<<
>>

Розділ 23. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

Правова система — це історично зумовлена сукупність пра­вових явищ і процесів, притаманних певному суспільству. Пра­вова система складається з комплексу компонентів, які справ­ляють нормативно-організаційний вплив на суспільство.

Вони сформувались історично під впливом економічних, політич­них, духовних, національних та інших чинників. До елементів правової системи належать: право як система регулювання су­спільних відносин; форми (джерела) права; правові принципи; юридична доктрина; юридична практика і юридична діяль­ність; механізм правового регулювання; законність і правопо­рядок; правова свідомість і правова культура; суб'єкти права; правові традиції в їх взаємодії в масштабах суспільства і дер­жави. Елементи правової системи поєднані не випадково, а від­повідними зв'язками та відносинами.

Класифікація правових систем — це об'єднання правових систем за спільними юридичними ознаками у групи (сім'ї).

• Найпопулярнішою є класифікація правових сімей відо­ мого французького ученого Р. Давида, який висунув ідею поділу існуючих правових сімей на романо-германську, англосаксонську та соціалістичну, до яких приєднується весь інший світ, об'єднаний релігійною та традиційно- звичаєвою правовими системами. Ця типологія базується на поєднанні двох критеріїв: ідеології, що включає, з од­ ного боку, релігію, філософію та соціальні структури, і юридичної техніки, що включає як основну складову джерела права.

• В основу іншої класифікації, запропонованої К. Цвейгер- том і Г. Кьотцем, покладено критерій "правового стилю". На думку авторів, "правовий стиль" складається з п'яти факторів: походження й еволюції правової системи; своє­ рідності юридичного мислення; специфічних правових ін­ ститутів; природи джерел права і способів їхнього тлума­ чення; ідеологічних факторів. На цій основі вирізнені "правові кола": романське, германське, скандинавське, англо-американське, соціалістичне, ісламське та індуське.

130

• Обидві класифікації мають багато спільного і на основі їх узагальнення можна зробити висновок, що в основу кла­ сифікації правових систем має бути покладено такі чин­ ники: спільність генезису; спільність джерел, форм за­ кріплення і вираження норм права; структурна єдність; спільність правових принципів; єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також техніки викладу і систематизації норм права.

Романо-германська правова система — це система права країн континентальної Європи, яка виникла в результаті рецепції римського права. Основні ознаки романо-германської правової системи:

• романо-германська норма права — це загальне правило поведінки, що має узагальнений і системно-ієрархічний характер;

• найважливішим джерелом романо-германського права є нормативно-правовий акт, до інших (неосновних) джерел права належать правові звичаї, принципи права, юридич­ на доктрина, нормативний договір, з певним застережен­ ням і судова практика;

• в усіх країнах романо-германської системи є писані кон­ ституції;

• у країнах романо-германської правової системи право по­ діляється на публічне і приватне;

• існує послідовний галузевий поділ правових норм;

• основною формою систематизації нормативно-правових актів є кодифікація.

Англосаксонська (англо-американська) правова система —

це правова система англомовних країн, що ґрунтується на ви­знанні судової практики основною формою правотворчості. Особливості англосаксонської правової системи:

• визнання судового прецеденту основним джерелом права;

• реалізація законів (статутів) не самостійно, а через пре­ цеденти, за їх допомогою;

• наділення судів широкими повноваженнями щодо ство­ рення і перегляду правових норм;

• зв'язаність судових інстанцій прецедентами за принци­ пом субординації;

131

• крім законів і прецедентів джерелами права визнаються правові звичаї і юридична доктрина;

• відсутній поділ права на публічне і приватне, замість цього історично склався поділ на загальне право і право справедливості;

• відсутній чіткий поділ права на галузі;

• основною формою систематизації джерел права є інкор­ порація і консолідація.

Система релігійного права — це вид правової системи, що базується на релігійних нормах.

Основними системами є мусульманське і індуське право.

Мусульманське право — це система норм, що виражені в релігійній формі і ґрунтуються на мусульманській релігії — ісламі, яка встановлює, у що мусульмани повинні вірити, що вони повинні робити і чого не повинні. Ознаки мусульмансько­го права:

• норма права розглядається як правило, адресоване мусу­ льманській общині Аллахом, в основу покладено релігій­ ні догми, тому його не можна змінити, скасувати, воно безперечне й абсолютне, повинне безумовно виконуватися;

• за змістом норми мусульманського права є зобов'язаль­ ними;

• чотири основні джерела: Коран — священна книга ісла­ му; Сунна, або традиції, пов'язані з Мухамедом; Іджма, або єдина угода мусульманського суспільства; Кійас, або судження за аналогією;

• джерелом права визнається також юридична доктрина; звичаї не входять у мусульманське право і не є його дже­ релом;

• архаїчність інститутів, казуїстичність і відсутність систе­ матизації;

• не поділяється на публічне і приватне право чи на зага­ льне право і право справедливості; існують інші принци­ пи інтеграції, що базуються на мусульманській традиції.

