<<
>>

Висновки

Проведений аналіз свідчить, що останнім часом спостерігається підвищення інтересу до проблематики державного ладу як з боку на­уковців, так і практичних працівників. Посилення уваги до вивчення цього питання детерміновано глибокими трансформаційними змінами в політичній, соціально-економічній, культурній та інших сферах.

У правовій науці існують різноманітні підходи до визначення по­няття «державний лад», що дає можливість розглядати їх під різними кутами зору, вивчати та аналізувати їх особливості. Такий стан речей потребує системного підходу, що дозволить впорядкувати науковий матеріал з метою створення цілісної концепції державного ладу.

Наукове опрацювання досліджуваної проблематики дозволило, з одного боку, констатувати неоднозначну варіативність визначення поняття «державний лад» як у загальнотеоретичному, так і галузевому вимірах, з іншого - визначити пріоритетні орієнтири наукового пошуку, сформулювати узагальнені теоретико-методологічні положення й прак­тичні рекомендації, що заслуговують на пріоритетну увагу, здійснити спробу авторської інтерпретації проблематики державного ладу. Реалі­зовані мета і завдання цього дослідження надали можливість зробити наступні висновки.

1. Ґрунтовний аналіз співвідношення та міжгалузевий, міждисциплі­нарний взаємозв’язок правової категорії «державний лад» з категоріями «державність» «конституційний лад», «суспільний лад», «політична систе­ма», «тип держави», «форма держави», комплексне вивчення теоретичних підходів до змісту поняття «державний лад» дозволили сформулювати його авторське визначення. Державний лад України - це нормативно впорядко­вана (у нормована) система суспільних відносин, гарантованих Конститу­цією та законами України, з організації і діяльності державі і та її основних інституцій, детермінованих синтезом історичних умов, закономірностей, традицій, новацій і тенденцій сучасного демократичного розвитку

2.

Історичне осмислення становлення і розвитку державного ладу дозволяє визначити основні вектори розвитку правової думки та прак­тики сучасних державотворчих процесів. Розроблена авторська періо­дизація основних етапів розвитку державного ладу України. Цими етапами є: 1) перший етап - 1990-1995 рр. - етап проголошення неза­лежності України (прийняття Декларації про державний суверенітет України, Акта проголошення незалежності України) і внесення відпо­відних змін до чинної на той час Конституції України 1978 р., обумов­лених зміною державного ладу України; 2) другий етап - 1995-1996 рр. - етап розбудови державного ладу України, закріплений Конституційним Договором між Верховною Радою України і Президентом України; 3) третій етап - 1996-2004 рр. - етап становлення й розвитку держав­ного ладу, передбаченого чинною Конституцією України, яка закріпила якісно новий державний лад; 4) четвертий етап - 2004 р. - донині - етап внесення змін до чинної Конституції України та їх реалізації, які обумовлюють трансформацію окремих інститутів існуючого держав­ного ладу України.

3. Наукове розуміння сутності, ознак і змісту принципів державно­го ладу має як теоретичне, так і практичне значення й концентрує су­часні соціально-політичні аспекти юридичної науки. Принципи дер­жавного ладу є критерієм оцінки ефективності діяльності держави, її органів, методологічною основою подальшого вдосконалення держави. Принципами державного ладу є фундаментальні, відправні ідеї, які виражають найважливіші закономірності розвитку державного ладу, мають політико-правовий, програмний, імперативний характер, юри­дичне верховенство щодо інших нормативних положень і відповідають об'єктивній необхідності розбудови демократичної держави. До ознак принципів державного ладу належать наступні: основоположне, фун­даментальне, узагальнююче значення; політико-правовий та програм­ний характер; нормативність і загальнообов’язковість; визначеність і категоричність; юридичне верховенство щодо інших положень Консти­туції і всіх інших нормативних актів держави; постійний характер дії; загальновизнаність (на відміну від інших ідеологічних настанов); цілісність; стислий і сконцентрований характер викладення; стійкість і відповідно особливий порядок зміни.

Проведений аналіз проблематики державного ладу дозволив визна­чити систему основних принципів державного ладу України, до яких належать: 1) принцип суверенності і незалежності держави; 2) принцип демократизму держави; 3) принцип правової держави; 4) принцип со­ціальної держави; 5) принцип унітарності Української держави; 6) прин­цип республіканської форми правління.

