Тема 15. Юридичні (правові) норми
У кожній конкретній юридично значущій ситуації суб'єкту доводиться так чи інакше мати справу з певною "одиничною" юридичною нормою, яка становить первинну клітину всієї системи об'єктивного юридичного права, І лише знаючи загальні закономірності побудови й функціонування, "життя" цієї частинки права, можна правильно її застосовувати та реалізувати.
Такі закономірності якраз і висвітлюються у цій темі, яка у курсі загальної теорії права і держави є, отже, однією з найважливіших для підготовки фахівців-юристів.1. Загальна характеристика юридичної норми
Юридична норма - це формально обов'язкове загальне правило фізичної поведінки, яке встановлюється або санкціонується державою з метою регулювання суспільних відносин і забезпечується її організаційною, виховною та примусовою діяльністю.
Ознаки загального характеру юридичної норми
Юридична норма:
1) розрахована на регулювання групи (виду) не визначених кількісно суспільних відносин;
2) адресована не визначеному кількісно колу неперсоніфікованих суб'єктів;
3) не вичерпує свою формальну обов'язковість якою б то не було кількістю її застосувань чи реалізацій, тобто юридично діє безперервно;
4) її чинність (формальна обов'язковість) призупиняється чи скасовується за спеціальною процедурою.
2. Структура юридичної норми
Структура (внутрішня форма) юридичної норми - це об'єктивно зумовлена потребами юридичного регулювання її внутрішня організація, яка полягає в поділі норми на обов'язкові складові елементи та у закономірних зв'язках між ними.
Елементи юридичної норми (обов'язкові):
диспозиція,
гіпотеза,
санкція.
Диспозиція - частина норми, в якій зазначаються права й (або) обов'язки суб'єктів.
Вона є центральною, основною частиною юридичної норми, оскільки якраз і вказує, описує дозволену (можливу) або обов'язкову (необхідну) чи заборонену (неприпустиму) фізичну поведінку суб'єктів певного виду.
Гіпотеза - частина норми, яка зазначає умови, обставини, з настанням котрих можливо чи необхідно здійснювати її диспозицію.
Ці обставини відображаються спеціальним поняттям "юридичні факти". Призначення гіпотези - визначити сферу і межі регулятивної дії диспозиці юридичної норми.
Санкція - частина норми, яка встановлює заходи юридичної відповідальності або іншого примусу, які має застосовувати держава до порушника диспозиції.
Призначення санкції - забезпечувати беззастережну здійсненність диспозиції юридичної норми.
Не встановивши диспозиції норми, не можна скласти уявлення про те, які дії або дозволяються, або вимагаються, або ж забороняються державою. Якщо не виявити гіпотезу норми, залишається невідомим, в яких ситуаціях можуть виникнути передбачені нею права, обов'язки чи заборони. А не відшукавши її санкцію, неможливо з'ясувати, в який спосіб держава забезпечує формальну обов'язковість, здійсненність диспозиції норми.
Факультативним елементом юридичної норми може бути заохочення - частина норми, яка містить вказівку на такі цінності, блага, які може отримати від держави суб'єкт у разі добровільного здійснення ним зобов'язуючої диспозиції.
Види диспозицій, гіпотез, санкцій:
1) за складом -
• прості;
• складні;
2) за ступенем визначеності змісту -
• абсолютно визначені,
• відносно визначені (зокрема, оцінні, альтернативні). Крім того, санкції поділяються на
• каральні ("штрафні") - у них фіксуються можливі заходи юридичної відповідальності
• відновлювальні - у них передбачаються можливі заходи примусового поновлення, "реставрації" порушеного правомірного стану.
3. Юридична норма і стаття нормативно-юридичного акта
Форми викладу юридичних норм у статтях нормативно-юридичних актів:
1) за рівнем узагальнення
• казуїстична (зміст норми розкривається індивідуалізованими поняттями, зокрема через перелік певних фактів, випадків, дій, ознак тощо.)
• абстрактна (зміст норми розкривається неіндивідуалізованими, наприклад, оціночними, поняттями);
2) за обсягом викладу -
• повна (в одній статті нормативно-юркдичного акта вміщено всі обов'язкові структурні елементи певної норми),
• відсильна (в одній статті вміщено не всі обов'язкові елементи норми або не всі фрагменти її тексту, але подається посилання на ті конкретні статті цього ж чи іншого нормативно-юридичного акта, в яких міститься відсутня частина норми).
• бланкетна (ситуація, схожа з попередньою, проте посилання подається вже не на конкретні статті, а на певну групу чи певний вид нормативно-юридичних актів).
Навіть у тих випадках, коли юридична норма і стаття закону не збігаються за обсягом, остання завжди є логічно (і граматично) завершеним реченням, яке вміщує певний нормативно-юридичний припис, так зване "деонтичне" (зобов'язуюче) судження правотворця. Тому змістом будь-якої статті нормативно-юридичного акта є, так чи інакше, нормативний припис (котрий, як було з'ясовано, може й не "дорівнювати" юридичній нормі в її повній, тобто триелементній, структурі).
