<<
>>

Висновки до третього розділу

Вищезазначене дає базові орієнтири для подальшої розробки цих складних проблем, саме тому стратегічним завданням механізму дер­жави є своєчасне та ефективне вирішення актуальних проблем розвитку суспільства і держави, запобігання негативним явищам.

1. Результатом аналізу існуючих в юридичній літературі наукових точок зору щодо визначення поняття «механізм держави» є їх умовний поділ на п’ять підходів. Перший з них - це широке і вузьке тлу мачення механізму держави, згідно з яким у вузькому сенсі він визначався як апарат державної влади, а в широкому - як політична система суспільства. Згідно з другим підходом, «механізм держави» і «державний апарат» розглядаються як тотожні поняття. Прихильники третього підходу ототожнюють «механізм держави» з «державним апаратом» у його широкому розумінні. Відповідно до четвертого підходу, механізм дер­жави характеризується як система всіх державних органів, організацій, підприємств і установ, а апарат держави визнається здебільшого як система державних органів, тобто поняття механізму держави є більш широким порівняно з поняттям державного апарату, який визнається частиною механізму держави. Прихильники п’ятого підходу пропо­нують розглядати механізм держави в динаміці, як сукупність засобів, чинників і принципів функціонування системи державних органів.

Систематизація та ґрунтовний аналіз наукових підходів до проблеми визначення поняття механізму сучасної Української держави дозволяє сформулювати його авторське визначення. Механізм Української держа­ви - це нормативно визначена ієрархічна система державних інститу­тів - органів, підприємств, установ та інших структур, забезпечених необхідними організаційними, матеріально-технічними та фінансовими засобами з метою практичної реалізації функцій держави.

Таке визначення забезпечує характеристику механізму ефективно­го функціонування держави та взаємодії різних інституцій у процесі реалізації політичної, економічної, соціальної, екологічної і культурної функцій держави й може бути загальнометодологічною платформою для дослідження особливостей механізму сучасної Української держа­ви.

Механізм держави важливо розглядати в поєднанні статичного й динамічного аспектів, це розширює діапазон наукового пошуку.

2. «Механізм держави» включає в себе чотири складові: 1) правову - сукупність правових норм, що визначають систему державних інсти­туцій, їх повноваження, форми і методи діяльності, способи реалізації завдань і функцій держави; 2) структурну - сукупність державних ор­ганізацій: органів держави, державних підприємств, державних установ; 3) функціональну - система визначених функцій, для реалізації яких створені відповідні державні організації; 4) інструментальну - система визначених законодавством повноважень, способів, методів, прийомів й засобів реалізації державних функцій. Ці складові знаходяться у взаємозв'язку і взаємозалежності.

3. Ознаками механізму Української держави є ті властивості, які характеризують перш за все його юридичну природу, зокрема визна­чають зміст і правові межі функціонування, висвітлюють внутрішньо- організаційні зв'язки між елементами, визначають правову сутність, виокремлюючи серед інших юридичних механізмів, розкривають зв'язки з іншими соціальними системами, підкреслюють його особли­вості, специфіку, пріоритети, тенденції розвитку як соціальної системи, яка реагує на зовнішні процеси демократичної суспільної трансформа­ції, глобалізації та інтеграції. Ознаками механізму держави є наступні: 1) правова регламентованість; 2) єдність завдань, цілей і принципів організації та функціонування; 3) цілісність, ієрархічність, взаємодія і функціональна визначеність елементів; 4) системність та структуро­ваність; 5) спрямованість на практичну реалізацію функцій Української держави; 6) стабільність і динаміка; 7) наявність процесуальної форми механізму Української держави; 8) обумовленість державного управ­ління діяльністю конкретних індивідів; 9) забезпеченість організацій­ними, матеріально-технічними, фінансовими засобами, а в необхідних випадках примусовим впливом; 10) соціальна спрямованість функціо­нування.

4. Принципи організації і функціонування державного механізму доцільно визначити як найбільш важливі фундаментальні засади, ідеї і вимоги, що лежать в основі його побудови і діяльності, розкривають сутність, соціальний зміст, призначення, основні цілі і завдання.

Серед принципів побудови та функціонування механізму Україн­ської держави можна виділити такі: 1) демократизм; 2) верховенство права, законність; 3) поділ влади; 4) народовладдя, представництво інтересів громадян у всіх ланках державного апарату; 5) гласність і від­критість; 6) субординація та координація; 7) професіоналізм та компе­тентність; 8) гуманізм. Це ті фундаментальні засади, визначення яких утворює необхідні умови для практичного втілення «державного по­тенціалу». вирішення державних завдань і реалізації функцій у сучас­них історичних реаліях. У своїй сукупності ці принципи складають цілісну систему і є основою модернізації державного апарату та меха­нізмів (форм) взаємодії його основних структурних елементів.

