<<
>>

Теоретико-правовий аналіз галузей та підгалузей процесуального права

Галузь права - це головний підрозділ системи права, який відріз­няється специфічним режимом юридичного регулювання й охоплює певні ділянки, комплекси однорідних суспільних відносин. Галузь права не є механічним об’єднанням норм кількох інститутів права. Вона є цілісним утворенням, якому притаманні низка ознак, рис, які не властиві правовим інститутам. Галузь права регулює суспільні ві­дносини, пов’язанні зі здійсненням будь-якої широкої сфери предме­тної діяльності суспільства, держави, громадян та інших суб’єктів права.

Здатність регулювати поширену сферу суспільних відносин відрізняє галузь права від будь-якого правового інституту, регуляти­вні функції якого обмежені певною відносно вузькою сукупністю ві­дносин. Крім того, на відміну від інституту, галузь права містить ви­черпний набір юридичних засобів, методів правової дії, які встанов­лено державою в процесі регулювання відносин відповідної сфери.

Як уже було вказано, питання про критерії поділу права на галузі й інститути постійно перебуває в центрі уваги вчених-юристів і є предметом обговорення низки наукових дискусій, у ході яких на сьо­годні випрацьовано два системоутворюючі критеріі: предмет право­вого регулювання та метод правового регулювання.

В. В. Копєйчиков, А. Ю. Олійник та інші відомі правники відзна­чають, що в основі автономізації кожної галузі права в рамках зага­льної системи юридичних норм завжди лежить специфічний, прита­манний лише цій галузі метод правового регулювання. Водночас во­ни вказують на факультативність ролі, яку метод правової регламен­тації відіграє у галузетворенні [115, с. 323]. Головним матеріальним критерієм розмежування норм права за галузями, на думку названих науковців, є предмет регламентації, який, маючи об’єктивний зміст, обумовлюється характером суспільних відносин і не залежить від волі законодавця. Метод слугує лише додатковим юридичним кри­терієм, оскільки він є похідним від предмета [116, с. 83; 117, с 37, 55]. Рамками цієї концепції охоплюється також теза, відповідно до якої «предмет і метод є рівноправними, рівнозначними та взаємоо- бумовлюючими критеріями розмежування галузей права» [118, с. 31].

Аналізуючи наведені вище підходи до розуміння сутності методу правового регулювання на галузевому рівні, зазначимо, що найбільш обґрунтованими та послідовними аргументами підкріплена позиція В. Д. Сорокіна. З нашої точки зору, хоча винятково індивідуальна пропорція прийомів правового регулювання є притаманною кожній окремій юридичній галузі, проте чітко відокремити її, а, тим більше, побудувати логічно довершену конструкцію відповідного поняття є завданням практично нездійсненним. Можна лише вказувати на до­мінування у методі регулювання певної галузі того або іншого його прийому (прийомів). Та цього явно недостатньо для розмежування усіх галузей правової системи.

О. В. Кузьменко вважає, що ознакою методу регулювання мо­жуть бути розмежовані адміністративне, кримінальне та цивільне право, а також наближені до них галузі. Проте якщо цей критерій спрацьовує на рівні трьох вказаних галузевих груп, то всередині них спостерігається зовсім інша картина. Як уже неодноразово вказува­лося, специфіка методу правового регулювання конкретної галузі полягає у питомій вазі, яку в ньому займають окремі його складни- ки-прийоми регламентації. Така обставина ставить практично непе­реборну перепону для розмежування тих галузей, у методі регулю­вання яких превалює один і той же прийом.

Так, порівнюючи галузі трудового та земельного права, неважко помітити, що у використо­вуваних ними методах чільне місце займає такий прийом, як припис. Отже, перед дослідником постають два шляхи: перший полягає у ви­знанні того, що названі галузі використовують адміністративно- правовий метод регламентації, тобто метод, котрий «належить» ін­шій галузі права; другий - у спробі обґрунтувати відмінність пропо­рційного співвідношення прийомів у методах трудового та земель­ного права [91, с. 15].

