<<
>>

Тема 22. Праводержавознавство (юридична наука): загальнотеоретична характеристика

Законодавство та й усе юридичне регулювання, аби бути ефек­тивним, має грунтуватися на наукових засадах, враховувати від­криті праводержавознавством об'єктивні закономірності такого регулювання.

Тому ця наука здатна вчиняти прямий чи опосеред­кований вплив на будь-яку практичну юридичну діяльність - право-творчість, правозастосування, правотлумачення, правореалізацію.

Водночас і сама юридична наука має свої закономірності функціонування й розвитку, які досліджуються таким її підроз­ділом як юридичне наукознавство. Знання цих закономірностей допомагає юристам-практикам більш ефективно використову­вати висновки та рекомендації праводержавознавства - як за­гальнотеоретичного, так і галузевого - для належного виконання їхніх професійних обов'язків, для забезпечення ефективності своєї фахової діяльності. У цьому й вбачається практична значущість положень, які висвітлюються у цій та наступній темах курсу.

1. Поняття і структура юридичної науки

Юридична наука - це система раціоналізованих соціаль­но значущих знань про закономірності права і держави (право-державні закономірності).

Оскільки право (як загальносоціальне, так і юридичне) та держава належать до явищ соціальних, остільки й праводержа­вознавство входить до складу наук суспільних - до загальної сис­теми суспільствознавства.

З огляду на те, що право-державні явища мають зазвичай складну будову, характеризуються різними гранями, властивос­тями, згадана наука (теоретична юриспруденція) є багатопро-фільною, структурованою.

У системі юридичної науки виділяють такі елементи:

1) за формою відображення право-державних явищ -

• судження про минулі, теперішні та майбутні (прогнозовані) факти право-державної дійсності,

• уявлення про такі явища,

• категорії і поняття,

• концепції й теорії;

2) залежно від безпосереднього предмета дослідження науки-

• загальнотеоретичні,

• загальноісторичні,

• галузеві,

• міжгалузеві (наприклад, наука екологічного права),

• прикладні (наприклад, судова психіатрія),

• міжнародно-правові;

3) залежно від конкретного елемента предмета дослідження -

• вчення про загальносоціальні (основоположні) права й обов'язки людини та інших суб'єктів,

• вчення про юридичне право,

• вчення про державу,

• вчення про юридичне регулювання,

• вчення про правосвідомість,

• вчення про юридичну науку (теорія праводержавознав­ства);

4) залежно від аспекта вивчення право-державних явищ -

• онтологія права і держави (вивчення їх існування як реаль­них феноменів у "статиці");

• філософія права і держави (вчення про їх сутність, необ­хідність для людини і суспільства, про їх місце у соціокультурній системі, серед здобутків людської цивілізації);

• аксіологія права і держави (вчення про значущість, цін­ність цих явищ для особи і суспільства);

• соціологія права і держави (знання про "динаміку", меха­нізм і соціальні результати функціонування зазначених фе­номенів, про їх взаємодію з іншими соціальними явищами);

• гносеологія права і держави (знання про методологію та методику дослідження право-державних явищ);

5) за гносеологічним (пізнавальним) статусом знань -

• фактологічна або емпірична частина науки (знання про право-державні факти),

• теоретична частина науки (категорії, поняття, теорії, концепції прав о-державних явищ),

• прикладна або практична частина науки (рекомендації, пропозиції стосовно вдосконалення права і держави, право­вого регулювання).

2. Предмет юридичної науки

Як і будь-яку науку, теоретичну юриспруденцію вирізняє з-поміж інших суспільних наукових дисциплін своєрідність її предмета, тобто тих особливих закономірностей, об'єктивних за­конів, що нею вивчаються. Таким предметом є, взагалі кажучи, специфічні закономірності права і держави (право-державні за­кономірності).

Право-державна закономірність - це об'єктивний, не­обхідний, суттєвий і для певних умов сталий зв'язок право-державних явищ між собою, а також з іншими соціальни­ми феноменами, котрий безпосередньо зумовлює і формує якісну визначеність цих явищ, яка проявляється в їхніх юридичних властивостях.

