<<
>>

Розділ 13. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА. ПРАВОТВОРЧІСТЬ

Форми (джерела) права — це офіційні способи вираження і закріплення змісту правових норм, за допомогою яких норми права набувають публічного характеру, стають загальнообо­в'язковими. Розрізняють нормативно-правовий акт, судовий (адміністративний) прецедент, правовий звичай, нормативний договір, юридичну доктрину, принципи права та ін.

Нормативно-правовий акт — це загальнообов'язковий акт правотворчості, виданий органами законодавчої і виконавчої влади у спеціально встановленому порядку, що містить прави­ла поведінки загального характеру.

Судовий (адміністративний) прецедент — це таке рішення судового (адміністративного) органу, що приймається для вирі­шення конкретної юридичної справи вперше і береться за зра­зок при розгляді аналогічних справ у майбутньому.

Правовий звичай — це правило поведінки, яке в результаті багаторазового повторення в часі й просторі набирає певної стій­кості, закріплюється у практичному досвіді та психології лю­дей, санкціоноване державою шляхом посилання на нього в нор­мі закону або використання його як основи судового рішення.

Нормативний договір — це офіційна угода учасників пуб­лічно-правових відносин, яка встановлює розраховані на неви-значене коло суб'єктів загальнообов'язкові правила поведінки у сфері конституційного права (конституційний договір), між­народного публічного (міжнародний договір) і трудового права (колективний трудовий договір).

Правова доктрина — це літературні джерела права, наукові праці авторитетних учених-правознавців з питань права, на які здійснюється посилання при розгляді юридичної справи за від­сутності необхідного закону, судового прецеденту чи звичаю.

Правоутворення — це процес формування в суспільстві об'єктивно зумовлених загальнорегулятивних начал, які одер­жують юридичне оформлення в офіційних загальнообов'язко-

90

вих нормативних рішеннях уповноважених суб'єктів. Правоут-ворення і правотворчість співвідносяться як ціле і частка, пра-вотворчість є одним з етапів правоутворення.

Правотворчість — це організаційно оформлена процедурна діяльність державних органів зі створення та юридичного за­кріплення правових норм. Правотворчість поділяється на зако­нотворчість і підзаконну нормотворчість.

Принципи правотворчості — це ідейна та організаційна база правотворчості, що визначає сутність, характерні ознаки і за­гальний напрям цієї діяльності.

• Принцип законності означає, що у правотворчості необ­ хідно дотримуватись передбачених у законі процедури прийняття нормативно-правових актів, компетенції орга­ ну, що приймає такий акт, ієрархії нормативно-правових актів.

• Принцип демократизму означає врахування соціальних інтересів і можливості їх вираження у сфері правотвор­ чості.

• Принцип науковості передбачає необхідність наукового опрацювання найважливіших нормативно-правових ак­ тів, використання досягнень сучасної науки.

• Принцип виконуваності відображає необхідність урахо­ вувати при підготовці нормативно-правових актів усі фі­ нансові, кадрові, організаційні та юридичні умови, наяв­ ність яких уможливлює реалізацію нормативно-правових актів.

• Принцип системності означає суворе дотримання систе­ ми права, законодавства, будови галузі тощо.

• Принцип гуманізму передбачає спрямованість правотвор- чого акта на всебічне забезпечення й захист прав і свобод особи, на максимально повне задоволення її духовних і матеріальних потреб. Людина, її інтереси і потреби пови­ нні бути в центрі законодавчої діяльності.

• Принцип професіоналізму передбачає участь у прийнят­ ті правотворчих рішень кваліфікованих фахівців відповідних галузей, що мають професійну підготовку, великий досвід роботи і глибокі фахові знання.

• Принцип технічної досконалості прийнятих актів пе­ редбачає широке використання вироблених юридичною

91

наукою і випробуваних правотворчою практикою спо­собів і прийомів підготовки й оформлення нормативних текстів, правил законодавчої техніки.

