<<
>>

І § 2. Види правових відносин

Правовідносини досить багатоманітні і можуть бути кла­сифіковані за різними критеріями на види.

336

Передусім правові відносини можна класифікувати за предме­том правового регулювання на конституційні, цивільні, адміні­стративні, трудові, фінансові та ін.

Наприклад, відносини по при­йому на роботу і звільнення з роботи працівника власником або уповноваженим органом — це трудові правовідносини; по укла­денню угоди про надання банком кредиту фермеру — цивільні правовідносини; по виконанню Державного бюджету організа­ціями та установами — це фінансові правовідносини тощо.

За функціональним призначенням виокремлюють дві великі групи правовідносин: регулятивні та охоронні.

Регулятивні правовідносини виникають на основі юридичних дозволів і втілюються в правомірних діях суб'єктів, регулюючи відповідні суспільні відносини (наприклад, на базі відносин, пов'язаних з користуванням комунальними послугами, виника­ють правовідносини зі своєчасної сплати за них).

Охоронні правовідносини виникають на основі юридичних за­борон і є результатом скоєння суб'єктами правопорушень (на­приклад, перевищення водієм автотранспорту встановленої

швидкості).

Необхідно також розрізняти матеріально-правові та проце­суально-правові правовідносини.

Матеріально-правові правовідносини виникають на основі матеріальних відносин, що потребують організації, їх змістом є права і обов'язки сторін. Наприклад, матеріальні правовідносини виникають з приводу права на освіту, на охорону здоров'я, на

особисту безпеку.

Процесуально-правові правовідносини реалізують норми про­цесуального права і виникають на основі організаційних відно­син. Вони вторинні, похідні від норм матеріального права і вста­новлюють процедуру реалізації прав і обов'язків суб'єктів права, порядок вирішення юридичних справ.

До них належать цивільно-процесуальні, кримінально-процесуальні, адміністративно-про­цесуальні, господарсько-процесуальні та інші процесуальні відно­сини. Наприклад, процедура обшуку, процедура подання позову або скарги, процедура участі в конкурсних іспитах при вступі до вищого навчального закладу.

За часом дії розрізняють довгострокові та короткострокові правовідносини. Довгострокові правовідносини тривають певний час (визначений або невизначений), наприклад, відносини, що ви­никли з договору про виконання підрядних робіт капітального будівництва чи договору про перевезення вантажу на значну

337

РОЗДІЛ XXII

відстань. Короткострокові правовідносини тривають протягом незначного часового відрізку і припиняються одразу після вико­нання учасниками їх прав і обов'язків (наприклад, купівля конк­ретної речі).

§ 3. Суб'єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи

Суб'єкт правовідносин — це. такий суб'єкт суспільного життя, який здатний виступати учасником правовідносин як носій юридичних прав і обов'язків.

Поняття суб'єктів правовідносин і суб'єктів права не завжди збігається: по-перше, правовідносини не єдина форма реалізації норм права; по-друге, малолітні діти, душевнохворі люди, які є суб'єктами права, не можуть бути суб'єктами правовідносин; по-третє, конкретний громадянин завжди є суб'єктом права, але не завжди є учасником правовідносин.

У правовідносинах повинно брати участь не менше двох сторін, хоча учасниками правовідносин може бути необмежене коло осіб. Слід зазначити, що суб'єктами правовідносин можуть бути тільки люди або об'єднання людей.

Суб'єкти правовідносин поділяються на індивідуальні (фізичні особи) і колективні (об'єднання осіб).

Індивідуальними суб'єктами правовідносин є: громадяни, іноземні громадяни; особи без громадянства(апатриди);особи з подвійним громадянством (біпатриди). Індивідуальні суб'єкти правовідносин діють в усіх сферах суспільного життя: політич­ній, економічній, соціальній, ідеологічній та ін.

На території України найбільше коло прав і обов'язків мають її громадяни, права інших осіб обмежені встановленими для них законами, зокрема вони не можуть проходити службу в лавах Збройних Сил України, обіймати окремі посади тощо.

Об'єднуючись, індивідуальні суб'єкти створюють колективні суб'єкти правовідносин, до яких можна віднести партії, спор­тивні організації, групи виборців, виборчий корпус, колективи підприємств, організації, які можуть бути як недержавними, так і державними.

Спектр недержавних організацій досить значний і різнома­нітний. Це приватні підприємства і господарські товариства, на­ціональні та іноземні фірми і компанії, комерційні банки і під­приємницькі асоціації, приватні культурні, освітянські та медичні установи, громадські об'єднання тощо.

338

ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

З реалізацією завдань і функцій держави повязана діяльність державних субєктів правовідносин. До них належать державні органи, посадові особи, державні організації, державні установи, державні підприємства. Правовідносини, в яких вони беруть участь мають владно-політичний характер.