Нормативно-юридичинй припис - це вміщене у статті нормативно-юридичного акта або іншого джерела права логічно і граматично завершене деонтичне судження загального характеру про формально дозволену, обов'язкову чи заборонену поведінку за певних обставин.
Отже, стаття нормативно-юридичного акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми (зрідка - у повному обсязі останньої, а частіше - у неповному), так і нормативно-юридичного припису, за посередництвом якого ця норма "організовується", вибудовується. Такий припис, будучи первинною клітиною змісту законодавства, не може відображати менше двох структурних елементів юридичної норми - або гіпотези й диспозиції, або ж гіпотези та санкції.
Крім юридичних норм або їх частин - юридичних нормативних приписів, в окремих статтях нормативно-юридичного акта можуть вміщуватись і ненормативні (недеонтичні) судження правотворчого органу (наприклад, констатації певних історичних ситуацій, станів, завдання законодавства). У цьому полягає одна з причин того, що система законодавства (як система нормативно-юридичних актів) і система об'єктивного юридичного права (як система державно-обов'язкових правил поведінки загального характеру) не співпадають за обсягом: перша зазвичай ширша, більш "об'ємна", ніж друга.
4. Види юридичних норм
Юридичні норми розрізняються:
1) за суб'єктом встановлення -
• норми органів законодавчої влади;
• норми глави держави;
•норми органів державної виконавчої влади;
•норми органів місцевого самоврядування;
• юридичні норми, встановлені - з дозволу держави - громадськими об'єднаннями, трудовими колективами, населенням (народом або територіальною спільнотою - громадою);
2) за предметом регулювання -
•конституційні;
•цивільні;
• адміністративні;
• кримінальні.
Інші види норм за зазначеним критерієм класифікації також збігаються з поділом структури системи права на галузі; 3) за способом встановлення диспозиції норми -
• імперативні (диспозиція формулюється органом держави);
• диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам самостійно домовитись щодо загального правила взаємної поведінки, яке вона буде забезпечувати, але водночас передбачає ще й "резервне" правило поведінки на той випадок, якщо вони таким дозволом не скористаються);
4) за характером диспозиції -
• дозволяючі (уповноважуючі), які вказують на можливу, припустиму поведінку;
•зобов’язуючі, що вказують на необхідну, з погляду держави, поведінку;
•забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, недозволену поведінку;
5) за ступенем визначеності змісту
•абсолютно визначені;
•відносно визначені (альтернативні, ситуаційні, норми з оцінними поняттями та ін.);
6) за роллю, призначенням у правотворчості -
•первинні;
• похідні (доповнюючі, конкретизуючі, деталізуючі);
7) за функціями у правовому регулюванні -
• матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони);
• процесуальні (встановлюють порядок, процедуру, "регламент" здійснення прав або виконання обов'язків, закріплених у матеріальних нормах);
8) за дією в часі -
• постійні (норми не визначеної в часі дії);
• тимчасові (норми визначеної в часі дії);
9) за сферою просторової дії -
•загальні (загальнодержавні);
•місцеві (локальні);
10) дією на коло суб'єктів -
•загальні (діють стосовно всіх однойменних суб'єктів, наприклад, всіх громадян);
•спеціальні (діють лише стосовно певної групи, частини однойменних суб'єктів, наприклад, тільки студентів);
•виняткові (у передбачених законом випадках виключають, усувають дію загальних чи спеціальних норм щодо певних суб'єктів).
Специфічні регулятивні особливості юридичної норми, які виявляються, зокрема, за посередництвом наведеної їх класифікації, обов'язково мусять братись до уваги всіма, хто застосовує або реалізовує ту чи іншу норму. Отже, засвоєння теоретичних положень про юридичну норму, викладених у цьому фрагменті посібника, виступає неодмінним чинником формування практичних умінь впровадження її в життя.
Еще по теме Тема 15. Юридичні (правові) норми:
- Тема 14. Правові (юридичні) системи. Система права. Система законодавства
- Правові норми як предмет правознавства
- Законодавство має встановлювати справедливі правові норми, які суб’єкти корпоративних правовідносин вважатимуть розумними і добровільно їх виконуватимуть.
- Тема 16. Юридичні відносини
- § 2. Норми моралі і норми права: їх зв'язок і взаємодія
- § 8. Структура норми права і норми-розпорядження
- § 4. Корпоративні норми і норми права
- § 3. Норми-звичаї і норми права
- Моральні норми як норми соціальні
- § 4. Структура норми права Поняття і елементи структури норми права.
- Юридичні факти •• і • • та їх класифікація
- § 4. Юридичні факти, презумпції і фікші
- І § 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад
- І § 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад
- § 7. Юридичні джерела (форми) права