодифікації канонічного права з 1904 по 1918 рік, який залишався основним правом римської католицької церкви до 1983 року, коли був введений новий Кодекс.

Такі норми не повністю правові — скоріше це гібридна право­ва система, оскільки вона охоплює як корпоративні, так і мо­ральні регулятори. Як правові норми корпоративне право можна розглядати тією мірою, якою воно визнається обов'язковим у тій чи іншій державі (наприклад, абсолютна теократична монархія Ватикану).

Індуське право є одним_а_цайііільш стародавніх і оригінальних у світі. Ряд положень індійського збірника Веди (II тисячоліття

221

XV

до н. є.) можна витлумачити як правила поведінки загального ха­рактеру. Подолавши віки, традиційні норми стародавнього та се­редньовічного права — веди, смрити, дхармашастр та інші, зали­шилися складовою частиною внутрішньодержавного права Індії. Індуське право поширюється на осіб, які сповідують індуїзм не­залежно від місця проживання. Зараз у світі налічується близько 300—350 мільйонів індусів, які мешкають переважно в Індії. Жи­вуть вони також у Пакистані, Бірмі, Сінгапурі, Малайзії та дер­жавах Східної Африки.

Характерними ознаками індуського права є: персональний характер правової системи, оскільки вона за­стосовується лише до індусів (за народженням, релігією) та до навернутих до індуїзму (мається на увазі, що в разі переїзду індус везе право з собою);

поширення на означені категорії відносин: внутрішньосімейні, кастові, відносини землекористування, договірного права, права власності;

відносна незалежність від інших правових систем (англійсько­го, мусульманського права), що свідчить про високий рівень пра­вової культури;

наявність жорстких правил станово-кастової організації, за якою члени кожної касти — брахмани (священослужбовці), кшатрії (військові), вайшиї (торговці) та шудри (слуги і ремісни­ки) мають власну систему прав і обов'язків, власну мораль, рівень пізнання істини;

тісний зв'язок з індуїзмом релігійно-філософської і соціаль­но-етичної систем, заснованих на віротерпінні, релігійних дог­мах, норми яких не мають уніфікованого характеру, а церква — ієрархічної організації;

здатність до адаптації в умовах "постійних соціально-еко­номічних і політичних змін;

включення до сфери дії індуського права представників неортодоксальних релігійних ,общин, сектантських груп (лингаяти, ар'я-самаджисти, джайли, будисти, сікхі та ін.);

різноманітність джерел права: веди — священні книги, ідейні засади індуського права; смрити — правові трактати, що комен­тують веди; збірники висловлювань індійських авторитетів; зви­чаї — правила поведінки доброчесних, розсудливих людей.

Сьогодні окремі положення індуського права зазнали змін у зв'язку з прийняттям відповідних законопроектів; скасована відповідальність за порушення норм кастової належності, забо-222

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

ронена полігамія, дозволені розлучення, встановлено право на отримання аліментів та ін.

Іудейське право (єврейське право) виникло понад три тисячоліття тому, розвивалося і зберігалося як право єврей­ського народу незалежно від того, була державність у євреїв чи не було її. Цьому процесу сприяла наявність внутрішньої автономії єв­рейських общин — їм дозволялося мати органи самоврядування і власні судові заклади. Іудейське право являє собою нормативну ча­стину Усного Вчення — Талмуда. Воно включає також Агаду — ста­родавні сказання та легенди, вислови мудреців, повчальні історії. Спочатку законодавчі положення передавались усно із покоління в покоління і аж у V столітті були зафіксовані в письмовій формі.

Записане вчення — Тора, отримане Мойсеєм на горі Сіон, є основним джерелом права для суддів і нагадує конституції єврейського народу. Іншим джерелом є талмудична література — Мішна, Мндрашим, Барайти, Єрусалимський та Вавилонський Талмуди.

Іудейське право регулює цивільні, сімейні, трудові і криміна­льно-правові відносини. Його головною відмінною ознакою є релігійно-національний характер: додержання релігійних наказів так само обов'язкове для євреїв, як і додержання юридичних за­конів іудаїзму. При цьому право постійно вдосконалювалось ви­нятково представниками європейської юридичної думки, що відрізняє його від інших релігійно-традиційних правових систем.

Іудейське право забороняє євреям звертатися до неєврейських судових інстанцій, хоча презюмується, що законів держави слід обов'язково дотримуватися. Ця заборона не стосується звернень до державних судів після створення Ізраїлю.

Характерно, що сучасна судова система держави Ізраїль не пов'язана зобов'язанням дотримуватися принципів єврейського права. Проте фактично законодавство і судова практика абсор­бує багато положень із старовинних джерел, особливо в галузі приватного права.

Усередині самого єврейського права вирізняється проблема колізії законів унаслідок світового географічного розселення єврейських общин, яке призвело до формування різних правил та норм, що застосовуються при розгляді подібних юридичних проблем у різних регіонах.

