<<
>>

Тема 15. Юридичні (правові) норми

У кожній конкретній юридично значущій ситуації суб'єкту доводиться так чи інакше мати справу з певною "одиничною" юридичною нормою, яка становить первинну клітину всієї систе­ми об'єктивного юридичного права, І лише знаючи загальні зако­номірності побудови й функціонування, "життя" цієї частинки права, можна правильно її застосовувати та реалізувати.

Такі закономірності якраз і висвітлюються у цій темі, яка у курсі за­гальної теорії права і держави є, отже, однією з найважливіших для підготовки фахівців-юристів.

1. Загальна характеристика юридичної норми

Юридична норма - це формально обов'язкове загальне правило фізичної поведінки, яке встановлюється або санк­ціонується державою з метою регулювання суспільних від­носин і забезпечується її організаційною, виховною та при­мусовою діяльністю.

Ознаки загального характеру юридичної норми

Юридична норма:

1) розрахована на регулювання групи (виду) не визначених кількісно суспільних відносин;

2) адресована не визначеному кількісно колу неперсоніфікованих суб'єктів;

3) не вичерпує свою формальну обов'язковість якою б то не було кількістю її застосувань чи реалізацій, тобто юридично діє безперервно;

4) її чинність (формальна обов'язковість) призупиняється чи скасовується за спеціальною процедурою.

2. Структура юридичної норми

Структура (внутрішня форма) юридичної норми - це об'єктивно зумовлена потребами юридичного регулюван­ня її внутрішня організація, яка полягає в поділі норми на обов'язкові складові елементи та у закономірних зв'язках між ними.

Елементи юридичної норми (обов'язкові):

диспозиція,

гіпотеза,

санкція.

Диспозиція - частина норми, в якій зазначаються права й (або) обов'язки суб'єктів.

Вона є центральною, основною частиною юридичної нор­ми, оскільки якраз і вказує, описує дозволену (можливу) або обов'язкову (необхідну) чи заборонену (неприпустиму) фізичну поведінку суб'єктів певного виду.

Гіпотеза - частина норми, яка зазначає умови, обставини, з настанням котрих можливо чи необхідно здійснювати її диспозицію.

Ці обставини відображаються спеціальним поняттям "юри­дичні факти". Призначення гіпотези - визначити сферу і межі ре­гулятивної дії диспозиці юридичної норми.

Санкція - частина норми, яка встановлює заходи юридич­ної відповідальності або іншого примусу, які має застосову­вати держава до порушника диспозиції.

Призначення санкції - забезпечувати беззастережну здій­сненність диспозиції юридичної норми.

Не встановивши диспозиції норми, не можна скласти уяв­лення про те, які дії або дозволяються, або вимагаються, або ж забороняються державою. Якщо не виявити гіпотезу норми, за­лишається невідомим, в яких ситуаціях можуть виникнути передбачені нею права, обов'язки чи заборони. А не відшукавши її санкцію, неможливо з'ясувати, в який спосіб держава забезпечує формальну обов'язковість, здійсненність диспозиції норми.

Факультативним елементом юридичної норми може бути за­охочення - частина норми, яка містить вказівку на такі ціннос­ті, блага, які може отримати від держави суб'єкт у разі добро­вільного здійснення ним зобов'язуючої диспозиції.

Види диспозицій, гіпотез, санкцій:

1) за складом -

• прості;

• складні;

2) за ступенем визначеності змісту -

• абсолютно визначені,

• відносно визначені (зокрема, оцінні, альтернативні). Крім того, санкції поділяються на

• каральні ("штрафні") - у них фіксуються можливі заходи юридичної відповідальності

• відновлювальні - у них передбачаються можливі заходи примусового поновлення, "реставрації" порушеного правомір­ного стану.

3. Юридична норма і стаття нормативно-юридичного акта

Форми викладу юридичних норм у статтях нормативно-юридичних актів:

1) за рівнем узагальнення

• казуїстична (зміст норми розкривається індивідуалізова­ними поняттями, зокрема через перелік певних фактів, ви­падків, дій, ознак тощо.)

• абстрактна (зміст норми розкривається неіндивідуалізованими, наприклад, оціночними, поняттями);

2) за обсягом викладу -

• повна (в одній статті нормативно-юркдичного акта вміще­но всі обов'язкові структурні елементи певної норми),

• відсильна (в одній статті вміщено не всі обов'язкові елемен­ти норми або не всі фрагменти її тексту, але подається поси­лання на ті конкретні статті цього ж чи іншого нормативно-юридичного акта, в яких міститься відсутня частина норми).

• бланкетна (ситуація, схожа з попередньою, проте посилан­ня подається вже не на конкретні статті, а на певну групу чи певний вид нормативно-юридичних актів).

Навіть у тих випадках, коли юридична норма і стаття зако­ну не збігаються за обсягом, остання завжди є логічно (і грама­тично) завершеним реченням, яке вміщує певний нормативно-юридичний припис, так зване "деонтичне" (зобов'язуюче) су­дження правотворця. Тому змістом будь-якої статті нормативно-юридичного акта є, так чи інакше, нормативний припис (котрий, як було з'ясовано, може й не "дорівнювати" юридичній нормі в її повній, тобто триелементній, структурі).

