§ 9. Співвідношення між нормами міжнародного і національного права

Вивчаючи систему внутрішньодержавного права, ми не­одмінно стикаємося з проблемою його співвідношення з міжна­родним правом, тобто з нормами та принципами, що регулюють відносини між державами і міжнародними організаціями, а та­кож в деяких випадках відносини цих суб'єктів з іншими особами.

Існують три основні концепції співвідношення міжнародного і внутрішньодержавного права: два різновиди моністичної — примату міжнародного права і примату внутрішньодержавного права — і дуалістична.

Суть моністичної концепції полягає у визнанні існування єди­ної системи права, складовими якої є як міжнародне, так і

275

РОЗДІЛ XVIII

СИСТЕМА ПРАВА І СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА

національне право. При цьому пріоритет має або міжнародне, або національне право.

Дуалістична теорія, навпаки, визнає самостійний характер двох систем права. Найбільш послідовні дуалісти вважають, що міжнародне і внутрішньодержавне право існують абсолютно відо­кремлено одне від одного, що вони розвиваються за власними за­конами і що між цими системами немає ніякої взаємодії.

Зараз у вітчизняній і зарубіжній літературі домінуючим стає помірно дуалістичний підхід. Більшість авторів стверджують, що в умовах сучасного історичного процесу у співвідношенні внутрішньодержавного і міжнародного права визначився примат міжнародного права. Такий висновок можна зробити, аналізую­чи законодавчу практику багатьох країн.

Розглянемо, як цей принцип реалізується в нашій державі. Ми бачимо , що означений підхід добре узгоджується з положеннями ч. З ст. X Декларації про державний суверенітет України, де вста­новлено, що Україна «визнає ... пріоритет загальновизнаних норм міжнародного права перед нормами внутрішньодержавного права».

Співвідношення норм міжнародного права з національним правом залежить від того, в якому джерелі закріплено ту чи іншу норму міжнародного права — міжнародному договорі, міжна­родному звичаї, загальних принципах права, обов'язкових нор­мативних резолюціях міжнародних організацій. Крім того, як до­поміжний засіб для визначення міжнародно-правових норм ви­знаються судові рішення і доктрина.

В Україні вихідною точкою в цьому питанні є ст. 9 Консти­туції, згідно з якою «чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є части­ною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Консти­туції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України».

Більш докладно статус міжнародних угод визначено у ст. 17 Закону «Про міжнародні договори України» від 22 грудня 1993 року№ 3767-ХІІ:

«1. Укладені і належним чином ратифіковані міжнародні до­говори України становлять невід'ємну частину національного за-276

конодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства.

2. Якщо міжнародним договором України, укладення якого відбулось у формі закону, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору України».

З наведених положень випливає, що норми Конституції України мають більшу юридичну силу, ніж норми міжнародних договорів, обов'язкових для України. У вітчизняній доктрині з цього питання відсутні розбіжності. Більш того у ч. 2 ст. 8 Кон­ституції йдеться про те, що «Конституція України має найвищу юридичну силу». Отже, міжнародний договір не може суперечи­ти Конституції України.

Водночас норми чинних міжнародних договорів України, зго­ду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і мають більшу юридичну силу щодо всіх інших актів українського законодавства.

Цей принцип підтверджується ст.

Тепер розглянемо співвідношення національного права з нор­мами міжнародного права, закріпленими в інших джерелах.

1. Існують численні приклади того, що згода на обов'язковість міжнародного договору для України надається іншими (не Вер-­ ховною Радою),державними органами України (Президентом України, Кабінетом Міністрів України тощо). Такі договори не можуть вважатися частиною національного законодавства. Про­ те, залишаючись нормами міжнародного, а не національного пра-­ ва, вони є обов'язковими для України в частині, що не суперечить Конституції та законам України.

2. Норми, закріплені в міжнародних звичаях, вочевидь не є час­ тиною національного законодавства України. Щодо них треба ке­- руватися Декларацією про державний суверенітет України, якою визначено пріоритет загальновизнаних норм міжнародного пра­- ва над нормами внутрішнього права України. На нашу думку, в Україні поступово затверджується практика застосування міжнародних звичаїв.

277

РОЗДІЛ XVIII

3. Внаслідок приєднання України до Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод, а також визнання обов'язковості юрисдикції Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Кон-­ венції, для України набуло актуальності питання про місце рішень міжнародних судів в нашій правовій системі. Але це пи­тання остаточного вирішення ще не дістало.

4. Рішення міжнародних організацій однозначно не входять до складу національного законодавства України, але використовуються, наприклад, у практиці Конституційного Суду України.