Тема 20. Юридична відповідальність за правопорушення
Усі попередні теми третьої частини курсу містять характеристику соціально корисних, бажаних для людини, суспільства, держави юридичних явищ і процесів. Проте, як відомо, у таких процесах - зокрема, в реалізації та застосуванні юридичних норм - часом трапляються порушення, відхилення.
Загальнотеоретичній характеристиці таких "аномалій" (їх сутності та юридичних наслідків) і присвячено цю тему.Значимість знань з цього питання є різнобічною. Насамперед такі знання допомагають чітко відрізняти юридично дозволену, правомірну поведінку від поведінки юридично забороненої; а здатність проводити таке розрізнення - одна з неодмінних умов безконфліктної участі суб'єкта у суспільному житті.
Вони також - і це є не менш важливим - озброюють загальними критеріями правильності та ефективності застосування такої грізної зброї впливу на поведінку людей, інших суб'єктів, як юридична відповідальність; вони сприяють виробленню вмінь, навичок її законного й справедливого застосування до правопорушників.
Окрім того, засвоєння матеріалу цієї теми також покликане сприяти самовихованню людиною її належної правосвідомості, попередженню, профілактиці вчинення нею юридично протиправних діянь.
1. Загальна характеристика юридичних правопорушень
Юридичне правопорушення - це юридично протиправне винне діяння (дія чи бездіяльність) деліктоздатного суб'єкта, яке є особистісно або суспільно шкідливим чи небезпечним.
Соціальна сутність правопорушення полягає у завданні шкоди тим особистим, груповим чи загальносоціальним інтересам, які юридично захищені державою.
Склад (елементи) правопорушення:
1) суб'єкт - деліктоздатна фізична особа (людина) або де-ліктоздатне об'єднання, які вчинили правопорушення. Деліктоздатність - це закріплена законодавством і забезпечувана державою здатність суб'єкта нести юридичну відповідальність за вчинене ним правопорушення;
2) об'єкт - певні блага, цінності, на пошкодження, знищення чи позбавлення яких спрямоване винне юридично протиправне діяння.
Об'єктами правопорушень можуть ставати всі явища, які визнаються об'єктами правовідносин, тобто (як зазначалось у Темі 15) різноманітні матеріальні та нематеріальні цінності, блага (особисті або групові чи суспільні);3) об'єктивна сторона - юридично протиправне фізичне діяння; його шкідливий або небезпечний результат, а також необхідний причинний зв'язок між ними. Протиправність діяння полягає в його невідповідності юридичним приписам або ж загальним чи галузевим принципам права (зокрема міжнародного). Таке діяння може полягати як в активних діях (якщо суб'єкт не дотримується забороняючих норм), так і в пасивних діях (якщо він не виконує зобов'язуючі норми);
4) суб'єктивна сторона - певне психічне ставлення суб'єкта до своєї юридично протиправної поведінки та до її наслідків. Таке ставлення відображається поняттям вини.
Види (форми) вини: 1) умисел:
а) прямий умисел - суб'єкт усвідомлює юридичну протиправність свого діяння та передбачає і бажає настання його негативних наслідків;
б) непрямий умисел - суб'єкт усвідомлює юридичну протиправність свого діяння та передбачає його негативні наслідки, але байдуже ставиться до можливості їх настання;
2) необережність:
а) протиправна самонадіяність - суб'єкт усвідомлює юридичну протиправність свого діяння та передбачає можливість настання його негативних наслідків, проте сподівається, що вони все ж таки не виникнуть;
б) протиправна недбалість - суб'єкт усвідомлює юридичну протиправність свого діяння, але не передбачає можливість настання його негативних наслідків, хоча, будучи дієздатним, відповідно до рівня свого розвитку мусить це передбачати.
Порушення припису юридичної норми, вчинене без вини, зазвичай (за окремими винятками) не вважається юридичним правопорушенням і відображається поняттям правової аномалії.
Види правопорушень:
Правопорушення, залежно від їх соціальної чи особистої значимості, поділяються на:
• проступки (шкідливі правопорушення), злочини (небезпечні правопорушення).