П. М. Рабінович, виділяє такі критерії (підстави) розподілу норм за галузями:

> предмет правового регулювання (сукупність суспільних відно­син, які врегульовані правом);

> метод правового регулювання (специфічний спосіб владного впливу держави на суспільні відносини, здійснюваний за до­помогою правових норм та інших юридичних засобів). Понят­тя предмета правового регулювання дає знання про те, що саме регулюється правом, а поняття методу правового регулювання дає відповідь на питання, як (яким чином, засобом, способом) держава вчиняє нормативний вплив на суспільні відносини. Зазначені чинники об’єднання юридичних норм у галузі права є неоднозначними, нерівноцінними: первинним, визначальним серед них є предмет правового регулювання, який начебто «веде» за собою метод: як регулювати залежить від того, що слід регулювати. Суспільні відносини, котрі суттєво відрізня­ються за їх характером, змістом, взаємним положенням суб’єктів (скажімо, відносини між слідчим і обвинуваченим та між батьками і дітьми), неможливо врегулювати одним і тим самим методом [26, с. 107].

З точки зору логіки, для виявлення співвідношення загального предмета процесуального права та галузевих предметів обов’язково мають бути встановлені усі ознаки, наявність яких обумовлена під­порядкованістю найближчому родовому поняттю. При цьому згідно із законом оберненого співвідношення обсягу та змісту понять [119, с. 88], тоді, коли обсяг поняття предмета правової галузі є вужчим і включається до об’єму більш широкого поняття - «предмет проце­суального права», зміст останнього у всій сукупності своїх іманент­них ознак повністю входить до змісту будь-якої своєї підмножини: предмета регулювання процесуальної галузі, інституту або ж окре­мої норми.

Зі змісту щойно наведеної дефініції поняття предмета процесуа­льного права можна виокремити риси, характерні для усіх його ви­дів, а саме:

> предмет процесуального права - це завжди суспільні відносини;

> ці відносини виникають у зв’язку з реалізацією певних органі­заційно-правових форм;

> отже, вони складаються з приводу реалізації уповноваженими суб’єктами формально-визначеного порядку розгляду та вирі­шення індивідуальних конкретних справ, який має обов’язкові юридичні наслідки;

> під індивідуальною конкретною справою слід розуміти питан­ня, що виникає у певній сфері державної діяльності, вирішення якого пов’язане із реалізацією уповноваженими суб’єктами норм однієї або кількох галузей права;

> явище предмета процесуального права нерозривно пов’язується із застосуванням юридичних норм матеріального характеру.

Кожна галузь права як складова субстанції є, у свою чергу, роз­винутою складною системою, якій притаманні свої процеси. Тому неможливо погодитися з твердженнями про те, що норми, які регу­люють процеси, притаманні деяким галузям права, не мають під со­бою достатнього методологічного підґрунтя. Прихильники вузького розуміння процесу як правової форми діяльності лише судових та деяких адміністративних органів [120, с.

60-62] не схильні врахову­вати, що процес - це форма життя будь-якого явища. Дії, спрямовані на формування і прийняття будь-якого закону, - це процес, його за­стосування - також процес, порядок здійснення компетенції - також процес. Автори, які заперечують процесуальний порядок у матеріа­льних галузях права, припускаючи їх існування лише в окремих га­лузях (які називають процесуальними галузями), не враховують су­веренності держави, яка сама через свої органи вирішує питання про те, коли і в яких галузях суспільних відносин необхідно правовим шляхом встановити процес щодо реалізації прав та обов’язків учас­ників суспільних відносин, коли і в яких конкретних життєвих ситу­аціях потрібно використовувати процесуальні норми для регулюван­ня конкретних відносин.

Крім того, в силу особливостей законодавчої техніки законода­вець іноді повинен викладати приписи правової норми таким чином, що виникає необхідність прийняття спеціальних додаткових право­вих норм, які встановлюють процес та етапи реалізації її (правової норми) приписів. Усе це також обумовлює наявність відповідних процесуальних норм у всіх галузях права.