Іншими словами, це такий зв'язок, котрий юридично опосе­редковує а) соціальну детермінованість, б) структуру, в) функці­онування і г) розвиток право-державних явищ.

Наявність специфічних право-державних закономірностей якраз і виступає об'єктивною основою для виділення в усій сис-

темі суспільствознавства теоретичної юриспруденції (праводер-жавознавства) як самостійної науки.

Види право-державних закономірностей:

1) за змістом (типом) зв'язку -

• генетичні (закономірності виникнення право-державних явищ),

• структурні (закономірності формування, "організації" право-державних явищ, наприклад, зв'язок між елементами юридичної норми),

• функціональні (закономірності взаємозв'язку, взаємовпли­ву право-державних явищ, наприклад, зв'язку між матеріаль­ними та процесуальними юридичними нормами,

• трансформаційні (закономірності зміни, розвитку таких явищ);

2) за дією розглядуваних закономірностей у соціальному про­сторі -

• внутрішні (зв'язок право-державних явищ між собою, на­приклад, зв'язки між державою й об'єктивним юридичним правом),

• зовнішні (зв'язки право-державних явищ з іншими соціаль­ними феноменами, наприклад, взаємозалежність політики та юридичного права);

3) за сферою дії закономірностей у право-державному просторі -

• загальні, дія котрих поширюється на всю державу в цілому і на всю її правову систему,

• окремі, які діють лише на частині, на "фрагменті" право-державної сфери (скажімо, закономірності методу юридич­ного регулювання суб'єктів майнових відносин в умовах ринкової економіки);

4) за історичними межами дії право-державних закономірнос­тей -

• всезагальні (яким підпорядковуються право і держава за яких би то не було історичних умов, у будь-якому місці й за всіх часів),

• формаційні (які притаманні юридичному праву і державі лише певного соціально-сутнісного історичного типу),

• цивілізаційні ('властиві праву й держави, які існують в умо­вах відповідної цивілізації),

• особливі (притаманні тільки конкретній державі, конкрет­ній юридичній системі чи певній групі держав, певній групі юридичних систем);

5) за способом здійснення, формою прояву -

• динамічні (їх дія проявляється однозначно у кожному конкретному, одиничному зв'язку право-державних явищ (наприклад, залежність юридичної сили нормативного акта від місця правотворчого органу, яким його прийнято, в апа­раті держави),

• статистичні (дія котрих проявляється лише на значному масиві, на множині право-державних явищ як багатозначний, імовірнісний, так званий стохастичний, заснований на чис­ленних випадковостях їх зв'язок, що проявляється у вигляді тенденції (наприклад, залежність рівня і динаміки злочин­ності від стану й не завжди передбачуваних змін численних різноманітних соціальних явищ).

Значення викладеної класифікації право-державних законо­мірностей полягає насамперед у тому, що вона:

• полегшує виявлення тих сфер право-державної дійсності, в котрих її закономірні зв'язки досліджені ще недостатньо;

• відіграє істотну роль при виборі методу дослідження;

• виступає необхідним засобом встановлення субординації, «ієрархії" об'єктивних право-державних закономірностей, а тим самим і їх тлумачення, інтерпретації;

• дозволяє конкретизувати уявлення про шляхи здійснення основних функцій юридичної науки;

• сприяє обґрунтованості структурування всієї системи пра-водержавознавства.

Так, спираючись на наведену класифікацію, можна додатко­во аргументувати висновок про те, що предмет загальної теорії права і держави становлять тільки універсальні (загальні) спе­цифічні закономірності виникнення, структурування, функ­ціонування та розвитку право-державних явищ. Своєрідність таких закономірностей серед інших зв'язків, наявних у власне право-державній сфері, якраз і є об'єктивною основою для виді­лення у цілісній системі теоретичної юриспруденції особливої га­лузі знань, котра призначена їх вивчати й відображати, в окрему, самостійну науку - загальну теорію права і держави.