Нормативно-юридичинй припис - це вміщене у статті нор­мативно-юридичного акта або іншого джерела права логіч­но і граматично завершене деонтичне судження загального характеру про формально дозволену, обов'язкову чи забо­ронену поведінку за певних обставин.

Отже, стаття нормативно-юридичного акта може виступати зовнішньою формою як юридичної норми (зрідка - у повному обсязі останньої, а частіше - у неповному), так і нормативно-юридичного припису, за посередництвом якого ця норма "ор­ганізовується", вибудовується. Такий припис, будучи первинною клітиною змісту законодавства, не може відображати менше двох структурних елементів юридичної норми - або гіпотези й диспозиції, або ж гіпотези та санкції.

Крім юридичних норм або їх частин - юридичних нормативних приписів, в окремих статтях нормативно-юридичного акта можуть вміщуватись і ненормативні (недеонтичні) судження правотворчого органу (наприклад, констатації певних історичних ситуацій, станів, завдання законодавства). У цьому полягає одна з причин того, що система законодавства (як система нормативно-юридичних актів) і система об'єктивного юридичного права (як система державно-обов'язкових правил поведінки загального характеру) не співпада­ють за обсягом: перша зазвичай ширша, більш "об'ємна", ніж друга.

4. Види юридичних норм

Юридичні норми розрізняються:

1) за суб'єктом встановлення -

• норми органів законодавчої влади;

• норми глави держави;

•норми органів державної виконавчої влади;

•норми органів місцевого самоврядування;

• юридичні норми, встановлені - з дозволу держави - громад­ськими об'єднаннями, трудовими колективами, населенням (народом або територіальною спільнотою - громадою);

2) за предметом регулювання -

•конституційні;

•цивільні;

• адміністративні;

• кримінальні.

Інші види норм за зазначеним критерієм класифікації також збігаються з поділом структури системи права на галузі; 3) за способом встановлення диспозиції норми -

• імперативні (диспозиція формулюється органом держави);

• диспозитивні (держава дозволяє суб'єктам самостійно до­мовитись щодо загального правила взаємної поведінки, яке вона буде забезпечувати, але водночас передбачає ще й "ре­зервне" правило поведінки на той випадок, якщо вони таким дозволом не скористаються);

4) за характером диспозиції -

• дозволяючі (уповноважуючі), які вказують на можливу, припустиму поведінку;

•зобов’язуючі, що вказують на необхідну, з погляду держави, поведінку;

•забороняючі, котрі вказують на неприпустиму, недозволену поведінку;

5) за ступенем визначеності змісту

•абсолютно визначені;

•відносно визначені (альтернативні, ситуаційні, норми з оцінни­ми поняттями та ін.);

6) за роллю, призначенням у правотворчості -

•первинні;

• похідні (доповнюючі, конкретизуючі, деталізуючі);

7) за функціями у правовому регулюванні -

• матеріальні (лише називають, позначають права, обов'язки або заборони);

• процесуальні (встановлюють порядок, процедуру, "регла­мент" здійснення прав або виконання обов'язків, закріпле­них у матеріальних нормах);

8) за дією в часі -

• постійні (норми не визначеної в часі дії);

• тимчасові (норми визначеної в часі дії);

9) за сферою просторової дії -

•загальні (загальнодержавні);

•місцеві (локальні);

10) дією на коло суб'єктів -

•загальні (діють стосовно всіх однойменних суб'єктів, на­приклад, всіх громадян);

•спеціальні (діють лише стосовно певної групи, частини од­нойменних суб'єктів, наприклад, тільки студентів);

•виняткові (у передбачених законом випадках виключають, усувають дію загальних чи спеціальних норм щодо певних суб'єктів).

Специфічні регулятивні особливості юридичної норми, які виявляються, зокрема, за посередництвом наведеної їх класифі­кації, обов'язково мусять братись до уваги всіма, хто застосовує або реалізовує ту чи іншу норму. Отже, засвоєння теоретичних положень про юридичну норму, викладених у цьому фрагменті посібника, виступає неодмінним чинником формування прак­тичних умінь впровадження її в життя.

<< | >>
Источник: Рабинович. Теорія держави і права. Ч2.. 0000

Еще по теме Тема 15. Юридичні (правові) норми:

  1. Тема 14. Правові (юридичні) системи. Система права. Система законодавства
  2. Правові норми як предмет правознавства
  3. Законодавство має встановлювати справедливі правові норми, які суб’єкти корпоративних правовідносин вважатимуть розумними і добровільно їх виконуватимуть.
  4. Тема 16. Юридичні відносини
  5. § 2. Норми моралі і норми права: їх зв'язок і взаємодія
  6. § 8. Структура норми права і норми-розпорядження
  7. § 4. Корпоративні норми і норми права
  8. § 3. Норми-звичаї і норми права
  9. Моральні норми як норми соціальні
  10. § 4. Структура норми права Поняття і елементи структури норми права.
  11. Юридичні факти •• і • • та їх класифікація
  12. § 4. Юридичні факти, презумпції і фікші
  13. І § 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад
  14. І § 6. Юридичні факти: поняття і класифікація. Фактичний склад
  15. § 7. Юридичні джерела (форми) права