Злочин - це вчинене деліктоздатним суб'єктом винне суспільно небезпечне діяння, заборонене кримінальним законом під загрозою покарання за його вчинення.
Види проступків:
1) конституційне правопорушення - завдає шкоду конституційним правам людини і громадянина та інших суб'єктів, основам державному ладу. Його об'єктом виступають закріплені конституцією права, свободи й обов'язки людини і громадянина та інших осіб, порядок організації та діяльності органів державної влади, форма правління та устрій держави;
2) цивільне правопорушення - завдає шкоду особистим немай-новим і майновим інтересам суб'єкта. Об'єкт цього правопорушення - особисті чи групові немайнові або майнові цінності;
3) адміністративне правопорушення - завдає шкоду правам і свободам громадян, громадському або державному порядку, порядку державного управління і тягне передбачену законодавством адміністративну відповідальність;
4) дисциплінарне правопорушення - завдає шкоду закріпленим у правилах внутрішнього трудового розпорядку інтересам колективу підприємства, установи, організації.
В юридичній науці обговорюються питання про можливість виділення в самостійні різновиди також екологічних, сімейних, процесуальних та деяких інших правопорушень.
2. Причини правопорушень
Причини правопорушень - це ті соціальні явища, які викликають або полегшують вчинення правопорушень.
Причини правопорушень розподіляються:
1) за значущістю в обумовлюванні, детермінації правопорушень:
• основні - соціальні явища, яким належить визначальна, вирішальна роль у цій детермінації (наприклад, невідповідність чинного законодавства основоположним правам людини та інших суб'єктів; протиріччя між ним і потребами, інтересами тих чи інших соціальних груп і окремих осіб, чия правова культура відзначається неналежним рівнем; істотні недоліки законодавства),
• неосновні - явища, які лише полегшують вчинення правопорушень, здійснюють такий вплив на тлі головних чинників і, можливо, саме завдяки ним, тобто так звані фонові явища (наприклад, недосконалість обліку й охорони матеріальних цінностей, недостатній контроль за дотриманням правил техніки безпеки, правил дорожнього руху).
Цю групу явищ зазвичай відображають іншим, окремим поняттям: обставини (або умови), що сприяють вчиненню правопорушень;2) за онтичним статусом щодо свідомості певної особи:
• об'єктивні - явища, що не залежать від неї (наприклад, недоліки в роботі державних органів),
• суб'єктивні - явища, які входять до складу індивідуальної свідомості певного суб'єкта і безпосередньо визначаються нею (наприклад, незнання суб'єктом змісту юридичних правил, його негативне ставлення до таких норм та налаштова-ність на протиправну поведінку).
Правильне встановлення конкретних причин правопорушень є неодмінною умовою їх успішної профілактики і зниження загального рівня.
3. Юридична відповідальність
Юридична відповідальність - це закріплений у законодавстві і забезпечуваний державою додатковий юридичний обов'язок правопорушника зазнати позбавлення належних йому певних цінностей.
Соціальною сутністю юридичної відповідальності є здійснювана "руками" держави природна реакція суспільства (принаймні тієї його частини, волю якої виражає держава переважно) на порушення певних соціальних або особистих інтересів, на "пошкодження" певних соціальних чи особистих благ.
Інші види заходів державного примусу:
1) попереджувальні, превентивні (наприклад, опис майна особи, яка визнана обвинуваченою у кримінальній справі; оголошення карантину в місцевості, де виникла або може виникнути епідемія);
2) правореалізаційні (наприклад, примусове, за судовим рішенням, стягнення з людини коштів (аліментів) на утримання її дитини);
3) присікальні (наприклад, затримання особи, яка вчиняє хуліганські дії);
4) відновлювальні (скажімо, виконання судового рішення, яким керівника підприємства зобов'язано поновити на роботі безпідставно звільненого ним працівника);
5) компенсаційні (наприклад, відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної правопорушенням).
Функції юридичної відповідальності
До таких функцій належать:
• правоохоронна - захист правопорядку від можливих або скоєних (зокрема, триваючих) правопорушень;
• виховна (превентивна) - а) спеціальна превенція (тобто виправлення дефектів правосвідомості правопорушника з тим, аби він більше не вчиняв правопорушень); б) загальна превенція (тобто вплив на правосвідомість інших схильних до правопорушень осіб, щоб утримати їх від таких вчинків).
Принципи юридичної відповідальності
Вони є різновидом міжгалузевих принципів права (юридичного регулювання). Тому вони, як і інші принципи такого виду, субординовані, "підпорядковані" його типологічним і загальним конкретно-історичним принципам.
У праві соціально-демократичної орієнтації - відповідно до його типологічних принципів - юридична відповідальність передбачається у законодавстві тільки за:
1) фізичне діяння (а не за думки, світогляд, соціальні або особистісні властивості людини);
2) юридично заборонене діяння;
3) винне діяння (проте можливі окремі винятки);
4) особисте діяння правопорушника (проте можливі окремі винятки).
Юридична відповідальність застосовується на засадах:
1) законності (щодо підстав і процедури притягнення до відповідальності, визначення її виду та обсягу);
2 обгрунтованості (щодо висновків про факт вчинення та про суб'єкта правопорушення, а також про інші юридично значущі факти, пов'язані з цими обставинами);
3 доцільності (щодо досягнення цілей юридичної відповідальності);
4) невідворотності (жодне правопорушення не повинно залишатися без відповідного реагування компетентних органів держави);
5) справедливості або індивідуалізації (щодо відповідності обраного в межах закону заходу відповідальності негативній соціальній характеристиці персоніфікованого правопорушника).
Види юридичної відповідальності:
1) конституційна;
2) адміністративна;
3) цивільна;
4) дисциплінарна;
5) матеріальна;
6) кримінальна.
Дискутуються питання про видову самостійність процесуальної (зокрема, цивільно-, адміністративно-, кримінально-процесуальної), екологічної, сімейної та деяких інших варіантів юридичної відповідальності.
Так чи інакше, критерієм видової класифікації заходів юридичної відповідальності мають бути юридична природа відповідного правопорушення і характер шкоди, що ним спричинена.
Стадії юридичної відповідальності:
1) виникнення відповідальності (з моменту вчинення правопорушення як юридичного факту, що викликає відповідні правовідносини);
2) встановлення компетентними державними органами суб'єкта (та інших елементів) правопорушення;
3) визначення виду і міри ("дози") відповідальності (в акті застосування санкції юридичної норми);
4) реалізація конкретних заходів юридичної відповідальності, визначених відповідним правозастосовним актом.
Тема 21. Юридичне (правове) регулювання суспільних відносин та його ефективність
Матеріал цієї теми, підсумкової в даному розділі курсу, покликаний інтегрувати і піднести на більш високий рівень узагальнення ті знання, які були сформовані у процесі вивчення попередніх тем посібника.
Значення загальнотеоретичних уявлень про юридичне регулювання полягає, отож, у тому, що вони відображають цілісність і динаміку юридичної системи через розкриття внутрішніх динамічних зв'язків і взаємозалежностей її елементів.
Завдяки цьому, такі знання істотно полегшують практичну орієнтацію у складному, багатоаспектному світі юридичних явищ. Ці знання дають можливість обирати з розгалуженого юридичного інструментарію саме ті засоби, регулятивна «енергія" котрих здатна забезпечити найповніше задоволення потреб, інтересів людей та їхніх спільнот і об'єднань.
Окремо слід підкреслити прикладну важливість знань про техніку юридичного регулювання (юридичну техніку). Адже від юридично-технічної досконалості праворегулятивної практики, від рівня оволодіння відповідними суб'єктами права прийомами та навичками такої техніки залежить ефективність юридичного забезпечення, охорони й захисту основоположних прав людини та інших осіб. Досконале володіння юридичною технікою (як інтелектуальне, так і фізичне, "матеріальне") - неодмінний професійний обов'язок кожного юриста, показник його фахового рівня.
1. Загальна характеристика юридичного регулювання
Як зазначалось у Темі 14, усі юридичні явища, утворюючи певну єдність, цілісність, становлять юридичну (правову) систему. її основна частина використовується насамперед органами держави (а подекуди й іншими учасниками суспільного життя) для здійснення специфічного впливу на суспільні відносини. Він відображається поняттям юридичного (правового) регулювання.
Юридичне (правове) регулювання - це здійснюваний державою за посередництвом усіх юридичних засобів владно-регулятивний вплив на суспільні відносини з метою їх закріплення, упорядкування, охорони та розвитку.
Крім такого (власне регулятивного) впливу, юридичне регулювання чинить також духовно-ідеологічний вплив на індивідуальну й суспільну свідомість (як у процесі такого регулювання, так і поза ним). Обидва ці різновиди впливу юридичної системи на особу і на суспільство відображаються поняттям дії (функціонування) права (юридичної системи).
У процесі такої "інтегральної" дії права реалізуються всі його функції, однак його спеціально-соціальні функції виконуються тільки через посередництво юридичного регулювання.
У кожному типі держави і права юридичне регулювання підпорядковується певним типологічним принципам. Щодо регулювання, здійснюваного правом соціально-демократичної орієнтації, такі принципи вже розглядалися у Темі 12. Тут лише зауважимо, що "надзавданням" юридичного регулювання згаданого типу є сприяння здійсненню, охороні й захисту основоположних прав людини та інших суб'єктів.
Види юридичного регулювання:
1) залежно від типу правового регулювання, тобто від співвідношення загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон -
• загальнодозволенний (можна чинити все, крім того, що прямо заборонено законом чи іншим джерелом об'єктивного юридичного права)
• спеціально-дозволенний (можна чинити лише те, що прямо дозволено законом чи іншим джерелом об'єктивного юридичного права);
2) за територіальним статусом нормотворчого суб'єкта регулювання -
• централізоване (якщо таким суб'єктом є вищий або центральний орган держави),
• децентралізоване (якщо таким суб'єктом є регіональний, місцевий чи інший територіальний орган держави або ж недержавний суб'єкт);
3) за обсягом суспільних відносин, на які поширюється правове регулювання,-
• загальне, тобто нормативне (якщо такий обсяг є кількісно не визначеним),
• індивідуальне (якщо регулювання розраховане лише на одну конкретну життєву ситуацію). Індивідуальне правове регулювання здійснюється, наприклад, при застосуванні відносно визначених за змістом юридичних норм, коли існує можливість обрати за своїм розсудом - проте в межах цих норм - конкретний варіант поведінки (рішення).
Стадії юридичного регулювання
Обов'язкові:
1) моделювання (регламентування) суспільних відносин за посередництвом загального програмування юридичних прав та обов'язків їх учасників певного виду;
2) виникнення у суб'єктів права взаємних суб'єктивних юридичних прав та юридичних обов'язків (виникнення правовідносин);
3) реалізація суб'єктивних юридичних прав та обов'язків. Факультативні:
1) офіційне тлумачення юридичної норми;
2) застосування юридичної норми.
Сфери та межі юридичного регулювання
Сфера юридичного регулювання - це той соціальний простір (тобто частина суспільних відносин), на який поширюється або може поширюватись правове регулювання.
Види сфер і меж юридичного регулювання:
1) сфера можливого (потенційного) юридичного регулювання - ділянка суспільних відносин, яка у принципі може бути врегульована правом. її межі зумовлюються об'єктивними властивостями: а) таких відносин, б) суб'єктів права, а також в) самих юридичних норм;
2) сфера необхідного юридичного регулювання - ділянка соціального простору, на якому (з огляду на дію соціальних закономірностей, на потреби індивідів, суспільства і держави) потрібно здійснити вплив права. її межі зумовлюються за-гальносоціальними інтересами, а також інтересами домінуючої частини суспільства, які зазвичай обстоює держава;
3) сфера законодавчого (легального) регулювання - ділянка соціального простору, фактично регламентована юридичними нормами. Межі цієї сфери зумовлюються конкретно-історичними загальними принципами національної правової системи;
4) сфера правореалізуючого (зокрема, правозастосовного) регулювання - ділянка соціального простору, в якій реально здійснюються юридичні норми. її межі визначаються чинним законодавством та іншими джерелами національного юридичного права.
2. Предмет і метод юридичного регулювання
Предмет юридичного регулювання - це сукупність суспільних відносин, які врегульовані або повинні бути врегульовані об'єктивним юридичним правом.
Властивості предмета правового регулювання:
1) попереднє усвідомлення суспільних відносин їх учасниками, тобто вольова ("ідеологічна") природа цих відносин;
2) здатність суспільних відносин бути об'єктом зовнішнього соціального контролю;
3) істотне значення суспільних відносин для існування, функціонування і розвитку всього суспільства і держави (і для тієї частини суспільства, яку вона репрезентує передусім).
Метод юридичного регулювання - це специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, котрий (вплив) здійснюється за посередництвом юридичних норм та інших юридичних засобів.
Метод юридичного регулювання характеризується:
1) колом (видами) суб'єктів, яких держава визнає юридично правоздатними і дієздатними;
2) змістом та обсягом юридичного статусу суб'єктів певних відносин;
3) порядком встановлення юридичних прав і обов'язків суб'єктів;
4) співвідношенням основних регулятивних засобів впливу на поведінку - повноважень (дозволів), обов'язків та заборон;
5) ступенем визначеності змісту й обсягу юридичних прав і обов'язків;
6) порядком (процедурою) здійснення юридичних прав та обов'язків;
7) способами примусового забезпечення (гарантування) юридичних прав і обов'язків.
Тип юридичного регулювання - це співвідношення загальних юридичних дозволів та загальних юридичних заборон щодо діянь суб'єктів, відносини між якими регулюються юридичними нормами.
Типи юридичного регулювання:
загальнодозволенний: можна чинити все, що прямо не заборонено законом чи іншим джерелом об'єктивного юридичного права;
2) спеціально-дозволенний: можна чинити лише те, що прямо дозволено законом чи іншим джерелом об'єктивного юридичного права.
3. Механізм юридичного регулювання
Механізм юридичного регулювання - це система всіх юридичних засобів, за посередництвом яких держава здійснює владний вплив на суспільні відносини.
Цей механізм не збігається повністю з юридичною системою суспільства, є дещо "вужчим" від неї. Адже до складу останньої так чи інакше входять і такі явища, в яких ані держава, ані суспільство не зацікавлені (наприклад, правопорушення).
Дія механізму юридичного регулювання супроводжується й впливом інших соціальних явищ, які загалом можна відобразити поняттям загальносоціального механізму такого регулювання.
Елементи механізму юридичного регулювання
Обов'язкові на відповідних стадіях регулювання:
1) юридичні норми (моделюють, регламентують суспільні відносини);
2) нормативно-юридичні акти ("організовують" зміст юридичних норм, виражають їх назовні, забезпечують набуття ними формально обов'язкової чинності);
3) юридичні факти (породжують, змінюють або припиняють суб'єктивні юридичні права й обов'язки персоніфікованих суб'єктів);
4) юридичні відносини (конкретизують взаємні суб'єктивні юридичні права й обов'язки персоніфікованих суб'єктів);
5) акти реалізації суб'єктивних юридичних прав і обов'язків.
Обов'язкові протягом усього регулювання:
1) правосвідомість (ідеологічно, духовно забезпечує процес юридичного регулювання);
2) законність (гарантує реальність здійснення регулятивного процесу).
Факультативні:
1) інтерпретаційно-юридичні акти (забезпечують однакове розуміння змісту юридичних норм);
2) акти застосування юридичних норм (забезпечують владну організацію юридичних відносин між правореалізаторами).
Вивчення стану механізму юридичного регулювання дозволяє з'ясувати, якою мірою юридично забезпечено здійсненність закону чи іншого юридичного акта. Адже без повноцінного механізму реалізації юридичного регулювання воно "зависає у повітрі", перетворюється на обіцянку, декларацію, гасло. Маючи уявлення про належний набір елементів такого механізму, можна встановити, яка його "ланка" відсутня або не спрацьовує через ті чи інші її вади і, отже, вимагає певного "ремонту".
Зазначені засоби юридичного регулювання, система яких утворює його механізм, - це своєрідні юридичні інструменти, що їх використовує держава (через свої органи), а також інші учасники суспільного життя - суб'єкти права для досягнення тих чи інших цілей. Досконале володіння такими інструментами - неодмінна умова належного професіоналізму юриста.