Означеним предметом цієї науки об'єктивно зумовлюються й її статус у цій системі та її роль щодо інших наук - причому не тільки юридичних, але й не юридичних. Ця роль концентровано відображається положенням про те, що загальна теорія права та держави є світоглядною, фундаментальною, методологічною юридичною наукою.

3. Функції юридичної науки

Функції юридичної науки - це основні напрямки її впливу на соціальні явища, насамперед на здійсненність основопо­ложних прав, на юридичне право й державу, а також на сус­пільні відносини, на формування і розвиток особи.

Серед таких функцій вирізняються:

1) констатуюча - виявлення, характеристика, фіксація наяв­них право-державних явищ;

2) інтерпретаційна - пояснення, характеристика сутності право-державних явищ, причин їх виникнення і зміни, їх структури, функцій та ін.;

3) евристична -відкриття, виявлення невідомих раніше право-державних закономірностей;

4) прогностична - формулювання гіпотез, прогнозів розвитку право-державних явищ;

5) методологічна - використання здобутків юридичної науки як дослідницьких інструментів для формув ання, "нарощуван-ня"нових знань як в юриспруденції, так і в інших науках (особливо важливу роль у цьому напрямку відіграють, як відзна­чалось, положення загальної теорії права і держави);

6) практико-прикладна - формулювання рекомендацій, про­позицій щодо удосконалення тих чи інших юридичних і дер­жавних інститутів, утворень;

7) ідеологічно-виховна - вплив на формування й розвиток пра­вової, а також моральної та політичної свідомості, загально­го світогляду і загальної культури суб'єктів, на підвищення престижу, авторитету права і держави.

Виконання юридичною наукою інтерпретаційної, евристич­ної та прогностичної функцій пов'язане із дослідженням нею механізму дії право-державних закономірностей, а виконання її практико-прикладної функції - з визначенням механізму їх ви­користання.

Механізм дії право-державних закономірностей - це сис­тема соціальних явищ, які зумовлюють та опосередковують юридично значущу діяльність суб'єктів.

Механізм використання право-державних закономірнос­тей - це система активних, цілеспрямованих дій зі ство­рення умов і засобів, необхідних для її реалізації у прак­тичній діяльності суб'єктів. Це поняття має відобразити діяльність із конструювання, виготовлення й "експлуатації" механізму дії право-державної закономірності, тобто діяль­ність, яка "організовує" здійснення такої закономірності.

У кожному із зазначених блоків діяльності можна дещо умовно виділити "підмеханізми": а) загальносоціальний та б) спе­ціально-соціальний (юридичний).

Юридичний механізм використання право-державної закономірності - це система юридично значущих дій зі створення державно-правових умов і засобів її реалізації, а також дій з її безпосереднього використання у практиці.

<< | >>
Источник: Рабинович. Теорія держави і права. Ч2.. 0000

Еще по теме Тема 22. Праводержавознавство (юридична наука): загальнотеоретична характеристика:

  1. Тема 13. Юридична правотворчість. Зовнішні форми (джерела) об'єктивного юридичного права
  2. Частина друга ДЕРЖАВА: ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА
  3. РОЗДІЛ 1 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА ДЕРЖАВНОГО ЛАДУ УКРАЇНИ
  4. Тема 20. Юридична відповідальність за правопорушення
  5. Тема 18. Застосування юридичних норм
  6. Тема 19. Тлумачення юридичних норм
  7. Тема 11. Об'єктивне юридичне право і суспільство
  8. Тема 17. Правомірна поведінка і реалізація юридичних норм. Законність та правопорядок
  9. §11. Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад
  10. Частина четверта ПРАВОДЕРЖАВОЗНАВСТВО ТА ЙОГО МЕТОДОЛОГІЯ
  11. Розділ 12 ЮРИДИЧНА МОВА. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА НОРМОТВОРЧОСТІ
  12. Тема 1. Медицина как наука
  13. Процесуальне право як загальнотеоретична категорія
  14. Тема 12. Сутнісна типологія об'єктивного юридичного права. Сутність права соціально-демократичної орієнтації
  15. Тема 1.1. Логіка як наука
  16. Тема 1. Теория государства и права как наука
  17. Тема 1. Социология как наука