Виходячи з вищенаведеного, вважаємо за доцільне, розглядати предмет процесуального права як сукупність суспільних відносин, по­кликаних забезпечити реалізацію норм матеріального права, що, в свою чергу, забезпечує функціонування матеріальних галузей права - цивільного, земельного, кримінального тощо. Проте це не перешко- докає визнанню цивільного процесуального права, господарського процесуального права, кримінального процесуального права, адмініст­ративного процесуального права самостійними галузями права, оскі­льки їх норми регулюють цілком однорідні відносини, що виникають у разі звернення особи до суду.

Більшість галузей національного права особливим чином поєднує в собі елементи матеріального і процесуального права, є, так би мо­вити, матеріально-процесуальними. Наприклад, конституційне право особливим чином поєднує в собі елементи матеріального і процесуа­льного права, але для виділення з конституційного права окремої га­лузі - конституційно-процесуальної - нині достатніх підстав не іс­нує. До того ж у багатьох випадках поділити норми конституційного права на матеріальні і процесуальні та зосередити останні в одному процесуальному акті практично неможливо, тобто є проблеми коди­фікації таких норм тощо. Очевидно, оптимальним варіантом у су­часних умовах може бути виділений конституційний процес у межах конституційного права України. Аналогічна ситуація з фінансовим та трудовим правом. Таке виділення повністю відповідає сучасному науковому розумінню підгалузі права, яка визначається як певна су­купність (об’єднання) правових інститутів, що об’єктивно склада­ються в межах однієї галузі права [121, с. 250].

Слід зазначити, що питання щодо визначення предмета господар­ського (раніше - арбітражного) процесуального права тривалий час у юридичній літературі було дискусійним, оскільки і до сьогодні від­сутнє загальноприйняте визначення поняття «господарський про­цес». Але при цьому не викликає заперечень визнання господарсько­го процесуального права самостійною галуззю права, що об’єктивно підтверджується такими чинниками: чітко визначеною законодавст­вом правовою природою господарського суду як органу правосуддя; правовими нормами, що регулюють їх діяльність і мають свій суб’єкт, об’єкт регулювання та зміст; ці норми закріплюють поста- дійний розвиток процесу, вони об’єднані в окремі інститутути і складають певну систему; наявністю самостійних джерел права, що містять організаційно-правові та процесуально-правові норми [122, с. 10-11].

Д. М. Цурка визначає господарський процес як установлений но­рмами господарського процесуального права порядок досудового врегулювання та судового розгляду господарських спорів. Основним завданням господарського процесу є примирення сторін, а у разі не­можливості його досягнення - швидке вирішення спору. Керівним принципом цього процесу є змагальність сторін. Стадіями господар­ського процесу є досудове врегулювання розбіжностей, подання по­зову, підготовка справи до розгляду, порушення провадження по справі, винесення рішення; провадження справи в апеляційній та ка­саційній інстанціях, провадження за нововиявленими обставинами [123]. В. М. Марчук та Л. В. Ніколаєва у своїй праці «Нариси теорії права», відносять господарське процесуальне право до основних га­лузей права, розглядаючи таку систему як більш-менш стабільну ка­тегорію [124, с. 213]. Вони дають таке визначення господарському процесуальному праву: це система норм, що регулюють порядок ви­рішення господарськими судами усіх рівнів господарських спорів між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридични­ми особами, громадянами-суб’єктами підприємницької діяльності, тобто спорів, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і вико­нанні господарських договорів таз інших підстав [124, с. 220].

Не викликає заперечень виділення в окрему галузь адміністрати­вного процесуального права. Деякі науковці звертають увагу на по- лігалузевий характер регуляторного впливу адміністративно- процесуальних норм, обґрунтовуючи таку позицію тим, що сфера дії норми адміністративно-процесуального права не вичерпується реалі­зацією норм однойменної матеріальної галузі. Правозастосовна дія­льність суб’єктів управління нерідко стикається з життєвими факта­ми, вирішення яких може бути здійснене шляхом застосування не лише адміністративно-правових норм, а й норм фінансового, земель­ного або інших галузей права. Порядок їх реалізації також визнача­ється адміністративно-процесуальними нормами [125, с. 220]. Таким чином, на адміністративно-процесуальні норми покладається за­вдання обслуговування цілої низки матеріальних галузей.

