<<
>>

Тема 17. Правомірна поведінка і реалізація юридичних норм. Законність та правопорядок

Практичне значення наукових уявлень з питань правореалі-зуючої діяльності зумовлюється насамперед її універсальною по­ширеністю, життєвою необхідністю для всіх і кожного. Адже у сучасному суспільстві жодна людина або група людей не можуть не вдаватись до неї.

А результативність правореалізуючої діяльності безпосеред­ньо залежить від дотримання низки умов і вимог, від рівня доско­налості умінь та навичок здійснення найрізноманітніших право-реалізуючих вчинків, операцій. Формуванню саме таких умінь і на­вичок сприятиме засвоєння теоретичних положень цієї теми.

Окрім того, ці положення дозволяють "озброїти" всіх грома­дян - насамперед професійних юристів, а також посадових осіб -чіткими критеріями правомірності їхньої поведінки, діяльності. І дуже важливо, аби ці орієнтири (зокрема, принципи соціально-демократичної законності) не тільки були засвоєні теоретично, ''' й неухильно запроваджувались у практику.

1. Загальна характеристика юридично правомірної поведінки

Юридично правомірна поведінка - це такі діяння, які від­повідають приписам юридичних норм чи інших юридич­них актів або конкретно-історичним загальним і галузевим принципам права певної держави або права міжнародного.

Слід мати на увазі, що у тих випадках, коли йдеться про на­станови права загальносоціального (а не державно-вольового, не юридичного), критерієм правомірності поведінки є дотримання саме основоположних прав і обов'язків, навіть якщо вони й не відображені в юридичних актах. У цих випадках йдеться, отже, про загальносоціальну правомірність поведінки.

але

Види юридично правомірної поведінки:

1) за суб'єктами -

•діяння громадян ( чи інших людей),

о діяння державних організацій (зокрема, органів держави),

•діяння громадських об'єднань;

2) за сферою суспільних відносин -

• економічна,

• політична та ін.

3) за об'єктивною стороною (тобто за формою зовнішнього прояву)-

•активна (вчинення дії),

• пасивна (бездіяльність);

4) за суб'єктивною стороною (тобто залежно від психічного ставлення особи до своїх діянь) -

• принципова, зумовлена внутрішнім переконанням особи у необхідності поводитись завжди правомірно,

• звичаєва, спричинена особистою звичкою без вагань вико­нувати будь-який державний припис,

• пристосувальна (конформістська), викликана прагнен­ням не відрізнятися від тих суб'єктів, які зазвичай поводять­ся правомірно,

• маргінальна, що зумовлюється побоюванням суб'єкта не­сти юридичну відповідальність у разі вчинення ним право­порушення та бажанням уникнути її;

5) залежно від зафіксованості у законодавстві чи інших юри­дичних джерелах -

• врегульована юридичними нормами,

• не врегульована юридичними нормами (здійснювана на підставі загальнодозволенного юридичного регулювання відповідно до конкретно-історичних принципів національ­ного права);

6) залежно під ставлення держави до правомірної поведінки -

•допустима,

• схвалювана,

• стимульована;

7) за формою зовнішнього прояву -

• фізична (діяльнісна),

•вербальна (усна),

• письмова (документована).

2. Загальна характеристика реалізації юридичних норм

Реалізація юридичних норм - це здійснення їх приписів у фізичних діяннях суб'єктів.

Соціальна сутність реалізації юридичних норм полягає у задоволенні учасниками суспільного життя своїх потреб юри­дично допустимими способами й засобами.

Форми реалізації юридичних норм

Такі форми розрізняються - залежно від характеру диспози­цій юридичних норм - за такими видами:

• використання - форма реалізації дозволяючих норм, яка по­лягає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними за їх власним бажанням (наприклад, реалізація законодав­ства про право на вищу освіту);

• виконання - форма реалізації зобов'язуючих норм, яка поля­гає в активній поведінці суб'єктів, що здійснюється ними як за власним бажанням, так і деколи всупереч ньому (наприклад, реалізація вимог законодавства про сплату податків);

• дотримання - форма реалізації забороняючих норм, яка по­лягає у пасивній поведінці (бездіяльності) суб'єктів, що здій­снюється як за їх власним бажанням, так і деколи всупереч-ньому (наприклад, непорушення водіями транспортних за­собів встановлених обмежень швидкості руху).

Нереалізація зобов'язуючих і забороняючих норм є юридич­ним правопорушенням.

Специфічним різновидом правопорушення є таке викорис­тання дозволяючої юридичної норми, яке здійснюється всупереч меті того права, що у ній закріплене (зокрема, спричиняє шкоду іншим суб'єктам). Така реалізація норми вважається зловжи­ванням правом і тому забороняється. Критерієм кваліфікації ді­яння як зловживання правом слугують здебільшого конкретно-історичні принципи національного об'єктивного юридичного права (загальні, галузеві, міжгалузеві). До такого критерію до­водиться вдаватись зазвичай тоді, коли потрібно оцінити право­мірність діяння, здійснюваного на підставі загально дозволенного юридичного регулювання суспільних відносин.