Принципи державного ладу є вихідними засадами організації ме­ханізму Української держави та основоположними засадами і водночас умовами його повноцінного, безперешкодного, ефективного функціо­нування.

5. Аналіз основ конституційно-правової регламентації механізму Української держави дозволяє зробити висновок, що законодавство про механізм Української держави складає комплексний інститут. Він являє собою систему нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері організації та функціонування державного механізму. Правовим фундаментом зазначеного інституту законодавства є система принципів побудови та функціонування механізму Української держа­ви, які опосередковують його різні властивості, а також закономірнос­ті дії та розвитку.

6. Комплексне та ґрунтовне дослідження різноманітних точок зору, які існують в юридичній науці, на визначення терміна «державний орган» дозволяє виділити п’ять основних підходів. Згідно з першим підходом, державний орган розглядається як елемент механізму держа­ви, наділений державно-владними повноваженнями та відповідними засобами, необхідними для здійснення завдань і функцій держави. При­хильники другого визначають його як частину державного апарату, що бере участь у реалізації функцій держави та наділена для цього влад­ними повноваженнями.

Згідно з третім підходом, державний орган трактується як сукупність осіб, громадян або державних службовців, які здійснюють завдання і функції держави. За четвертим підходом державний орган розглядається як державна інституція або організація, що діє від імені та за дорученням держави, має владні повноваження.

Прихильники п'ятого підходу, який є змішаним, пропонують розгляда­ти державний орган як частину державного апарату, яка є групою осіб або однією особою, наділеною державно-владними повноваженнями для виконання завдань і функцій держави. Останній підхід є найбільш комплексним, обгрунтованим, системним і дозволяє сформувати ціліс­не уявлення про орган держави як загальнотеоретичну правову катего­рію. Подібне розуміння цієї категорії є найбільш виваженим і прийнят­ним у сучасних умовах державотворення.

Вивчення існуючих наукових підходів до проблеми визначення по­няття «державний орган» дозволяє забезпечити всебічне, комплексне, об'єктивне дослідження цієї складної категорії й сформулювати її ав­торське визначення. Державний орган - це структурно відокремлена, внутрішньо організована, юридично оформлена частина державного апарату, яка є колективом громадян (громадянином), має державно- владні повноваження та необхідні правові, матеріально-фінансові засоби для реалізації завдань і функцій держави, використовує правові й організаційні форми і методи діяльності.

7. Наукове опрацювання проблематики співвідношення терміна «державний орган» з термінами «орган держави», «орган державної влади», «державна організація», «державний інститут», «орган публіч­ної влади», «орган місцевого самоврядування» дозволяє зробити на­ступні висновки. Терміни «державний орган» і «орган держави» є то­тожними та використовуються юридичною наукою для позначення одного і того ж явища. Співвідношення визначень термінів «державний орган» та «орган державної влади» є дискусійним і потребує значної уваги, оскільки є майже недослідженим, розглядається в наукових публікаціях фрагментарно та недостатньо обґрунтовано. Зазначені терміни не є тотожними, хоча іноді в науковій літературі пропонується розглядати їх синонімічно. Визначення терміна «державний орган» можна сприймати ширше, ніж поняття «орган державної влади». Це положення підтверджується аналізом чинного законодавства та досві­дом міжнародної практики державного будівництва. Стосовно термінів «державний орган» та «державна організація» можна зазначити, що вони співвідносяться як частина та ціле. Терміни «державний орган» та «державний інститут» є взаємопов'язаними, взаємообумовленими, що дозволяє розглядати державний орган як різновид державних інсти­тутів. Аналіз змісту термінів «державний орган» та «орган публічної влади» свідчить про те, що державний орган є різновидом органів публічної влади, які поділяються на державні та недержавні органи.

Категорії «державний орган» та «орган місцевого самоврядування» розрізняються за змістом, сутністю та походженням.

8. Синтезуючи результати наукових праць та власних висновків щодо теорії державного органу, можна виділити такі ознаки органу держави: 1) структурна відокремленість; 2) внутрішня організованість;

3) юридична оформленість; 4) наявність державно-владних повнова­жень; 5) наявність правових, матеріально-фінансових засобів; 6) спря­мованість на реалізацію завдань і функцій держави; 7) використання правових та організаційних форм та методів діяльності. Ці ознаки є іс­тотними та дозволяють проаналізувати правову природу державного органу, з’ясувати його сутність тощо.

9. Питання щодо наукової класифікації державних органів розгля­дається невід’ємно від визначення дефініції державного органу, ана­лізу співвідношення цієї правової категорії з іншими, дослідження його ознак тощо.

