<<
>>

Висновки до розділу 1

У результаті комплексного аналізу еволюції процесуального пра­ва на території України можна зробити висновок про нерозривність впливу, на формування правового поля, історичних, економіко- політичних подій, соціальних та національних течій у суспільстві.

Створення судів, які мали на меті розгляд спорів, було потребою ча­су та має багатовікову історію. З розвитком судової системи потре­бувало змін законодавство, яке закріплювало принципи організації судової системи та порядок здійснення судочинства.

Дослідження історії виникнення і становлення судів дозволяє зробити висновок, що історія формування системи судочинства сто­сується, насамперед, саме місцевих судів, тому що апеляційна і ка­саційна інстанції виникають набагато пізніше, а ті інституції, що створюються у різні періоди історії для розгляду і розв’язання спо­рів, покликані розв’язувати ці спори по суті, як суд першої інстанції. Передумовами виникнення судочинства сягають ще часів Античнос­ті, коли були створені перші особливі суди для розгляду справ, що виникали при здійсненні торгівлі як особливого різновиду людської діяльності.

З метою врегулювання цих відносин виникли особливі норми, які були побудовані на принципах відсутності формалізму та швидкого розв’язанні спору. Подальший розвиток судочинства в Єв­ропі, зокрема у Франції та Німеччині, мав великий вплив на розвиток судочинства на території України. Історію становлення судових ор­ганів на території сучасної України та формування законодавчого забезпечення судового процесу можна поділити на періоди, на осно­ві яких виділити такі історичні етапи формування процесуального права на українських землях:

I період - давньоруський (часи Київської Русі), коли суд був під­порядкований адміністрації, тобто був невід’ємною її частиною. Процедура по вирішенню правових спорів відбувалася у формі зви­чаєвого права.

Особливо важливу роль відігравали норми звичаєвого права в організації та діяльності судових органів, вони становили значну частину матеріального і процесуального права. Норми звича­євого права виявлялися в досудовому і судовому процесах у формі різних обрядів, символів, дій, у словесних приказках. Роль судових органів була зведена до мінімуму та полягала у «допомозі» сторонам у розв’язанні спору. Судове рішення виносилося в усній формі.

Регулятивне призначення перших процесуальних норм, їх засто­сування в досудовому і судовому процесах мало вплив на формуван­ня в подальшому теорій «вузького» тлумачення процесуального пра­ва як синоніму процедурного порядку правозастосовчої діяльності.

II період - дореволюційний XIV-XIX ст. Створення державних установ для розв’язання справ, закріплення українського звичаєвого права у нормативних актах та в адміністративно-судовій практиці (друга половини XVII ст.), формування так званого писаного права. У цей період відбулося формування процесуального судочинства, встановлення нових принципів судоустрою і судочинства: незалеж­ність суду від адміністрації, незмінюваність суддів, гласність і пуб­лічність судових засідань, змагальність процесу на усій території України. Визначення значущості поняття рішення суду, формування вимог до нього, його виконання та порядку апеляційного оскаржен­ня. Таким чином, характерною особливістю українського процесуа­льного права завжди була відкритість (прилюдність, гласність) судо­чинства. Навіть у часи середньовіччя інститут прилюдності судочин­ства не обмежувався так, як у західноєвропейських державах.

III період - радянський, 1917-1991 роки. Запровадження нових методів організації економіки та централізованого планування приз­вело до створення системи державних судів, для яких є характерним використання їх як засобу опосередкованого впливу на суспільні ві­дносини з боку органів державної влади.

IV період - пострадянський. Має початок у 1991 році, пов’язаний із набуттям Україною незалежності і створенням, зокрема, власної судової системи, триває до теперішнього часу.

Цей період пов’язаний з аналізом результатів судової реформи і визначенням перспектив подальшого розвитку судових органів і процесуального законодавства.

Сучасний розвиток процесуального права характеризується знач­ним ускладненням процедури. Основною причиною такого явища є науково-технічний прогрес, який викликає ускладнення процесуаль­ної форми, зокрема фіксування судового процесу технічними засо­бами, різноманітні експертизи.

Як бачимо, процесуальне право як сукупність правових норм, які регулюють охоронну та юрисдикційну діяльність спеціально упов­новажених органів, сформувалося на пізніх етапах розвитку суспіль­ства. Протягом поетапного формування процесуального права на те­риторії України зароджувалась, формувалася та розвививалася пра­вова думка.

З точки зору сучасності, можна константу вати, що українська правова наука здебільшого пішла шляхом розвитку теорії широ­кого розуміння юридичного процесу, а звідси - і процесуального права. У ХІХ-ХХ ст. відбулося закладення основ теорії процесуа­льного права у вигляді концепції про єдність трьох процесів - кримінального, цивільного та адміністративного. Це була нова доктрина, що пов’язала три основні різновиди процесу в єдине ці­ле та виголосила тезу про єдність процесу та належність окремих його форм до галузей процесуального чи судового права [54. с. 5]. Теза про єдність не лише юрисдикційних, а і «позитивних» проце­сів була запропонована у вітчизняному правознавстві П. Є. Не­дбайло та В. М. Горшеньовим ще в 70-х роках. Однак ні теорію «судового права», ні теорію «загального юридичного процесу» ми не можемо визнати завершеними.

За останні роки все більше утвердилася думка про те, що юриди­чний процес - це нормативно встановлені форми упорядкування правової діяльності, спрямовані на оптимальне задоволення і гаран­тування інтересів суб’єктів права. Цей процес властивий будь-якій юридично значущій діяльності, містить її програму і виступає суттє­вою гарантією точного дотримання і результативного здійснення правових приписів. Це система взаємопов’язаних правових форм ді­яльності уповноважених суб’єктів, що знаходить вияв у здійсненні операцій з вирішення юридичних справ, яка урегульована процесуа­льними нормами, закріплена у процесуально-правових документах і забезпечена засобами юридичної техніки [51, с. 83].

<< | >>
Источник: Калюжний Р. А., Атаманчук І. В.. Розвиток процесуального права України. - К. : «МП Леся», 2015.- 188 с.. 2015

Еще по теме Висновки до розділу 1:

  1. Висновки до другого розділу
  2. Висновки до розділу 4
  3. Висновки до розділу 3
  4. Висновки до розділу 2
  5. Висновки до першого розділу
  6. Висновки до третього розділу
  7. Висновки по розділу для України
  8. Висновки по розділу для України
  9. Висновки по розділу для України
  10. Висновки по розділу для України
  11. Висновки
  12. §3. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  13. § 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі