<<
>>

1 § 3. Спеціалізовані норми права: природа, особливості і значення в правовому регулюванні

У масиві норм права існує значна за обсягом група правових приписів, що не є нормою права як класичної моделі поведінки. В теорії права їх називають спеціалізованими нормами права.

їх існування зумовлено специфікою самого права. Вони мають пев­не самостійне значення в регулюванні суспільних відносин. На відміну від класичного правила поведінки вони: — виконують субсидіарну (додаткову) функцію в правовому ре­гулюванні;

— позбавлені традиційної логічної структури, що характерна для норм права як класичного приписання;

— виступають як зразок, еталон поведінки, зміст якого визна­чається змістом виконуваної функції (так, норми, що закріплю­ють принцип законності, орієнтують суб'єктів на здійснення пра­вомірної поведінки).

Спеціалізовані норми права неоднакові за своєю природою і функціональним призначенням. Вони можуть бути поділені на відправні та інші спеціалізовані нормативні приписи. Відправні спеціалізовані норми досить неоднорідні за своїм ха­рактером, змістом та цільовим призначенням.

Вони охоплюють норми-начала, визначально-установчі норми, норми-фікції, норми-принципи, норми-презумпції тощо. їх особливе призначен­ня полягає у встановленні вихідних засад, основ правового регу­лювання суспільних відносин. Завдяки їм визначаються цілі, зав­дання, принципи, межі і методи правового регулювання, закріп­люються правові категорії і поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми. Оскільки спеціалізовані нор­ми права досить різноманітні, то при здійсненні їх класифікації важливо розкрити зміст і призначення кожної з них. Норми засади — це правові приписи, які закріплюють підва­лини конституційного ладу держави, основи соціально-еко­номічного, політичного і державного життя, взаємовідносини держави і особистості, форми власності та ін.
Ці норми зосеред­жені насамперед у конституції (наприклад, «Україна є унітар­ною державою» — ст. 2 Конституції України, «Україна є рес­публікою» — ст. 5 або «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність» — ст. 3) і дістають свій розвиток та логічне ви-

285

НОРМИ ПРАВА

РОЗДІЛ XIX

раження в інших вихідних правових нормах і передусім у нормах-принципах.

Норми-принципи — це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Принципи права — це незаперечні вимоги, що пронизують правову систему суспільства, законодав­ство, окремі його галузі і юридичну практику. Норми-принципи розглядаються як результат нормативного узагальнення держав­но-правових явищ, вони виражають зміст і закономірності роз­витку цих явищ. Регулююча роль принципів права нерозривно пов'язана з їх законодавчим закріпленням. Принцип права, закріплений у законодавчому приписі, стає нормою-принципом. Норма може закріплювати принцип повністю або його частину, елемент. Правовий принцип може закріплюватись у кількох стат­тях або, навпаки, в одній статті можуть бути розміщені кілька принципів. Так, ст. 8 Конституції України закріплює кілька прин-ципів-норм: принцип верховенства права, верховенства консти­туції, прямої дії норм конституції.

Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа вирішення юридичної справи, зокрема при виявленні про­галин у праві. З метою їх подолання суди використовують норми-принципи для вирішення справи за аналогією. На них можна по­силатись також при вирішенні конкретної юридичної справи — для обґрунтування змісту правозастосовчого акта, підтверджен­ня непорушності якогось законодавчого положення або поси­лення авторитетності прийнятого рішення.

Визнаначально-установчі норми — це правові приписи, які ви­значають мету, завдання окремих інститутів або галузей права (завданням Конституційного Суду є гарантування верховенства Конституції — ст.

2 Закону «Про Конституційний Суд України»). Норми-дефініції— це норми, які містять визначення право­вих категорій і понять. їхня юридична природа полягає в тому, що вони дістають чітке закріплення в правовому акті, наприклад, визначення злочину, або військового злочину, або службової особи в кримінальному праві (статті 11, 401 КК України). Ці нор­ми виконують, головним чином, орієнтаційну і інформаційну функцію в правовому регулюванні. їх відсутність у системі права позбавила б законодавство ясності, вкрай ускладнила б процес його застосування.

Норми-презумпції — це закріплене в нормативно-правовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища (на­приклад, презумпція невинуватості особи, що звинувачується у 286

скоєнні злочину, добропорядності сторін у цивільному праві, знан­ня закону тощо). Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування норм права і використовуються винятково в нормативних актах. Норми-строки— Це такі правові приписи, які вказують на час, настання або проходження якого тягне певні юридичні на­слідки (наприклад, строк позовної давнини). Строки бувають ма­теріально-правовими і процесуально-правовими. Більшість стро­ків — це певні проміжки часу, що вимірюються годинами, днями, місяцями, роками. Однак вони можуть визначатися також і вка­зівкою на випадки або обставини, що мають настати (повноліття людини). З точки зору Регулятивного призначення норми-строки мають винятково субсидіарний (додатковий характер). Норми-преюдиції— це нормативні приписи, зміст яких набу­ває свого вираження в проголошенні установки на те, що виклю­чається будь-яке оспорювання існування вже доведеного факту, який дістав оцінку і закріплення в юридичному акті, що набрав чинності. Наприклад, цивільно-процесуальний кодекс передбачає, що факти, встановлені рішенням суду, яке набуло законної сили, в одній справі не повинні доводитися знову при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи.

Норми-фікції — це закріплений у правових актах норматив­ний припис, що умовна проголошує факт (чи обставину), який не є встановленим. Так, ст. 21- ЦК України визначає, що днем смерті громадянина, який оголошений померлим, вважається день на­брання чинності рішення суду про оголошення його померлим. Оскільки норми-фікції закріплені у відповідних правових актах, то вони загальнообов'язкові.

Норми-конструкції це нормативні приписи, які узагальню­ють складні за своїм складом юридичні явища. Так, у юридичній практиці використовується конструкція складу злочину. Вона не має чітко визначеного законодавчого закріплення і встанов­люється сукупністю положень, які розміщені в різних статтях Кримінального кодексу норми-конструкції органічно пов'язані з нормами-дефініціями. Вони сприяють встановленню визначе­ності і чіткості механізму Правового регулювання.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права 2002. 2002

Еще по теме 1 § 3. Спеціалізовані норми права: природа, особливості і значення в правовому регулюванні:

  1. 1 § 3. Спеціалізовані норми права: природа, особливості і значення в правовому регулюванні
  2. § 7. Спеціалізовані (нетипові) норми права
  3. Судова практика та її значення у нормативному регулюванні
  4. § 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
  5. § 5. Корпоративні норми, їх особливості і взаємодія з правом
  6. § 2. Норми моралі і норми права: їх зв'язок і взаємодія
  7. § 8. Структура норми права і норми-розпорядження
  8. § 5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
  9. § 5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта
  10. § 3. Норми-звичаї і норми права
  11. Понятие, значение и правовая природа франчайзинга и франчайзинговых отношений
  12. 1.1. Понятие, значение и правовая природа франчайзинга и франчайзинговых отношений