4. Одним із невирішених питань теоретико-правової моделі держав­ного ладу є проблема його гарантування. Створення незалежної, право­вої, соціальної держави із демократичним державним ладом є першо­черговим завданням на шляху до стабільності, а наявність ефективних гарантій є обов'язковою умовою його існування.

Уперше розроблена концепція гарантій державного ладу України, сформульовано поняття, визначені ознаки, розкриті критерії класифі­кації та види гарантій державного ладу.

На підставі комплексного аналізу наукових підходів до розуміння поняття гарантій державного ладу сформульовано його авторське визна­чення. Гарантії державного ладу України - це система загальних умов і спеціальних (нормативно-правових та організаційно-правових) засобів, що забезпечують існування та дієвість інститутів державного ладу.

Наукове опрацювання цієї проблематики дозволило виокремити наступні ознаки гарантій державного ладу: нормативність, системність, цілеспрямованість, процесуальність, матеріальність, постійний харак­тер дії гарантій та детермінованість повноважень суб’єктів державного ладу, ефективність, адекватність гарантій (зорієнтованість на реальний рівень розвитку суспільних відносин).

Аналіз гарантій державного ладу з позиції! системного підходу дозволяє виділити такі класифікаційні критерії та види гарантій дер­жавного ладу:

- залежно від змісту та виду суспільної діяльності: загальні та спеці­альні (юридичні) гарантії;

- загальні гарантії за сферами державного ладу доцільно поділити на: економічні, політичні, соціальні, ідеологічні та культурні (духовні) гарантії;

- спеціальні (юридичні) гарантії за способом забезпечення поді­ляються на дві групи: нормативно-правові та організаційно-правові гарантії.

Нормативно-правові гарантії державного ладу можна класифікува­ти: за змістом регулюючого впливу: матеріальні та процесуальні гаран­тії; за формою об'єктивації: конституційні та галузеві (кримінальні, адміністративні, цивільні, кримінально-процесуальні, адміністративно- процесуальні тощо) гарантії.

У свою чергу, організаційно-правові гарантії державного ладу доціль­но класифікувати за такими критеріями:

- за способом створення гарантів: державні та недержавні;

- залежно від сфери дії: національні (внутрішньодержавні) і між­народні;

- за характером діяльності: органи-гаранти загальної компетенції та органи-гаранти спеціальної компетенції;

-за територією поширення компетенції органів-гарантів: централь­ні та місцеві;

- за функціональним призначенням: організаційно-політичні, організаційно-економічні, організаційно-соціальні, організаційно- культурні та організаційно-ідеологічні.

Для розвитку теорії гарантій державного ладу та практичного за­безпечення їх реалізації важливе значення має класифікація цих гаран­тій також за іншими критеріями:

- за характером правових норм: матеріальні та процесуальні гарантії;

-за сферою дії: внутрішньодержавні (національні) та міжнародно-

правові;

-за суб'єктом реалізації: парламентські, президентські, судові, про­курорські, адміністративні (управлінські), контрольні тощо;

- за суб’єктом гаранту вання: державні, міжнародні та гарантії, які забезпечу ються державою за участю відповідних об'єднань громадян (політичні партії, профспілки тощо);

- за функціональною спрямованістю: гарантії реалізації, гарантії охорони, гарантії захисту;

- за найближчими цілями на: превентивні (попереджуючі), запо­біжні, карані. Найбільш обґрунтованим і доцільним є поділ гарантій державного ладу України за змістом на три великі групи: організаційно- правові, нормативно-правові, міжнародно-правові.

Наукова класифікація, що взята за основу, дозволила послідовно дослідити складний, багаторівневий і різноаспектний механізм гаран­тування державного ладу, не порушуючи цілісності критеріїв.

5. Характер державного ладу завжди відображається саме у функ­ціях держави, комплексний та ґрунтовний аналіз яких має велике науко­ве і пізнавальне значення не тільки для юридичної науки, але й для політології, соціології, філософії, історії тощо.

Перехідний етап чітко позначився й на функціону ванні Української держави. Це виражається насамперед у трансформації змісту її функцій, у якому зростає значимість загальносоціальних, загальнодемократичних і гуманістичних засад.

У результаті проведеного наукового аналізу сформульовано автор­ське визначення функцій держави. Фу нкції Української держави - це об’єктивно необхідні, взаємопов'язані напрями та види її діяльності, спрямовані на реалізацію завдань, досягнення відповідної мети в кон­кретних формах за допомогою спеціальних методів, які виражають сутність, соціальне призначення держави, роль та місце її в суспільстві на конкретному етапі розвитку.

