<<
>>

Тема 19. Тлумачення юридичних норм

Ґрунтовне засвоєння теоретичних положень щодо тлумачен­ня юридичних норм становить одну з необхідних умов правильного з'ясування змісту таких норм як при їх вивченні (зокрема, у про­цесі правничої освіти), так і при їх застосуванні або ж реалізації.

Знання загальної теорії тлумачення права слугує інтелек­туальною базою для практичного оволодіння різноманітними методами, способами, прийомами встановлення точного змісту (смислу) законів, підзаконних нормативно-юридичних актів, а також інших джерел об'єктивного юридичного права.

Отже, знання з цієї теми мають прямий "вихід" в юридичну практику, вони здатні позитивно впливати на неї, а тому є нео­дмінним показником належного рівня фахової підготовки юриста.

І. Загальна характеристика тлумачення юридичних норм

Об'єктивна необхідність такого тлумачення зумовлюється насамперед тим, що юридичні норми формуються за посеред­ництвом зазвичай вкрай загальних, абстрактних понять, а також нерідко полісемічних, багатозначних слів (термінів), які різними суб'єктами, та ще й за різних умов, можуть розумітися досить неоднозначно. Для того, аби запобігти чи подолати таке "різно­читання" юридичних норм, якраз і потрібно вдаватися до певних видів, способів правотлумачення, котрого, як відзначалось у по­передній темі, не можна уникнути при застосуванні будь-якої юридичної норми. Тому, окрім її з'ясування - обов'язкової стадії правозастосування, може виникати потреба ще й у роз'ясненні суб'єктам правозастосування і правореалізації належного змісту (смислу) такої норми.

Соціальне призначення саме офіційного роз'яснення права по­лягає у тому, щоб забезпечити однозначне (уніфіковане) розумін­ня змісту (смислу) юридичної норми всіма, хто може чи повинен її застосовувати, реалізовувати або навіть тільки вивчати.

Тлумачення юридичної норми - це діяльність зі з'ясування або роз'яснення змісту (смислу) юридичної норми з метою правильного її застосування та реалізації.

Тлумачення-з'ясування - це внутрішня інтелектуальна діяль­ність суб'єкта щодо встановлення змісту (смислу) юридичної норми. Це тлумачення норми, так би мовити, "для себе".

Тлумачення-роз'яснення - це зовнішня, об'єктивована ді­яльність суб'єкта щодо інтерпретації змісту(смислу) юри­дичної норми. Це тлумачення норми, так би мовити, "для інших"; тому воно мусить бути певним чином виражене назовні, "матеріалізоване" у такій формі, яка доступна для сприйняття його іншими особами.

Види тлумачення-з'ясування:

1) за способом -

• філологічне (за іншими назвами - лінгвістичне, текстове, граматичне): з'ясування змісту (смислу) юридичної норми через аналіз її тексту за посередництвом використання зако­нів філології, а також літературознавства, психолінгвістики;

• системне: з'ясування змісту (смислу) юридичної норми на основі встановлення її системних зв'язків з іншими юридич­ними нормами;

• історичне: з'ясування змісту (смислу) юридичної норми на основі пізнання конкретно-історичних умов і чинників її встановлення;

• цільове: (телеологічне): з'ясування змісту (смислу) юридич­ної норми на основі виявлення цілей її встановлення;

• функціональне: виявлення або надання такого змісту (смислу) юридичній нормі, завдяки якому вона змогла би бути використаною як засіб для досягнення певних цілей у конкретній ситуації її застосування чи реалізації.

В усіх названих способах тлумачення завжди використову­ються закони формальної логіки, а в останніх трьох способах -ще й закони логіки діалектичної. Тому виокремлення "логічного"

тлумачення в якості самостійного способу навряд чи є виправ­даним;

2) залежно від співвідношення тексту норми та її змісту (смислу) -

• буквальне (адекватне, точне), якщо зміст норми цілком від­повідає його "словесній оболонці" — тексту норми;

• обмежувальне, якщо зміст норми є вужчим від її тексту (який, отже, потрібно в уяві начеби "скоротити");

• поширювальне, якщо зміст норми є ширшим, ніж її словесний вираз, текст (який, отже, треба в уяві начебто "розширити").

Зміст з'ясування норми, тобто його інтелектуальний резуль­тат, фіксується здебільшого опосередковано, неявно - через від­повідний правозастосовний акт, в якому таке пояснення начебто "заховане", використане. Проте іноді воно може виражатися й в окремому, самостійному документі (акті), якщо потрібно спе­ціально роз'яснити іншим особам, як саме слід розуміти зміст (смисл) юридичної норми у будь-яких випадках її застосування чи реалізації.

Види тлумачення-роз'яснення (інтерпретації):

1) за сферою дії-

• нормативне (загальне), розраховане на всі випадки засто­сування та реалізації роз'яснюваної норми;

• казуальне (індивідуальне), розраховане тільки на той ви­падок застосування й реалізації юридичної норми, стосовно якого роз'яснюється її зміст;

2) за юридичним значенням -

« офіційне (роз'яснення змісту юридичної норми, яке здій­снюється компетентними суб'єктами та є формально обов'язковим для всіх її адресатів);

• офіціозне (роз'яснення змісту юридичної норми, котре є формально обов'язковим тільки для осіб та організацій, ад­міністративно підпорядкованих суб'єкту роз'яснення (інтер­претатору);

• неофіційне (роз'яснення змісту юридичної норми, яке не є формально обов'язковим для будь-кого).

