<<
>>

в) Так зване самозобов ’язання держави; правова держава

Тільки на основі проведеного вище аналізу поняття держави можна правильно зрозуміти те, що традиційна теорія означує як «самозобов’язання держави», описуючи, мов факт, котрий має полягати в тому, що держава, існуючи спочатку як така собі незалежна від права соціальна дійсність, спершу створює право, а вже тоді цьому праву —• так би мовити добровільно — підпорядковується.

I тільки тоді вона, мовляв, стає правовою державою. Спочатку нам доводиться констатувати, що підпорядкована праву держава — це немислима річ. Адже держава існує тільки в державних актах, і ці акти здійснюються людьми, а державі як юридичній особі лише приписуються. I подібне приписування можливе лише на основі правових норм, що в специфічний спосіб визначають ці акти. Te, що держава створює право, тільки й означає, що право виробляють люди, чиї дії приписуються державі на основі права. Але ж це означає, що право само регулює своє власне створення. Такий процес, у якому держава, що своїм існуванням передує виникненню права, створює право, щоб потім йому підпорядкуватися, ніколи не відбувався, бо й не міг відбуватися. Бо ж не держава підпорядковується створеному нею ж праву, а право, регулюючи поведінку людей, і зокрема їхню, спрямовану на вироблення права поведінку, тим самим підпорядковує собі цих людей.

Про самозобов’язання держави можна говорити хіба в тому сенсі, що обов’язки й права, які приписуються особі держави, установлюються саме тим правовим порядком, персоніфікацією якого й виступає особа держави. Це приписування державі, себто посилання на сукупність правового порядку та здійснена завдяки цьому її персоніфікація є — і на цьому знов і знов доводиться наголошувати — суто розумовою дією, допоміжним знаряддям пізнання. Що існує як предмет нашого пізнання, так це тільки право.

Коли визнавати державу за певний правовий порядок, то будь-яка держава є правовою державою, і цей вираз являє собою плеоназм. Однак насправді його вживають на означення особливого типу держави — того, власне, котрий відповідає вимогам демократії та забезпеченого правопорядку. «Правова держава» у цьому специфічному розумінні слова — це відносно централізований правовий порядок, відповідно до якого судочинство й урядування є пов’язаними через закони, себто через загальні норми, які приймає обраний народом парламент за участі, чи без неї, глави держави, котрий очолює уряд; члени уряду відповідають за свої акги, суди є незалежними, а громадянам гарантуються певні права й свободи, зокрема свободи віри, совісті й слова.

<< | >>
Источник: ГАНС КЕЛЬЗЕН. ЧИСТЕ ПРАВОЗНАВСТВО 3 додатком: Проблема праведливості. Переклад з німецької Олександра Мокровольського. Київ, 2004. 2004

Еще по теме в) Так зване самозобов ’язання держави; правова держава:

  1. Взаємодія держави і права та її аспекти. Сфери і способи впливу держави на право 6.3.1. Держава і правове регулювання
  2. Тотожність держави та права а) Держава як правовий порядок
  3. § 2. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави
  4. 1. Виникнення держави та її розвиток. Держава Шан (Інь)
  5. Так зване вчення про природне право є ідеалістично-дуалістичним правознавством
  6. Органи держави як основний елемент механізму держави
  7. § 2. Типологія держави Поняття та підходи до типології держави.
  8. І § 3. Основні закономірності виникнення держави. Особливості формування держави в різних країнах світу
  9. І § 3. Основні закономірності виникнення держави. Особливості формування держави в різних країнах світу
  10. 20. Нарощування дефектів ринкової системи в процесі її еволюції. Функції держави у змішаній економіці. Нерівність доходів та державні заходи щодо їх вирівнювання. Крива Лоренця. Соціальна політика держави.
  11. § 3. Правовий статус держави
  12. Держава як правовий інститут
  13. 22.1. Верховенство права і правова держава
  14. Розділ 1 МЕТАТЕОРіЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА Предмет теорії держави і права
  15. § 1. Історія ідеї про правову і соціальну державу
  16. la) Обов’язки держави: державний обов’язок і державна несправедливість; відповідальність держави
  17. Об’єктні функції Української держави: теоретико-правовий зміст