4.1. Вплив інтеграційних процесів на розвиток процесуального права

Право як сукупність юридичних норм постійно розвивається, змінююється, удосконалюється, постійно прагне до правового ідеа­лу, якого загалом важко досягти. Процесуальне право переживає сьогодні етап особливо бурхливого розвитку, тому природно, що в центрі правотворчої уваги опинилися питання розвитку норм права.

Адаптація законодавства України до законодавства ЄЄ, визнача­ється Програмою, як пріоритетна складова процесу інтеграції Украї­ни до Європейського Союзу, що в свою чергу є пріоритетним напря­мом української зовнішньої політики.

Ми поділяємо думку С. В. Гринько, що для здійснення успішної адаптації національного законодавства до законодавства ЄЄ недо­статньо лише перекласти і ухвалити на законодавчому рівні відпові­дні правові акти, оскільки європейське право, будучи генетично пов’язаним із правовими системами держав-членів (звідси воно бере юридичну техніку, термінологію та принципи), базується на консти­туційній доктрині і правовій традиції країн європейської демократії, якце чітко простежується у практиці Європейського Суду. Тому до­цільним є не лише ознайомлення зі змістом законодавства ЄЄ та єв­ропейських країн-учасниць ЄЄ, а й засад, на яких ґрунтується їхнє право, розуміння його «духу» [214, с. 9].

Сьогодні правова інтеграція проявляється в усуванні виокрем­лення національного права країн-членів ЄЄ, що відбувається в рам­ках процесів гармонізації, узгодження аж до уніфікації права цих єв­ропейських країн.

З метою гармонізації вітчизняного законодавства, за минулі ро­ки були прийняті численні закони спрямовані на вдосконалення процесуально-правового регулювання різних сфер життєдіяльності суспільства, так Господарський процесуальний кодекс України бу­ло доповнено розділом V-1 «Запобіжні заходи» (згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності» від 22 травня 2003 року), у якому визначено перелік запобіжних заходів у право­відносинах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуаль­ної власності. Також було внесено зміни до ч. 4 ст. 151 «Підстави забезпечення позову» Цивільно-процесуального кодексу України (відповідно до Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року). 08 квітня 2014 року прийнято Закон України «Про вне­сення змін до Закону України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, се­лищних, міських голів» та деяких інших законів України щодо те- хніко-юридичного вдосконалення виборчого процесу». Зазначений Закон визначає широкий перелік змін організації та проведення виборчого процесу та зачіпає насамперед регулювання процедури голосування, формування та діяльність виборчих комісій, участь міжнародних спостерігачів, нові обов’язки та повноваження дер­жавних органів. 13 травня 2014 року Верховна Рада Украї­ни прийняла Закон «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприє­мців» щодо спрощення реєстрації осіб як платників податків».

т.д. Як наголошувалося в пояснювальній записці до проекту при­йнятого закону, прийняття змін забезпечить скасування необгрун­тованих і шкідливих перешкод в процедурах реорганізації та лікві­дації юридичних осіб, які, зокрема, заважають реорганізації центральних органів виконавчої влади, що знаходяться на стадії припинення.

Аналіз процесу наближення українського процесуального зако­нодавства до правової системи ЄС дає змогу виявити проблеми, що потребують нагального розв’язання, і запропонувати підходи до під­вищення ефективності цього процесу. Адаптація українського зако­нодавства до законодавства ЄС відбувається одночасно з правовою реформою в Україні. Держава має оновити законодавство, відповід­но до міжнародних принципів і стандартів, оскільки до цього часу в її правовій базі зазначених принципів і стандартів не було.

Чинна законодавча база України є суперечливою, нестабільною, а тому недосконалою. Однак ЄС особливого значення надають саме якості правових актів. Рада ЄС прийняла спеціальне рішення з при­воду правил їх підготовки, за якими правовий акт має бути: чітким, не двозначним, без надмірного застосування скорочень, не містити жаргонних висловів, надто довгих фраз, незрозумілих посилань на інші тексти, ускладнень, що ускладнюють його читання. Україні та­кож потрібно враховувати економічні, політичні та соціальні наслід­ки прийняття відповідних актів законодавства, адаптованих до вимог законодавства ЄС.

Аналізуючи розвиток вітчизняної та зарубіжної правової думки, можна виокремити кілька цілей адаптації права України до права ЄС: набуття членства в ЄС; проведення адміністративної, якісної су­дової реформи, утвердження верховенства права та демократизації суспільних процесів; сприяння доступу українських підприємств на ринок ЄС; залучення іноземних інвестицій; усунення небажаних на­слідків розширення ЄС тощо.

Одним із шляхів розв’язання зазначеної проблеми в Україні є за­конодавче врегулювання процесу прийняття нормативно-правових 148

актів суб’єктами нормотворення та врахування положення, що необ­хідною умовою й головним принципом нормотворчого процесу є за­конність як об’єктивна властивість права загалом.

Отже, створюючи національну державну правову систему відпо­відно до норм ЄС, необхідно одночасно з адаптацією вже наявних законів приймати нові, узгоджені з правовим полем ЄС, законодавчі акти. Важливо зважити на те, що процес адаптації законодавства України вимагає злагодженої співпраці всіх гілок влади.