Отже, офіційне тлумачення - це роз'яснення змісту юридичної норми, яке здійснюється компетентними органами та є формально обов'язковим для всіх суб'єктів її застосування й реалізації.

Залежно від того, ким встановлена юридична норма, яку тлу­мачить певний суб'єкт (або, інакше кажучи, залежно від того, "чию" норму він тлумачить), офіційне тлумачення буває:

• автентичним (власним, "авторським"), коли нор­ма роз'яснюється тим самим органом, який її встановив (суб'єктами такого тлумачення можуть бути, ясна річ, усі правотворчі органи);

• делегованим (легальним), коли норму тлумачить орган дер­жави (чи інший суб'єкт), який хоч і не встановлював її, про­те спеціально уповноважений законом давати її обов'язкове роз'яснення.

Неофіційне тлумачення - це роз'яснення будь-яким суб'єкт­ом змісту юридичної норми, яке не є формально обов'яз­ковим.

За характером діяльності суб'єктів тлумачення неофіційне роз'яснення юридичних норм поділяється на:

• доктринальне (тлумачення юристів-вчених),

• професійне (тлумачення юристів-практиків),

• буденне (тлумачення не юристів).

2. Інтерпретаційно-юридичні акти

Якщо офіційне тлумачення є, за сферою його дії, загальним (нормативним), воно завжди дістає вираз у спеціальному юри­дичному документі - інтерпретаційно-юридичному акті. Якщо ж тлумачення є індивідуальним (казуальним), тоді воно може включатися, "вписуватися" у мотивувальну частину відповідного правозастосовного акта або ж фіксуватися в окремому документі

(наприклад, у письмовій відповіді компетентного органу на за­пит зацікавленого суб'єкта про те, як правильно розуміти закон стосовно конкретної життєвої ситуації).

Інтерпретаційно-юридичний акт (акт офіційного тлумачен­ня юридичної норми) - це зовнішній прояв встановленого компетентними органами формально обов'язкового пра­вила розуміння змісту (смислу) юридичної норми.

Види інтерпретаційно-юридичних актів:

1) залежно від "авторства" норми, яка є предметом роз'яснення, -

• акти автентичного тлумачення,

• акти делегованого (легального) тлумачення;

2) за суб'єктами тлумачення -

• акти тлумачення державних органів,

• акти тлумачення органів місцевого самоврядування,

• акти тлумачення уповноважених законом органів громад­ських об'єднань;

3) за сферою дії -

• нормативні (загальні),

• казуальні (індивідуальні);

4) за галузевою приналежністю норми, яка тлумачиться, -

• акти тлумачення норм конституційного права,

• акти тлумачення норм адміністративного права,

• акти тлумачення норм цивільного права,

• акти тлумачення норм кримінального права та ін.;

5) за структурним елементом норми, який безпосередньо тлу­мачиться -

• акти тлумачення гіпотези,

• акти тлумачення диспозиції,

• акти тлумачення санкції;

6) за формою зовнішнього вираження результату тлумачення -

• письмові,

• усні (тільки казуальні);

7) за юридичною формою -

• постанови,

• роз'яснення,

• ухвали,

• листи,

• інструкції та ін.

Властивості інтерпретаційно-юридичних актів:

1) формальна обов'язковість (загальна або індивідуальна) щодо адресатів застосування та реалізації інтерпретованої норми;

2) закріплення у таких актах правил розуміння змісту (смислу) норми (а не правил фізичної поведінки);

3) можливість їх прийняття лише правотворчими або спе­ціально уповноваженими на це суб'єктами;

4) наявність спеціальних письмових форм їх виразу, які частко­во співпадають з формами певних нормативно-юридичних актів (постанови, інструкції) або актів правозастосовних (наприклад, ухвали), а частково не співпадають їз такими формами (роз'яснення, інструктивні листи та ін.);

5) не тільки пряма їх дія в часі, але й, зазвичай, зворотна дія.

<< | >>
Источник: Рабинович. Теорія держави і права. Ч2.. 0000

Еще по теме Тема 19. Тлумачення юридичних норм:

  1. Тема 18. Застосування юридичних норм
  2. Поняття юридичного тлумачення
  3. Вцди юридичного тлумачення
  4. Тема 17. Правомірна поведінка і реалізація юридичних норм. Законність та правопорядок
  5. ЮРИДИЧНЕ ТЛУМАЧЕННЯ[82]
  6. Чинники, що зумовлюють необхідність юридичного правозастосовного тлумачення
  7. § 1. Поняття тлумачення норм права
  8. § 3. Види тлумачення норм права за суб'єктами
  9. § 1. Поняття тлумачення норм права
  10. § 1. Поняття тлумачення норм права
  11. § 5. Акт тлумачення норм права