Державні і недержавні організації реалізують свої повно­важення шляхом видання нормативних та індивідуальних актів, а також через їх виконання і дотримання завдяки матеріальним, організаційним та примусовим заходам. Наприклад, місцеві органи влади і самоврядування організують і забезпечують ро­боту житлово-комунальних, транспортних, лікувальних струк­тур; органи внутрішніх справ притягають правопорушників до відповідальності; суд постановляє вироки і рішення; ректор вузу, відраховує студента за академічну заборгованість. Саме таким чином суб'єкти правовідносин беруть участь у соціально-полі­тичному житті суспільства та держави.

Деякі з перелічених вище колективних суб'єктів правовід­носин, діяльність яких так чи інакше пов'язана з необхідністю брати участь у господарській діяльності, здатні набувати статус юридичної особи.

Юридична особа — це суб'єкт права, якому притаманні такі ознаки:

а) організаційна єдність;

б) наявність у його розпорядженні відокремленого майнового комплексу;

в) право від свого імені набувати майнових та особистих немайнових прав і обов'язків;

г) право від свого імені виступати позивачем і відповідачем у суді.

Суб'єктом правовідносин є також держава, яка може всту­пати в різні правовідносини, зокрема:

а) в міжнародно-правові (це відносини з іноземними державами);

б) в державно-правові (відносини щодо прийому в громадянство, нагородженню державними відзнаками та нагородами тощо);

в) в цивільно-правові (відносини з приводу державної власності з іншими суб'єктами права);

г) в процесуально-правові (відносини при винесенні судових рішень і вироків від імені України тощо). Держава може виступати позивачем або відповідачем у суді, хоча і не є юридичною особою.

339

І'ОЗДІЛ XXII

ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

Суб'єкти права реалізують свої права і обов'язки завдяки наявності у них правосуб'єктності, яка є можливістю й здат­ністю особи бути суб'єктом правовідносин з усіма правовими наслідками. Правосуб'єктність поряд із нормою права і юри­дичним фактом є передумовою виникнення правовідносин.

Правосуб'єктність складається з правоздатності, дієздатності і деліктоздатності, разом узятих. Ця категорія має об'єднуючий характер і відображає ситуації, коли правоздатність і дієздат­ність є невід'ємними одна від одної за часом. У колективних суб'єктів права правоздатність і дієздатність завжди збігаються за часом виникнення і дії.

Правоздатність — це абстрактна здатність суб'єкта права мати суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Кожна особа право­здатна від народження і до смерті. Правоздатність притаманна усім учасникам правовідносин, хоча вони не повинні обов'язково реалізовувати усі надані їм права.

Правоздатність поділяється на загальну і спеціальну. Загальна правоздатність — це здатність володіти будь-якими з передбачених діючим законодавством правами і обов'язками.

Спеціальна правоздатність — це здатність, що пов'язана з певними особливостями суб'єкта, або така, що потребує спеціаль­них знань (наприклад, правоздатність лікаря, міліціонера, інваліда, дитини тощо).

Правоздатність юридичних осіб є завжди спеціаль­ною. Вона виникає з моменту їх державної реєстрації, а в окремих випадках згідно з діючим законодавством про підприємницьку діяльність — з моменту отримання ним» ліцензій на спеціально визначені види діяльності (наприклад, одержання ліцензії на право займатися медичною або юридичною практикою).

Правоздатність юридичних осіб припиняється разом з їх ліквідацією і обмежена тими завданнями і правомочностями, які зафіксовані в статутах і положеннях цих юридичних осіб.

Головним змістом правоздатності фізичних осіб є не реальні права учасників правовідносин, а принципова можливість їх ма­ти. Правоздатність людини невід'ємна від особистості, її немож­ливо відібрати, скасувати або скоротити; вона не залежить від професії, статі, віку, національності, майнового стану та інших життєвих обставин; вона не може нікому передаватися.

Правоздатність — це не просто сума будь-яких прав, не кількісне їх відображення, а необхідний і постійно діючий стан особистості, елемент її правового статусу,, передумова її правоволодіння. Правоздатність має загальний і універсальний харак-

340

тер, хоча окремо взята особа не може бути одночасно носієм усіх прав і обов'язків. Отже, правоздатність — це категорія, не Одна­кова для усіх її учасників, тому що кількість прав і обов'язків в окремих суб'єктів може бути різною.

Дієздатність — це здатність суб'єкта правовідносин своїми діями приймати на себе обов'язки і використовувати свої права. Іншими словами, це можливість реалізовувати правоздатність.

Дієздатність залежить від віку і психічного стану особи, тоді як правоздатність не пов'язана з вказаними обставинами. Повна Дієздатність (в головних її рисах) настає за досягненням особою вісімнадцяти років, а в окремих випадках і пізніше (наприклад, з двадцяти одного року особа може обиратися до місцевих органів влади; а з двадцяти п'яти років — призначатися суддею). Не ма­ють дієздатності неповнолітні особи віком до чотирнадцяти років і душевнохворі люди, за них в правовідносинах виступають їх за­конні представники — батьки або опікуни.