Індуське право — це правова система Індії, Пакистану, Бір­ми, Сінгапуру і Малайзії, а також деяких країн східного узбе­режжя Африки, в основу якої покладено норми індуїзму. Озна­ки індуського права:

132

• виправдання ідеї кастового розподілу суспільства;

• визнання основним джерелом права норм релігії індуїз­ му, а також звичаїв;

• закони і судові прецеденти як джерела права виконують лише допоміжну роль;

• норми мають переважно зобов'язальний характер.

Система звичаєвого права — це форма регламентації суспіль­них відносин, що існує у країнах екваторіальної, південної Африки і в Мадагаскарі, базується на державному визнанні природно сформованих соціальних норм, які ввійшли у звич­ку населення — звичаїв. Міфологічний характер звичаїв, їх множинність і розрізненість не сприяють їх ефективному вико­ристанню для створення національних правових систем за ти­пом романо-германської, англо-американської або мусульмансь­кої. Нині здійснюється систематизація звичаїв, включення їх у галузеві кодекси, інші нормативні акти. Сучасний стан пра­вового розвитку цих країн можна охарактеризувати як склад­ний перехідний період.

Світовий правопорядок — це система суспільних планетар­них відносин, що формуються на основі правових засад і функ­ціонують відповідно до загальновизнаних принципів і норм міжнародного права. Світовий правопорядок доцільно розгля­дати як певну реальність, результат реалізації різноманітних відносин, взаємодії людей і держав на планеті. Світовий пра­вопорядок — це умова і гарантія ефективного міжнародного співробітництва в різних сферах. Особливо важливим є міжна­родне співробітництво у сфері глобальних проблем людства.

Глобальні проблеми людства — це проблеми, що охоплю­ють населення всієї земної кулі, загальні, які не можуть бути вирішені однією державою. Ці проблеми стосуються інтересів людства, мають загальнопланетарний характер. Нерозв'яза-ність цих проблем створює загрозу для майбутнього людства, перешкоджає прогресу суспільства. Вони можуть бути виріше­ні тільки завдяки зусиллям світового співтовариства. До гло­бальних проблем людства належать такі:

• запобігання світовій ядерній катастрофі;

• забезпечення взаємовигідного міжнародного співробіт­ ництва в економічній, політичній, екологічній, культур­ ній та інших галузях;

133

• подолання розриву в рівні економічного розвитку різних держав;

• ліквідація енергетичної, сировинної, продовольчої та де­ мографічної кризи;

• дотримання вимог екології, створення умов виживання, нормального існування;

• використання досягнень науково-технічного прогресу на благо людства;

• міжнародне співробітництво в боротьбі з міжнародною злочинністю і тероризмом.

<< | >>
Источник: О. В. Бабкіна, К. Г. Волинка. ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА У СХЕМАХ І ВИЗНАЧЕННЯХ. 2004

Еще по теме Розділ 23. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ:

  1. Розділ 23. ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
  2. Розділ XV ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
  3. Розділ XV ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ
  4. § 1. Правові системи сучасності і критерії їх класифікації
  5. § 1. Правові системи сучасності і критерії їх класифікації
  6. Місце правової системи України серед правових систем сучасності: стан та перспективи
  7. РОЗДІЛ І ПУБЛІЧНА АДМІНІСТРАЦІЯ ТА АДМІНІСТРАТИВНЕ ПРАВО У ПРАВОВИХ СИСТЕМАХ СУЧАСНОСТІ
  8. Розділ 16. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
  9. Розділ 16. ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
  10. Тенденції розвитку правових систем сучасності
  11. Розділ XXII ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
  12. Розділ XXII ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ
  13. Розділ 18.ПОВЕДІНКА ОСОБИ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ
  14. Розділ 18. ПОВЕДІНКА ОСОБИ У ПРАВОВІЙ СФЕРІ
  15. Тема 14. Правові (юридичні) системи. Система права. Система законодавства
  16. ЧЕТВЕРТА ЧАСТИНА СУЧАСНІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ТА ЇХ ОБ'ЄДНАННЯ. ВЕРХОВЕНСТВО ПРАВА СІМ'Ї НАЦІОНАЛЬНИХ ПРАВОВИХ СИСТЕМ. МІСЦЕ ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ • • УКРАЇНИ СЕРЕД НИХ