Основними ознаками, що опосередковують сутність та зміст функ­цій держави, є: 1) загальний, предметний, об'єктивно необхідний ха­рактер; 2) найбільш повне відображення сутності й соціального при­значення держави; 3) співвідношення функцій держави, функцій дер­жавної влади і функцій державних органів як співвідношення загально­го, особливого й часткового в діяльності держави; 4) спрямованість на виконання основних завдань і досягнення цілей, які формуються на кожному конкретному історичному етапі розвитку; 5) постійний, стій­кий характер; 6) структурованість та взаємозв'язок елементів; 7) здій­снення їх у певних формах та конкретними методами.

6. Концептуальне узагальнення функцій держави дозволило виді­лити класифікаційні критерії та відповідні види функцій Української держави (виходячи із ступеня їх суттєвості й об'єктивного характеру):

1) за об’єктами (сферами) діяльності держави - об'єктні (лінійні): внут­рішні і зовнішні функції держави. Внутрішні: політична, економічна, соціальна, екологічна, культурна; зовнішні: оборонна, зовнішньополі­тична, зовнішньоекономічна, зовнішньокультурна (гуманітарна);

2) за способами діяльності держави - технологічні (владні, процесуальні, організаційні): законодавча (правотворча), виконавча, судова, контрольна;

3) за тривалістю дії (за умовами діяльності держави): постійні, тим­часові; 4) за суб'єктами діяльності: загальнодержавні, функції суб'єктів федерації (у федеративних державах), функції органів державної влади тощо.

7. У роботі детально проаналізовані об'єктні функції сучасної Укра­їнської держави, досліджені їх місце і роль у системі функцій держави, висвітлені їх конституційно-правові основи тощо. Ґрунтовний аналіз змісту основних об'єктних функцій Української держави дозволив сформулювати такі їх визначення.

Політична функція Української держави - це нормативно визначені напрями та види її діяльності з регулювання сфери політичних відно­син, вироблення й реалізації внутрішньої і зовнішньої політики, ство­рення умов та інститутів для розвитку народовладдя й політичної стабільності та забезпечення національної безпеки з метою формуван­ня громадянського суспільства.

Економічна функція Української держави - це об’єктивно необхід­ні, нормативно визначені, конкретні напрями і види її діяльності в економічній сфері з правової регламентації економічних процесів (формування рамкових умов функціонування економіки (державна економічна політика)), створення організаційних передумов, необхідних для економічної діяльності, реалізації соціально-економічних проектів і програм та забезпечення економічної безпеки.

Соціальна функція Української держави - це об’єктивно необхідні, нормативно регламентовані напрями та види її діяльності із забезпе­чення й гарантування гідних умов існування, створення рівних і спра­ведливих можливостей для розвитку кожної людини, формування ефективного механізму соціального захисту з метою досягнення в сус­пільстві соціальної злагоди і співробітництва на основі сталих процесів соціальної структурованості.

Екологічна функція Української держави - це об’єктивно необхідні, нормативно регламентовані напрями та види її діяльності із забезпе­чення раціонального використання природних ресурсів, охорони навколишнього природного середовища й екологічної безпеки.

Культурна функція Української держави - це об’єктивно необхідні, нормативно регламентовані напрями та види діяльності держави щодо створення правових, економічних, матеріальних, фінансових, соціаль­них, організаційних засад розвитку та забезпечення оптимального рівня функціону вання культури, науки, освіти, мистецтва й інших духовно-культурних галузей суспільства.

У монографії констатовано, що успішна всебічна реалізація кожної функції держави можлива лише за наявності міцної правової бази у вигляді окремої галузі або сукупності галузей права або законодавства. У сучасних умовах конституційної та політичної реформ першочерго­вим завданням є аналіз та вдосконалення саме конституційно-правових основ функцій Української держави, аналіз українського законодавства, що регулює діяльність держави з точки зору його цілісності, повноти, обґрунтованості, співвідношення із законодавством інших країн, від­повідності потребам реформування.

8. Модифікація функціонального призначення держави відобража­ється у формах реалізації її функцій. Форми реалізації функцій держа­ви є об'єктивацією (зовнішнім виразом) практичної діяльності держави щодо здійснення її функцій у конкретних умовах.