Неповнолітні особи віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років самостійно без згоди батьків або опікунів можуть укладати тільки дрібні побутові угоди, розпоряджатися своїм заробітком чи стипендією, реалізовувати авторські права на свої твори, вина­ходи, раціоналізаторські пропозиції тощо.

Однак за наявністю достатніх підстав орган опіки і піклування може позбавити їх права розпоряджатися своїм заробітком або стипендією (ст.13 ЦК України).

За неповнолітніх, які не досягли п'ятнадцяти років, угоди укладають від їх імені батьки (усиновителі) або опікуни. Вони мо­жуть укладати тільки дрібні побутові угоди (ст.14 ЦК України). Найменшим віком дієздатності є десять років, коли дитина може давати (або не давати) згоду на усиновлення.

У випадках, чітко визначених законом, за рішенням суду лю­дина може бути частково позбавлена дієздатності. Від імені гро­мадян, визнаних внаслідок душевної хвороби або слабоумства недієздатними, угоди укладають їх опікуни. У разі одужання або значного покращення здоров'я громадянина, визнаного недієздатним, суд відновлює його в дієздатності.

Деліктоздатність — це здатність суб'єкта права нести від­повідальність за свої протиправні вчинки. Загальна юридична відповідальність громадян настає з шістнадцяти років, а кримі­нальна відповідальність, за умов скоєння особливо тяжких зло­чинів, — з~ чотирнадцяти років. Деліктоздатність депутатів та дипломатичних осіб є обмеженою.

341

Розділ ХХІ

Правосуб'єктність фізичних та юридичних осіб втілюється у їх правовому статусі, а правовий статус державних органів і організацій в їх компетенції.

Компетенція — це сукупність прав, обов'язків, повноважень і предметів відання органів держави, посадових осіб і організацій, що визначені конституцією та іншими нормативними актами для вирішення завдань, що стоять перед ними.

Правовий статус особи — це сукупність усіх прав, обов'язків і законних інтересів суб'єктів права. Правовий статус кожної особи є індивідуальним (наприклад, чоловік не може мати відпустки за пологами, а кожна людина має право на власне ім'я). Крім того, слід розрізняти конституційний і спеціальний статус громадян.

Конституційний статус в усіх громадян однаковий: основні права і свободи однаковою мірою належать усім громадянам. А спеціальний статус пов'язаний з різними природними і право­вими чинниками, які обумовлюють певні особливості громадян. Так, спеціальний статус мають особи, які обіймають певну посаду або займаються певним видом діяльності. Наприклад, статус дер­жавного службовця, статус студента, статус особи, яка постраж­дала внаслідок аварії на Чорнобильський АЕС, і т. ін. Різниця в правовому статусі осіб полягає у:

1) розбіжностях, пов'язаних з природними чинниками (статус дитини, статус пенсіонера, статус жінки);

2) розбіжностях, пов'язаних з юридичними чинниками (статус депутата, статус в'язня, статус посадової особи).

Спеціальним індивідуальним суб'єктом є посадова особа (Президент, суддя, інспектор ДАІ та ін.). Певні особливості пра­вового статусу притаманні особам з подвійним громадянством, які є одночасно і громадянами, і іноземцями.

Правосуб'єктність визначає становище людини в суспільстві, є умовою і гарантією стабільності його правового статуту.

<< | >>
Источник: Загальна теорія держави і права 2002. 2002

Еще по теме І § 2. Види правових відносин:

  1. § 2. Види правових відносин
  2. § 5. Поняття і види об'єктів правових відносин
  3. § 5. Поняття і види об'єктів правових відносин
  4. § 3. Суб'єкти правових відносин, їх види. Поняття юридичної особи
  5. § 1. Поняття і загальна характеристика договірних відносин кооперативних організацій та їх види
  6. Види суб’єктів корпоративних відносин. Інтереси суб’єктів корпоративних відносин. Теорія інтересу Ієрінга.
  7. Поняття державно-правових відносин. Об'єкти і суб'єкти державно-правових відносин.
  8. § 1. Поняття і риси правових відносин
  9. § 1. Поняття і риси правових відносин
  10. Шляхи вдосконалення правового регулювання корпоративних відносин в Україні
  11. § 4. Правове регулювання кредитних відносин у кооперації
  12. § 2. Правове регулювання договірних відносин кооперативних організацій
  13. Розділ XXVII ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
  14. Розділ XXVII ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СУСПІЛЬНИХ ВІДНОСИН
  15. § 5. Правове регулювання договірних відносин державних і кооперативних органів
  16. § 3. Види нормативно-правових актів
  17. § 3, Види, способи і типи правового регулювання
  18. § 4. Інші види правових норм