Висновки до розділу 2

Серед багаточисленних теоретико-правових течій, поглядів, мір­кувань та уявлень можна виділити три напрямки теоретичного розу­міння процесуального права, в основі яких лежить широта змістов­ного наповнення предмета процесуального права.

1. Теорія «вузького» трактування процесуального права виходить з включення до предмета регулювання сукупності процесуально- правових суспільних відносин, пов’язаних із судочинством та спря­мованих на його здійснення, атому об’єднує самостійні процесуаль­ні галузі права (цивільне процесуальне, кримінальне процесуальне, господарське процесуальне, адміністративне процесуальне), що міс­тять процесуальні норми, спрямовані на реалізацію матеріальних норм з відповідних галузей матеріального права.

2. Теорія «розширеного» трактування процесуального права охо­плює не тільки правовідносини, пов’язані із судочинством та спря-

мовані на його здійснення, а і інші відносини, пов’язані з процесом застосування норм матеріального права. Таке розуміння процесуального права об’єднує норми різної галузевої приналежності, які спрямовані не тільки на забезпечення процесу судочинства, а і реалізації інших організаційно-правових форм діяльності щодо застосування норм мате­ріального права, а тому «розширене» трактування процесуального права включає процесуальні норми, що містяться як у процесуаль­них, так і в матеріальних галузях (трудовому, муніципальному, фі­нансовому та ін.).

3. Теорія «широкого» трактування процесуального права включає в себе всі види правової процедурно-процесуальної діяльності в державі, в тому числі правотворчий та правозастосовчий процеси.

Більше схиляючись до концепції «широкого» розуміння процесу­ального права, автор роботи пропонує таке визначення процесуаль­ного права: це - складне за змістом і структурою організаційно- процедурне право, яке об’єднує правові галузі, що регламентують правові процедури при вирішенні спорів або визначенні відповіда­льності за правопорушення, і покликане забезпечити діяльність що­до застосування норм матеріального права стосовно конкретних життєвих обставин.

Норми вітчизняного процесуального права є первинною «цеглин­кою» побудови системи процесуального права, вони належать до рі­зних галузей та відрізняться за характером забезпечення матеріаль­но-правових відносин, здебільшого мають стабільний зміст і призна­чення, і в своїй сукупності їх слід розглядати як цілісну динамічну систему.

Процесуальні норми наділені загальними ознаками, притаманни­ми для усіх норм права, але, досліджуючи специфіку процесуальних норм, можна виділити такі особливості (ознаки) процесуальних норм:

> Процесуальна норма права втілює волю тих прошарків насе­лення, які наділені найбільшими можливостями впливати на правоутворення.

> Процесуальна норма права встановлюється уповноваженими державою органами й охороняється примусовою силою держави.

> Процесуальна норма має загальнообов’язковий характер, оскі­льки становить правило поведінки загального характеру,

обов’язкове для виконання, кожен раз, коли настають вказані в нормі умови. Умови, що викликають дію норми, можуть бути типовими, часто повторюваними, а можуть існувати - як ви­ключення з правил.

> Приписи процесуальних норм формально визначені, що є ви­знанням такої властивості норм, як їх текстуальна визначе­ність. Точність приписів процесуальних норм є бажаною, а не фактичною властивістю, скоріше для норм цього виду прита­манна максимальна наближеність до абсолютності формулю­вання установлення.

Процесуальні норми містяться як у традиційно процесуальних галузях національного права (кримінальний процес, цивільний про­цес, господарський процес, адміністративний процес), так і в інших галузях (конституційне право, фінансове право, трудове право). Роз­глянуті окремі процесуальні норми, що опосередковують застосу­вання галузевих матеріально-правових норм, є лише компонентами загальної системи. Тому всім їм притаманні подібні системні власти­вості, спільність у специфіці призначення. Отже, процесуальні нор­ми, формуючи організаційно-процесуальну діяльність, повинні ви­значати тип процесуальних чи організаційних відносин, їх цільове призначення, суб’єктний склад, вид дій, що здійснюються учасника­ми процесу, послідовність здійснення цих дій, строки і місце здійс­нення дій у юридичному процесі, правові засоби, що забезпечують функціонування процесу.

Процесуальні норми об’єднуються в процесуальні інститути за спільною (найближчою) метою правового регулювання, тому на сьо­годні прийнято вважати головними системоутворюючими критерія­ми такого об’єднання предмет правового регулювання як матеріаль­ний критерій розподілу права на структурні елементи та метод пра­вового регулювання, під яким розуміється сукупність прийомів, спо­собів і засобів впливу права на суспільні відносини.

Вважаємо, що правовий інститут процесуального права доцільно розглядати як відносно невелику спільність норм, специфіка й авто­номність якої може існувати як у рамках однієї процесуальної галузі права, так і виходити за межі однієї галузі права (це стосується, в пе­ршу чергу, матеріальних галузей). При цьому окремі так звані змі­шані (комплексні) інститути можуть містити норми, характерні для різних галузей права. Наявність змішаних інститутів пояснюється тим, що однорідність відносин, які регулює галузь права, зовсім не є стерильною. У ній завжди присутня певна кількість відносин, які ві­дрізняються за сутністю і формою, але близько пов’язані за своїм призначенням. Так, у цивільному праві завжди присутні норми кон­ституційного, адміністративного, фінансового цивільного процесуа­льного та інших галузей законодавства. У трудовому праві - норми конституційного, адміністративного, цивільного і цивільно- процесуального законодавства.

Таким чином, існують інститути традиційно процесуальних галу­зей права та комплексні (змішані) інститути як системоутворюючі компоненти процесуального права.

Вищезазначені критерії безпосередньо стосуються підстав утво­рення галузей та підгалузей права. Вважаємо за доцільне розглядати предмет процесуального права як сукупність суспільних відносин, покликаних забезпечити реалізацію норм матеріального права, що, в свою чергу, забезпечує функціонування матеріальних галузей права - цивільного, земельного, кримінального тощо. Проте це не переш­коджає визнанню цивільного процесуального права, господарського процесуального права, кримінального процесуального права, адміні­стративного процесуального права самостійними галузями права, оскільки їх норми регулюють цілком однорідні відносини, що вини­кають у разі звернення особи до суду. Будь-яка самостійна галузь права має свою сферу правового регулювання, що реалізується в пе­вному юридичному порядку, встановленому відповідними процесуа­льними нормами, тобто реалізується завдяки процесу, який виступає як окрема процесуальна галузь.

Система процесуального права виступає як модель правового ре­гулювання, що має науковий характер побудови, практичний напрям та мету. Науковість характеру полягає в тому, що система повинна будуватися на основі результатів наукового дослідження закономір­ностей правового регулювання суспільних відносин, тобто аналізу об’єктивних факторів детермінації суспільних відносин і можливо­стей їх суб’єктивної модифікації. Практичний напрям і мета вира- жаються в тому, що їх функціонування має на меті підтримання внутрішніх несуперечностей і оптимально регулюючої суспільні ві­дносини системи законодавства. Суттєвою особливістю структури процесуального права є її цілісний характер.

Система процесуального права в цілому є багаторівневою систе­мою, що містить норми права, процесуальні інститути та їх об’єднання, а також інші структурні підрозділи, виокремлення кож­ного з яких як складових компонентів цієї системи зумовлюється диференціацією системи процесуальних правовідносин. Система процесуального права є вторинним комплексним утворенням у струк­турі вітчизняного права, складається із сукупності правових норм, що ре­гулюють комплекс суспільних відносин та об’єднуються близькістю своїх об’єктивних властивостей і методів правового регулювання.