Конкретним результатом дослідження форм реалізації функцій держави є виокремлення двох підходів щодо їх трактування. Згідно з першим підходом, форми реалізації функцій держави є діяльністю основ­них складових механізму держави, специфічними видами державної діяльності. Такими формами є: 1) законодавча, 2) виконавча, 3) судова,

4) контрольно-наглядова діяльність. Згідно з другим підходом, форми реалізації функцій держави - це однорідна за характером та змістом діяльність органів держави щодо здійснення її функцій. Відповідно до такого підходу, форми можна поділити на правові: правотворча, право­застосовча, правовиконавча, правоохоронна, договірна; та організацій­ні (фактичні): організаційно-регламентуюча, організаційно-економічна (організаційно-господарська), організаційно-ідеологічна.

Форми реалізації функцій держави нерозривно пов'язані із метода­ми їх реалізації. Методи реалізації функцій держави в роботі визначені як система засобів, способів і прийомів здійснення напрямів та видів її діяльності.

Наукове опрацювання різних підходів щодо розуміння методів ре­алізації функцій держави дозволило здійснити їх класифікацію за таким критерієм, як особливості прояву волі держави (владно-організуючого впливу) при здійсненні функцій держави. Вони поділені на: загальні (загальнофункціональні) методи - переконання, стимулювання, примус; спеціальні - методи, необхідні для здійснення конкретно визначеної функції держави (наприклад, для економічної функції - прогнозування, економічне програмування тощо, для екологічної - кадастровий облік, моніторинг та ін.).

9. В умовах проведення конститу ційної, політичної та адміністра­тивної реформ особливої актуалізації набуває дослідження механізму Української держави як інституціонального елементу державного ладу.

Ґрунтовне вивчення наукових підходів до проблеми визначення по­няття механізму сучасної Української держави дозволили сформулю­вати його авторське визначення. Механізм Української держави - це нормативно визначена ієрархічна система державних інститутів - ор­ганів, підприємств, установ та інших структур, забезпечених необхід­ними організаційними, матеріально-технічними та фінансовими засо­бами з метою практичної реалізації функцій держави.

Автором виокремлено чотири складові у змісті правової категорії «механізм держави»: 1) правова - сукупність правових норм, що визна­чають систему державних інституцій, їх повноваження, форми і методи діяльності, способи реалізації завдань і функцій держави; 2) структур­на - сукупність державних організацій: органів держави, державних підприємств, державних установ; 3) функціональна - система визна­чених функцій, для реалізації яких створені відповідні державні орга­нізації; 4) інструментальна - система визначених законодавством повно­важень, способів, методів, прийомів і засобів реалізації державних функцій. Вони знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності.

10. Ознаками механізму Української держави є наступні: 1) правова регламентованість; 2) єдність завдань, цілей і принципів організації та функціонування; 3) цілісність, ієрархічність, взаємодія і функціональна визначеність елементів; 4) системність та структурованість; 5) спрямо­ваність на практичну реалізацію функцій Української держави; 6) стабіль­ність і динаміка; 7) наявність процесуальної форми механізму Україн­ської держави; 8) обумовленість державного управління діяльністю конкретних індивідів; 9) забезпеченість організаційними, матеріально- технічними, фінансовими засобами, а в необхідних випадках примусо­вим впливом; 10) соціальна спрямованість функціонування.

Проведений аналіз дозволив визначити принципи організації та функціонування державного механізму як найбільш важливі фундамен­тальні засади, ідеї і вимоги, що лежать в основі його побудови і діяль­ності, розкривають сутність, соціальний зміст, призначення, основні цілі і завдання.

У результаті дослідження сформована цілісна система принципів, які є основою модернізації державного апарату та механізмів (форм) взаємодії його основних структурних елементів. Принципами побудо­ви та функціонування механізму Української держави є: 1) демократизм; 2) верховенство права, законність; 3) поділ влади; 4) народовладдя, представництво інтересів громадян у всіх ланках державного апарату;

5) гласність і відкритість; 6) субординація та координація; 7) професі­оналізм та компетентність; 8) гуманізм.