4. Техніка юридичного регулювання (юридична техніка)
Юридична техніка - це сукупність способів і прийомів, умінь і навичок формування й ефективного використання механізму юридичного регулювання у праворегулятивній практиці.
Види юридичної техніки
Юридична техніка - відповідно до основних стадій юридичного регулювання та видів юридичної діяльності - поділяється на правотворчу, правотлумачну, правозастосовну та правореапіза-ційну. До кожного з цих видів юридичної техніки входять специфічні способи, прийоми, вміння та навички праворегулятивної діяльності - як загальні, так і особливі.
Усі вони можуть бути розподілені на:
1) власне юридичні (використовуються передусім для формування, структурування і зовнішнього вираження змісту різних юридичних актів та їх окремих складових - юридичних конструкцій, юридичних понять, термінів тощо);
2) мовні (використовуються при формуванні юридичної термінології, специфічного стилю викладу змісту юридичних актів);
3) логічні (використовуються, зокрема, при побудові юридичних моделей, "конструкцій", при тлумаченні юридичних норм, при систематизації законодавства);
4) дослідницько-соціологічні (використовуються, наприклад, при з'ясуванні волі населення, різних соціальних груп, яка має бути втілена у законодавстві, або ж при визначенні доцільності, своєчасності, ефективності юридичного регулювання);
5) психологічні (використовуються, наприклад, у правозасто-совній діяльності, зокрема при притягненні правопорушників до юридичної відповідальності);
6) педагогічні (використовуються, скажімо, для впливу на правосвідомість суб'єктів при застосуванні та реалізації юридичних норм);
7) організаційні (використовуються, зокрема, для забезпечення процедури, процесу регулятивної діяльності);
8) економічні (вживаються, наприклад, при визначенні розміру соціальних витрат на певні праворегулятивні дії, при обчислюванні "собівартості" планованого чи отриманого соціального результату юридичного регулювання);
9) технологічні (використання в юридичній діяльності сучасних технічних засобів, зокрема електронно-обчислювальної та, комп'ютерної, інформаційної техніки).
5. Ефективність юридичного регулювання
Якість регулятивного впливу об'єктивного юридичного права на суспільні відносини відображаються насамперед такими показниками:
1) цінність юридичного регулювання;
2) економність юридичного регулювання;
3) ефективність юридичного регулювання.
Цінність юридичного регулювання характеризується його позитивною значимістю для задоволення потреб існування і розвитку людини, соціальних спільнот, об'єднань, усього суспільства. За суб'єктним критерієм розрізняють відповідно особистіс-ну, групову й загальносоціальну цінність юридичного регулювання (кожна з яких має свої специфічні показники та критерії).
Економність юридичного регулювання характеризується обсягом соціальних витрат (предметно-речових, фінансових, кадрових, часових, фізично-людських та ін.), потрібних для досягнення його мети. Йдеться, отже, про "собівартість" досягнення за посередництвом юридичного регулювання потрібних результатів, змін.
Ефективність юридичного регулювання характеризується співвідношенням реальних результатів здійснення цього регулювання з його метою. Якщо таку мету (М) і такі результати (Р) виразити в однотипних, змістовно співставлюваних показниках, які можуть бути емпірично виявлені, зафіксовані й обраховані, тоді ефективність юридичного регулювання (Е) можна буде визначити в кількісній формі за такою формулою:
Мета юридичного регулювання (мета закону) - це передбачувані і бажані для правотворчого органу результати здійснення закону. Мета закону, залежно від наявності засобів й умов її досягнення, може бути або найближчою (безпосередньою) або ж перспективною. За сферою суспільного життя, якої стосується ця мета, можна розрізняти цілі: економічні, політичні, екологічні, духовні та ін.
У тих випадках, коли зміст мети закону становлять саме юридичні наслідки (тобто зміни в юридичному статусі певної групи суб'єктів або у конкретних правах та обов'язках персоніфікованих осіб), є підстави вирізняти власне юридичну ефективність такого регулювання. В усіх же інших випадках йдеться про загальносоціальну ефективність юридичного регулювання (економічну, політичну, екологічну, духовну та ін.).