В.К. Колпаков виділяє адміністративно-деліктні як певний вид процесуальних відносин і вважає, що ці відносини не є управлінсь­кими, тому включення їх до предмета адміністративного права має штучний характер. Тобто адміністративно-деліктне право - це само­стійна правова спільність, яка має свої властивості і може характери­зуватись як окрема структурна одиниця права (галузь). Змістом на­званих вище відносин є відповідальність у межах передбачених КпАП стягнень, які застосовуються до правопорушника суб’єктом юрисдикції. Управлінські відносини - ті, що пов’язані, насамперед, з реалізацією організаційної, а не юрисдикційної компетенції [126, с. 17-21]. З ним погоджується Кузьменко О., яка розглядає адмініст­ративно-деліктне право, що реалізується за допомогою адміністрати­вно-деліктного процесу, як галузь матеріального права та адмініст­ративно-деліктний процес, як відповідну галузь процесуального пра­ва, що є самостійною галуззю права, має свій предмет (регулює пев­ну систему суспільних відносин соціально-правової сфери, яка від­мінна від інших суспільних відносин якісною характеристикою). Так, предметом примусово-деліктного процесу є відносини, які ви­никають у результаті здійснення заходів щодо відповідальності за скоєні проступки, а також юрисдикційна діяльність суб’єктів, врегу­льована процесуальними нормами.

Адміністративно-деліктний процес має набір специфічних ознак, характерних тільки для нього, а саме: особливість матеріально- правових норм і матеріально-правових відносин, реалізація яких 87

здійснюється завдяки цьому процесу; специфіка процесуальних норм та процесуальних відносин, які є його змістом; характер розг­лядуваних справ та юридичні наслідки їх вирішення.

Таким чином, Кузьменко О. підкреслює унікальність процесуаль­ної діяльності в адміністративному праві, яка, на її думку, повинна складатися з двох видів процесу: управлінського й адміністративного. Адміністративно-деліктний процес займає відокремлену позицію щодо адміністративного права і є галуззю права [127, с. 22-26].

Аналіз тенденцій розвитку адміністративно-деліктних відносин свідчить про наявність динамічних процесів у структурі процесуаль­ного права, зокрема в галузі адміністративного права, аналогічні процеси присутні в трудовому і муніципальному праві.

2.5.

<< | >>
Источник: Калюжний Р. А., Атаманчук І. В.. Розвиток процесуального права України. - К. : «МП Леся», 2015.- 188 с.. 2015

Еще по теме Теоретико-правовий аналіз галузей та підгалузей процесуального права:

  1. Розділ 2 ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
  2. Аналіз та тенденції розвитку процесуальних норм
  3. § 8. Поняття галузі та інституту законодавства. Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства
  4. § 6. Інститут і підгалузь права
  5. 1.2.4. Співвідношення адміністративного права з іншими галузями права
  6. § 5. Галузь права
  7. § 2. Співвідношення кооперативного права з іншими галузями права
  8. § 1. Поняття і предмет кооперативного права і його співвідношення з іншими галузями права
  9. Механізм процесуально-правового регулювання
  10. Соціально-теоретичний аспект процесуального права України
  11. Система процесуального права України
  12. Калюжний Р. А., Атаманчук І. В.. Розвиток процесуального права України.2015, 2015
  13. Державне право як галузь права. Система галузі державного права.
  14. 4.1. Вплив інтеграційних процесів на розвиток процесуального права
  15. Історико-правові засади виникнення процесуального права на українських землях
  16. 4.2. Взаємодія вітчизняного процесуального права з міжнародним правом
  17. Глава 1. Теоретико-правовые аспекты правового режима иностранных инвестиций в Российской Федерации
  18. Глава 1. Теоретико-правовые аспекты правового режима иностранных инвестиций в Российской Федерации
  19. ГЛАВА 1. ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВАНИЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ИМУЩЕСТВЕННЫХ ОТНОШЕНИЙ РОССИЙСКОГО ГОСУДАРСТВА И ЦЕРКВИ В XV-XVII ВВ.