3. Загальна характеристика законності та правопорядку

Законність - це режим (стан) відповідності суспільних від­носин законам і підзаконним нормативно-юридичним ак­там й іншим джерелам юридичного права, а також загаль­ним і галузевим принципам цього права, який утворюється внаслідок їх реалізації всіма суб'єктами права.

Соціальна сутність законності - це узгоджування певних ре­альних суспільних відносин з їх законодавчими та іншими - під-законними - моделями. Інакше кажучи, це поширення "пануван­ня" волі законодавця як представника усього або більшості насе­лення країни на всю територію держави, на всіх суб'єктів права.

Основні принципи законності у державі соціально-демо­кратичної орієнтації:

1) єдність - уніфікованість юридичного регулювання на всій території країни; однаковість застосування юридичних норм щодо всіх однойменних суб'єктів права;

2) соціально-демократична доцільність - а) відповідність за­кону та інших джерел об'єктивного юридичного права ці­лям забезпечення основоположних прав людини та інших суб'єктів, соціальної демократії й прогресивного розвитку суспільства; б) необхідність вибору в межах закону найбільш ефективного (оптимального) засобу досягнення мети закону;

3) реальність - забезпеченість законності дієвими гарантіями (загальносоціальними та юридичними).

Важливим соціальним наслідком утвердження законності є встановлення в суспільному й державному житті правового по­рядку (правопорядку).

Правопорядок - це режим (стан) упорядкованості, органі­зованості суспільних відносин, який утворюється за умов законності.

4. Загальносоціальні гарантії законності

Гарантії законності - це система явищ і засобів, через посе­редництво яких у суспільному й державному житті впрова­джується, охороняється і, в разі порушення, відновлюється законність.

Такі явища і засоби - залежно від сфери суспільного життя, до якої вони належать, - поділяються на гарантії загальносоці­альні та спеціально-соціальні (юридичні).

Загальносоціальні гарантії законності складаються з еконо­мічних, політичних, організаційних, ідеологічних.

Розглянемо докладніше лише останню групу загальносоціальних гарантій законності, зокрема правову культуру особи.

Правова культура особи - це така її властивість, яка ха­рактеризується загальною повагою до юридичного права, достатнім знанням змісту його норм і вмінням їх реалізо­вувати, а також активною правомірною поведінкою в усіх життєвих ситуаціях.

Правове виховання - це активна діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань, а також інших суб'єктів, спрямована на форму­вання у всіх осіб високої правової культури.

Засобами правового виховання слугують:

правове навчання (зокрема, юридична освіта), правова пропаганда,

юридична практика державних органів та інших організацій, правомірна поведінка громадян, їх особиста участь у здій­сненні та охороні юридичних норм, самовиховання осіб.

5. Юридичні гарантії законності

Юридичні гарантії законності - це передбачені законодав­ством спеціальні засоби впровадження, охорони і, в разі порушення, відновлення законності.

Види юридичних гарантій законності:

1) за найближчими, безпосередніми цілями -

• превентивні або попереджувальні (спрямовані на запобі­гання, недопущення правопорушень),

• присікальні (спрямовані на припинення триваючого пра­вопорушення),

• відновлюючі (спрямовані на усунення негативних наслідків правопорушень, на "реставрацію" правомірного стану),

• компенсаційні (спрямовані на відшкодування спричиненої шкоди);

2) за суб'єктами застосування гарантій -

• парламентські,

• президентські,

• судові,

•адміністративні,

•контрольні,

•муніципальні;

3) за юридичною природою гарантуючої діяльності -

•правотворчі,

•правороз'яснювальні,

•правозастосовні,

•правореалізаційні;

4) за онтичним статусом у правовій системі -

•нормативно-документальні (норми права, а також правороз'яснювальні (інтерпретаційні) юридичні акти за­гального характеру),

•індивідуально-документальні (правозастосовні акти, спеціально спрямовані на забезпечення й охорону закон­ності, а також правороз'яснювальні юридичні акти індиві­дуального характеру),

•діяльнісні (діяльність певних суб'єктів із: а) застосування правотворчих та правороз'яснювальних гарантій і б) реалі­зації нормативних та правозастосовних актів, що гаранту­ють законність).

<< | >>
Источник: Рабинович. Теорія держави і права. Ч2.. 0000

Еще по теме Тема 17. Правомірна поведінка і реалізація юридичних норм. Законність та правопорядок:

  1. Юридично значуща поведінка (правомірна і протиправна): поняття, ознаки, види
  2. ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА, ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
  3. Розділ XXIII ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА, ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
  4. § 2. Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки
  5. § 1. Правова і правомірна поведінка
  6. § 1, Законність, правопорядок і дисципліна
  7. Розділ 21. ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК
  8. Глава 22. ПРАВОВА І ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА. ПРАВОПОРУШЕННЯ
  9. Розділ 21. ЗАКОННІСТЬ І ПРАВОПОРЯДОК
  10. Тема 18. Застосування юридичних норм
  11. Тема 19. Тлумачення юридичних норм