Результати здійснення юридичного регулювання - це ті реальні зміни у суспільних відносинах, що сталися після впровадження його у практику. З-поміж таких результатів розрізняють очікувані та неочікувані, корисні і шкідливі.
Щоб дістати повне уявлення про ефективність юридичного регулювання, треба брати до уваги всі цілі, які переслідувались законодавцем, а також встановити і співставити, "зважити" всі види результатів здійснення закону стосовно кожної з його цілей. Це завдання розв'язується за посередництвом спеціальних дослідницьких процедур.
Такі процедури можуть використовуватись для вимірювання ефективності юридичного регулювання, здійснюваного на основі одного або декількох законів. Якщо ж ідеться про ефективність певного інституту права чи галузі права, а тим більше права в цілому, то вона узагальнено характеризується змінами у відповідній сфері суспільних відносин, що зумовлені саме юридичними факторами і дістають вияв у суспільній практиці.
Загальна (інтегральна) ефективність юридичного регулювання забезпечується:
1) ефективністю самого "матеріального" закону (нормативно-юридичного акта);
2) ефективністю процедурно-процесуального механізму застосування закону;
3) ефективністю діяльності з застосування й реалізації закону.
Якщо перші дві позиції стосуються ефективності правотворчості, то остання - ефективності правозастосування (правореалізації). Кожна з цих "ефективностей" має свої передумови - як
загальносоціальні, так і юридичні - й характеризується специфічними показниками.
До загальносоціальних передумов ефективності юридичної норми (правотворчості) слід віднести:
1) відповідність норми об'єктивним законам (закономірностям) існування й розвитку людини та суспільства;
2) відповідність норми конкретно-історичним умовам її функціонування, реальним можливостям її здійснення (матеріальним, духовним, часовим, кадровим та ін.), оперативне реагування нормотворців на зміну цих умов і можливостей;
3) відповідність норми реальним потребам та інтересам тих суб'єктів, відносини між якими вона має регулювати;
4) відповідність норми стану правосвідомості і моралі, рівню загальної культури згаданих суб'єктів;
5) відповідність норми висновкам праводержавознавства, а також тих наук (суспільних, природничих, технічних), які «предметно" вивчають об'єкти, що перебувають у сфері юридичного регулювання;
6) відповідність норми загальним закономірностям самоорганізації системних явищ (їх вивчає наука синергетика) і закономірностям цілеспрямованої організації таких явищ (їх вивчає, зокрема, кібернетика).
До юридичних (спеціально-соціальних) передумов ефективності юридичної норми належать:
1) відповідність норми об'єктивним право-державним закономірностям юридичного регулювання (наприклад, законам системності, яка є несумісною з неузгодженістю, суперечливістю, прогалинністю структурних елементів кожної юридичної системи або ж із відсутністю обов'язкових структурних елементів кожної юридичної норми чи, скажімо, необхідним залежностям між процедурно-процесуальними та матеріальними юридичними нормами);
2) наявність у суспільстві режиму законності, неухильне здійснення принципів юридичної відповідальності (особливо принципу її невідворотності);
3) домінування в суспільній свідомості, у громадській думці шанобливого, поважного ставлення до права, його високий престиж серед державних службовців і більшості населення.
Наявність усіх зазначених передумов дозволяє забезпечити не тільки суто управлінську ефективність юридичного регулювання, але й, зазвичай, його цінність та економність, тобто забезпечити його високу якість.
Еще по теме Тема 20. Юридична відповідальність за правопорушення:
- § 5. Правопорушення і юридична відповідальність співробітника органів внутрішніх справ
- ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА, ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
- Розділ XXIII ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА, ПРАВОПОРУШЕННЯ, ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
- § 3. Юридична відповідальність
- ~~| § 4. Юридична відповідальність
- § 4. Юридична відповідальність
- Розділ 19. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ
- ЮРИДИЧНО ЗНАЧУЩА ПОВЕДІНКА ПРАВОПОРУШЕННЯ
- Незнання закону та юридична відповідальність
- Розділ 19. ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