Застосування різних класифікаційних критеріїв дозволяє отримати всебічну та цілісну характеристику системи державних органів, зрозу­міти специфіку їх практичної діяльності. В основу класифікації органів держави можуть бути покладені різні класифікаційні критерії. Здійснив­ши систематизацію різноманітних точок зору, які існують в юридичній науці, доцільно класифікувати державні органи за такими критеріями: 1) за принципом поділу державної влади: законодавчі, виконавчі, судо­ві, контрольні (контрольно-наглядові) державні органи; 2) за характером і змістом діяльності: представницькі органи (органи законодавчої вла­ди, глава держави), органи виконавчої влади, правоохоронні органи, судові органи, контрольно-наглядові органи держави; 3) за способом (формою) створення: первинні та похідні (вторинні) державні органи;

4) за часом функціонування (дії): постійні та тимчасові державні орга­ни; 5) за кількісним складом: колегіальні та одноосібні державні орга­ни; 6) за способом прийняття рішень: єдиноначальні та колегіальні державні органи; 7) за широтою компетенції: державні органи загальної та спеціальної компетенції; 8) за територіальною ознакою, тобто за територією, на яку поширюються повноваження: загальнодержавні (центральні) та місцеві (локальні) державні органи; 9) за правовими формами діяльності: правотворчі, правозастосовчі. правоохоронні, контрольно-наглядові та установчі державні органи.

10. Дослідження теоретико-правових основ системи органів держа­ви дозволяє зауважити, що всі державні органи в сукупності складають єдину, цілісну систему органів держави, основне соціально-політичне 522

призначення яких полягає у здійсненні в межах повноважень, визна­чених Конституцією і законами України, завдань і функцій держави. На сьогоднішній день важливою проблемою залишається те, що реалізація державної влади розглядається через призму її механічного розподілу на три ключові функції. У той час як на другий план відходять вкрай важливі, але не відображені на конституційному рівні сторони функці­онування владного механізму. Зокрема те, що влада незалежно від її поділу на гілки має бути єдиною у виробленні та здійсненні курсу дер­жавної політики, усі гілки влади мають відповідати за стан справ у дер­жаві і суспільстві.

11. У сучасних трансформаційних умовах основним завданням конституційної реформи є розробка оптимальної моделі організації і функціонування державної влади в Україні, яка б дозволила узгодити два фундаментальних конституційних! принципи цілісності й поділу державної влади. Такою моделлю є модель паритетної взаємодії гілок державної влади, яка виходить із загального визначення державної влади як цілісної системи взаємодіючих органів з чітко розподіленими функціями задля унеможливлення неправомірного втручання одних органів держави в діяльність інших.

12. Динаміка системи органів держави відображається через тен­денції її розвитку, які є не лише значущими в політичному і правовому аспектах, а й такими, які утворюють єдиний комплекс заходів, покли­каних забезпечити створення ефективної системи органів держави, вдосконалити функціонування державного механізму в цілому. Для повноцінного та ефективного оновлення системи державних органів потрібна консолідація суспільства, переважної більшості політичних сил щодо змісту здійснюваних реформ. При цьому потреба реформу­вання системи органів держави має бути не тільки обгрунтована й до­ведена фахівцями, а й перш за все усвідомлена суспільством, підтри­мана пересічними громадянами, в іншому випадку будь-які реформи приречені на невдачу.

Механізм держави має ефективно функціонувати, інакше вирішення політичних, економічних і соціальних завдань не матиме результатив­ності. Умовами ефективності функціону вання механізму Української держави є: 1) забезпечення стабільності влади і усталеності (стійкість) конститу ційних інститутів; 2) послідовне виконання функцій, покладе­них на державні органи; 3) правильне використання методів правового регулювання в економічній, соціальній і політичній сферах; 4) підтри­мування балансу елементів механізму держави; 5) сприяння демокра­тизації влади і відповідно активній участі громадян в управлінні державою.

Суспільна практика в Україні свідчить про значні відхилення від конституційної моделі механізму держави. Часто виникають нефор­мальні структури, які діють паралельно з державними інститутами або навіть привласнюють їхні функції, наявні випадки порушення законо­давства, створення перешкод у діяльності державних органів, поширю­ються лобізм і корумпованість, що негативно впливає на процес та рівні прийняття державних рішень. Конституційна реформа є однією з форм трансформації та аргументом взаємодії стабільності та динамі­ки державного механізму.

<< | >>
Источник: Наливайко Л. Р.. Державний лад України: теоретико-правова модель : монографія / Л. Р. Наливайко. - X. 2009. - 598 с. . 2009

Еще по теме Висновки до третього розділу:

  1. Висновки до другого розділу
  2. Висновки до розділу 4
  3. Висновки до розділу 3
  4. Висновки до розділу 2
  5. Висновки до розділу 1
  6. Висновки до першого розділу
  7. Висновки по розділу для України
  8. Висновки по розділу для України
  9. Висновки по розділу для України
  10. Висновки по розділу для України
  11. Висновки
  12. §3. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  13. § 4. Оцінка та використання висновку експерта у кримінальному процесі
  14. Висновки
  15. висновки
  16. До розділу 4: Кодекс адміністративного провадження Республіки Польща1 ЧАСТИНА І. Загальні правила Розділ 1. Сфера дії