Японське право. Відокремлене географічне положення, що перешкоджа1Г~гіросяканню правових інститутів інших держав, сприяло виникненню в японському суспільстві своєрідної систе-

223

РОЗДІЛ XV

ми норм, традицій, що дозволяють регулювати відносини сторін шляхом узгоджувальних процедур. Із середини XIX століття національне право Японії прагне до континентальної правової сім'ї, оскільки ґрунтується воно на французькому і германському законодавстві. Проте після Другої світової війни японське право зазнало значного впливу права США, особливо в галузі еко­номіки. Поряд з тим досить великого регулятивного значення в японському суспільстві набули норми «гірі», що приписують по­ступовість примирення, згоду при розгляді юридичних справ без звернення до офіційних судових органів.

Далекосхідне право. Цінність тієї чи іншої нормативної систе­ми залежить від її здатності до впорядкування людських відно­син. З цього погляду вельми своєрідною є далекосхідна правова сім'я. Походить вона з Китаю і пов'язана з філософським вчен­ням Конфуція. Етичні цінності і традиції цієї держави мали знач­ний вплив на Монголію, держави Індокитаю, Малайзію, Бірму, Японію, Корею.

В основі конфуціанства лежить прагнення людини співвідносити свою поведінку з космічною гармонією Той, хто прагне по­водити себе правильно, повинен любити лише праведні вчинки, не порушувати встановлену природою рівновагу, підпорядковувати власні інтереси збереженню гармонії. Правила, яких слід дотри­муватися, під назвою «лі», не є однаковими для всіх, а залежать від статусу людини, його статі, фаху, службового становища, сімейного стану. Право з позицій конфуціанства має дуже за­гальний характер, не враховує багатоманітності людських відно­син. Водночас правила «лі» дають можливість досить точно обу­мовлювати поведінку сторін у конкретній ситуації. Попри все втручання офіційних судових органів не в змозі відновити пору­шену гармонію. Тому перевагу в конкретних ситуаціях слід відда­вати узгоджувальним процедурам, домагаючись відновлення прав шляхом взаємних поступок і терпіння.

Прибічники школи легістів дотримувалися протилежної по­зиції і відверто ворогували з конфуціанцями. Людина за своєю сутністю егоїстична, тому її інтереси повинні бути обмежені за­конодавством і засобами державного примусу. Проте китайська державність протягом понад 2000 років ґрунтувалася на філо­софському вченні Конфуція. З роками його прибічники визнали закони як необхідну форму регулювання відносин у суспільстві.

Інтенсивний розвиток законодавства в сучасному Китаї за континентальним зразком, проголошення його особливого шля-224

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ і

ху не виключає збереження багатьох інститутів традиційного права і морально-етичних передбачень у суспільстві.

Звичаєве право держав Африки, Азії та Океанії являє собою унікальну правову систему, коріння якої сягають тисячоліть.

Ці правові системи мають велику різноманітність конкретних форм. Форми залежать від стадії розвитку суспільства, наявності (відсутності) та особливостей колоніального режиму в минулому і впливу колишніх метрополій на державу нині; особливостей джерел; відносної недоступності для впливу інших держав.

Неповторність системи традиційного права полягає в збере­женні звичаю як важливого регулятора суспільних відносин та його державного визнання. Звичай тією чи іншою мірою відомий усім правовим системам, проте в романо-германському та англо-американському праві він виконує допоміжну (субсидіарну) роль.

Звичаєве право африканських держав має переважно неписа­ний характер і передається з покоління в покоління окремими на­родами або племенами, що робить його іноді єдиним джерелом права і дає уявлення про особливості культури цих народів.

Звичаєво-правові системи здебільшого спрямовані на захист інтересів спільноти людей (роду, племені, родини, селища), а не суб'єктивних прав конкретних осіб. Наприклад, шлюб — це угода між родинами, за якою наречений чи його представник розрахо­вується за майбутню дружину викупом або зобов'язується відпрацювати за неї. Правила про успадковування майна побудовані так, щоб родина ніколи не втрачала контролю над майном.

Для оцінки звичаєвого права як архаїчного не має достатніх підстав, оскільки навіть тепер рішення, прийняті за його норма­ми, рідко заперечуються сторонами. За даними ряду дослідників, у колишніх франкомовних колоніях лише один відсоток (!) справ доходить до офіційних судів. Мабуть, жодна з національних пра­вових систем світу не має такої високої ефективності розгляду юридичних справ.

Слід відзначити тенденцію до поступового формування за­гальних правових принципів на африканському континенті під впливом норм міжнародного права і міждержавних об'єднань, а також ідей становлення ринкових відносин та демократії.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права 2002. 2002

Еще по теме § 4. Релігійно-традиційна правова система:

  1. § 4. Релігійно-традиційна правова система
  2. 1. МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО § 1. Поняття релігійно-традиційного типу правової системи
  3. Глава 32 РЕЛІГІЙНО-ТРАДИЦІЙНИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ
  4. Тема 3. ТРАДИЦІЙНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
  5. Традиційний дуалізм держави та права
  6. Глава 14. ПРАВОВА СИСТЕМА ДЕРЖАВИ І СИСТЕМА ПРАВА. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО МАТЕРІАЛУ
  7. § 4. Тип держави в релігійних цивілізаціях Азіі
  8. Правовые системы и теоретические проблемы их классификации § 1. Правовая система общества: понятие, элементы, функции
  9. § 1. Исторические и социально-культурные истоки российской правовой системы. Ее особенности и связь с правовыми системами мира
  10. 33. Правовая система общества: понятие и структура. Соотношение права и правовой системы