Санкція: протиправний акт і його наслідок а) Санкції державного та міжнародного права

Якщо розуміти право як примусовий порядок, себто як порядок, що встановлює акт примусу, то правове положення, яке описує це право, сформулюється таким чином: за певних умов, себто за умов, які визначаються правовим порядком, слід установити один з актів примусу, що визначаються примусовим порядком.

Акти примусу — це такі акти, які впроваджуються навіть усупереч волі тих, на кого вони спрямовані, а коли ці індивіди чинять опір, то такі акти впроваджуються ще й із застосуванням фізичної сили. Як випливає з попереднього дослідження, слід розрізняти два види актів примусу.

Перший вид — це санкції, себто акти примусу, які встановлюються у відповідь на вчинок чи відсутність вчинку, як це передбачено правовим порядком. Такою санкцією може бути, наприклад, ув’язнення як покарання за крадіжку. Другий вид актів примусу — це акти, яким така особливість не властива. Наприклад, примусове інтернування індивідів, які вражені небезпечною для суспільства хворобою, чи тих, кого інтернують через їхню національну ознаку, через політичний світотяд або релігійні переконання, вважаючи цих осіб шкідливими для суспільства.

До цієї категорії належить примусове знищення чи конфіскація майна на користь громадськості. У такому випадку під дію примусового акту не потрапляє жоден з передбачуваних правовим порядком випадків учинку певного індивіда чи відсутності вчинку з його боку.

Санкції у специфічному значенні цього слова (якщо їх розглядати з позицій державних правових порядків) представлено у двох різних видах: як кара — у вужчому значенні цього слова і як судова санкція (примусове виконання судового рішення). Обидва види санкцій полягають у заподіянні зла через примус або — якщо вжити термін з негативним значенням — у примусовому позбавленні добра: позбавленні життя у разі смертної кари; ліквідації функцій, що їх зазвичай виконують частини тіла, у випадку такого звичайного для минулих часів калічення, як осліплення, ампутація руки або язика; або ж у

5 «23

формі тілесної кари, що завдає болю.

Якщо кару здійснюють у формі ув’язнення, то відбувається позбавлення волі; якщо це кара майнового характеру — маємо конфіскацію майна, зокрема власності. Проте позбавлення інших прав також може відбуватися у формі кари — наприклад, усунення з посади чи втрата політичних прав. Ta й виконання судового рішення — це заподіяння зла через примус. Хоча виконання судового рішення відрізняється від кари тим, що перше — як зазвичай кажуть — виправляє протиправний вчинок, що входить до складу поведінки, проти якої вживається санкція — реакція на цей вчинок. Так зване виправлення протиправного вчинку полягає в тому, що покінчують із ситуацією, яка виникла внаслідок протиправної поведінки (і в цьому сенсі подібна ситуація теж протиправна), і створюють нову ситуацію, яка відповідає праву. Ця ситуація може бути тією самою, що й ситуація, яку повинен був би створити правопорушник, коли б дотримувався узгодженої з правом поведінки. Але якщо створення такої ситуації неможливе, ймовірно виникне інша ситуація, що функціонуватиме як замінник. Проілюструймо прикладом перший випадок. «А» не дотримується свого обов’язку дати «Б» річ, яка належить «А». Судова санкція, яка передбачає виконання цього обов’язку, полягає в тому, що цю річ силоміць відбирають в «А» й віддають «Б». Або ж, наприклад, «А» не виконує свого обов’язку виступити свідком у суді. Судова санкція, яка передбачає виконання цього обов’язку, полягає в тому, що «А» силоміць приводять до суду — себто позбавляють його свободи щодо того, виступати чи не виступати в суді. Приклад, що ілюструє другий випадок: «А» не виконує свого обов’язку дати «Б» річ або якийсь виріб, який не належить «А». Судова санкція, що передбачає виконання цього обов’язку, полягає в тому, що в «А» силоміць відбирають відповідну вартість майна, яка дорівнює вартості речі чи виробу, які «А» винен «Б», і виручену від примусового продажу суму віддають «Б». Якщо протиправна поведінка — як це ми бачимо і в першому, і в другому випадку — полягає в тому, що комусь іншому заподіюють шкоду, то судова санкція виправляє протиправно заподіяну шкоду.

Тоді кара майнового характеру та судова санкція до певної міри уподібнюються одна одній. Обидві зводяться до конфіскації майна. Відрізняються вони тим, що шли накладається кара майнового характеру (а представлена вона звичайно певною сумою), то вартість майна надходить до офіційного — державного чи громадського — фонду; у разі судової санкції вартість майна йде на відшкодування матеріальних та моральних збитків тому, кому протиправно завдано цих збитків. Через судову санкцію реалізують визначену правовим порядком мету, чого не спостерігаємо у разі кари майнового характеру. Навряд чи можливо визначити поняття кари, беручи до уваги мету покарання. Річ у тім, що мета покарання не випливає — або принаймні безпосередньо не випливає — із змісту правового порядку. Якщо ця мета полягає в тому, щоб через настрашення запобігти дії чи невиконанню дії, щодо яких передбачена кара, то таке тлумачення може стосуватися й випадків, які підлягають кримінальному праву. Чинність положень цього права визначають не тому, що свідомо керуються ідеєю превентивності злочину, а тому що просто виходять із принципу відплати злом за зло. Кара, яка полягає у позбавленні життя чи свободи, не змінює свого статусу незалежно від того, властива чи не властива була для неї превентивна функція, коли кару накладали. 3 цього погляду між карою і судовою санкцією не існує істотної різниці, позаяк вони обидві мають превентивну функцію, а індивід сприймає їхню дію як учинюване зло. Так що за цих обставин можна пов’язати мету виправлення протиправного вчинку із превентивною метою. Рішення щодо обох видів санкцій — кари й судової санкції — приймається як судовими, так і адміністративними органами у визначеному порядку. Отже, існує різниця між судовою карою, яку накладає суд, та адміністративним стягненням, що його накладає адміністративна установа, між судовими санкціями, які накладає цивільний суд (цивільними санкціями), й адміністративними санкціями, котрі встановлює адміністрація. Слід розрізняти також акт, за допомогою якого запроваджується кара чи судова санкція, й акт, що передбачає виконання запровадженої норми покарання або судової санкції — себто акт примусу через санкцію.

Цей акт завжди впроваджується адміністративним органом.

Санкції загального міжнародного права — репресалії та війну, про які ми говоритимемо згодом, не вважають ні карою, ні цивільною санкцією. Однак, як і ці останні, репресалії та війна передбачають примусову конфіскацію майна або — що те ж саме — порушення інтересів (до цього захищених) однієї країни іншою. Вважається, що згідно з чинним міжнародним правом одна держава може розпочати репресалії чи війну проти іншої, якщо ця остання ухиляється від відшкодування завданих нею протиправним чином збитків. A оскільки ці акти примусу застосовуються лише з метою домогтися такого відшкодування, то існує певна спорідненість між санкціями загального міжнародного права й застосуванням примусу шляхом Цивільного права. Хоча можна дискутувати з приводу того, чи взагалі правильно вважати репресалії та війну санкціями загального міжнародного права, а отже, й правовим порядком.

<< | >>

↑

Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме Санкція: протиправний акт і його наслідок а) Санкції державного та міжнародного права:

- Комерційне право України - Корпоративне право України - Медичне право України - Основи права - Судова експертиза - Теорія держави і права України - Філософія права - Юридична деонтологія -