<<
>>

§ 4. Система обов'язків людини і громадянина

Юридичний обов'язок — гарантована законом міра суспільне необхідної (корисної) і державно доцільної поведінки особи, об'єктивно обумовлена потребами існування та розвитку інших осіб, соціальних груп, націй, людства.

Можна сказати, що юридичний обов'язок — це перепона на шляху сваволі, хаосу, всього того, що заважає нормальному розвитку суспільства. Обов'язок — парна категорія з правом, тому що обов'язок служить засобом забезпечення прав. Права людини і громадянина, якими б великими вони не були, усе ж не є безмежними, абсолютними, оскільки їхнє використання не повинно завдавати шкоди іншим людям, суспільству в цілому. Це застереження міститься в Загальній декларації прав людини (п. 2 ст. 29): «При здійсненні своїх прав і свобод кожна людина повинна піддаватися лише таким обмеженням, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання і поваги до прав і свобод інших і задоволення справедливих вимог моралі, громадського порядку і загального добробуту в демократичному суспільстві».
Використання людиною своїх прав одночасно передбачає її обов'язок захищати і зміцнювати ці права — заради самого себе та заради інших. Навіть громадяни розвинутих демократій часто невірно розуміють цю рівність і нерідко користуються правами, ігноруючи обов'язок. . >>>184>>> Права існують лише тоді, коли визнаються іншими громадянами держави. Свої вимоги до громадян держава формує в системі обов'язків і встановлює заходи юридичної відповідальності за їх невиконання. Громадяни — самі хранителі своєї свободи, напрямки та межі зовнішнього вираження якої надані в правах. Саме для того, щоб зміцнити свої права, громадяни в демократичному суспільстві приймають на себе зобов'язання і виконують свої обов'язки. В Загальній декларації прав людини (п. 1 ст. 29) визначено: «Кожна людина має обов'язки перед суспільством, у котрому лише й є можливим вільний і повний розвиток її особистості».
Так само, як і права людини, основні юридичні обов'язки фіксуються в конституції та інших законах держави. Класифікація обов'язків: особисті (громадянські) політичні економічні соціальні культурні екологічні Особисті обов'язки можна поділити на фізичні (наприклад, утримувати неповнолітніх дітей) і духовні (наприклад, шанувати честь, гідність, національні почуття людини). Економічні обов'язки -- обов'язок віддавати частину свого прибутку у вигляді податку на суспільні потреби та ін. Політичні обов'язки — додержуватися конституції і законів, захищати батьківщину та ін. Соціальні обов'язки — обов'язок працювати та ін. Культурні обов'язки « дбайливо ставитися до пам'ятників історії культури людства та ін. Екологічні обов'язки — берегти природу; компенсувати збитки, заподіяні забрудненням та іншим негативним впливом на навколишнє природне середовище. Зрозуміло, що до обов'язків громадян демократичних держав входить додержання законів, повага до прав і свобод інших осіб, сплата податків, підкорення міліцейським (поліцейським) розпорядженням тощо. У деяких країнах до числа найважливіших обов'язків громадян належить участь у голосуванні на виборах в органи державної влади і військова повинність. У конституціях окремих дер- >>>185>>> жав йдеться й про обов'язок працювати (Японія, Італія, Гватемала, Еквадор та ін.), виховувати дітей (Італія, Росія), піклуватися про своє здоров'я і своєчасно вдаватися до лікувальної допомоги (Уругвай). У Конституції України обов'язки громадян зафіксовані в статтях 51, 52, 64, 66, 67, 68 та ін. Зокрема, у ст. 51 записано: «Батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків». Обов'язками громадян у Конституції України названі: 1) захист Вітчизни, її незалежності і територіальної цілісності; 2) шанування її державних символів; 3) проходження військової служби; 4) незаподіяння шкоди природі, культурній спадщині, відшкодування завданих збитків; 5) сплата податків і зборів у розмірах, встановлених законом; 6) додержання Конституції і законів та ін. Таким чином, використання і здійснення прав і свобод людини і громадянина є невід'ємним від виконання ним обов'язків, законодавчо закріплених державами. Правда, відповідальність за виконання деяких обов'язків не передбачається, і це при тому, що питання про відповідальність за порушення прав і обов'язків особи має найважливіше значення для їхнього практичного здійснення. Без визначення конкретної відповідальності посадових осіб, органів влади та окремих громадян права людини перетворюються не більш ніж на красиву декларацію.
<< | >>
Источник: Скакун О.Ф.. Теорія держави і права: Підручник. 2001

Еще по теме § 4. Система обов'язків людини і громадянина:

  1. § 6. Система гарантій прав, свобод і обов'язків людини і громадянина в демократичній державі
  2. § 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. їх система в Конституції України 1996 року
  3. § 3. Види прав, свобод і обов'язків людини і громадянина. їх система в Конституції України 1996 року
  4. § 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина
  5. § 1. Поняття прав і свобод людини і громадянина, їх загальна характеристика. Обов'язки людини і громадянина
  6. Розділ IX ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
  7. Розділ IX ПРАВА, СВОБОДИ І ОБОВ'ЯЗКИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
  8. § 3. Система основних прав і свобод людини і громадянина
  9. § 2. Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини
  10. 3) Держава як суб ’ект обов ’язків i прав
  11. д) Юридична особа як суб ’ект обов ’язків і прав
  12. § 13. Правовідносини, що виникають при виконанні обов'язків
  13. § 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
  14. § 2. Права і свободи людини і громадянина в їх історичному розвитку
  15. § 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
  16. § 4. Гарантії прав і свобод людини і громадянина в демократичній правовій державі
  17. Глава 11 ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА
  18. Права людини і права громадянина
  19. З.Людина мас право... (Основні права і свободи людини)
  20. Значення рішень Європейського суду з прав людини для правової системи України