11. Комплексний аналіз наукових праць та синтез основних висновків щодо теорії державного органу дозволили сформулювати авторське ви­значення терміна «державний орган». Державний орган - це структурно відокремлена, внутрішньо організована, юридично оформлена частина державного апарату, яка є колективом громадян (громадянином), має державно-владні повноваження та необхідні правові, матеріально- фінансові засоби для реалізації завдань і функцій держави, використовує правові й організаційні форми та методи діяльності. Ознаками органу держави є наступні: 1) структурна відокремленість; 2) внутрішня орга­нізованість; 3) юридична оформленість; 4) наявність державно-владних повноважень; 5) наявність правових, матеріально-фінансових засобів;

6) спрямованість на реалізацію завдань і функцій держави; 7) викорис­тання правових і організаційних форм та методів діяльності.

Систематизація різноманітних точок зору науковців щодо цієї про­блематики дозволила здійснити класифікацію державних органів за певними критеріями з метою забезпечення всебічного, цілісного уяв­лення про систему органів держави. Такими критеріями є наступні: 1) принцип поділу державної влади; 2) характер і зміст діяльності; 3) спосіб (форма) створення; 4) час функціонування (дії); 5) кількісний склад; 6) спосіб прийняття рішень; 7) широта компетенції; 8) територі­альна ознака, тобто за територією, на яку поширюються повноваження; 9) правові форми діяльності.

12. Дослідження теоретико-правових основ системи органів держави дозволило констатувати, що всі державні органи в сукупності складають єдину, цілісну систему органів держави, основне соціально-політичне призначення яких полягає у здійсненні в межах повноважень, визначених Конституцією і законами України, завдань і функцій держави. Повно­цінне й ефективне оновлення системи державних органів потребує кон­солідації суспільства, переважної більшості політичних сил щодо змісту здійснюваних реформ. При цьому потреба реформування системи орга­нів держави повинна бути не тільки обґрунтована й доведена фахівцями, а й перш за все усвідомлена суспільством, підтримана пересічними громадянами, інакше будь-які реформи приречені на невдачу.

Основним завданням конституційної та політичної реформ є роз­робка оптимальної моделі організації і функціонування державної влади в Україні, яка дозволила б узгодити два фундаментальних консти­туційних принципи цілісності й поділу державної влади. Такою моделлю є модель паритетної взаємодії гілок державної влади, яка виходить із загального визначення державної влади як цілісної системи взаємоді­ючих органів з чітко розподіленими функціями задля унеможливлення неправомірного втручання одних органів держави в діяльність інших.

Сьогодні важливим є вироблення загальних підходів у вирішенні проблематики державного ладу України, особливо в сучасних кризових умовах, коли державно-правова практика, правосвідомість, правова культура, конкретно-соціологічні дослідження свідчать про значне зниження ефективності функціонування держави та її інститутів.

Відповідно вітчизняна правова доктрина має становити інтелекту­альне підґрунтя державного ладу суверенної України, повинна відо­бражати не тільки національні особливості державно-правової дійснос­ті, але й прогресивні елементи державного і правового буття та свідо­мості, притаманні як окремим країнам, так і міжнародній спільноті, що об’єднує все людство в процесі історичного суспільного розвитку.

Запропоновані висновки мають сприяти послідовному, комплексно­му і системному реформуванню сучасного державного ладу України, формуванню нового праворозуміння у процесі розвитку й еволюціону­вання державного ладу, демократизації практики сучасного держав­отворення, вдосконалення державних і недержавних інституцій, підви­щення рівня правової й політичної культури посадових і службових осіб державного апарату, населення, а також схваленню державної стратегії розвитку, зокрема, політичної, економічної і правової систем України. До того ж результати проведеного дослідження можуть бути використані в теоретико-методологічному аспекті, тобто як засоби ви­роблення нових знань, розвитку теорії та методології держави і права, галузевих юридичних наук.

Запропонована теоретична модель державного ладу є важливою для наукового забезпечення практики здійснення державних перетворень в Україні, зокрема в контексті процесу оптимізації інституціональних, організаційних та структурно-функціональних взаємозв’язків органів державної влади.

<< | >>
Источник: Наливайко Л. Р.. Державний лад України: теоретико-правова модель : монографія / Л. Р. Наливайко. - X. 2009. - 598 с. . 2009

Еще по теме Висновки:

  1. §3. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  2. § 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  3. Висновки
  4. висновки
  5. Висновки до другого розділу
  6. Висновки до розділу 4
  7. Висновки до розділу 3
  8. Висновки до розділу 2
  9. Висновки до розділу 1
  10. Висновки до першого розділу
  11. Висновки до третього розділу
  12. Висновки по розділу для України
  13. Висновки по розділу для України
  14. Висновки по розділу для України