Правотворчий процес — це порядок здійснення юридично процесуально оформлених, юридично опосередкованих значу­щих дій, які мають офіційний характер і пов'язані з підготов­кою, прийняттям та опублікуванням нормативно-правового акта. Правотворчий процес складається з таких стадій:

• передпроектної;

• проектування нормативно-правового акта;

• розгляду нормативно-правового акта у правотворчому ор­ гані;

• прийняття нормативно-правового акта;

• введення в дію, оприлюднення нормативно-правового акта.

Законотворчість — це процедурно-процесуальна діяльність з підготовки, обговорення і прийняття законів вищими пред­ставницькими органами законодавчої влади (парламентами) або безпосередньо населенням шляхом референдуму.

Закон — це нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, покликаний регулювати найважливіші суспільні відно­сини, прийнятий вищим представницьким органом законодав­чої влади (парламентом) або безпосередньо населенням шляхом референдуму в особливому процедурному порядку. Законом ре­гулюються питання, що мають найважливіше державне зна­чення: питання конституційного характеру; принципи орга­нізації, порядок формування і діяльності вищих і місцевих органів державної влади й самоврядування; основні права, сво­боди і обов'язки громадян, гарантії їх забезпечення; основні умови створення й діяльності суспільних і політичних органі­зацій; прийняття державного бюджету; оподаткування; вста­новлення основних положень регулювання економіки; основні питання оборони і міжнародних відносин та ін.

Законодавчий процес — це передбачений Конституцією і законами порядок здійснення законодавчої функції органом законодавчої влади та реалізації ним своїх законодавчих пов­новажень. Законодавчий процес складається з таких стадій:

92

• розробки законопроекту;

• подання законопроекту до Верховної Ради в порядку за­ конодавчої ініціативи;

• розгляду законопроекту у профільних комітетах Верхов­ ної Ради;

• розгляду законопроекту на засіданнях Верховної Ради у трьох читаннях: обговорення і схвалення основних поло­ жень в основному, обговорення і схвалення постатейно та прийняття закону;

• прийняття закону і направлення на підпис Президенту;

• оприлюднення закону.

Підзаконна нормотворчість — це діяльність Президента, Уряду та інших органів виконавчої влади з прийняття на ос­нові законів та на їх виконання підзаконних нормативно-пра­вових актів.

Референдум — це спосіб прийняття громадянами шляхом голосування законів України, інших рішень з важливих пи­тань загальнодержавного і місцевого значення.

Юридична техніка — це система вимог, правил і прийомів, що висуваються до процесу створення законів і підзаконних нормативно-правових актів, їх організації і логічно послідовно­го формулювання відповідно до їх сутності й змісту.

<< | >>
Источник: О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА У СХЕМАХ І ВИЗНАЧЕННЯХ. 2004

Еще по теме Розділ 13. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА. ПРАВОТВОРЧІСТЬ:

  1. Розділ 13. ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА. ПРАВОТВОРЧІСТЬ
  2. Тема 13. Юридична правотворчість. Зовнішні форми (джерела) об'єктивного юридичного права
  3. § 7. Юридичні джерела (форми) права
  4. § 3. Джерела (форми) права скандинавських країн
  5. Розділ 9 ДЖЕРЕЛА ПРАВА
  6. Розділ XX ФОРМИ ПРАВА
  7. Розділ II ДЖЕРЕЛА РИМСЬКОГО ПРИВАТНОГО ПРАВА
  8. Розділ 11 ПРАВОТВОРЕННЯ I ПРАВОТВОРЧІСТЬ (НОРМОТВОРЧІСТЬ)
  9. ДЖЕРЕЛА ДО РОЗДІЛУ 4
  10. ДЖЕРЕЛА ДО РОЗДІЛУ 5
  11. ДЖЕРЕЛА ДО РОЗДІЛУ 6
  12. ДЖЕРЕЛА ДО РОЗДІЛУ 7
  13. § 1. Сутність форми права
  14. Державна правотворчість та формальна визначеність і загальнообов'язковість права
  15. Поняття джерел права